Современные найиональные проблемы

 

ПЛАН

 

Вступ

 

 

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНИЙ БАЗИС РОЗУМІННЯ ПРОБЛЕМ

 

1.1 Поняття нації        с. 3                 

1.2 Причини виникнення національних проблем  с. 3-4

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ НАЦІОНАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ НАШОГО ЧАСУ

 

2.1 Відсутність єдності українського народу   с. 5-6

 

2.2 Проблема двомовності в Україні    с. 6-7

 

2.3 Проблема усвідомлення українцями національної ідентичності с. 7-9

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ СУЧАСНІСТЬ ТА ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ

 

3.1 Причини загострення  національних проблем української  держави  с. 9-10

 

3.2 Можливі виходи вирішення проблем для подальшого розвитку

країни           с. 10-16

 

 

 

ВЫВОДЫ           с.17

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ     с.18  

 

 

 

ВСТУП

 

На сьогоднішній день в  Україні існує чимало різноманітних  проблем, таких як політичні, економічні, соціальні, культурні тощо. У цій роботі ми хочемо звернути увагу на національні проблеми нашої держави, які є, безперечно, дуже важливими для життя людей та існування самої держави. На жаль, ці проблеми стоять досить гостро і не знаходять вирішення вже протягом тривалого часу незалежності України.

Ціллю даної роботи є вивчення національних проблем.

Задачами роботи є дослідження  природи, причин виникнення, сфер впливу, причин загострення у сучасному  середовищі та методів вирішення  національних проблем.

Значення дослідження  цих проблем є дуже важливим, адже національні проблеми торкаються усього українства взагалі, вони є відчутними для кожного окремо взятого представника нації.

Актуальність даної теми у тому, що наслідки національних проблем  стають все більш помітними і  глобальними. Незалежна Україна  до цього дня не змогла подолати ці проблеми, які є більш серйозними, ніж, як ми вважаємо, думають люди, які  ними нехтують, бо вони становлять серйозну загрозу для подальшого існування  української держави як такої. Саме тому, ми хочемо звернути увагу на необхідність розв'язання цих проблем усіма можливими способами для збереження державності, самобутності українського народу та спокійних відносин між жителями країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І ТЕОРЕТИЧНИЙ БАЗИС РОЗУМІННЯ ПРОБЛЕМ

 

1. Поняття нації 

 

Для розуміння сутності національних проблем, перш за все слід

розібратися із поняттям «нація», від якого і походить назва проблем.

Нація - це, перш за все, спільність, певна спільність людей, ознаки якої:

1. Спільність ця не расова і не племінна,  не випадковий і не ефемерний конгломерат, а стійка спільність людей,
2. Спільність мови
3. Спільність території
4. Спільність економічного життя, економічна зв'язність
5. Нації відрізняються один від одного не тільки за умовами їх життя, а й по духовному зовнішності, що виражається в особливостях національної культури. Отже, спільність психічного складу, позначається в спільності

При цьому само собою зрозуміло, що нація, як і всяке історичне  явище, підлягає закону зміни, має свою історію, початок і кінець.

Необхідно підкреслити, що жоден  із зазначених ознак, взятий окремо, недостатній  для визначення нації. Більше того: досить відсутності хоча б одного з цих ознак, щоб нація перестала  бути нацією.

Новим виявляється тільки слово «нація», в деяких його сучасних поєднаннях, самі ж нації були дуже давно, і дуже давно існував, під  різними назвами, «національне питання». Ми переживаємо тепер зовсім не початок  націй, а початок їх кінця. Єдиною ознакою, незмінно супутнім нації, є  культурна традиція. Тому для наших  цілей можна замінити поняття  нації поняттям культури, в тому сенсі, як його застосовують етнографи.

Отже, нація – це стійка спільність людей зі спільними: мовою, територією, економічним життям та психічним складом.

 

1.2 Причини виникнення національних проблем

 

Згуртованість і солідарність між представниками однієї нації, необхідні  для колективних дій, також вимагає  впізнавання і розрізнення «своїх»  і «чужих». Розподіл людей на «своїх»  і «чужих», на причетних даної  нації і сторонніх їй, настільки  фундаментально, що без такого, досить виразного, ділення ніяка нація  не може існувати. Але, на відміну від  генетично певних видових ознак, ознаки «своєї» нації не завжди виражаються  в досить виразною фізичній формі. Тому еволюція культур (у вузькому значенні - націй) виробляє символи, що слугують для тієї ж мети. Оскільки ці символи важливі для збереження культури, їм зазвичай приписується сакральне значення. Сюди відносяться прапори, значки, національні одягу і т. д.

