Плодово-ягідні насадження на ділянці дошкільного навчального закладу

Самостійне  опрацювання №8 на тему: “ Плодово-ягідні насадження на ділянці дошкільного навчального закладу».

1)Характеристика плодових  дерев(яблуня,груша,вишня,слива,абрикос).

2)Кущі плодові.

3)Полуниця садова.

1)Характеристика  плодових дерев.

1.Яблуня  сорту «Флоріна»

Тип: Зерняткові культури

Вид: Яблуня

Сорт: Флоріна

Виробник: Сорт французької селекції.

Урожайність: П'ятирічні дерева дають по 5—8 кг, 9—10-річні — по 55—63 кг плодів.

Плоди: Плоди середніх розмірів (110—140г) та середньої одномірності, зрізано-циліндричної форми, з широкими, дуже згладженими ребрами, світло-жовті, з яскраво-червоним смугасто-розмитим рум'янцем майже по всій поверхні, сизуватим нальотом білими середнього розміру численними підшкірними цяточками.

Строк дозрівання: Знімальна стиглість настає наприкінці вересня — на початку жовтня, споживча - в січні.

Саджанці: немає в наявності.

Сорт французької селекції. Одержаний за допомогою багаторазових  насичуючих схрещувань з використанням  сіянця Malus floribunda 821 і сортів Ром Бьюті, Голден Делішес, Старкінг, Джонатан.

Дерево середньоросле, з широкоокруглою, досить загущеною  кроною, створеною міцними скелетними гілками, що відходять від стовбура під кутом 45—80° з піднесеними  кінцями. Збудливість бруньок середня. У молодому віці пагоноутворювальна здатність висока. Плодоносить переважно на кільчатках і верхівках однорічних приростів.

Зимостійкість і стійкість  проти борошнистої роси середня, сприйнятливий до європейського  раку, імунний до 1—5 рас парші.

Цвіте в середні строки і довго.

У плодоношення вступає четвертого-п'ятого року після садіння на середньорослій підщепі і третього — на слабкорослій. П'ятирічні дерева дають по 5—8кг, 9—10-річні — по 55—63 кг плодів.

Плоди середніх розмірів (110—140г) та середньої  одномірності, зрізано-циліндричної форми, з широкими, дуже згладженими ребрами, світло-жовті, з яскраво-червоним  смугасто-розмитим рум'янцем майже по всій поверхні, сизуватим нальотом білими середнього розміру численними підшкірними цяточками.

Шкірочка середньої  товщини, щільна, еластична, суха. М'якуш світло-жовтий, соковитий, середньої щільності, ароматний, пріснувато-солодкий (4,1—4,4 бала).

Знімальна стиглість  настає наприкінці вересня — на початку жовтня, споживча - в січні. У сховищі плоди зберігаються до березня, в холодильнику — до червня. Транспортабельність висока.

Використовується у  свіжому вигляді.

2) Груша — рід, зазвичай, високих (5–30 метрів) дерев родини розових підродини яблуневих. Рід налічує біля шести десятків видів. Проте в культурі найпоширенішими є два види: звичайна, або європейська (морозостійкість до -30С) та китайська. Остання відрізняється більшою морозостійкістю (до -40С), більшою стійкістю до грибкових захворювань, здатністю до вегетативного розмноження. Існують гібридні сорти за участю двох і більше видів груш.

 

Листя груші – просте, овальне, 3-11 см завдовжки, темно-зелене, блискуче. Квітки білі або блідо-рожеві до 4 см у діаметрі з п’ятьма пелюстками. Квітне груша в квітні, травні. Плоди  достигають у вересні, жовтні. Ранні  сорти стигнуть у серпні, на півдні - в липні. Плоди – овальної (грушоподібної) або округлої форми, зелені або жовтуваті, інколи з червоним рум’янцем, вагою від 45 до 600 г. Вживають їх як свіжі, так і перероблені (сушка, сік, сироп, оцет, джеми, варення…). Існують самоплідні та партенокарпічні (не потребують запилення) сорти. На даний час відомо приблизно 7000 сортів груші.

Врожайність висока. За добрих умов з одного дорослого дерева можна  зібрати 100 – 800 кг (в залежності від  віку та сорту). Дерева груші відзначаються  довговічністю (до 300 років).

