Фізична реабілітація при плевриті

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фізична реабілітація при плевриті

курсова робота з фізичної реабілітації 
ЗМІСТ

 

 

 

 

Вступ

Лікувальна фізкультура — це комплекс засобів, форм і методів фізичної культури, які застосовують до хворої або ослабленої людини з лікувальною і профілактичною метою.

          У лікувальній фізкультурі широко вико­ристовують такі форми, як гігієнічна і лікувальна гімнас­тика, ігри, загартовування сонцем, повітрям, водою, елементи спорту — плавання, дозоване веслування, лижі, екскурсії, туризм.

       Особливістю методу лікувальної фізкультури є активна участь хворого в лікувально-відновному процесі.

        Лікувальна фізкультура має загальнотонізуючий вплив на організм. Вона сприяє якнайшвидшій ліквідації анатомо-фізіологічних порушень в окремих органах, нор­малізує патологічно змінені і компенсує втрачені функції, поліпшує якість рухів, виробляє і закріплює замінні на­вички. 
Лікувальна фізкультура добре впливає на стан серце­во-судинної і дихальної систем, на психіку хворих, активізує обмін речовин, зміцнює кісткову і м'язову систе­ми, посилює збудливі і гальмівні процеси. Разом з тим лікувальна фізкультура підвищує дію медикаментів та інших лікувальних засобів, скорочує час між клінічним та функціональним одужанням. Під впливом фізичних вправ у тка­нинах організму настають зміни білкового обміну з утво­ренням продуктів розпаду, які стимулюють тканинний обмін і, надходячи в кров, підвищують нервово-м'язовий, тонус.

        Лікувальна фізкультура сприяє відновленню фізіоло­гічних функцій, порушених хворобливими процесами.

      Лікувальна фізкультура є засобом відновної і компен­саторної терапії. З допомогою фізичних вправ можна по­силити компенсаторно-пристосувальні функції і спряму­вати їх на відновлення здоров'я хворого. 
         Плеврит – запальне захворювання плеври бактеріальної, вірусної і алергійної природи. В деяких випадках воно виникає внаслідок травм чи опромінення.

Лікувальна фізкультура є обов'язковою складовою частиною комплексного лікування хворих на ексудативний плеврит.

Завдання лікувальної фізкультури – поліпшити крово- і лімфообіг у легенях і плеврі, боротися з спайковим процесом; приділяти увагу інспіраторному положенню грудної клітки, поверхневому диханню; зміцнити організм.

Зважаючи на важливість даної проблеми темою нашої курсової роботи є фізична реабілітація при плевриті.

Об’єктом дослідження курсової роботи є процес фізичної реабілітації при хворобах органів дихання.

Предметом дослідження курсової роботи є проблема фізичної реабілітації хворих при плевриті.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування необхідності і суті фізичної реабілітації при захворюваннях дихальних шляхів, зокрема при плевриті.

Мета роботи зумовлює виконання наступних завдань:

• дослідити плеврит як захворювання органів дихання;
• охарактеризувати підстави для застосування лікувальної фізичної культури при захворюваннях органів дихання;
• висвітлити основні засади лікувальної фізичної культури та фізичної реабілітації при плевриті.

Структура курсової роботи :

 

Розділ 1. Плеврит як захворювання органів дихання

Плеврит – запалення плеври з утворенням фібринозного нальоту на її поверхні або випоту в її порожнині. Завжди вторинний, є синдромом або ускладненням багатьох хвороб, але в певний період може висуватися в клінічній картині на перший план, маскуючи основне захворювання.

1.1. Етіологія, патогенез

Виникнення плевритів інфекційної природи зумовлене бездіяльністю збудників специфічних (мікобактерій туберкульозу, бліда трепонема) і неспецифічних (пневмококи, стафілококи, кишкова паличка, віруси, грибки та ін.) інфекцій; збудники проникають в плевру контактним шляхом, лімфогенно, гематогенно, при порушенні порожнини плеври. Частою причиною розвитку плевриту є системні хвороби сполучної тканини (ревматизм, системний червоний вовчак і ін.); новоутворення; тромбоемболія і тромбоз легеневих артерій. Патогенез більшості плевритів алергічний. У розвитку бластоматозного плевриту велике значення має блокування метастазами пухлини лімфатичних вузлів, лімфатичних і венозних судин, при проростанні пухлини з прилеглих органів – деструкція серозних покривів [7].

Симптоми, перебіг визначаються локалізацією, поширеністю, характером запалення плеври, зміною функції сусідніх органів. Основні форми плевритів: сухі, або фібринозні, випотні, або ексудативні. Ексудативні плеврити, в свою чергу, розділяють за характером випоту на серозні, серозно-фібринозні, гнійні, геморагічні, змішані. Визначивши характер випоту, можна уточнити причину розвитку плевриту і вибрати патогенетичну терапію. Так, причиною виникнення сухого і серозного, серозно-фібринозного плевритів частіше бувають туберкульоз, пневмонії (парапневмонічні, метапневмонічні плеврити), ревматизм та інші системні хвороби сполучної тканини (ревматичні, вовчаночні та інші плеврити). Геморагічні плеврити частіше за все розвиваються при новоутвореннях, тромбоемболіях і тромбозах легеневих судин, геморагічному діатезі, грипі, рідше при туберкульозі, ревматизмі. За локалізацією випоту розрізняють паракостальні, діафрагмальні, парамедіастинальні, міжчасткові [7].

