Порядок призначення покарання за сукупністю злочинів

ВСТУП

В курсовій роботі висвітлена тема призначення покарання за сукупністю злочинів.

Сучасне суспільство наділило людину широкими правами та можливостями, до використання яких кожен повинен підходити відповідально. Це зумовлюється тим, що можливості людини в суспільстві набагато зросли і коже залежить від усіх, а усі від кожного.

В таких умовах безвідповідальна поведінка і злочинне діяння є  соціальним злом і породжує протиправність та значну суспільну небезпеку.

Кримінальне право як окрема галузь права покликано вести боротьбу зі злочинами ( протиправними суспільно небезпечними діяннями).  Причинами злочинності є економічні, політичні, культурні та соціальні блага.  Щодо об’єкта злочину, то таким визнається те благо, якому злочином надається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди(ссілка №1).

В процесі підвищення вимог  до законодавчої та правозастосовної діяльності, обумовленого розбудовою в Україні правової держави , особливого теоретичного та практичного значення для визначення підстав кримінальної відповідальності порядку та меж  призначення покарання при вчиненні кількох злочинів набуває проблема дослідження сукупності злочинів.

Актуальність теми курсової роботи випливає з наступного: будучи невід’ємною частиною загального вчення про злочин, кримінальну відповідальність, проблема множинності злочинів та призначеня покарання за сукупності злочинів є  однією з найважливіших та найскладніших  в теорії кримінального права  та правозастосовній практиці.

 

 

 

 

 

 

 

1. Порядок і межі призначення покарання за сукупністю злочинів.

Політика держави у  боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну  роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного та культурно - виховного характеру. В системі цих заходів певне місце займає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка існує в санкції кожної кримінально - правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

Питання призначення покарання  розглядається в ХІ розділі КК,котрий починається зі статті 65-ї, де висвітлено загальні засади призначення покарання.

За змістом закону загальні засади призначення покарання у  їх сукупності є обов’язковими для  дотримання судом, оскільки саме через  них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання(ссілка №2)

В частині 4 ст.65 КК передбачено  випадки, коли допускається призначення  більш суворого покарання,ніж передбачено  санкцією кримінально-правової норми  Особливої частини КК , за якої кваліфікується злочин. Підстави призначення покарання в даних випадках встановлено статтею 70 та 71 КК. Більш суворе покарання, ніж передбачено за вчинений злочин, може бути призначено за сукупності вироків та сукупністю злочинів.

Відповідно до статті 33 КК сукупністю злочинів визначається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними  частинами однієї статті Особливої  частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Злочини,за які особу  було звільнено від кримінальної відповідальності  за законних  підстав  не враховуються.

Отже виходячи зі змісту статті 33 КК можемо виділити наступні ознаки сукупності злочину:

1. Вчинення особою двох або більше злочинів, при чому кожен з них має характер окремого,самостійного, одиничного злочину.
2. Кожен із злочинів,що утворюють сукупність повинен передбачатися самостійною статтею КК,тобто кваліфікуватися за однією, окремою статтею кримінального закону, або за різними частинами однієї й тієї самої статті КК.
3. Особа повинна бути ще не  засудженою за жоден із деліктів, які входять до сукупності злочинів. Тобто передбачається,що всі злочини винні вчинили до винесення вироку хоча б за один з них.

Порядок кваліфікації сукупності злочинів безпосередньо  визначено законодавцем у ч. 2 ст. 33 КК. Існує також роз’яснення Верховного Суду України щодо застосування зазначеної норми при кваліфікації сукупності злочинів.

Так, у п. 13 постанови  Пленуму Верховного Суду України  від 22 грудня 2006 р. N 10 “Про судову практику у справах про хуліганство” роз’яснено, що вирішуючи питання про кваліфікацію дій винних осіб, які під час вчинення хуліганських дій вчинили й інші злочини, передбачені різними статтями КК, а також коли хуліганські дії містять ознаки, передбачені різними частинами ст. 296 цього Кодексу, за наявності реальної сукупності злочинів судам належить виходити із положень, встановлених у ст. 33 КК. (ССІЛКА 3)

У науці кримінального  права традиційно сукупність злочинів поділяється на два види: сукупність ідеальну і сукупність реальну.

Ідеальна сукупність наявна там, де одним діянням особа  вчиняє два або більше злочинів.

Наприклад, Зачепилівський районний суд Харківської області  засудив О. за те, що він у дворі  помешкання П. з особливою зухвалістю порушив громадський порядок, побив  Я., спричинивши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості. Дії О. суд  кваліфікував за ч. 1 ст. 296 та ч. 1 ст. 122 КК і призначив покарання за правилами ст. 70 КК, тобто за сукупністю злочинів.

