Роль громадських організацій у формуванні соціальної політики в сучасному українському суспільстві

ПЛАН

 

ВСТУП

 

Розділ 1 Загальна характеристика громадських об'єднань в Україні та їх конституційно-правового статусу

 

1.1 Поняття громадської об’єднань

 

1.2 Правовий статус громадських об’єднань

 

1.3 Нормативні основи організації і діяльності громадських об’єднань в Україні

 

Розділ 2 Система громадських об’єднань в Україні та їх функції

 

2.1 Правове регулювання порядку створення та діяльності громадських організацій

 

2.2 Система та класифікація громадських організацій в Україні

 

2.3 Конституційно-правовий статус окремих видів та організаційно-правових форм громадських об’єднань

 

2.4 Функції громадських об’єднань

 

Розділ 3 Роль громадських організацій у формуванні соціальної політики в сучасному українському суспільстві

 

3.1 Проблеми створення, розвитку і функціонування громадських організацій в сучасному українському суспільстві

 

3.2 Напрямки вдосконалення системи забезпечення діяльності громадських організацій

 

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. У зв'язку з процесом трансформації українського суспільства, громадські організації переживають новий етап становлення, поступово інституціоналізуються, складаючись в єдину структуру із специфічними правилами і механізмами функціонування. Розвиток громадських організацій в сучасних умовах можна охарактеризувати як нестійке, змінне швидкими темпами. Вони здійснюють свою суспільну діяльність, спираючись на нові орієнтири, шукають ефективніші форми взаємодії з молоддю, державною владою, ЗМІ, комерційними організаціями, а також між собою. Громадські організації роблять особливий вплив на розвиток інститутів цивільного суспільства в Україні. Громадські організації не лише є суб'єктами соціальної політики і представляють інтереси різних соціальних груп, але і здійснюють пріоритетну діяльність по реалізації «державного замовлення». В цьому випадку, організації і рухи служать одним з ефективних інструментів виховання і контролю молодого покоління. Тому на сучасному етапі трансформації вітчизняного соціуму набуває особливої значущості питання про найважливіші чинники формування і ефективності функціонування громадських організацій і їх домінуючі соціальні функції. З точки зору ефективності функціонування українських громадських організацій важливим представляється аналіз форм їх взаємодій в умовах зростаючої конкуренції за доступ до різних соціальних ресурсів в рамках національного простору.

 

Таким чином, актуальність дослідження створення та функціонування громадських організацій в Україні визначається безліччю чинників. Розробка практичних рекомендацій по вдосконаленню державної політики дозволить поліпшити ефективність діяльності громадських організацій і сприятиме включенню сучасного українця в процес демократизації. За даними Держкомстату України на 1 січня 2008 р. в Україні функціонувало 54862 суспільних організацій. За останні роки наголошується зростання активності суспільних об'єднань практично у всіх областях діяльності. Проте, на тлі високої потреби в допомозі громадських організацій за рішенням найважливіших соціальних проблем, міра їх активності все ще істотно нижче, ніж міра її необхідності.

 

Як правило, громадські організації створюються для вирішення проблем, пов'язаних з підтримкою соціально уразливих верств населення, захистом прав і інтересів різних груп населення, освітою, організацією дозвілля, поліпшенням екології регіону і тому подібне Даний круг проблем громадські організації намагаються вирішувати в співпраці з державою і комерційними організаціями. Значення громадських організацій обумовлене наступними чинниками:

 

1. Яскраво вираженою соціальною спрямованістю діяльності. Громадські організації надають допомогу частині суспільства з низьким рівнем доходу, що підвищує загальний рівень добробуту членів суспільства. Крім того суспільні об'єднання надають додаткові робочі місця.

 

2. Масовістю. По допомогу в громадські організації звертається безліч людей. Для вирішення поставлених проблем громадські організації створюють власну інфраструктуру: засоби масової інформації, бібліотеки, учбові центри, бази даних і так далі

 

3. Високим інтелектуальним потенціалом організаторів і учасників.

