Шпаргалка по "Социальная педагогика"

1. Проаналізуйте роль соціальної педагогіки як науки і сфери практичної діяльності. На основі завдань соціальної педагогіки визначте перспективи її розвитку.

Соціальна педагогіка — галузь педагогіки, що вивчає закономірності соціально-культурної адаптації людини, групи, суспільства з метою гармонізації, гуманізації їх взаємовідносин на внутрішньо-, між- та надособовому рівні.

Соціальна педагогіка є  галуззю педагогіки. Основна категорія  яку вона розглядає — соціалізація особистості (входження особистості в соціальне середовище, прийняття норм, цінностей та правил цього середовища).

Соціальна педагогіка в  Україні це — досить молода спеціальність, яка зараз знаходиться на етапі розвитку. Як спеціальність та навчальна дисципліна вона була введена досить недавно в 90-х роках 20 ст.

У зв’язку з перебудовчими  процесами у суспільстві з’явилося  багато проблем у соціальному, сімейному  та молодіжному середовищі. Для стабілізації їх становища органи влади відкриті державні соціальні служби з відповідними посадовими особами – соціальними працівниками. Можна констатувати, що поняття „соціальна педагогіка” поєднує дві взаємопов’язані сторони – науково-теоретичні знання та сферу практичної діяльності. З одного боку він акмулює знання про педагогічне регулювання відносин особистості й соціального середовища впродовж усього життя людини, вивчає педагогічні наслідки впливу соціальної реальності на життя людини на різних вікових етапах;  з іншого – розробляє і втілює відповідні навчально-виховні системи, програми, методи, засоби здійснення соціального розвитку й соціалізації особистості.

Метою соціальної педагогіки є створення в соціумі умов для позитивного розвитку особистості

Основне завдання соціальної педагогіки, як навчальної дисципліни полягає у підготовці кваліфікованих фахівців соціальних педагогів, вивчення різних проблем у галузі педагогічних наук, а як спеціальність допомога особистості у вирішенні різних життєвих ситуацій, що виникають на протязі життєвого шляху особистості. В основному це проблеми соціалізації особистості.

Серед провідних завдань  соціальної педагогіки виокремлюють: вивчення дії об’єктивних і суб’єктивних факторів соціального середовища, характеру  їх впливу на формування особистості; дослідження закономірностей та перспектив соціально-педагогічної взаємодії особистості та середовища розробка механізмів регулювання й корекції відносин особистості та суспільства; попередження негативного впливу факторів соціального середовища на особистість.

 

5. Проаналізуйте науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки, її принципи та функції.

   Мета і завдання  соціальної педагогіки є вихідним  у визначенні її функцій. Поняттям  „функція” позначається певна  сукупність наслідків соціальної  діяльності, задана поведінка того  чи іншого об’єкта, спосіб досягнення мети, результат щодо звершення дії, яка його формує.

Виокремлюють теоретико-пізнавальні  та прикладні функції соціальної педагогіки:

Теоретико-пізнавальні або дослідницькі функції відображають зміст соціальної педагогіки як науки і передбачають: визначення завдань, структури, принципів побудови соціально-педагогічного знання; розробку методів соціально-педгогічного дослідження, розробку способів використання наукових підходів для підвищення ефективності соціального виховання; виявлення, аналіз, узагальнення передового досвіду соціального виховання і соціально-педагогічної допомоги.

Прикладні функції розкривають зміст соціальної педагогіки як сфери практичної діяльності, тобто безпосередньої роботи соціального педагога з конкретною особистістю чи групою людей, з певним соціальним середовищем, в якому живе і розвивається особистість і яке сприяє чи ускладнює процес соціалізації. Реалізація прикладних функцій проходить у соціально-педагогічній діяльності. Соціально-педагогічна діяльність носить дисциплінарний характер , тісно пов’язана з економічними, політичними й особистісними умовами життєдіяльності людини, з державною соціальною політикою, комунікативними можливостями індивіда в соціальній сфері.

Комунікативна функція забезпечує налагодження взаємодії особистості, соціальної групи та державних і недержавних організацій, що виступають клієнтами, волонтерами, спонсорами та партнерами соціального педагога.

Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з точки зору соціального менеджменту, який полягає у структуруванні, плануванні, розподілі видів професійної діяльності та координації робот з різними соціально-виховними інститутами.

Діагностична функція покликана виявляти окремі соціальні аномалії в певному міросоцімі, конкретизувати проблему особистості, виявляти індивідуальні та специфічні особливості окремої особистості чи певної групи.

Прогностична функція виконує змістовно-цільові та організаційно-методичні завдання, вона полягає у передбаченні результатів зусиль соціального педагога щодо різних аспектів його професійної діяльності.

Попереджувально-профілактична функція має на меті виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ, причин соціальної дезадаптації.

Соціально-терапевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта.

Охоронно-захисна або соціально-правова функція передбачає створення органами влади правової бази процесів соціалізації різновікових і соціальних верств населення, відстоювання прав та інтересів дітей і молоді.

Пропагандистська функція передбачає пропаганду соціальної політики держави, завдань соціалізації.

Суть виховної функції полягає у спрямованості соціально-педагогічної діяльності на вироблення у об’єктів соціалізації внутрішньої готовності до нормалізації процесу власної соціалізації.

Доброчинна функція  окреслює той напрям соціально-педагогічної діяльності, який пов’язаний з організацією надання духовної та матеріальної підтримки  групам населення, які потрапили  в біду, або які гостро цього  потребують.

