Вибір оптимального розміру підприємства

ПЛАН

Вступ. 2

1. Витрати виробництва,  їх види. 3

2. Методи керування витратами. 7

3.Взаємозв’язок між  довгостроковими та короткостроковими  витратами. 12

3.1. Витрати у короткотерміновому періоді. 12

3.2. Довгостроковий період. 16

4. Вибір оптимального  розміру підприємства. 19

4.1. Ізокванта. 19

4.2. Закон спадної граничної продуктивності. 20

4.3. Заміщення факторів виробництва 25

Висновок. 29

Список використаної літератури. 31

Вступ. 
Різним видам ділових рішень відповідають різні види витрат. Витрати, що були названі нами перемінними, відносяться до рішень, що стосується короткострокових змін обсягу випуску продукції при використанні заданої кількості постійних витрат. Наприклад, скільки кукурудзи може виростити фермер при заданому обсязі посівних площ і наявній кількості сільськогосподарського устаткування? На скільки паперова фабрика даного розміру повинна скоротити обсяг випуску продукції в період циклічного спаду виробництва? 
Будь-яка зміна цін і обсягів пропозиції, що не спричиняє зміни розмірів постійних витрат, що використовуються у виробництві, буде здійснюватися з урахуванням положення кривих витрат даної фірми на короткострокових тимчасових інтервалах. 
В інших випадках, увага власників фірми повинна бути зосереджена на планах довгострокового розширення або скорочення обсягів постійних витрат фірми. Яким образом, наприклад, варто реагувати власникам молочних ферм на постійне скорочення дотацій, що виділяє уряд з метою підтримки цін на молоко на постійному рівні? Чи, як зміниться видобуток вугілля при зміні цін при наявності достатнього часу для відкриття нових шахт і закриття старих? Відповідати на подібні питання треба лише з урахуванням довгострокових витрат, розгляду яких присвячена дана робота.

1. Витрати виробництва, їх види.

Витрати виробництва —  це вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції. В економічній теорії існують різні підходи до визначення категорії "вартість". Так, прихильники трудової теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважали, що вартість – це втілена у товарі праця. Однак сьогодні більш поширеною в економічній теорії і, зокрема, в мікроекономіці є концепція альтернативної вартості. Саме з цієї позиції розглянемо витрати виробництва.

Якщо розсудити за аналогією, то альтернативна вартість витрачених на виробництво коштів визначається найбільшим можливим прибутком, що міг би бути отриманий з цих грошей, якби вони були вкладені у щось інше.

У число альтернативних витрат, з  якими зіштовхуються фірми, входять  виплати робітникам, інвесторам, а  також власникам природних ресурсів; усі ці виплати здійснюються з  метою залучити фактори виробництва, відволікаючи тим самим від альтернативних варіантів застосування. У число  альтернативних витрат фірми входять  також платежі, що приєднуються іншим  фірмам як компенсацію за постачання проміжних виробів (комплектуючих  частин і напівфабрикатів) і ділових  послуг. Ці витрати можна класифікувати  безліччю способів. Почнемо з установлення розходжень між явними і неявними (імпліцитними) витратами.

Явні витрати – це альтернативні  витрати, що приймають форму прямих (грошових) платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів. У число явних витрат входить  зарплата, виплачувана робітником, жалування менеджерів, комісійні  виплати торговим фірмам, виплати  банкам і іншим постачальникам фінансових послуг, гонорари за юридичні консультації, оплата транспортних витрат і багато чого іншого.

Як би не був цей перелік довгий, усе-таки явними витратами не вичерпуються усі види альтернативних витрат, що несе фірма в процесі виробництва. Існують також неявні (імпліцитні) витрати. До їхнього числа відносяться  альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми (чи знаходяться у власності фірми як юридичної особи). Ці витрати не передбачені контрактами, обов'язковими для явних платежів, і тому залишаються недоотриманими (у грошовій формі). Так, якщо власник дрібної фірми працює поряд з найманими робітниками цієї фірми, не одержуючи при цьому жалування, то він, мабуть, тим самим відмовляється від можливості одержувати жалування, працюючи де-небудь в іншім місці. У якості ще одного приклада можна привести наступну ситуацію: фірма використовує приналежні їй будинок, нікому нічого за це не платячи (економічно вона реалізує тим самим своє право власності), однак при цьому вона відмовляється від наявної можливості одержання коштів за здачу цього будинку в оренду. Звичайно фірми не відбивають імпліцитні витрати у своїй бухгалтерській звітності, але від цього вони не стають менш реальними.