 

Міра розробленості теми. Дослідження в області функціонування громадських організацій спираються на фундаментальну теоретичну і емпіричну базу. У роботах класиків соціологічної думки М. Вебера, Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, А. де Токвіля і ін. представлений аналіз соціальних інститутів і організацій, груп інтересів і груп тиску. Проблема підвищення ролі громадських організацій стосовно країн Заходу знайшла своє віддзеркалення в роботах Е. Арато, Р. Арона, А. Лейпхарда, Ю. Хабермаса і ін. У західній соціально-психологічній традиції основи сучасних досліджень громадських організацій заклали Г. Тард і Г. Лебон. На базі розробленої ними теорії колективної поведінки в середині минулого століття сформувався впливовий напрям у вивченні громадських організацій і соціальних рухів.

 

Такі дослідники як Л. Фойер, С. Фріс, Е.Еріксон, А. Еткинд, Л. Гозман і Г.Г. Ділігенський акцентують увагу на особовій мотивації учасників, соціально-психологічній характеристиці учасників громадської організації. Даний підхід був продовжений теорією колективного дії (Р. Блумер, Н. Смелзер) і теорією масового суспільства (X. Арендт, В. Корнхаузер, С. Ліпсет). Прибічники культурологічної стратегії аналізу громадських організацій вважають, що в економічно розвинених країнах основними причинами тих або іншим соціальних дій є прагнення задовольнити духовні потреби (А.Турен, Д. Лапероні, Ж де Торсак, К. Мангейм).

 

У соціологічній науці значний вклад в розробку проблеми дослідження діяльності громадських організацій був зроблений ще в радянський період. Серйозне значення для аналізу досліджуваного феномену мають роботи: В.В. Костюшева, Р. Ільінського, В. Воронкова і інших дослідників, присвячені специфіці рухів кінця 80-х – початки 90-х рр. Дослідження демократичних рухів в контексті політичних і соціальних трансформацій в СРСР в 1990-х – 2000-х рр. були продовжені такими ученими як Л. Гордон, Е. Клопів, В Пастухів, які в своїх роботах аналізують стан і механізми формування ідеології організацій громадських рухів. Серед робіт, що розглядають проблеми інституціоналізації соціальних суб'єктів в сучасній Україні, можна виділити праці Новічкової Р. В, Лойко Л.В., Гаєвой Н.П., Колодія А.В., Додіной Е.Е. Дослідженням актуальних проблем становлення цивільного суспільства в сучасній Україні і ефективного функціонування його основних інститутів, у тому числі громадських об'єднань, присвячені праці Оніщенко О.С., Скріпнюк О. В, Максименко О.М. Таким чином, аналіз наукової літератури дозволяє зробити вивід про недостатню розробленість досліджень діяльності і ефективного функціонування громадських організацій. В даний час зростає необхідність комплексного аналізу даного питання. Необхідність вивчення громадських організацій послужила основоположним чинником, що вплинув на вибір теми дипломного проекту, його цілей і завдань.

 

Об'єктом дослідження є громадські організації.

 

Предмет дослідження є процес створення і умови діяльності сучасних громадських організацій в Україні.

 

Мета роботи: виявити шляхи оптимізації процесу створення та ефективності громадських організацій України в умовах українського соціуму, що трансформується. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

 

1. Виявити особливості соціологічного підходу до аналізу сучасних громадських організацій.

 

2. Розкрити тенденції формування і розвитку сучасних громадських організацій, їх відмітних біс.

 

3. Обґрунтувати основні критерії ефективності діяльності громадських організацій в умовах сучасної України.

 

4. Визначити дороги оптимізації ефективної діяльності громадських організацій в Україні.

 

Теоретико-методологічні основи дослідження. Методологічною основою дипломної роботи виступили принципи структурно-функціонального підходу, що дозволяють визначити місце громадських організацій в структурі цивільного суспільства і їх роль в соціальній політиці. У роботі також використані загальнонаукові методи, порівняльно-історичний метод. Теоретичною базою дослідження є теорія структурації Е. Гідденса, концепція соціального конструювання реальності П. Бергера і Т. Лукмана. Принципово важливим є розуміння місця громадських організацій в структурі вітчизняного соціуму, обґрунтоване в роботах Т.А. Лугиніной і О.А. Батьківщиною. Емпіричною базою дипломного дослідження виступили:

 

1) статистичні дані;

 

2) нормативно-правова база України, в тому числі закон України «Про об'єднаннях громадян»;

 

3) результати соціологічних досліджень про діяльність громадських організацій в Україні;

 

4) матеріали ЗМІ;

 

5) програми і статути громадських організацій і рухів. Науково-теоретична і практична значущість роботи.