Людина не може існувати поза культурою і, мабуть, відчуває сильне, генетично обумовлене прагнення  ототожнити себе з деякою культурною групою. Зазвичай ж людина не задовольняється суспільством перших-ліпших ближніх, а шукає ототожнення з деякою культурною групою; на мові індивідуальної психології це означає, що він повинен вирішити для себе питання, хто він такий. У середні століття людина виховувався в давно сформованою, стійкою культурі, в певному стані якої, і відчував себе членом цього стану.

Культурами, які володіють  різко відрізняються зовнішніми ознаками і могли б сприйматися  як дуже різному влаштовані системи, побудовані з мало елементів, що мало розрізняються - індивідів гомо сапієнс, що саме по собі нічого не говорить про їх функціональному схожості.

Таким чином, конфлікти між  культурами зовсім не свідчать про  їх чужості, а, навпаки, означають, що вони дуже близькі, аналогічно різновидам одного виду. Якщо дві культури існують  на одній території, то вони використовують одні й ті ж ресурси - саме тому, що вони близькі і мають близькі  потреби. Звідси неминуче виникають  конфлікти.

Людські культури мають тенденцію  до самозбереження, чинячи опір змішанню і асиміляції, і вступають між собою в боротьбу за використовувані ними ресурси. При цьому у індивідів кожної культури проявляється специфічна апетентна поведінка, що прив'язує їх до звичаїв і символам своєї групи, а між індивідами різних культур діє інстинкт внутрішньовидової агресії, що не стримуваний культурними заборонами.

Коли дві культури починають  спільне життя на одній території, між ними неминуче починається конкуренція, оскільки вони використовують одні й  ті ж ресурси. Справді, відзначена вище близькість всіх людських культур означає  насамперед близькість потреб.

Отже, національні проблеми виникають через розрізненість  інтересів людей, що проживають на одній  території, тим паче, що це представники різних етносів, які мають різні  цілі та погляди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ НАЦІОНАЛЬНІ  ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ НАШОГО ЧАСУ

 

2.1 Відсутність  єдності українського народу

 

Основна загроза для подальшого існування українства та Української держави є те, що жителі України поділені на дві великі групи — власне українців, дійсно громадян України за своїм світоглядом, ціннісними уподобаннями і цивілізаційними орієнтаціями й тією великою частиною російськомовних жителів України, приналежність і поведінка яких саме як громадян України під питанням. Ця поведінка є непрогнозованою, непередбачуваною, не зорієнтованою на європейські цінності, а зорієнтованою на цінності й культуру євразійську є проросійською, не сповна українською.

У свою чергу, цю проблему слід розділити на два питання: питання про етнічних росіян на теренах України та питання про російськомовних етнічних українців. На цій обставині, на існуванні в Україні поряд з етнічними росіянами великого, кілька мільйонного прошарку так званих російськомовних українців, слід зупинитися окремо, бо саме ця обставина визначальним чином впливає на нинішній і майбутній соціокультурний

вибір України, визначає її майбутнє.

Держава Україна може відбутися  лише тоді, коли остаточно, у повному  обсязі складуться українська етнічна  нація і, відповідно, громадянське суспільство  України. А останнє, себто суспільство  громадян України, може скластися лише як результат формування української  політичної нації,  не якоїсь абстрактної  політичної нації на теренах держави  України, а саме — української  політичної нації. Звісна річ, що поняття  української політичної нації не ділить громадян на українців і не-українців (усі є громадянами України, як власне етнічні українці, так і  представники інших національностей). Водночас є абсолютно зрозумілим, що без остаточно 

сформованої, цілісної української  нації, тобто без консолідації усіх  етнічних українців, котрі повинні  ідентифікувати себе як українці і  у яких би ствердилося українське світовідчуття, світосприймання та світорозуміння, ні про яку українську політичну націю на теренах України не може бути й мови.

