Структура соціальної статики

1) Структура  соціальної статики.

Будь-який об`єкт, по Конту, може вивчатися з двох точок зору: статичної  та динамічної. Це відноситься і  до вивчення соціальної системи. Тому соціологія ділиться у його доктрині на дві частини: соціальну статику і соціальну динаміку. Ці дві дисципліни відповідають двом частинам головного гасла контовське навчання "Порядок і прогрес". Для соціальної статики вища мета - виявлення законів соціального порядку, для соціальної динаміки - законів прогресу. Соціальна статика - це соціальна анатомія, що вивчає будову соціального організму, соціальна динаміка - соціальна фізіологія, що вивчає його функціонування. Об`єкт першою з них - товариства "в стані спокою", об`єкт другий - товариства "в стані руху". Порівняльна оцінка важливості цих двох розділів соціології в Конта змінювалася: якщо в "Курсі" він стверджував, що найбільш важлива частина соціології - соціальна динаміка, то в "Системі" - що це соціальна статика.

Соціальна статика виділяє "структуру колективної істоти" і досліджує умови існування, притаманні всім людським суспільствам, і відповідні закони гармонії [там само, 537-538]. Ці умови стосуються індивіда, сім`ї, суспільства (людства).

Індивід, по Конту, як уже зазначалося, природним і необхідним чином призначений жити в суспільстві, та й егоїстичні схильності у нього також носять природний характер. "Справжній соціологічний елемент" - не індивід, а сім`я.

Сім`я - це школа соціального життя, у якій індивід навчається слухати, і управляти, жити в гармонії з іншими і для інших. Вона прищеплює почуття соціальної наступності і розуміння залежності від минулих поколінь, пов`язуючи минуле з майбутнім: "... Завжди буде надзвичайно важливо, щоб людина не думав, що він народився вчора ..." [там же, 581]. Будучи мікросоціальної системою, сім`я припускає ієрархію і субординацію: жінка в ній повинна коритися чоловікові, а молодші - старшим. Сім`я - основний елемент, з якого і за зразком якого будується суспільство.

Товариство утворюється з сукупності сімей, в ньому стадія сімейного існування переростає в стадію політичного існування. Сім`я, плем`я, нація, держава - все це фази асоціації в послідовному прагненні до людства. Але сім`я - це "союз", заснований на інстинктивних, емоційних прихильності, а не "асоціація". Що стосується власне соціальних утворень, то вони передбачають переважно кооперацію, засновану на поділі праці.

Поділ праці, по Конту, не тільки економічний, але фундаментальний соціальний факт, "найголовніша умова нашої соціального життя". Саме поділ праці лежить в основі соціальної солідарності, а також збільшення розміру і зростаючої складності соціального організму [там же, 598 Слідами.]. Воно розвиває соціальний інстинкт, вселяючи кожній родині почуття залежності від усіх інших і своєї власної значущості, так що кожна сім`я може вважати себе виконує важливу й невід`ємну від всієї системи суспільну функцію. Правда, на відміну від економістів, Конт вважає, що кооперація, заснована на поділі праці, не створює суспільство, а передбачає його попереднє існування.

Солідарність, притаманна всім живим об`єктам, у суспільстві досягає найвищого ступеня. Для позначення цього ступеня та специфіки соціальної солідарності в людському суспільстві Конт з часом починає використовувати поняття соціального консенсусу (згоди). Консенсус в його теорії - "основна ідея соціальної статики".

Разом з тим поділ праці  містить у собі певні вади й  небезпеки для соціального організму. Воно загрожує суспільству розкладанням на безліч ізольованих груп. Воно робить людину вмілим в одному відношенні і "дивовижно нездатним" у всіх інших. Зосереджуючись на виконанні своєї приватної завдання, людина думає лише про своє приватному інтересі і смутно сприймає соціальний інтерес.

1.1.Особистість і поняття  соціалізація.

Основні параметри особистості  є не вродженими, а набуті індивідом протягом життя. Термін "соціалізація" запровадив у середині XIX ст. французький соціолог Габріель Тард для позначення процесу інтеріоризації соціальних норм шляхом соціальної взаємодії.

Існує багато визначень поняття "соціалізація". Більшість визначень цього поняття містить загальне положення про те, що сутність соціалізації полягає у засвоєнні індивідом соціального досвіду, але розуміння змісту цього досвіду, його структури, засобів і порядку засвоєння істотно відрізняються.

