Контрольная работа по дисциплине "Физкультура и спорт"

КАФЕДРА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ НАУ

 

Методичне об`єднання “Футбол”

(І семестр 2014-2015 н.р.)

 

Факультет, курс, група __ІІДС, 1 курс, СТЗІ-121                                           ________

П.І.П.___Буровніков Віталій Юрійович              ____________________________

 

 

ВАРІАНТ № 1

Питання 1.

Основи методики розвитку силових якостей. Загальна характеристика сили (абсолютна,  максимальна,  вибухова сила). Засоби розвитку силової витривалості (на прикладі тесту «згинання та розгинання рук в упорі лежачи»). Контроль за рівнем силових якостей.

Питання 2.

Техніка ударів по м`ячу ногою у футболі. Зробити перелік розповсюджуваних помилок техніки.

Питання 3.

Визначення фізичної працездатності (проба Руф`є).

 

 

Оцінка______________________                                       Бали_________________

Дата________________________                                     Підпис_______________

                                                                                                    Підпис_______________

 

 

 

Київ 2014 р.

 

Питання 1.

Загальна характеристика сили 
 
Сила - це здатність людини переборювати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м'язів. У фізіології під силою м'язів розуміють те максимальне напруження м'язів, яке вони здатні розвинути. Чим більший опір здатна подолати людина, тим вона сильніша (абсолютна сила людини).При виконанні рухових дій м'язи людини виконують чотири основні різновиди роботи: 
• утримуючу, яка виконується за рахунок напруження м'язів без зміни їх довжини (ізометричний режим (статична сила). Вона застосовується для підтримання статичних поз тіла, утримання предметів (штанга) тощо; 
• долаючу, яка виконується за рахунок зменшення довжини м'язів. Вона застосовується найчастіше при виконанні рухових дій; 
• поступливу, яка виконується за рахунок збільшення довжини м'язів. Завдяки поступливій роботі м'язів відбувається амортизація в момент приземлення у стрибках, бігу тощо. Зауважимо, що в цьому режимі м'язи можуть проявити на 50-100 % більшу силу, ніж у долаючому та утримуючому; 
• комбіновану, яка складається з почергової зміни названих вище режимів. Отже, сила як рухова якість — це здатність людини долати опір або протидіяти йому за рахунок м'язових напружень. Опором можуть виступати сили земного тяжіння; реакція опори при взаємодії з нею; опір навколишнього середовища; маса власного тіла; маса спортивного знаряддя; сили інерції власного тіла або його частин та інших тіл; опір партнера тощо. Чим більший опір здатна долати людини, тим вона сильніша. У процесі фізичного виховання розрізняють: 
• абсолютну силу як здатність людини долати якнайбільший опір або протидіяти йому у довільному м'язовому напруженні. Тобто йдеться про максимальний прояв силових можливостей. Найбільші величини сили людина може проявити у м'язових напруженнях, що не супроводжуються зовнішнім проявом руху (статичні зусилля), або в повільних рухах. Абсолютна сила має вирішальне значення при необхідності долати великий опір; 
• вибухову силу як здатність людини проявити свої максимальні силові можливості за найкоротший час. Вона має вирішальне значення у стрибках, метаннях та інших одноактних і ациклічних вправах (боксі, боротьбі тощо). 
 
Основи методики розвитку силових якостей. 
 
Спрямований розвиток силових здібностей відбувається лише тоді, коли здійснюються максимальні м'язові напруги. Тому основна проблема в методиці силової підготовки полягає в тому, щоб забезпечити в процесі виконання вправ досить високий ступінь м'язових напруг. У методичному плані існують різні способи створення максимальних напруг: піднімання граничних обтяжень невелике число разів; піднімання неграничної ваги максимальне число разів - «до відмови»; подолання неграничних обтяжень із максимальною швидкістю; подолання зовнішніх опорів при постійній довжині м'язів; зміні її тонусу або при постійній швидкості руху по всій амплітуді; стимулювання скорочення м'язів у суглобі за рахунок енергії падаючого вантажу або ваги власного тіла й ін. Відповідно до зазначених способів стимулювання м'язових напруг виділяють наступні методи розвитку силових здібностей:  
1. Метод максимальних зусиль.  
2. Метод повторних неграничних зусиль.  
3. Метод ізометричних зусиль.  
4. Метод ізокинетичних зусиль.  
5. Метод динамічних зусиль.  
6. «Ударний» метод.  
 