Поширена груша  по всій території України, переважно  в аматорських садах. В дикому стані грушу звичайну можна зустріти на території Грузії, України та на півдні Росії. Груша - вітростійка, солевитривала, морозостійка рослина.

Розмноження

Для розмноження, зазвичай, використовують щеплення. При розмноженні насінням (потребує стратифікації) не зберігаються сортові особливості. При щепленні за підщепу можна обрати сіянці груші та айви. На сіянцях груші щеплення вдається краще, проте виростають такі дерева досить високими (10-15 м.). Груші щеплені на айву, зазвичай, до 5м заввишки, проте айва сумісна не з усіма сортами груш. Продуктивний вік дерева щепленого на айву, зазвичай, коротший за продуктивний вік дерева щепленого на грушу. Для зменшення сили росту та збереження тривалого продуктивного віку останнім часом використовують спеціальні низькорослі клонові (вегетативні) підщепи.

Груша Бере Боск

Осінній сорт. Відзначається високою  врожайністю. Сорт відносно стійкий  до парші. Дерево середньоросле. Плодоносить на 6-8-й рік. Плоди великі, середньою вагою 210 г, жовтувато-коричневі, шершаві, подовжено-пляшковидної форми. Плоди достигають у першій половині вересня. Кращий осінній сорт для південних областей. Дерева високоврожайні, стійкі до грибних захворювань.

3)Вишня сорту «Шпанка рання»

Сорт вишні народної селекції, поширений  у лісостепових і поліських районах  України. Дерево велике, з рідкою округлою кроною. Невимогливе до ґрунтових  умов. Досить зимостійке. Плодоносити  починає на 4... 5-й рік.

Дає високі і щорічні врожаї — до 50 кг з дорослого дерева. Відзначається високою самоплідністю.

Плоди великі, округлі, трохи сплющені, темно-кармінові, блискучі, з тонкою ніжною шкірочкою. Плоди масою 3,5—4,5 г, темно-червоні, плоскоокруглої форми. Плодоніжка коротка або помірно довга, досить товста. М'якоть світло-червона, кислосолодка, містить в собі 15—16 % сухих речовин, 11,5% цукрів, 0,8% кислот, 10—11 мг% вітаміну С. Плоди достигають у середині червня і можуть досить довго триматися на дереві. Вони придатні для споживання у свіжому виді і для технічної переробки.

4)Слива сорту «Стенлі»

В Україні добре росте  в степовій та лісостеповій зонах, можна  вирощувати і на Півдні Полісся.

Дерево середньоросле, з широкоовальною середньої густоти кроною. Скелетні (основні) гілки відходять від стовбура майже під прямими кутами, що забезпечує міцність дерева та зручність його формування. Пагоноутворююча здатність слабка. Пагони довгі, синьо-чорні. Зимостійкість середня, сорт стійкий проти “шарки” сливи. Цвіте пізно, дуже рясно і на один погонний метр 2-річної деревини квіток у п’ять разів більше, ніж у відомого сорту Угорка італійська. Сорт самоплідний, сам є добрим запилювачем.

На сильнорослій підщепі аличі  у плодоношення вступає на четвертий-п’ятий рік. Тип плодоношення — на складних багаторічних букетних гілочках, менше — на минулорічних пагонах. Шести-семирічне дерево дає 35, а десятирічне — 55–60 кг плодів.

Ростуть вони рідко, по 1–2, що забезпечує їх одномірність та високу товарність. Середня вага — 36 г, оберненояйцеподібної форми, зі своєрідною “шийкою” біля плодоніжки та бугристістю по бічному шву. Темно-сині, майже чорні. М’якоть щільна, жовта, з добрим кислувато-солодким смаком (4,3 бала). Кісточка середньої величини, напіввідстає.

Достигання плодів на Київщині припадає на 6–16 вересня, на 5–6 днів раніше, ніж Угорка італійська. У холодному сховищі плоди зберігаються добре (20–25 днів). Транспортабельність висока.

Використовують у свіжому вигляді  для виготовлення чорносливу, різних видів переробки та заморожування.

