Механізм правового регулювання

Тема 14. МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1. Поняття, способи та  типи правового регулювання.

2. Механізм правового  регулювання та його стадії  і елементи.

3. Ефективність правового  регулювання.

4. Юридична техніка.

1. Поняття, способи та типи правового регулювання.

Правове регулювання — це державно-владний вплив на суспільні відносини за допомогою правових засобів, з метою їхнього впорядкування, утвердження, охорони і розвитку.

Правове регулювання обумовлене рядом факторів, зокрема: а) рівнем економічного розвитку суспільства; б) соціальною структурою суспільства; в) рівнем зрілості, стійкості суспільних відносин; г) рівнем правової культури громадян і посадових осіб; д) рівнем визначеності предмету, засобів і методів правового регулювання.

Правове регулювання конкретних суспільних відносин здійснюється за допомогою певних способів, зокрема:

1. Дозвіл — це такий спосіб правового регулювання, при якому суб'єктові конкретних суспільних відносин надається право на здійснення певних дій або на утримання від них. Суб'єкт має право на отримання... або особа не зобов'язана доказувати свою непричетність до злочину.

2. Зобов'язання — це закріплена у правових нормах обов'язковість поведінки суб'єкта за певних обставин.

3. Заборона — це закріплена у правових нормах обов'язковість утримання від вчинення певних дій.

Тип правового регулювання — це спосіб сполучення загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо суб’єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами.

Розрізняють два базові типи правового регулювання:

Загальнодозвільний — це такий тип правового регулювання, який передбачає можливість вчиняти будь-які дії, за винятком тих, вчинення яких прямо заборонено законом. Цей тип правового регулювання виражається формулою: “дозволено все, що прямо не заборонено законом”.

Спеціальнодозвільний — це такий тип правового регулювання, який забороняє будь-яку діяльність, але, при цьому, правовими нормами формулюються конкретні випадки звільнення від цієї заборони. Цей тип правового регулювання виражається формулою: “дозволено тільки те, що прямо передбачено законом”.

2. Механізм правового регулювання та його стадії і елементи.

Механізм правового регулювання — це система правових засобів (способів і форм), за допомогою яких забезпечується впорядкування суспільних відносин, їхня відповідність вимогам правових норм.

Елементи механізму правового регулювання:

1. Норми права і принципи права, об'єктивовані в нормативно-правових актах — основа механізму правового регулювання, оскільки саме зі сформульованих у них правил поведінки починається правовий вплив на соціальні відносини.

2. Юридичні факти — породжують, змінюють і припиняють суб’єктивні юридичні права та обов’язки конкретних суб’єктів, а відповідно конкретні правовідносини.

3. Правовідносини (конкретизують взаємні права та обов’язки конкретних суб’єктів).

4. Акти тлумачення права (інтерпретаційні акти).

5. Акти застосування норм права (правозастосувальні акти).

6. Акти реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів правовідносин (тобто дії або бездіяльність конкретного суб’єкта, в межах яких він використовує своє право чи виконує обов’язок).

Механізм правового регулювання складається з декількох стадій:

Перша стадія — регулювання суспільних відносин, тобто розробка правових норм (встановлення загальнообов’язкових правил поведінки).

Друга стадія передбачає індивідуалізацію певної правової норми щодо вимог певного конкретного випадку, тобто виникнення суб’єктивних юридичних прав та обов’язків у конкретного суб’єкта суспільного життя.

Третя стадія — це реалізація правової норми у правомірній поведінці суб'єктів правовідносин, іншими словами реалізація суб’єктивних юридичних прав та обов’язків.

 

3. Ефективність правового регулювання.

Ефективність правового регулювання —. співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою (цілями).

Результати здійснення закону — це ті реальні зміни у суспільних відносинах, які сталися після впровадження закону в практику. Вони можуть бути очікувані і неочікувані, позитиві і негативні.

Цілями правового регулювання є:

1) закріплення за допомогою юридичних  засобів існуючих суспільних  відносин;

2) стимулювання розвитку та поширення  суспільних відносин, які відповідають  загальнодержавним та загальносуспільним  потребам та інтересам;

3) створення умов для виникнення  і розвитку нових необхідних  типів і форм суспільних відносин;

4) усунення суспільно небезпечних  та суспільно шкідливих відносин.

Тобто, для визначення ефективності дії певної правової норми беруться до уваги дві обставини: 1) цілі, що ставилися при виданні даної правової норми; 2) реально досягнуті в процесі функціонування цієї норми результати.

До основних факторів, що забезпечують ефективність правового регулювання, належать:

1) Відповідність вимог норм права  рівню соціально-економічного розвитку  суспільства.

2) Відповідність юридичної норми  реальним потребам та інтересам  суб’єктів.

3) Рівень досконалості законодавства.

4) Рівень правової культури громадян.

 

4. Юридична техніка.

Юридична техніка — це система засобів, правил та прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів.

Юридична техніка, відповідно до основних стадій правового регулювання  та видів юридичної діяльності поділяється на правотворчу, правотлумачну, правозастосовну та правореалізаційну.

Юридична техніка у правотворчості включає в себе методи роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найбільш досконалого викладу думки законодавця (інших суб'єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найбільш доцільної структури кожного з них, термінології та мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо.

Найбільш загальними прийомами і правилами юридичної техніки є: 1) юридична термінологія; 2) юридичні конструкції; 3) прийоми і правила викладу змісту нормативних юридичних актів.

Юридична термінологія — це система юридичних та інших термінів, які використовуються при викладі змісту нормативно-правових актів.

Розрізняють три види термінів, які застосовуються у текстах нормативно-правових актів: 1) загальновживані (наприклад, будинок, автомобіль); 2) спеціально наукові (донор, селекція); 3) спеціально-юридичні (іпотека, юрисдикція)

Юридична термінологія встановлює наступні вимоги: однозначність використовуваного терміну, загальна визначеність, стабільність і доступність. Однозначність означає вживання терміну у даному нормативно-правовому акті в одному і тому ж смислі. Загальна визначеність означає вживання термінів відомих, а не придуманих законодавцем для даного закону. Стабільність означає стійкість термінології, а не зміну її з кожним новим законом. Доступність означає простоту і адекватність терміну змісту норми права.

Юридичні конструкції — це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів; їхні типові схеми, моделі. Тобто, юридичні конструкції — це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою практикою, типові схеми правовідносин (наприклад, склад злочину).

Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акту стосуються: 1) способів викладу; 2) юридичного стилю; 3) юридичної мови.

Існують два основних способи викладу юридичних норм у тексті закону:

1) абстрактний — характеризується тим, що ознаки явищ, їхня різноманітність даються в узагальненому вигляді, тобто у вигляді абстрактного поняття;

2) казуїстичний — характеризується тим, що явища, їхні різновиди, факти мають індивідуальні ознаки і перераховуються ті чи інші випадки — казуси.