Принципи соціально-педагогічної діяльності:

1Природовідповідності           2Культуровідповідності        3Гуманізму

Зміст принципу природоідповідності полягає у тому, що виховання, навчання і соціалізація дитини повинні виходити і будуватися на основі законів фізичного і психічного розвитку дитини. Соціальний педагог дотримується наступних правил: врахування вікових особливостей дітей; опора на позитивне в дитині, на сильні сторони її особистості, розвиток ініціативи й самостійності дитини.

Принцип культуровідповідності визначає духовну й матеріальну культуру даного суспільства і народу як основу процесу виховання та соціалізації дитини.

Принцип гуманізму в соціальній педагогіці передбачає визнання цінності людини як особистості, її права на волю, щастя, захист і охорону життя, здоров’я, створення умов для розвиту особистості, її творчого потенціалу.

 

9. Розкрийте  підходи до класифікації девіантної поведінки і охарактеризуйте її основні типи.

Девіантна поведінка  – це система дій і вчинків, які суперечать загальноприйнятим соціальним нормам права, культури, моралі.

Одна з класифікацій В.Липника, який згрупував девіації підлітків за:

1. Характером взаємовідносин підлітків з колективом.
2. Відхиленнями у моральному розвитку особистості.
3. Відхиленням у розумінні суспільних інтересів.
4. Входженням підлітків у систему суспільно корисної діяльності з урахуванням морального розвитку.
5. Ступенем деформації психіки.
6. Відхиленнями в системі провідних мотивів.
7. Паталогією у психіці й медико-педагогічними відхиленнями.

А.Нікітіна:

взаємовідносини вихователя і педагога неуправимі	1) за особливостями  спілкування з підлітками (важковиховувані)
дітей, сім’ї (бездоглядні  безпритульні)	2) за способом життя,  соціально-побутовими умовами
недоліків у процесі	3) за специфікою помилок  вихователя (педагогічно)
	4) за рівнем розвитку  моральних якостей дітей з  відхиленнями у розвитку
	5) за невідповідністю  їх дій закону, правовим нормам (неповнолітні правопорушники)

Н.Максимова виділяє:

1) важковиховувані діти, в яких порушення уявне

2) педагогічно занедбані діти з несформованими моральними уявленнями і звичками

3) важко хворі діти, чиї відхилення у поведінці  пов’язані з розладом відносин

4) діти, чия поведінки  пояснюється особливостями розвиту  емоційно-вольової сфери (психопатії, неврози).

Види:

Девіантна поведінка – такий тип поведінки ще називають антидисциплінарним, а дітей – важковиховуваними (указує на труднощі у вихованні, формуванні особистості при відсутності корекційної роботи у дитини виникає стан педагогічної занедбаності (відсутність корисних навичок і вмінь).

Делінквента поведінка за М.Галагузовою та ін. характеризується як асоціальні проступки дітей і підлітків, які повторюються і формуються у певний стереотип дій, що порушують правові норми, але не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Кримінальна поведінка  – протиправний вчинок, який з досягненням  віку кримінальної відповідальності служить  основою для порушення кримінальної справи.

 

13. Розрийте сутність, особливості, фактори та механізми соціалізації особистості.

Соціалізація  – це процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм поведінки, необхідних для життєдіяльності в певному суспільстві.

Види:

Стихійна соціалізація відбувається внаслідок впливу на особистість різноманітних умов та обставин суспільного життя.

Відносно спрямована має на меті організацію в суспільстві певних економічних, політичних та іншим передумов, які впливають на розвиток та життєвий шлях особистості.

Соціально-контрольована – це процес цілеспрямованого, керованого та контрольованого впливу на особистість з метою формування певного виховного ідеалу.

Соціальна адаптація – вид взаємодії особи із середовищем, пристосування індивіда до рольових функцій, соціальних норм.

Інтеріорізація – процес формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм.

Особливості

Сутність соціалізації полягає в тому, що в її процесі  людина формується як член того суспільства, до якого вона належить. У людини формуються соціальні якості, знання, вміння, навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин.

Механізми:

Соціально-психологічні – імпринтінг (фіксування людиною особливостей об’єктів, що впливають на неї); наслідування (копіювання людиною певних зразків поведінки та діяльності інших людей), ідентифікація (ототожнення людиною себе і іншими людьми); рефлексія (оцінка особистістю різних проявів свого „Я”);  інтеріорізація (процес перетворення зовнішніх реальних операцій соціальної діяльності у внутрішні ідеали); екстерорізація (процес переходу від внуррішньої психічної діяльності до зовнішньої практичної).

Соціально-педагогічні – традиційний (засвоєння людиною норм поведінки, які притаманні її найближчому оточенню); інституціональний (функціонує у процесі взаємодії людини з різноманітними соціальними інституціями й організаціями, відбувається входження особистості в соціум); стилізований (діє у межах окремої субкультури як комплекс певних цінностей та особливостей поведінки, притаманної для людей певного віку).

Фактори

Мегафактори – вплив космосу всесвіту на життя на людину.

Макрофактори – країна, клімат, географічне розташування та природні умови, нація, етнос.

Мезо – вплив регіональних умов на соціальний розвиток і соціалізацію; вплив ЗМІ, молодіжна субкультура (одяг, жаргони), тип поселення.

Мікро – сім’я, сусіди та групи ровесників, релігійні організації, навчально-виховні заходи, середовище інформаційного спілкування.

Соціалізація  особистості – це історично розумовий процес розвитку особистості засвоєння норм, зразків, що притаманні суспільству.

17. Розкрийте вікову періодизацію розвитку особистості і охарактеризуйте фактори, що впливають на її формування.

Розвиток – специфічний процес змін, результатом якого є виникнення якісно нового у побудові тіла, психіці, поведінці людини в результаті біологічних процесів, які відбуваються в організмі та зовнішнього середовища.