Страхові компанії на фінансовому ринку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ХАРКІВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ  
БУДІВНИЦТВА  ТА  АРХІТЕКТУРИ

 

Кафедра фінансів та кредиту

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з дисципліни «Фінансовий ринок »

 

на тему: «Страхові компанії на фінансовому ринку».

 

 

 

 

 

Студентки : Давидюк Н.Г.

3 курсу, групи Ф -32

Науковий керівник:

викл. Тохтамиш Т. О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків-2014

ЗМІСТ

Вступ

 

1. Історія виникнення та розвитку страхової діяльності в Україні

2. Організаційно-правові засади створення страхових компаній

 

Висновок

 

Список  літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В умовах розвитку ринкової економіки посилюється значення страхування у суспільному відтворенні. Реформування економічної системи України зумовило необхідність створення ринкової інфраструктури, що обслуговує механізм господарювання. Важливе місце в ній посідають саме страхові компанії, які проводять різноманітні види страхування на території України та здійснюють інвестиційну і фінансову діяльність. У ринкових умовах господарювання страховики через реалізацію механізму страхування мобілізують значний страховий капітал, який є важливим ресурсом, що може бути представлений на фінансовому ринку країни.

На даний момент страхові компанії досить слабо представлені на фінансовому ринку України порівняно з їхніми колегами у високорозвинених країнах світу.

Дослідженням діяльності страхових компаній взагалі, а на фінансовому ринку зокрема, займалися досить багато вчених та спеціалістів у сфері страхування. Але все ж таки багато питань, які охоплює ця проблематика, залишаються відкритими. Тому недослідженість даного питання робить тему реферату досить актуальною та практично значимою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історія виникнення та розвитку страхової діяльності в Україні

 

Поняття «страховий ринок» у пострадянській економіці склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припало створення поряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.

Зародження й розвиток страхового ринку України – процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Проте нашій країні притаманні й деякі специфічні риси.

Із законодавчим упровадженням у колишньому Радянському Союзі деяких елементів ринкової економіки (особливо з появою 1988 року Закону «Про кооперацію») почали створюватися перші страхові кооперативи. Існування кооперативів протягом 1988-1989 років мало велике значення, оскільки дало змогу набути першого досвіду роботи в ринкових умовах, посприяло підвищенню кваліфікації кадрів. Уже на перших порах зародження на теренах колишнього СРСР страхового ринку альтернативні страховики пильну увагу звернули на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в розвинених країнах Заходу. Завдяки цьому і в Україні почав зростати асортимент страхових послуг, виник інститут перестрахування. Коли 1990 року рамки законодавства в напрямку розвитку ринкових відносин було розширено, почали створюватися перші комерційні страхові компанії. Можна відокремити чотири основні групи чинників, які сприяли розвитку на ринку повноцінних суб’єктів страхування:

а) створення порівняно великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в Україні, що перетворилися згодом на самостійних юридичних осіб. Так, скажімо, виникла теперішня компанія АСКА;

б) створення комерційних страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано;

Кваліфіковані працівники Держстраху через низьку мотивацію праці та застарілі методи ведення страхової справи почали переходити до інших компаній, створювати страховиків-супутників, які запроваджували ті види страхування, яким не надавалося належної уваги в Держстраху. Згодом Держстрах перетворився на Національну акціонерну страхову компанію «Оранта». Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР перетворився на холдинг з великими правами своїх філій, зокрема й в Україні.

в) створення страхових компаній комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами для свого обслуговування;

г) створення так званих кептивних страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва, тобто страхових компаній, які на перших порах брали на себе внутрішньогалузеві ризики [19].

Окрім цих головних чинників масове виникнення страхових компаній протягом 1990-1993 років стимулювали такі чинники: ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід роботи страхового ринку в розвинених країнах; засновницька робота профспілок, громадських організацій; участь зарубіжних інвесторів.

Отже, період 1990-1993 років характеризувався бурхливим зростанням кількості страхових компаній за невпорядкованого законодавства.

Після виходу у травні 1993 року Декрету Кабінету Міністрів України (КМУ) «Про страхування» та створення восени 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвитку страхового ринку України. Було впроваджено єдиний державний реєстр страхових компаній і видано ліцензії. Страхову діяльність визначено як виключний вид діяльності. При цьому здійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами, які зазначено в ліцензії. Було передбачено обов’язкову звітність страховиків за результатами року. Установлено певну залежність між обсягами максимального зобов’язання та розмірами страхових резервів.

Діяльність страхового ринку протягом 1994-1995 років можна схарактеризувати так: посилення спеціалізації роботи страховиків; збільшення сфери страхування, поява і розвиток нових його видів (страхування вантажів, особисте страхування від нещасних випадків та ін.); завдяки законодавчому регулюванню страхової діяльності відчутно підвищилася фінансова дисципліна страховиків, розпочався нагляд за страховою діяльністю.

З ухваленням Закону України «Про страхування» (березень 1996 р.) та перереєстрацією страховиків у 1997 році в Україні почався третій етап розвитку страхового ринку.