під редакцією Воловича соціалізація визначається як процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей, включення його до системи соціальних зв'язків і відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві.

У XX ст. в західній соціології та психології затвердилося розуміння соціалізації як частини процесу становлення особистості, коли формуються найзагальніші та найпоширеніші, усталені риси особистості, що виявляються в соціально організованій діяльності, регульованій рольовою структурою суспільства. У цьому тлумаченні соціалізації звернено увагу на формування рис характеру в соціальній взаємодії з іншими суб'єктами.

Сучасне розуміння соціалізації як процесу перетворення людини на особистість  у результаті засвоєння нею суспільних норм та інтеграції в соціальні інститути дав Т. Парсонс. На його думку, витоком процесу соціалізації особистості є набуття нею самосвідомості та свідомості. Наслідком соціалізації є структурування сфери свідомості особистості під інформаційним впливом інституційованого соціального середовища. Так, вчений писав, "що основний характер структури окремої особистості склався у процесі соціалізації на основі структури систем соціальних об'єктів, з якими вона мала зв'язок протягом свого життя, включаючи, звичайно, культурні цінності й норми, інституційовані в цих системах" [18, с. 27]. Схожої позиції дотримуються представники біхевіоризму Б. Скіннер та Дж. Доллард, які вважали, що становлення особистості відбувається у процесі научання людиною соціальним нормам. Ч. Кулі та Дж. Мід вважали, що одним із механізмів соціалізації є модель "міжособового спілкування", згідно з якою індивід, дивлячись на себе очима інших людей, засвоює в результаті безлічі інтеракцій правила співжиття. Ж. Піажета, Л. Колберг запропонували"когнітивну" модель соціалізації, що зводиться до розвитку свідомості й самосвідомості дитини у процесі оволодіння образним та абстрактним мисленням. Соціалізація полягає у створенні у свідомості зразків когнітивних схем, які індивід адаптує до нового досвіду за допомогою механізму "рівноваги". А. Маслоу та К. Роджерс розглядають прагнення індивіда до самоактуалізації як рушійну силу соціалізації. Ф. Боаста В. Малиновський вважали, що суть соціалізації у передаванні культурної спадщини. Згідно з теорією психоаналізу 3. Фрейда, соціалізація полягає у приборканні вроджених інстинктів, виявлення яких суперечить цивілізованому способу життя, шляхом інтеріоризації соціальних регламентів. За еволюційною теорією Е. Еріксона, процес соціалізації – це подолання індивідом критичних ситуацій на життєвому шляху. У концепції М. Лукашевича поєднанні поняття соціалізації та соціальної адаптації. На його думку, соціалізація людини відбувається в результаті взаємодії з навколишнім середовищем протягом життя шляхом адаптацій, що змінюють одна одну в кожній сфері життєдіяльності.

Отже, соціалізація має дві цілі: сприяти взаємодії людей через  виконання ними різних соціальних ролей, та забезпечувати збереження суспільства  передачею новим членам відповідних  переконань та зразків поведінки.

1.3 Соц-ні групи і спільноти.

Соціальна група — це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і  соціальні ознаки і об'єднані спільними  інтересами, цінностями, нормами і  традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності. При цьому організація групи може бути формальною або неформальною — в залежності від її цілей і завдань.

• Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військовий підрозділ, футбольна команда і т. д.).

• Неформальна група складається стихійно і не мас особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей в більш або менш стійкі об'єднання (наприклад, сім'я, дружня компанія, злочинна зграя і т. д.). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними і залежними один від одного.

Більшість неформальних груп, на думку  соціологів, є первинними, а формальних — вторинними. Вторинна група більш  чисельна і може мати у своєму складі одну або декілька первинних груп. Ступінь впливу такої групи на індивідів може різнитися в залежності від того, наскільки сильно інтеріоризовані групові цінності представником групи.

В соціологічній  літературі існує велика кількість  різних класифікацій груп. В залежності від кількості членів і умов внутрішньо-групової взаємодії соціальні групи діляться на малі, середні і великі.

До малих  соціальних груп відносять такі об'єднання  людей, в яких всі члени знаходяться  в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вони нараховують від двох (діада) — трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім'я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод і т. д.). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок. Ознака групи полягає, перш за все, в тому, що зміна однієї частини групи змінює стан всіх інших частин.