Метод максимальних зусиль. Він заснований на використанні вправ із субмаксимальними, максимальними й понадмаксимальними обтяженнями. Кожна вправа виконується в кілька підходів. Кількість повторень вправ в одному підході при подоланні граничних і понадмаксимальных опорів, тобто коли вага обтяження дорівнює 100% і більше від максимального може становити 1 - 2, максимум 3 рази. Даний метод забезпечує підвищення максимальної динамічної сили без істотного збільшення м'язової маси, виховання вміння розвивати концентровані зусилля великої потужності. Ріст сили при його використанні відбувається за рахунок удосконалювання внутрішньо- і міжм’язової координації й підвищення потужності креатинфосфатного й гліколітичного механізмів ресинтезу АТФ. 

Метод повторних неграничних зусиль. Передбачає багаторазове подолання неграничного зовнішнього опору до значного стомлення або «до відмови». 
 
Виділяють три основних варіанти методу «до відмови»:  
 
1. Вправи виконуються в одному підході «до відмови», число підходів не «до відмови».  
2. У декількох підходах вправа виконується «до відмови», число підходів не «до відмови».  
3. Вправа в кожному підході виконується «до відмови», число підходів «до відмови». Пояснюється це цілком певними його перевагами. Він дозволяє краще контролювати техніку рухів, уникати травм, зменшити натужування під час виконання силових вправ, сприяє гіпертрофії м'язів. І нарешті, цей метод - єдино можливий у силовій підготовці початківців, тому що розвиток сили в них майже не залежить від величини опору, якщо вона перевершує 35-40% максимальної сили. Його доцільно застосовувати в тих випадках, коли вирішальну роль грає величина сили, а швидкість її прояву не має великого значення. 
 
Метод ізометричних зусиль. Характеризується виконанням короткочасних максимальних напруг, без зміни довжини м'язів. Тривалість ізометричної напруги звичайно 5-10 с. Величина зусилля, що розвивається, може бути 40-50% від максимуму й статичних силових комплексів повинні складатися з 5-10 вправ, спрямованих на розвиток сили різних м'язових груп. 
 
Метод ізокинетичних зусиль. Специфіка цього методу полягає в тому, що при його застосуванні задається не величина зовнішнього опору, а постійна швидкість руху. Вправи виконуються на спеціальних тренажерах, які дозволяють робити рухи в широкому діапазоні швидкостей, проявляти максимальні або близькі до них зусилля практично в будь-якій фазі руху.  
 
Метод динамічних зусиль. Передбачає виконання вправ з відносно невеликою величиною обтяжень (до 30% від максимуму) з максимальною швидкістю (темпом). Він застосовується для розвитку швидкісно-силових здатностей - «вибухової» сили. Кількість повторень вправи в одному підході становить 15-25 разів. Вправи виконуються в кілька серій - 3-6, з відпочинком між ними по 5-8 хв.  
 
Вага обтяження в кожній вправі повинна бути такою, щоб вона не робила істотних порушень у техніці рухів і не приводила до вповільнення швидкості виконання рухового завдання. 
 
«Ударний» метод заснований на ударному стимулюванні м'язових груп шляхом використання кінетичної енергії падаючого вантажу або ваги власного тіла. Поглинання трениючими м'язами енергії падаючої маси сприяє різкому переходу м'язів до активного стану, швидкому розвитку робочого зусилля, створює в м'язі додатковий потенціал напруги, що забезпечує значну потужність і швидкість наступного відразливого руху й швидкий перехід від уступаючої роботи до переборюючої.  
 
Цей метод застосовується головним чином і для розвитку «амортизаційної» і «вибухової» сили різних м'язових груп, а також для вдосконалювання реактивної здатності нервово-м'язового апарату. 
 