1.2. Сухий, або фібринозний, плеврит

Основний симптом – біль у боку, що посилюється при вдиху, кашлі. Больові відчуття зменшуються в положенні на ураженому боку. Помітне обмеження дихальної рухливості відповідної половини грудної клітки; при незміненому перкуторному звуці може вислуховуватися ослаблене дихання внаслідок щадіння хворим ураженої сторони, шум тертя плеври. Температура тіла частіше субфебрильна, можуть бути озноб, нічний піт, слабкість. Важка діагностика діафрагмальних сухих плевритів. Для них характерні біль у грудній клітці, підребер'ї, в області нижніх ребер, гикавка, біль у животі, метеоризм, напруження черевних м'язів, біль при ковтанні. Тип дихання грудний з участю лише верхньої частини грудної клітки і посиленням болю в нижній її частині при глибокому вдиху. Виявляються больові точки: між ніжками грудино-ключично-сосцеподібного м'яза, в перших міжреберних проміжках біля грудини, в місці прикріплення діафрагми до ребер, на остистих відростках перших шийних хребців. В розпізнаванні діафрагмальних плевритів допомагає рентгенологічне дослідження, при якому виявляються непрямі симптоми функціональних порушень діафрагми: високе її стояння, обмеження її рухливості на хворій стороні (симптом Вільямса). Перебіг сприятливий, тривалість хвороби 10-14 днів, але можливі рецидиви сухого плевриту впродовж декількох тижнів з наступним одужанням [15].

1.3. Випотний, або ексудативний, плеврит

На початку плевральної ексудації спостерігаються біль у боку, обмеження дихальної рухливості ураженої сторони грудної клітки, шум тертя плеври. Часто виникає сухий болісний кашель рефлекторної природи. По мірі накопичення випоту біль у боку зникає, з'являються відчуття тяжкості, наростаюча задишка, помірний ціаноз, деяке вибухання ураженої сторони, згладжування міжреберних проміжків. Перкуторно над ексудатом виявляється тупий звук; голосове тремтіння і бронхофонія ослаблене, дихання не проводиться або значно ослаблене; вище тупості – тимпанічний відтінок перкуторного звуку, бронхіальний відтінок дихання і дрібнопухирчасті хрипи. При перкусії і рентгенологічному дослідженні може визначатися характерний контур верхньої межі випоту. Великий випот викликає зміщення середостіння в здорову сторону і значні порушення функції зовнішнього дихання за рахунок порушення механіки дихання: зменшується глибина дихання, воно частішає; методами функціональної діагностики виявляється зниження показників зовнішнього дихання (життєва місткість легенів, резерви вентиляції та ін.). Виникають порушення серцево-судинної системи: зниження ударного і хвилинного об'єму серця внаслідок зменшення просмоктування крові в центральні вени через вентиляційні порушення, зміщення серця і великих судини при великих плевральних випотах; розвивається компенсаторна тахікардія, артеріальний тиск має тенденцію до зниження [7].

Для ексудативних плевритів, особливо інфекційної природи, характерні фебрильна температура тіла з самого початку плевральної ексудації, виражені симптоми інтоксикації, нейтрофільний лейкоцитоз. Плевральний ексудат має відносну густину вище 1016-1018, багатий клітинними елементами, дає позитивну реакцію Рівальта. Пухлинну етіологію плевриту виключають цитологічним дослідженням ексудату. Перебіг залежить від етіології плевриту. При інфекційно-алергічних плевритах, у тому числі і туберкульозних, ексудат може розсмоктатися протягом 2-4 тижнів. Можливий результат з розвитком у плевральній порожнині спайкового процесу, зарощуванням плевральних порожнин і міжчасткових щілин, утворенням масивних накладень, шварт, потовщень плеври, формуванням плевропневмоцирозу і дихальної недостатності [15].

Лікування комплексне, включає активну дію на основне захворювання і раннє енергійне лікування плевриту, при випотному плевриті проводиться в стаціонарі. Лікування складається з наступних компонентів.

1. Антибактеріальна терапія при  інфекційно-алергічних плевритах  і цілеспрямована хіміотерапія  при плевритах іншої етіології (наприклад, пухлинної); антибіотики  і хіміопрепарати вводять парентерально, при показаннях – внутріплеврально.

2. Санація плевральної порожнини шляхом евакуації ексудату, а при необхідності – промивання антисептичними розчинами. Показання до термінової евакуації: зміщення серця і великих судин в здорову сторону з вираженим порушенням функції серця, колапс легень (важка задишка, ціаноз, частий малий пульс, артеріальна гіпотензія). Нетермінові показання: млявий, затяжний перебіг плевриту, відсутність тенденції до розсмоктування ексудату.