Серед основних особливостей малої групи зазвичай виділяють:

• прямий або опосередковий контакт між членами групи, міжособистісну взаємодію і взаємовплив;

• наявність загальної мети і діяльності, переживання спільних почуттів;

• внутрішньо-групову розподіленість функцій і соціальних ролей;

• спільність інтересів, соціальних норм, звичаїв, форм поведінки;

• певну локалізацію у просторі і усталеність у часі.

Основоположником вчення про малі групи вважають англійського соціолога Ч. Кулі, який на початку XX століття ввів поняття "первинна група". Його концепція до цього часу є класичною теоретичною основою для аналізу малих груп. Останні він класифікував як первинні групи, розуміючи під ними такі, які характеризуються тісними взаємними контактами "обличчя до обличчя", інтимними зв'язками індивідів.

Людське суспільство не може існувати, не створюючи колективів — спільнот. Це зумовлено біологічною  взаємозалежністю людей, перевагами співробітництва і розподілу праці, а також винятковою здатністю встановлювати взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему соціальних зв'язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле — соціальну спільноту і через неї у соціальну систему. 
Соціальна спільнота — сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності. 
Здавна соціальні спільноти, такі, як рід, сім'я, плем'я тощо, забезпечували людям засоби до існування, репродукцію людини, спільну протидію силам природи, іншим племенам і т.д. Все це допомогло людству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, розвитку цивілізації. Отже, соціальні спільноти виникали під впливом об'єктивної необхідності в ході історичного розвитку. 
Соціальні спільноти відзначаються великим різноманіттям видів, форм. За кількісним складом вони змінюються від союзу двох людей (діади), до таких, які налічують десятки мільйонів; за тривалістю існування — від таких, що тривають недовго (концертна аудиторія), до таких, що існують протягом багатьох століть (етноси); за щільністю зв'язків між індивідами — від різного ступеня згуртованих колективів (протестантська секта) до вельми розпливчастих, аморфних організацій (клуб любителів певного стилю в музиці). Функціонально соціальні спільноти спрямовують дії своїх членів на досягнення групової мети. Ця мета може мислитися досить широко — від призначення, що має виконувати військовий колектив, до необхідності певної кількості людей проживати на спільній території (соціально-територіальна спільнота). Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно (мимовільно) чи інституціоналізовано (організовано), бути формальними чи неформальними. Враховуючи також, що індивід одночасно є членом одразу кількох спільнот, їх класифікація досить важлива і певною мірою умовна. Але, як будь-яка систематизація, вона (класифікація) покликана сприяти глибшому розумінню сутності об'єкта чи явища. За найзагальнішою сукупністю ознак можна виділити два широких підкласи соціальних спільнот — масові і групові спільноти. 
Масова соціальна спільнота — сукупність індивідів, яких об'єднують певні спільні погляди, схильності, смаки тощо. 
Наприклад, широкі рухи проти ядерної загрози, аудиторії засобів, каналів масової інформації, споживачі модних, престижних товарів, члени любительських клубів, прихильники естрадних «зірок», вболівальники спортивних команд тощо. Масові соціальні спільноти мають в основному статистичний характер. Значною мірою вони є неструктуризованими, аморфними утвореннями ситуативного походження, функціонують на основі і в межах конкретної діяльності, неможливі поза 
цією діяльністю. Тому вони не досить стійкі, їм значною мірою властива гетерогенність (різнорідність) складу. 
У сучасному світі масові соціальні спільноти можуть серйозно впливати на життя суспільства. Згадаймо, наприклад, відомий рух панків у європейських країнах, різні акції «зелених», спрямовані на захист навколишнього середовища. Сучасні засоби комунікації створюють умови для швидкого формування масових спільнот. Тому суспільство повинно вивчати ці процеси і скеровувати їх у конструктивне русло, уникаючи можливої соціальної дестабілізації. 
Групова соціальна спільнота (соціальна група) - сукупність індивідів, яка існує реально, фіксується емпірично, характеризується відносною цілісністю, є самостійним суб'єктом історичної та соціальної дії, поведінки. 
У суспільстві існує значна кількість типів, видів груп: залежно від чисельного складу розрізняють соціальні групи малі й великі; від характеру зв'язку всередині групи, його міцності, форм здійснення — первинні і вторинні; від природи, особливостей індивідів, які входять до групи, — демографічні, етнічні, регіональні та ін. 
Американський соціолог Р. Мертон визначає соціальну групу як сукупність людей, які певним чином взаємодіють між собою, усвідомлюють свою належність до даної групи і вважаються членами цієї групи з точки зору інших. У цьому визначенні акцент робиться на три основні риси, властиві соціальній групі як спільноті: взаємодія між членами групи, почуття належності до даної групи й усвідомлення спільності, єдності з цією групою. Такими рисами може володіти безліч соціальних груп у суспільстві, але з різним ступенем міцності зв'язків, їх формами тощо, що певним чином впливає на виконання групою своєї соціальної ролі та на взаємини між її членами. 
Первинна соціальна група — невелика група людей, між якими існують прямі контакти, що відображають різні аспекти їх особистостей. 
Важливу роль у ній відіграють сталі емоційні стосунки, які визначають сутність даної групи. До первинних соціальних груп можна віднести сім'ю, закохані пари, групи друзів, невеликі виробничі колективи. 
Вторинна соціальна група — група людей, між якими майже відсутні емоційні зв'язки і їх взаємодія зумовлена прагненням досягнути певної мети. 
У великій групі важко встановити безпосередні контакти і неможливо створити умови для тісного особистісного контакту всіх членів. Основне значення у таких групах надається не особистісним якостям людей, а їх умінню виконувати певні функції. Головним для цих груп є те, що люди мають необхідну кваліфікацію і справляються з роботою, завдяки чому організація може функціонувати. Особистість кожної людини майже нічого не значить для такої групи. Для первинної групи, навпаки, її члени є унікальними, ні одного з них не можна замінити іншим. Отже, емоційні чинники мають важливе значення для існування і функціонування первинної групи.

