Основні проблеми зайнятості населення в Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Основні проблеми зайнятості населення в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ

1. Поняття зайнятості населення, її форми та види.
2. Основні проблеми ринку праці в Україні.
3. Шляхи вирішення проблеми зайнятості населення.

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В сучасних умовах розвитку економіки особливої уваги  набувають  проблеми  ефективної  зайнятості населення  України,  створення  ринку  робочої  сили  і запобігання масового безробіття. Ринок праці посідає центральне  місце  серед  інших  ринків.  Кон’юнктура ринку  формується  під  впливом  стану  економіки, способу  господарювання  і  структурних  змін, технічного  і  організаційного  рівня  підприємства, кількісно-якісної збалансованості засобів виробництва і робочої  сили.  Представлений  людським  фактором виробництва  ринок  праці здатний  не  тільки  діяти  в межах  певних  завдань,  а  й  самостійно  створювати умови  для  їх  вирішення.  Відповідно  до  Конституції України,  одними  з  найважливіших  прав  людини визначаються соціально-економічні права. Серед них центральне місце посідає право на працю та, як його об’єктивна передумова, право на працевлаштування.

Однією  з  найскладніших  соціально-економічних проблем є формування національного ринку праці. На сьогодні  найбільш  гострою  серед  соціально-

економічних  проблем  в  Україні  є  проблема безробіття. Безробіття у нашій країні набуло масового характеру  і  складає  реальну  загрозу  для  державного

та  суспільного  благополуччя,  відбувається  зростання напруги  на  ринку праці,  рівня  та  тривалості безробіття,  поширюється  розвиток  вимушеної

неповної  та  неформальної  зайнятості,  нелегальна трудова  міграція  тощо.   Отже,  проблема  соціальної захищеності  та  зайнятості  населення  є  вкрай актуальною для суспільства та держави.

Проблемами  зайнятості  та  розробкою  шляхів вирішення  проблеми  безробіття  в  Україні  займалися такі  відомі  науковці, як  А.  Бабаскін,  Д. Богиня, Я. Безугла,  П.  Василенко, В.  Венедиктов,  І.  Веселяк, С.  Дріжчана,  В.  Жернаков,  С.  Іванов,  Г.  Кондратьєв, О. Магницька.  

Метою нашого дослідження є визначення проблеми зайнятості  та  основних  причин  безробіття,  аналіз рівня безробіття в Україні за 2012-2013 рр. та обґрунтування напрямів  удосконалення державної політики зайнятості.

 

1. Поняття зайнятості населення, її форми та види

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов'язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже — економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Таким чином, зайнятість — це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб економіки у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо [4].

Тому глибоке вивчення закономірностей забезпечення ефективної зайнятості та можливостей її цілеспрямованого регулювання є дуже важливим елементом професійної підготовки економістів.

Згідно з Законом України "Про зайнятість населення" відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:

• виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати — то там і стільки, де і скільки це їй потрібно. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності (як наприклад, навчання, виховання дітей, ведення домашнього господарства, зміцнення здоров'я, громадська і благодійницька діяльність, спорт та інші незаборонені види діяльності);
• створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи згідно з Конституцією України.

Зайнятість — складна і багатоаспектна економічна категорія, що характеризує дуже важливі соціально-економічні відносини. Вона характеризується різними аспектами, основними з яких є види, форми і показники [3].

Форми зайнятості класифікуються за багатьма ознаками.

1. За способом участі працівника в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємництво).
2. За формами власності підприємств розрізняють зайнятість на державних, колективних і приватних підприємствах.
3. За легітимністю працевлаштування розрізняють формальну (законно зареєстровану в офіційній економіці) зайнятість на підприємствах і в організаціях реального сектору та неформальну (не зареєстровану в офіційній економіці) — вулична торгівля, домашнє виробництво, особисте підсобне господарство з реалізацією продукції без реєстрації, зайнятість на підприємствах тіньового сектору економіки і т. ін. Неформальний сектор ринку праці виникає внаслідок зростання безробіття, коли формальний сектор не може забезпечити роботою всіх бажаючих, а соціальна підтримка непрацюючих слабка. Між тим масове зубожіння населення за роки економічної кризи призвело до того, що абсолютна більшість людей не може залишатися без роботи, яка є єдиним джерелом засобів існування. Тому вони шукають роботу в межах неформального сектору.
4. За формами організації розрізняють стандартну зайнятість, що характеризується стабільністю трудових відносин, стаціонарністю робочого місця, повною нормою робочого часу, та нестандартну зайнятість, що характеризується протилежними ознаками: нестабільністю трудових відносин, нестаціонариістю робочого місця, неповною нормою робочого часу і виявляється як робота вдома, вторинна зайнятість (сумісництво), маятникова трудова міграція, робота за тимчасовими контрактами, випадкова робота і т. ін.
5. За мірою охоплення економічно активного населення розрізняють неповну зайнятість, що виявляється, з одного боку, як нестача робочих місць для всіх бажаючих працювати (безробіття), а з іншого боку, — як вимушена зайнятість неповний робочий час (неповний робочий день або тиждень, поділ робочих місць, неоплачувані відпустки з ініціативи адміністрації), та повну зайнятість.

Основними видами зайнятості є повна, продуктивна,раціональна і ефективна зайнятість.

Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Продуктивна зайнятість — це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигід, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи. Продуктивність зайнятості з погляду працівника означає отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили. Продуктивність зайнятості з погляду роботодавця означає отримання прибутку від найманої праці.

Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу пращ; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а підприємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства.

Повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності, називають ефективною зайнятістю.

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Основні проблеми ринку праці в Україні

Ринок  праці  –  основний  регулятор  зайнятості населення,  ефективність  якої  забезпечується  саме через  ринок  праці.  Необхідні  передумови  цієї

ефективності  в  Україні  закладені  в  трудовому законодавстві держави. Зокрема, Закон України «Про зайнятість населення» гарантує усім громадянам рівні права на вільний вибір місця роботи, вид діяльності, забороняє  будь-які примусові  заходи  залучення  до праці. 

Праця  як  свідома,  цілеспрямована  й  організована діяльність є основою і джерелом існування людини та суспільства.  Вона  також  становить  форму  самовираження  і  самоствердження  особи  й  громадянина. Праця  здійснюється тільки  через  зайнятість  як окремої особи, так і певної частини населення країни якоюсь справою.

Праця  –  це  одне  із  основних  джерел  багатства, фактор  зростання  виробництва.  Суспільство  завжди зацікавлене питанням про ефективність використання робочої  сили,  оскільки  доведено,  що  зростання безробіття  на  1  %  скорочує  валовий  національний продукт на 2 % [2].

Безробіття  –  це  соціально-економічне  явище, при  якому  частина  робочої  сили  (економічно активне  населення)  не зайнята  у  сфері  економіки. Проблема  безробіття  є  ключовим  питанням  у ринковій економіці, і, не вирішивши його, неможливо налагодити ефективну діяльність економіки [5].

  На  сучасному  етапі  основними  причинами безробіття  в  Україні  є:  вивільнення  внаслідок реорганізації  чи  ліквідації  виробництва,  скорочення

штатів, звільнення за власним бажанням, неможливість знайти  роботу  після  закінчення  школи  або  вищого навчального  закладу, звільнення  через  закінчення терміну контракту. 

Розвиток  економіки  будь-якої  держави визначається  наявними  людськими  ресурсами,  їх здібністю  до  ефективної  праці,  а  також  наявністю

умов для її здійснення. Тому  можливість  займатися ефективною  працею,  забезпечення  зайнятості  та  її регулювання можна розглядати як чинник забезпечення  стійкого  економічного  зростання  держави [1].

Основними проблеми виникнення безробіття є:

• проблема  молодіжного  безробіття,  адже молодь  без  досвіду  роботи  зазнає  найбільших труднощів  з  пошуку  роботи,  особливо  офіційного працевлаштування;
• структурні зрушення (міжгалузеві, внутрішньогалузеві, регіональні) в економіці, що виражаються у впровадженні нових технологій, згортанні виробництва в  традиційних  галузях,  закритті  технічно  відсталих підприємств;
• проблеми безробіття серед людей старшого віку;
• відповідне  скорочення  сукупного  попиту  на робочу силу; 
• політика уряду в галузі оплати праці;
• скорочується купівельна спроможність населення;
• бюджет втрачає платників податків;
• сезонні  зміни  в  рівні  виробництва  в  окремих галузях;
• зміни в демографічній структурі населення;
• рух  робочої  сили  (професійний,  соціальний, регіональний) [8].

До  основних  проблем,  що  потребують  вирішення  державою  для

забезпечення стабільного функціонування національного ринку праці, станом на початок 2013 р. належать [6]:

• високий рівень тіньової зайнятості. Чисельність офіційно працюючих зрівнялася з чисельністю пенсіонерів, відповідно збільшується навантаження на  державний  бюджет,  унеможливлюється  забезпечити  гідні  пенсії  та  інші соціальні  виплати. 
• високий  рівень  економічно  неактивного  населення  працездатного віку – майже 8 млн. За умови створення сприятливого середовища на ринку праці 40 % з  них  може  розглядатися  як  суттєвий  ресурс  для  відновлення трудового потенціалу держави;
• низький рівень зайнятих у співвідношенні до всього населення – 44 % при середньосвітових показниках 60,2 %;
• відставання якості робочої сили від потреб сучасної економіки. Лише 9 % облікової кількості штатних працівників (або 1 млн осіб) охоплюються системою  професійної  підготовки,  перепідготовки  та  підвищення кваліфікації  працівників.  Періодичність  підвищення  кваліфікаційного  рівня працівників становить у середньому 11 років, тоді як у країнах Євросоюзу – близько 5 років;
• дисбаланс  між  попитом  та  пропозицією  робочої  сили  практично  за всіма  групами  професій.  Особливо  позначається  нестача  кадрів  на високотехнологічних промислових виробництвах;
• суттєвий  рівень  безробіття  серед  молоді (особливо  до 25 років).  У 2011  р.  рівень  безробіття  у  віковій  категорії 15–24 років  становив  майже 20 %.  Це  пов’язано,  зокрема,  з  недоліками  існуючої  системи  професійного навчання,  відсутністю  належної  співпраці  між  навчальними  закладами, роботодавцями  та  місцевими  органами  виконавчої  влади,  незадовільними умовами праці, недостатньою мотивацією молодих громадян до оволодіння робітничими  професіями,  низьким  рівнем  їх  професійної  адаптації  на виробництві тощо;
• низький  рівень  підприємницької  ініціативи  громадян,  що,  зокрема, свідчить  про  необхідність  приділити  більшу  увагу  механізмам  державної підтримки підприємницької діяльності громадян.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Шляхи вирішення проблеми зайнятості населення

Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю, через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.