Реальна сукупність має місце там, де особа різними самостійними діями вчиняє два або більше злочинів.

Так, Первомайський  міськрайонний суд Миколаївської  області засудив раніше судимого за корисливі злочини У. за те, що в приміщенні літньої кухні його бабусі К. під час спільного вживання алкогольних напоїв та сварки, що виникла між ними, побив К., спричинивши їй тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла. Залишивши потерпілу в кухні, У. таємно проник у будинок потерпілої та викрав з нього майно, яке там знаходилося і належало А. Суд правильно кваліфікував дії У. за ч. 2 ст. 121 та ч. 3 ст. 185 КК і призначив покарання за правилами ст. 70 КК.

Різниця між ідеальною та реальною сукупністю полягає, зокрема, і в тому, що при наявності ідеальної сукупності злочини, які її утворюють, вчиняються одночасно, а при реальній сукупності між діями суб’єкта обов’язково має бути певний проміжок часу.

Певні труднощі становить  розрізнення сукупності злочинів від складеного злочину. Таке розрізнення має значення не тільки для точного визначення виду сукупності злочинів, але й для правильної кваліфікації вчиненого особою діяння.

Складений злочин –  це злочин, що складається з двох або більше злочинних діянь, кожне  з яких, якщо розглядати їх ізольовано (окремо), являє собою самостійний  злочин, але які внаслідок їх органічної єдності, утворюють одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті КК. Складений злочин являє собою враховану законодавцем, тобто прямо передбачену законом як одиничний злочин, реальну або ідеальну сукупність. Законодавець враховує органічну єдність діянь, які входять до складених злочинів та утворюють склад одиничного злочину, тобто передбачає в законі сукупність злочинів як одиничний злочин. Наприклад, Калінінський районний суд м. Горловки Донецької області визнав винними і засудив В. та П. за те, що вони за попередньою змовою, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, біля будинку на вул. Столяревського у м. Горлівці з метою відкритого заволодіння чужим майном напали на Р. та, застосувавши насильство, небезпечне для життя та здоров’я, почали бити його руками і ногами у різні частини тіла, спричинивши легкі тілесні ушкодження, що стало причиною короткочасного розладу здоров’я, заволоділи його мобільним телефоном та іншим майном на суму 1 тис. 415 грн. Засуджені вчинили насильство над особою і заволоділи її майном, але такі діяння розглядаються законом як єдиний злочин, тому дії В. та П. судом правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК.

Віднесення діяння до складеного злочину або навпаки  – до сукупності злочинів, залежить від конструкції складів злочинів у кримінальному законі. Таким  чином, у всіх випадках складеного злочину вчинене необхідно кваліфікувати за однією статтею КК, а при ідеальній або реальній сукупності необхідно застосовувати дві або більше статті КК – залежно від того, скільки злочинів входить до такої сукупності. Зазначена кваліфікація зумовлена тим, що складений злочин розглядається самим законом як єдиний, один злочин. За наявності сукупності ж злочинів у діях особи є два або більше злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК. При цьому треба мати на увазі, що складений злочин може утворювати сукупність з іншими одиничними злочинами.

Так, у наведеній  вище справі про розбійний напад  на потерпілого Р. засуджені В. та П. визнані винними і засуджені (за сукупністю злочинів) ще й за ч. 2 ст. 121 КК та ч. 2 ст. 296 КК за злочини, вчинені стосовно інших осіб.

Вивчення судової  практики місцевих судів щодо застосування положень ст. 33 КК засвідчило, що суди, розглядаючи кримінальні справи, загалом дотримуються вимог зазначеної статті й у випадках, коли має місце сукупність злочинів, кваліфікують кожен злочин за відповідною статтею чи частиною статті КК.

 

 

Можливі різні підходи до призначення покарання за  сукупність злочинів. Існують різні законодавчі системи призначення покарання при сукупності. Серед них можна вирізнити такі:

а) система повного (абсолютного) складання покарань;

б) система обмеженого складання покарань;

в) система поглинення;

г) система обов'язкового або факультативного  підвищення покарання;

д) змішані системи призначення  покарання за сукупністю злочинів.

При системі абсолютного складання  керуються правилом: скільки злочинів, стільки й покарань, які і підлягають повному складанню. Ця система була закріплена в одному з перших кодексів XIX ст. - Баварському уложенні 1813р. Встановлена вона й у багатьох КК окремих штатів США, де закріплений принцип послідовного відбування покарань, призначених за кожний злочин. Звідси - вироки на такі терміни (наприклад, понад 90 років), що перетворюються, по суті, на довічне позбавлення волі.