3. Призначення десенсибілізуючих  і протизапальних засобів (натрію  саліцилат і інші препарати  саліцилової кислоти, бутадіон або фенилбутазон, амідопірин, хлорид кальцію). При плевритах туберкульозної і ревматичної етіології ефективне вживання преднізолону в добовій дозі 15-20 мг.

4. Включення засобів, направлених  на мобілізацію захисно-імунобіологічних реакцій організму: індивідуальний режим (в гострому періоді постільний), раціональна вітамінізована дієта з достатньою кількістю білка (1,5-2 г/кг), обмеженням води і кухонної солі, парентеральне введення аскорбінової кислоти, вітамінів групи В, внутрішньовенні краплинні введення плазмозамінних розчинів, індивідуально дозована лікувальна фізкультура, киснева терапія, в період вщухання плевриту – фізичні методи лікування.

5. Симптоматична терапія – зігрівальні  компреси, гірчичники, іммобілізація  хворої половини грудної клітки тугим бинтуванням (при болі), кодеїн, етилморфіну гідрохлорид при кашлі; кардіотонічні засоби при недостатності кровообігу. Надалі хворі підлягають диспансерному нагляду протягом 2-3 років. Виключаються професійні шкідливості, рекомендується висококалорійне харчування, багате вітамінами [7].

1.4. Емпієма плеври

Емпієма плеври (гнійний плеврит, піоторакс) – скупчення гною в плевральній порожнині з вторинною компресією легеневої тканини. Прямий шлях проникнення інфекції; травма легені, поранення грудної стінки, розрив стравоходу (посттравматична емпієма), пневмонія, туберкульоз, абсцес або гангрена легені, бронхоектази, резекція легенів, пневмоторакс. Найбільш часті пара- і метапневмонічні емпієми. Непрямий шлях проникнення інфекції: піддіафрагмальний абсцес, гострий панкреатит, абсцеси печінки, запалення м'яких тканин і кісткового каркаса грудної стінки. Збудники: стафілококи, пневмококи, факультативні і облігатні анаероби (синьо-гнійна паличка). В результаті запалення виникає гіперемія і лейкоцитарна інфільтрація плевральних листків, далі відкладення фібрину, що клінічно виявляється появою шуму тертя плеври і болями, зникаючими при триваючому накопиченні рідини в плевральній порожнині. Поступово плевральні листки товстішають, утворюються шварти, сприяючи організації порожнини емпієми, одно- або двосторонньої, обмеженої або тотальної, частіше розташованій базально, рідше парамедіастинально [15].

Ускладнення. Перфорація всередину з утворенням бронхоплевральних свищів, рідше назовні, через міжреберні проміжки – скупчення гною в м'яких тканинах грудної стінки (empyema necessitatis), септикопіємія.

Симптоми, перебіг. Клінічна картина маскується симптомами пневмонії, тому при метапневмонічних емпіємах її ознаки після світлого проміжку розпізнаються легше, ніж при постпневмонічних емпіємах, затушованих поточною пневмонією. Визначають також укорочення перкуторного звуку, зникнення дихальних шумів, ослаблене голосове тремтіння. Рентгенологічне дослідження стоячи виявляє базальне затемнення з горизонтальним рівнем при гнильній інфекції або бронхоплевральному свищі – піопневмоторакс. Почервоніння шкіри спостерігається тільки при прориві гною з порожнини емпієми під шкіру. Загальний стан прогресивно погіршується в результаті виниклої гнойно-резорбтивної лихоманки: слабкість, втрата апетиту, схуднення, гектична температура, частий пульс, високий лейкоцитоз зі зрушенням формули вліво, гіпо- і диспротеїнемія [7].

Лікування. Вже на початку лікування хворого на пневмонію, ускладнену плевральним випотом, слід передбачати можливість розвитку гнійного плевриту, тому необхідний раціональний підбір антибіотиків і своєчасне дренування плевральної порожнини. Підбір антибіотиків здійснюють шляхом аналізу мокроти із забарвленням по Граму. За наслідками забарвлення вибирають відповідні антибіотики, раннє вживання яких сприяє розсмоктуванню плеврального випоту. Рішення про дренування плевральної порожнини приймається на основі оцінки вигляду одержаної при плевральній пункції рідини. Наявність гною служить імперативним свідченням до дренування по ходу пункційної голки за допомогою троакара, через просвіт якого вводиться дренажна трубка, що сполучається з системою Бюлау. Через дренажну трубку порожнина емпієми промивається антисептиками з подальшим введенням добової дози антибіотиків. Особливо небезпечна емпієма плеври в осіб похилого віку й осіб, ослаблених тривалою пневмонією. Госпіталізація екстрена в хірургічне відділення навіть при підозрі на емпієму плеври. Прогноз при своєчасному лікуванні сприятливий.