Угорка італійська. В Україні  входить до трійки основних сортів (у районуванні з 1954 року). Однак  є загальносвітова тенденція  до припинення її вирощування в молодих  посадках у зв’язку з сильною  чутливістю до “шарки” сливи.

Дерева навіть на сильнорослій підщепі (аличі) мають середню силу росту, в 10-річному віці висота та діаметр крони становлять, відповідно, 3,5 та 4 м. Крона округла чи плоскоокругла, середньої густоти. Основні гілки відходять від штамбу під великими кутами (60–70°), що сприяє легкості формування та міцності дерев. Плодоношення зосереджене в основному на коротких (10–20 см) пагонах та букетних гілочках. На сильних минулорічних приростах квіткових бруньок не закладає.

Зимостійкість висока. Цвіте пізно, порівняно помірно. Сорт самоплідний. Плодоносити  (на сіянцях аличі) починає відносно пізно: на 5–6 рік і майже щорічно дає помірний урожай — 18–22 кг/дер. Обумовлено це низькою водоутримуючою здатністю, і, як наслідок, масовим скиданням зав’язі в разі весняних посух. Сильно уражується сливовим пильщиком та плодожеркою.

Плоди більші за середні (34 г), овальної форми, темно-синього, майже чорного  забарвлення, з густим сизим нальотом. Шкірка товста і міцна. М’якоть зелено-жовта, щільна, в міру соковита, чудового кисло-солодкого  смаку. Кісточка середньої величини, відділяється легко.

Плоди високої товарності та транспортабельності; універсальні у використанні, особливо цінні для виготовлення чорносливу вищого ґатунку. Достигання пізнє, на Київщині припадає на 10–20 вересня, майже одночасне.

Сильно уражується комплексом хвороб та шкідників.

5)Абрикос сорту «Червонощокий»

Сорт абрикоса невідомого походження, здавна культивується у  всіх південних районах України, є основним промисловим сортом України, Молдавії і Північного Кавказу. Ціниться за раннє плодоношення (на 3—4-й рік  після посадки), високу і регулярну  врожайність, добру якість плодів і універсальне їх використання.

В посадках Червонощокий представлений різними формами  і клонами, які, очевидно, утворилися внаслідок його насінного розмноження  в різних екологічних умовах і  в різних географічних районах. Вони відрізняються між собою за величиною і формою плодів, забарвленням, консистенцією м'якоті і її смаковими якостями, морфологічними ознаками, що характеризують листя, квітки, гілки і крону в цілому та ін. Тому дуже важливо відібрати такі клони, які найкраще відповідають ґрунтово-кліматичним умовам окремих районів України.

За пристосовуваністю  до несприятливих умов Червонощокий займає одне з перших місць. Тільки в окремі, найбільш холодні зими загибель квіткових бруньок може досягти 25—30 %, що майже не відбивається на урожайності. Сорт самоплідний і нормально плодоносить в односортних посадках.

Дерево сильноросле  з рідкою кроною округлої форми. Гілки  довгі, трохи зігнуті до низу. Проявляє середню стійкість проти шкідників  і хвороб. Вступає в плодоношення на 4—6-й рік.

Плоди великі або середньої величини (середня маса 47 г), округлояйцевидної форми, інколи з нерівномірно розвинутими половинками. При перевантаженні дерева урожаєм вони залишаються дрібними і якість їх погіршується. Достигають неодночасно, тому урожай потрібно збирати в 2—3 прийоми. Шкірка середньо-опушена, золотисто-оранжева, з невеликим червоним рум'янцем на сонячному боці.

М'якоть кремово-оранжева, щільна, середньосоковита з гармонійним  поєднанням цукру і кислоти, що надає  плодам приємного кислувато-солодкого смаку з характерним абрикосовим ароматом. Кісточка середньої величини добре відділяється від м'якоті. Плоди достигають у 2-й половині липня. Зняті в стані технічної стиглості, витримують зберігання і транспортування протягом 10 днів. Використовуються в свіжому виді і для всіх видів технічної переробки.