Закон установив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов’язкового страхування.

Ухвалення та реалізація положень Закону через низку Постанов і Розпоряджень КМУ, а також низка нормативних актів Укрстрахнагляду посприяли створенню протягом 1996-1997 років законодавчого поля для розвитку страхування. Це, у свою чергу, дало змогу більш системно й комплексно підійти до розробки стратегії подальшого розвитку цієї галузі, яку було втілено в довгострокових цільових програмах.

За роки існування страхового ринку Урядом було ухвалено послідовно дві Програми розвитку страхового ринку України.

Перша Програма, ухвалена КМУ 1998 року, визначала головні завдання та пріоритети галузі на 1998-2000 роки.

У травні 1999 року ВРУ ухвалила в першому читанні Проект ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про страхування», де було передбачено законодавчу реалізацію змін, намічених Програмою.

Зазначені законопроекти передбачили й заходи з підвищення платоспроможності страховиків. Так, із цією метою, як передбачалося Програмою, було створено й зареєстровані об’єднання страховиків у вигляді Моторного, Морського, Авіаційного бюро, а також відповідний гарантійний фонд з експортно-імпортних ризиків. На виконання Програми було прийнято відповідну Постанову Уряду щодо діяльності аварійних комісарів і розгорнуто їх підготовку в Україні. Також значно зросла участь України в міжнародних організаціях, посилилися контакти з міжнародним страховим ринком.

Отже, упровадження цієї Програми сприяло розвитку страхового ринку як системи, усі ланки якої становлять єдине ціле.

2 лютого 2001 року КМУ затвердив  Програму розвитку страхового  ринку України на 2001-2004 роки (далі  – Програма).

Нова Програма, як і попередня, передбачала, що буде прийнято цілу низку законодавчих і нормативних актів. Загалом зазначені заходи створили передумови для сталого розвитку страхової справи в Україні.

Останнім часом також значно поширилися зв’язки українських страхових компаній із зарубіжними партнерами, особливо із країнами СНД. Завдяки цьому збагатився вітчизняний досвід у страховій справі, зокрема в організації підприємницької діяльності страховиків.

Отже, поняття «страховий ринок» з’явилося в пострадянській економіці на початку 90-х років. Розвиток страхових компаній в Україні розпочався з появи страхових кооперативів. В 1990-х роках почали з’являтися перші комерційні страхові компанії. Також слід відмітити, що страховий ринок України розвивався у декілька етапів та на основі двох Програм розвитку страхового ринку [19].

 

 

2. Організаційно-правові засади створення страхових компаній

страховий дохід фінансовий правовий

Одним з головних учасників страхового ринку є страхове підприємство, яке в страховій термінології переважно називається страховою компанією, страховим товариством або страховою організацією.

Досить багато авторів по-різному дають визначення страхової компанії. Наведемо деякі з них. Так Александров В. Т. зазначає, що страхова компанія – це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов’язання і має на відповідну ліцензію. Дьячкова Ю. М. пише, що страхова компанія – це історично визначена суспільна форма конструювання страхового фонду, що має відособлену структуру, основним предметом діяльності якої виступає укладання та обслуговування договорів страхування. Словник страхових термінів дає інше визначення, страхова компанія – це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності у формі акціонерного, повного, командитного товариства чи товариства з повною відповідальністю, яка має ліцензію на право здійснення страхової діяльності в Україні [16]. Також тлумачення цього терміна є в Законі України «Про страхування». Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про страхування» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Серед страховиків України переважають акціонерні товариства.

Існує також і декілька варіантів класифікації страхових компаній, проте більшість науковців  схиляється до класифікації Ткаченко Н. В. Згідно з якою компанії поділяють:

• за формою власності (державні, колективні);
• за спеціалізацією (компанії, що займаються ризиковим страхуванням; страхуванням життя; виключно перестрахувальними операціями);
• за метою діяльності (мета яких – отримання прибутку та мета яких – надання високоякісних послуг застрахованим);
• за територією обслуговування (місцеві, регіональні, національні, міжнародні);
• за величиною статутного капіталу або обсягів надходжень страхових платежів (великі, середні, малі) [22].

Фінансовою основою діяльності страховика є його статутний фонд, який формується тільки в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, – 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням [13].

Щодо створення страхової організації слід сказати, що цей процес проходить в два етапи. На першому відбувається утворення компанії як юридичної особи, її реєстрація в місцевих органах влади і реєстрація першого випуску акцій. На другому етапі відбувається експертиза бізнес-плану та правил страхування, на підставі чого компанія реєструється як страховик і отримує ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

У зв'язку з тим, що страховики переважно існують в формі колективних підприємств, їх утворення розпочинається з організації ініціативної групи, котра виступає засновником товариства. Членів такої групи повинно бути не менше трьох (юридичних або фізичних осіб). Після досягнення домовленості між собою і про утворення компанії вони проводять перші, так звані «установчі» збори, на котрих приймається рішення утворити страхову компанію, затвердити її назву і статут, адресу, величину статутного фонду і призначити директора та головного бухгалтера. На цих же зборах підписується установча угода про заснування компанії.