Засоби розвитку силової витривалості. 
Загальна витривалість — це сукупність функціональних можливостей організму, що обумовлюють здатність людини тривалий час виконувати будь-яку роботу без зниження її ефективності.

Питання №2

 

Удар носком. По нерухомому м'ячу вгору, кут вильоту 40-50 °. Гравець невеликими кроками робить розбіг по прямій лінії, прискорюючи рух по мірі наближення до м'яча. Розбіг повинен бути розрахований так, щоб удар по м'ячу припав заздалегідь наміченої ногою. Корпус під час розбігу нахилений. Нога, що робить останній крок перед ударом, звана «опорною ногою», ставиться приблизно в 10 - 12 см ззаду і в 5-10 см збоку від м'яча. Б'є, нога, спочатку трохи зігнута в коліні, маховим рухом прямує вперед до м'яча і проходячи у опорної ноги, різко випрямляється. Перед ударом і в момент удару нога повинна бути напружена в колінному і гомілковостопному суглобах, пальці в Бутц підняті догори і напружені, п'ята опущена. Корпус у момент нанесення удару залишається нахиленим, іноді випрямляється, трохи відхиляючись назад. Опорна нога злегка згинається в коліні. Протилежна рука різко йде назад. Іншу руку гравець виносить вперед на рівні грудей. Носок стикається з м'ячем нижче горизонтальної його осі. Якщо подумки продовжити лінію, утворену п'ятою, носком місцем докладання сили удару і центром м'яча, то це і буде лінія вильоту м'яча. Характер польоту м'яча, його напрям і дальність залежать від того, куди і під яким кутом завдано удару.

Удар підйомом. Удар підйомом - основний і найбільш важкий в техніці футболу. При цьому ударі зіткнення великої площі підйому з м'ячем забезпечує значно більшу точність, ніж при ударі носком. Удар підйомом з прямого розбігу по нерухомому м'ячу; м'яч йде низом. Гравець виробляє розбіг і, в міру наближення до м'яча, трохи нахиляє вперед корпус. Опорну ногу, злегка зігнуту в коліні для більшої стійкості, він ставить нарівні з м'ячем, трохи збоку від нього. Вага тіла - вся на опорній нозі. Б'є, нога, зробивши замах, рухається до м'яча. На початку руху ця нога зігнута в коліні, стегно відведено тому, гомілковостопний суглоб не напружений. Потім, опускаючись вниз-вперед, стегно тягне за собою гомілку. Кут, утворений стегном і гомілкою, потрібно якомога довше зберегти. Перед виконанням удару, гомілка, як би відставала до цього моменту від стегна, різко спрямовується вперед до м'яча - і так, щоб не зачепити землю. У момент удару вага тіла - на опорній нозі, злегка зігнутою в коліні. Б'є, нога згинається в коліні трохи більше, ніж опорна. Коліно ноги, що б'є знаходиться над м'ячем.

Питання №3

Проба Руф’є  є простим непрямим методом визначення фізичної працездатності.

У пробі Руф’є використовуються значення частоти серцевих скорочень (ЧСС) y різні часові періоди відновлення після фізичних навантажень. У випробуваного, який знаходиться в положенні сидячи, після 5 хв відпочинку виміряється ЧСС за 15 с (ЧСС 1), потім обстежуваний виконує 30 глибоких присідань, викидаючи руки вперед, за 45 с i відразу ж сідає на стілець. Підраховується ЧСС за перші 15 с після навантаження (ЧСС 2), потім в останні 15 с 1-ї хвилини після навантаження (ЧСС 3). Індекс Руф’є розраховується за формулою:

Індекс Руф’є =	4 · (ЧСС 1 + ЧСС 2 + ЧСС 3) — 200
	10

Оцінка індексу: <3 — висока фізична працездатність, 4–6 — хороша, 7–9 — середня, 10–14 — задовільна, ≥15 — погана. 

Мій індекс Руф’’ 

4 · (19+ 32+ 20) — 200

10 =8.4 Висновок: Провівши пробу Руф’є, я визначив, що моя працездатність є середньою.