Доходи страховика

 Доходи страховика

Страхова діяльність належить до сфери фінансових послуг.

Головною особливістю  діяльності страхової компанії є  те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім  уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов’язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами. Така своєрідна «плата наперед» дозволяє страховикові накопичувати значні фінансові ресурси і виконувати активну роль на ринку капіталу, оскільки акумульовані кошти потребують ефективного управління.

Двоїстий характер діяльності страховика (одночасне здійснення страхової та інвестиційної діяльності) зумовлює специфіку його доходів.

Доходи страховика можна поділити на три великі групи:

• доходи від основної, тобто страхової діяльності (всі надходження на користь страховика, пов’язані з проведенням страхування і перестрахування);
• доходи від інвестиційної та фінансової діяльності, тобто пов’язані з інвестуванням і розміщенням тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів);
• інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних доходів, але часом з’являються у страховика у процесі його звичайної господарської діяльності і надзвичайних подій.

Доходи від страхової діяльності є, так би мовити, первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик, з’являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату. Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування. Тільки після сплати страхувальником страхової премії (або першого платежу страхової премії, коли вона сплачується в кілька строків) договір страхування набирає чинності, якщо інше не передбачено угодою сторін. Вони включають всі надходження, пов’язані з проведенням страхування та перестрахування. У складі цих доходів – страхові премії за договорами страхування та перестрахування, комісійні винагороди, частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками, повернені суми із централізованих страхових фондів, повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Зазначені доходи формуються за рахунок страхової премії, в основу якої покладено тариф-брутто. При цьому обсяг премій забезпечує формування страхового фонду, а структура страхового тарифу – напрямки використання надходжень.

Якщо страхова компанія при перестрахуванні виступає у ролі цедента (перестрахувальника), то вона отримує доходи у вигляді  комісійних винагород за передачу ризику у перестрахування. Якщо страхова компанія входила до складу професійного об'єднання страховиків, то при виході з нього їй повертається частка раніше зроблених внесків, які також вважаються доходами від страхової діяльності.

Доходи від інвестиційної діяльності відносяться до додаткових доходів від фінансової діяльності і включають в себе доходи від розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів за визначеними напрямками їх вкладання.  Ці доходи є похідними від первинних доходів страховика (страхових премій). Збираючи страхові премії, нагромаджуючи доходи від страхової діяльності, страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестувати їх у різноманітні сфери. Свобода дії страховика у сфері інвестиційної та фінансової діяльності безпосередньо пов’язана з джерелом походження коштів, що використовуються для інвестування. Страховик має в розпорядженні дві групи коштів:

• власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку;
• залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Інвестування  коштів, що належать до першої групи, законодавчо  не регламентується і здійснюється страховиком на власний розсуд. Єдиним винятком з цього правила є  внески до статутного фонду страховика у вигляді цінних паперів, що випускаються державою.

Інвестування  коштів страхових резервів жорстко  регламентується. Тим самим регламентуються  можливості отримання певних видів  доходів. Регламентування пов’язане  з тим, що ці кошти не є власністю  страховика, тому розпоряджатись ними він повинен особливо обережно. Обсяг цих коштів відповідає обсягу страхових зобов’язань компанії. Щоб у будь-який момент мати змогу виконати свої зобов’язання перед страхувальниками, страховик повинен тримати кошти страхових резервів у диверсифікованих, прибуткових, надійних активах, які характеризуються достатньо високим рівнем ліквідності.

Зважаючи на те, що обмеження в інвестуванні і розміщенні тимчасово вільних  коштів поширюються, в основному, лише на кошти страхових резервів, можна  виокремити такі доходи страховика від  цих операцій:

• відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку коштів на розрахунковому рахунку;
• відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку;
• відсотки за облігаціями;
• дивіденди за акціями;
• участь у прибутку перестраховиків (зважаючи на наявні права вимоги, пов’язані з формуванням технічних резервів);
• участь у прибутку юридичних осіб, у складі засновників яких перебуває страхова компанія, тобто доходи від реалізації корпоративних прав;
• відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інвестиційних кредитів, включаючи довгострокове кредитування житлового будівництва (законодавство дозволяє використовувати із зазначеною метою кошти резервів зі страхування життя).

Інші доходи.  Такі доходи не мають якихось особливостей, пов’язаних зі специфікою страхування. Вони такі самі, як аналогічні доходи інших суб’єктів підприємницької діяльності. Іншими доходами страховика є:

• доходи від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг);
• доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду;
• доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг);
• доходи від індексації та передання (продажу, обліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів;
• доходи від врегулювання безнадійної заборгованості; доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток;
• доходи від надання консультаційних послуг; штрафи, пені, інші доходи.

Витрати страховика

Витрати страхової  компанії відображають використання нею  коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов’язані  процеси:

• виконання зобов’язань перед страхувальниками;
• фінансування діяльності страхової компанії.

Витрати страховика поділяються за економічним змістом на наступні великі групи:

• 1. Виплата страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування та перестрахування.
• 2. Витрати на ведення страхової справи.
• 3. Витрати на фінансування превентивних заходів.
• 4. Витрати при здійсненні інвестиційної діяльності.

Витрати на страхові виплати складають найбільшу частину витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виділяються ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового збитку, обсяг страхової відповідальності.

Витрати на ведення  страхової справи включають витрати, пов’язані із укладанням та обслуговуванням договорів страхування, тобто із фінансово-господарською діяльністю страховика. Витрати на страхові виплати, на ведення страхової справи, на фінансування превентивних заходів складають собівартість страхової послуги.

Встановлюючи страховий  тариф, страховик повинен враховувати  у складі ціни страхової послуги  не тільки страхові суми та відшкодування, а й витрати на утримання страхової компанії:

• Організаційні – витрати, пов’язані із організацією, створенням страхової компанії, відносяться до фінансових ресурсів страховика, є інвестиціями.
• Аквізаційні – виробничі витрати страховика, пов’язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових страхових договорів.
• Інкасаційні – витрати, пов’язані із обслуговуванням товарно-грошового обігу страхової компанії. Витрати на виготовлення бланків, квитанцій, облікових регістрів тощо.
• Ліквідаційні – витрати, пов’язані із ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком. До них відносяться витрати на оплату праці ліквідаторам, судові витрати, поштово-телеграфні витрати тощо.
• Управлінські – витрати поділяються на загальні витрати управління та витрати по управлінню майном. Ці витрати пропорційні зібраним страховим внескам. При оцінці рентабельності діяльності страхової компанії головне значення мають управлінські витрати.

Витрати на фінансування превентивних заходів встановлюються страховою компанією в залежності від взятих на себе зобов’язань, розмір їх встановлює фінансова служба страховика.

Витрати на здійснення інвестиційної діяльності досить незначні і пов’язані із обслуговуванням розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів страховика.