Система обмеженого складання з'явилася  з метою пом'якшити жорстокість  системи абсолютного складання. Відповідно до неї сума покарань обмежується певною межею. Наприклад, чинне Голландське уложення 1881 р. припускає додавання покарань, але за умови, щоб сума їх не перевищувала найбільш суворе з них більше як на одну третину. Така ж система і в КК Італії 1930 р.

Щоб усунути суворість систем складання, з'явилася система їх поглинення, за якою більш суворе покарання, призначене за один із злочинів, що входять у  сукупність, поглинає менш суворе. У ряді законодавств ця система застосовується при призначенні покарання в разі ідеальної сукупності злочинів (наприклад, у Фінляндії, а також при Радянському Союзі КК УРСР 1922 р. - ст. 29).(ссілка№3,№4)

Прагнучи  якось усунути хиби системи поглинення, коли особа по суті відповідає лише за той злочин, за який призначено більш  суворе покарання, багато КК почали вводити  систему обов'язкового або факультативного  підвищення покарання, призначеного за сукупністю. Суд, призначивши покарання за сукупністю шляхом поглинення, зобов'язаний, зважаючи на закон або на власний розсуд, підвищити це покарання до певної межі. Так, у Швейцарському КК 1950 р. суд, призначивши покарання за найбільш тяжкий злочин, може підвищити його (але не більше ніж наполовину) понад максимум покарання, передбаченого за це діяння. Суд зв'язаний, крім того, максимумом даного виду покарання.

Найбільш  поширеними в законодавствах є змішані  системи, які більшою мірою забезпечують індивідуалізацію покарання. В них застосовуються одночасно система обмеженого складання і система поглинення або сполучення цих систем із системою обов'язкового або факультативного підвищення покарання. Така система, наприклад, закріплена в КК ФРН 1871 р. в редакції 1975 р.

Змішана система призначення покарання  за сукупністю встановлена й у  ст. 70 КК України. У частині 1 цієї статті сказано: "При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне  і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання  більш суворим або шляхом повного  чи часткового складання призначених  покарань".

Звідси  очевидно, що призначення покарання  за сукупністю злочинів проходить два  етапи: а) призначення покарання  окремо за кожен із злочинів, що входять  у сукупність; б) визначення остаточного  покарання за сукупністю цих злочинів.

1) Призначення покарання окремо  за кожен зі злочинів, що утворюють  сукупність, - це важлива вимога  ст. 70 КК, відступ від якої є  неприпустимим. Такий порядок  призначення покарання дає можливість  без якихось ускладнень застосувати  амністію чи помилування до кожного окремого злочину. У разі перегляду вироку в касаційній чи наглядовій інстанції є можливість за наявності до того підстав пом'якшити покарання, призначене за окремий злочин, або взагалі виключити його з вироку.

Суд, призначаючи покарання за кожний із злочинів, керується загальними засадами призначення покарання (ст. 65), а також враховує обставини, які  пом'якшують та обтяжують покарання, зазначені в статтях 66 і 67. Такий підхід до призначення покарання дає можливість індивідуалізувати його щодо кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особою вчинено не один, а два чи більше злочинів.

) Призначення остаточного покарання  за сукупністю злочинів відбувається на підставі принципів поглинення або складання. Це значить, що суд призначає остаточне покарання шляхом:

а) поглинення менш суворого покарання  більш суворим;

б) повного або часткового складання  призначених покарань у межах, зазначених у законі. “Кримінальний Кодекс України” А.В. Паливода 2005р., - ст.70 ч.1

Застосовуючи  принцип поглинення, суд бере до уваги не санкції статей КК, за якими  кваліфіковані злочини, а конкретні  покарання, призначені в межах цих  санкцій за кожен з вчинених злочинів. Причому менш суворе покарання поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив особі за ч. 1 ст. 185 (крадіжка) покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, а за ч. 3 ст. 296 (хуліганство) - на строк чотири роки, то більш суворе - чотири роки позбавлення волі поглинає менш суворе - два роки позбавлення волі. За сукупністю і визначається остаточне покарання - чотири роки позбавлення волі. Така ж ситуація може виникнути і при призначенні за злочини, що входять до сукупності, різних видів покарань. Так, якщо за один із злочинів суд призначив виправні роботи на строк шість місяців, а за іншими - два роки позбавлення волі, то, застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд за сукупністю призначає покарання позбавлення волі на два роки. При порівнянні в цих випадках суворості покарань суд керується тією послідовністю, в якій види покарань перелічені в ст. 51.