Саме етнічні українці складають стрижень, осереддя  української  політичної нації. На цьому ж осередді тримається й нормально функціонує повноваге українське громадянське суспільство. Відтак, якщо із етнічними  росіянами ситуація у цілому зрозуміла, то цього зовсім не можна сказати  про  російськомовних етнічних українців,  які стали такими в результаті відверто русифікаторської політики в  Україні впродовж століть, а особливо за радянських часів. Питання про  їх національну самоідентифікацію не підлягає обговоренню — воно повинно бути вирішене із часом абсолютно однозначним чином — через остаточне повернення їх у лоно рідного народу.

Так звані російськомовні українці, значна частина жителів великих міст південного сходу та півдня України, з одного боку — є, це кілька мільйонів людей і усі вони є громадянами України по факту. Проте, з іншого боку, під питанням є належність їх до української нації, а, отже, і до українського громадянського суспільства.

Отже, про головний висновок і центральну проблему: у результаті такої несформованості в остаточному вигляді української нації, а, відтак, цілісного українського громадянського суспільства в Україні у 2004 р. відбувся спалах сепаратистських настроїв у південно-східному регіоні, а, відтак, проблемним залишається майбутнє України як цілісної держави у межах її етнічної території, визнаних міжнародною спільнотою. Це є величезна,  визначальна  проблема, котра вимагає до себе найпильнішої і щоденної, розрахованої не на одне десятиліття роботи. Роботи як політичної та інтелектуальної еліти, так і усього громадянського суспільства. Ця повсякденна, наполеглива робота  є єдиною запорукою збереження і майбутнього української держави як дійсно української. Як і запорукою перспективи, відповідно, і складових нормального суспільства — єдиної, цілісної української нації та загальноукраїнського громадянського суспільства.

У противному разі відсутнє майбутнє в українців як нації, у яких на планеті немає іншої, історично належної і міжнародно-правовим чином закріпленої етнічної території, окрім території нинішньої держави Україна.

Отже, єдність українського народу не досягається через розрізненість  етнічного складу, поділ українців  на групи, несформованість єдиної нації.

 

2.2 Проблема двомовності в Україні

 

В сучасних умовах проблема збереження національної ідентичності та рідної мови українців набуває особливої актуальності. Адже від якісного вирішення цього питання залежить загальний поступ української нації та розвиток української держави. У програмних документах багатьох українських політичних партій і громадських організацій запропоновано об’єднати зусилля громадськості для реалізації багатьох пріоритетів національного поступу, зокрема всебічного розвитку та функціонування української мови як основи самоідентифікації народу й держави, розвитку культури, відродження духовності українського народу, забезпечення цілісності мовно-культурного простору тощо. Це підтверджує невідкладність вирішення зазначених питань.

Це вирішення вимагає особливо пильної уваги до проблеми завершення націєтворення, формування базових цінностей та спільної ідентичності українських громадян. Надзвичайно важливим у цьому плані є залучення широких верств населення до процесу демократичних перетворень, подолання духовної відчуженості українців від своєї держави, проектування нових стандартів вищої освіти.

Мова є одночасно і  умовою розвитку культури та суспільства, і продуктом людської культури та генези суспільства. З огляду на це вона виконує дві основні функції: комунікативну та відображення дійсності й формування категорій мислення і свідомості. Іншими її функціями є репрезентативна, експресивна, апелятивна, номінативна, когнітивна, емотивна, магічна тощо. Отже, мова – основа мовлення, вона слугує для людської комунікації та спілкування, є засобом вираження і повідомлення думок, знаряддям формування категорій мислення та свідомості, а також здатна виразити всю сукупність знань й уявлень людини про світ.

Мова надзвичайно тісно  переплітається з національною культурою  та національною ідентичністю, адже історія  певної мови співпадає з історією конкретного народу та його культури, а будь-яка мова є національною ознакою.

У період розбудови незалежної України надзвичайно важливим постає вивчення і розв’язання проблем, пов’язаних з українсько-російським білінгвізмом, які є не лише лінгвістичними питаннями, а й соціальними, політичними, культурними. Масова двомовність, деформація мовної ситуації, конфліктність мовних проблем можуть мати наслідками втрату суспільної консолідації, небезпечні процеси асиміляції як мовної, так і національно-культурної. Одним із наслідків явища двомовності є втрата особистістю національної самосвідомості, роздвоєння внутрішнього світу мовця.