2)Кущі плодові

Червона,чорна  та біла смородина

Смородина чорна-багаторічний чагарник сімейства аґрусових, заввишки до 1– 2 м з темно–бурими старими і світло–сірими молодими пагонами, з опущеними жовтувато–сірими пагонами, до кінця літа коричневими. Листя чергове, зверху голе, знизу – із золотистими залозками по жилках, з ароматним специфічним запахом, шириною до 12 см. Цвіте у травні – червні. Плід – чорна ягода, достигає у липні. Росте у дикому вигляді в Карпатах. З лікувальною метою заготовляють листя та ягоди чорної смородини. Листя – у червні-липні; ягоди – під час повної стиглості. Листя смородини чорної мiстить ефiрнi олiї (цимол, сабінен), дубильнi речовини, флавоноїди (кверцетин, кемпферол, рутин), пентозани, органiчнi кислоти, фітостерол, мінеральні речовини, вiтамiни (особливо багато аскорбінової кислоти), мікро- та макроелементи (значна кількість кремнієвих сполук, заліза, міді, цинку). Усі частини рослини мають потогiннi, сечогiннi, тонізуючі, в’яжучi властивостi. Галенов препарати смородини чорної використовують при ревматизмі, артритах, гастритах, подагрi, атеросклерозi, проносах, мiгренi, простудах, ангiнi, тонзилiтi, коклюшi. Свiжi плоди при гiпохромнiй анемiї, гломерулонефритi, парадонтозi, аритмії, геморагічному  васкулiтi , кардiоневрозi.

Смородина червона та біла не просто красива і смачна ягода, червона  смородина - це цінний і дуже корисний продукт. Завдяки її лікувальним  і цілющим властивостям, смородину  часто застосовують в народній медицині для лікування та попередження багатьох захворювань.

Червона та біла смородина - ці види смородини більш зимостійкі в порівнянні з чорною смородиною, стійкі до багатьох грибних хвороб, плодоносять рясно і щорічно. Ягоди достигають рано, іноді раніше, ніж ягоди суниці, або разом з ними. У ягодах червоної і білої смородини міститься багато вітамінів (РР, С), мікроелементів і пектинових речовин. Приготоване з них желе може довго зберігатися.

 Ягоди тримаються на кущах  довго. Кущі червоної і білої  смородини, посипані ягодами, дуже красиві.

Червона та біла смородина відрізняється  від чорної особливостями росту  і плодоношення. Плодові бруньки  червоної і білої смородини зібрані  в букетні гілочки і кільчатки, які більш довговічні (в 2-3 рази) в  порівнянні з плодовими утвореннями чорної смородини. Урожай червоної і білої смородини рівномірно розташовується по всьому куща і майже не виноситься на периферію його, як це спостерігається у чорної смородини.

У червоної і білої смородини  менше відростає нульових пагонів, тому вони в меншій мірі загущені і довговічніші: на одному місці кущ може плодоносити протягом 15-20 років. Біла смородина відрізняється від червоної тільки забарвленням ягід.

З ягід червоної і білої смородини  отримують прекрасний сік. Його віджимається на 10% більше, ніж з ягід чорної смородини. З соку готують чудове желе, мармелад, освіжаюче морозиво та ін .Вина та лікери, особливо з білої смородини, вважаються кращими серед інших плодово-ягідних напоїв цього типу.

 Гарні з неї і компоти,  але варення з ягід варять рідко. Це пов'язано з наявністю в плодах порівняно великого і твердого насіння.

Посадка смородини

При посадці чорну смородину  розміщують на відстані 2 м ряд від  ряду і 1,5 м кущ від куща в ряду, а червону і білу смородину - на відстані 1,5 м ряд від ряду і 1,25 м між кущами в ряду. Заслуговує великої уваги гніздовий спосіб посадки смородини, при якому в одному гнізді розміщують (трикутником) три саджанця на відстані 25-30 см один від одного. При цьому способі розміщення вже на другий рік після посадки отримують урожай до 2 кг з одного куща.

 У весняний період смородина  розвивається дуже рано, тому  посадку її краще всього проводити  восени, але не пізніше ніж  за два тижні до замерзання  грунту. Однак смородину нерідко  доводиться висаджувати і навесні. Щоб весняна посадка була вдалою, її проводять по можливості рано, відразу ж, як тільки дозволять ґрунтові умови.