 

Результати даного дослідження можуть бути використані органами державної влади при підготовці управлінських рішень, виробленні соціальної політики органами державної влади, а також органами місцевого самоврядності. Окремі рекомендації і виводи можуть послужити основою по підвищенню ефективності роботи громадських організацій, в їх взаємодії з різними соціальними суб'єктами і між собою.

 

Розділ 1 Загальна характеристика громадських об'єднань в Україні та їх конституційно-правового статусу

 

1.1 Поняття громадської об’єднань

 

Право громадян на свободу передбачено в Загальній декларації прав людини й гарантовано Конституцію та законодавством України.

 

Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. При цьому ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

 

Форми суспільної активності громадян виражено в діяльності їх різних об'єднань, тому поняття «об'єднання громадян» є узагальнюючим, що відбиває різноманітність цих форм у реальному житті суспільства.

 

Діяльність об'єднань громадян носить найрізноманітніший характер, її може бути спрямовано на участь у розробленні державної політики, розвиток науки, культури, відродження духовних цінностей, розв'язання конкретних соціальних проблем окремих категорій і груп громадян, здійснення благодійної діяльності, охорону навколишнього природного середовища, обумовлено спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо.

 

Одним із критеріїв класифікації об'єднань громадян може слугувати мета їх діяльності. Так, у Законі України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. наведено чітке визначення різновидів об'єднань громадян — політичних партій і громадських організацій. У свою чергу згідно із Законом України «Про політичні партії в Україні» політичною партією визнається зареєстроване відповідно до закону добровільне об'єднання громадян — прихильників відповідної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яка має за мету сприяння формуванню и вираженню політичної волі громадян, участі у виборах та інших політичних заходах.

 

На відміну від політичної партії, громадською організацією е об'єднання громадян, створене для задоволення й захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.

 

Найповнішу характеристику об'єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з якими виділяють:

 

• масові об'єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки тощо);

 

• органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);

 

• органи громадського самоврядування (ради й колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.).

 

 

Об'єднання громадян можуть класифікуватися і за масштабами діяльності. Згідно з цим критерієм можна виділити об'єднання громадян, які діють у масштабах усієї держави, масштабах окремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин, а також об'єднання громадян, діяльність яких носить міжнародний характер і поширюється на територію не тільки України, а й інших держав. При цьому політичні партії діють тільки в державному масштабі. Масштаб діяльності органів громадської самодіяльності та органів громадського самоврядування обмежений кордонами конкретних адміністративно-територіальних одиниць.

 

Об'єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні для всіх об'єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, властиві тим чи іншим об'єднанням громадян.

 

До загальних ознак слід віднести:

 

1) добровільність об'єднання. Це відображено в добровільності вступу та виходу з об'єднання громадян, методах роботи, сутністю яких є досягнення певної мети внутрішньо-організаційними методами, особливих формах примусу, з яких найвищою є виключення із членів об'єднання громадян;

 

2) організаційні заходи, якими в діяльності об'єднань громадян виступають самоврядування та саморегуляція;

 

3) відсутність у об'єднань громадян внаслідок їх природи державно-владних повноважень (за винятком випадків, коли держава делегує окремі повноваження такого роду й закріплює їх законодавчо, наприклад, закріплення за громадськими інспекторами охорони природи права складати протоколи про адміністративне правопорушення).

 

Окремими ознаками, притаманними окремим об'єднанням громадян, є:

 

1) членство в об'єднанні та відносини членства, що випливають звідси;

 

2) обов'язковість участі членів об'єднання громадян у його роботі та створенні матеріальної бази об'єднання шляхом внесення членських внесків;

 

3) наявність статуту об'єднання громадян. У діяльності об'єднань громадян здебільшого відсутні комерційні цілі або одержання прибутку. Виняток становить лише діяльність кооперативних організацій. Крім того, допускається господарська або інша комерційна діяльність об'єднань громадян для виконання їх статутних завдань і цілей.

 

Взаємовідносини держави та об'єднань громадян носять виключно правовий характер. Це проявляється в законодавчому закріпленні правового статусу об'єднань громадян низкою нормативно-правових актів. Основними серед них є Закон України «Про об'єднання громадян», а також закони України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про професійні спілки, їх права та гаранта діяльності». Діяльність деяких об'єднань громадян, у тому числі кооперативних організацій, комерційних фондів, органів громадської самодіяльності, регулюють відповідні законодавчі акти.