1.4 Соціальні інститути.

Соціальні інститути - це і відносно стабільні та інтегровані (історично сформовані) сукупності символів, вірувань, цінностей, норм, ролей та статусів, завдяки яким управляються різні сфери соціального життя: сім'я, економіка, політика, культура, релігія, освіта та ін. це - свого роду, потужні інструменти, засоби, що допомагають боротися за існування та успішно виживати і окремій особі, і суспільству в цілому. їх призначення - задовольняти важливі суспільні потреби групи.

Найсуттєвішою рисою інституційного зв'язку (основа соціального інституту) є обов'язковість, зобов'язання дотримуватися відведених індивіду обов'язків, функцій, ролей. Соціальні інститути, а також організації в системі соціальних зв'язків не що інше, як свого роду скрепи, на котрих тримається суспільство.

Першим, хто започаткував термін "соціальний інститут" та ввів у науковий обіг і розробив відповідну теорію, був Г. Спенсер, англійський соціолог. Він вивчив та описав шість типів соціальних інститутів: промисловий (економічний), політичний, профспілковий, обрядовий (культурно-церемоніальні), церковний (релігійний), домашній (сімейний). Будь-який соціальний інститут, за його теорією, – це стійка структура соціальних дій.

Одну з перших спроб  пояснити природу соціального інституту  у "вітчизняній" соціології зробив професор Ю. Левада, трактуючи його як центр (вузол) діяльності людей, який зберігає свою стабільність протягом певного часу і забезпечує стабільність всієї соціальної системи.

У науковій літературі існує  багато трактувань та підходів до розуміння  соціального інституту. Часто він  розглядається як сталий комплекс формальних та неформальних правил, принципів, норм, установок, що регулюють різні сфери людської діяльності.

Соціальні інститути - це організовані об'єднання людей, які виконують  певні соціально значимі функції, які забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконання своїх соціальних ролей в рамках цінностей, взірців поведінки.

До нього, входять:

■ певна група людей, які виконують суспільні функції;

■ організаційний комплекс функцій, які виконують окремі особи, члени групи від імені всієї групи;

■ сукупність установ, організацій, засобів діяльності;

■ деякі соціальні ролі, особливо важливі для групи, –  тобто все, що націлено на те, щоб  задовольнити потреби і регулювати поведінку людей.

Наприклад, суд – як соціальний інститут - виступає як:

■ група людей, які виконують  певні функції;