Економісти розрізняють  зовнішні (бухгалтерські, або явні) та внутрішні (неявні) витрати. Зовнішні витрати - грошові видатки постачальникам ресурсів, які не належать власникам підприємства. Це сума всіх платежів підприємця, пов'язана з залученням необхідних економічних ресурсів (заробітна плата найманим працівникам, відсотки за отримані кредити, орендна плата за землю чи інше майно, оплата наданих послуг тощо).

Внутрішні витрати - це грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства при альтернативному використанні ресурсів, що їм належать. Підприємець використовує власні гроші, які міг помістити у банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний доход тощо. Таким чином, використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів. Зовнішні та внутрішні витрати формують економічні витрати підприємця. Далі розглядатимемо виключно економічні витрати.

До складу економічних  витрат входить нормальний прибуток як плата за виконання підприємцем підприємницьких функцій. Його розмір визначається рівнем доходності, що є нормальним або середнім для певної галузі, тобто тим рівнем, який утримує підприємця у цій галузі.

Іншою формою прибутку є прибуток економічний (чистий), який є додатковим доходом підприємця внаслідок його ефективнішої діяльності у певній галузі. Цей прибуток отримують не всі підприємці, і він не належить до витрат. У мікроекономіці (якщо спеціально не застережене) йдеться, як правило, про економічний прибуток.

Ще один метод класифікації витрат ґрунтується на обліку тимчасових обріїв, протягом яких приймаються ті чи інші виробничі рішення.

Для того, щоб забезпечити  випуск продукції, фірма здійснює цілий  спектр різного роду витрат. Обсяги випуску продукції змінюються в залежності від зміни обсягів цих витрат. Обсяги деяких видів витрат піддаються дуже швидкому коректуванню, інші ж вимагають більшого часу. Що стосується витрат, коректування і регулювання яких вимагає щодо більшого часу, то без порушення спільності, можна вважати, що саме вони визначають розміри фірми, параметри її виробничих потужностей, тобто фізичні розміри виробничих структур і продуктивні потенціал машинного парку фірми. Витрати такого роду відносяться до категорії постійних витрат.

Крім постійних витрат, фірми несуть також перемінні  витрати, що можуть бути швидко і без  особливих труднощів піддані зміні в рамках підприємства заданого розміру в міру того, як змінюється обсяг випуску продукції. Сировина, енергія, погодинна оплата праці – от приклади перемінних витрат більшості фірм. Від конкретної ситуації залежить, які витрати є постійними, а які перемінними. Витрати, що є для одних підприємств перемінними, цілком можуть для інших фірм відноситися до категорії постійних. Витрати, зв'язані з забезпеченням перемінних витрат називаються перемінними витратами.

2. Методи керування витратами.

Розглянемо керування  витратами підприємства. Бізнес несе витрати не тільки для одержання поточної виторгу, але і для забезпечення майбутньої діяльності. Тому усі витрати підприємства можна розділити на два основних види – поточні і довгострокові.

Поточні витрати – це витрати підприємства, зв'язані з провішуванням у процесі господарської діяльності технічних задач. Тактичними задачами вважаються закупівлі сировини, матеріалів, товарів, виробництво продукції, транспортування, збереження і реалізація товарів, обслуговування матеріально-технічної бази, зміст персоналу і т.д.

Довгострокові витрати (інвестиції) зв'язані з розв'язуваними підприємством стратегічними задачами – будівництвом, чи реконструкцією придбанням нових виробничих площ; покупкою нових видів машин, механізмів і устаткування; придбанням нематеріальних активів; формуванням довгострокового портфеля цінних паперів.

Обидва види витрат необхідні  і важливі для будь-якого підприємства, але методи керування ними різні. Метод керування довгостроковими витратами відповідно до розв'язуваного при цьому задачами можна назвати «стратегічним методом», а відповідно другий метод – «тактичним».

Стратегічний метод характеризується набором управлінських рішень, зв'язаних з довгостроковими цілями підприємства. Стратегічні рішення впливають істотно на стан і благополуччя всього підприємства і приймаються на рівні вищого керівництва. Тому такі рішення мають тенденцію до довгострокового впливу, виявляються протягом декількох років. Чи збільшуючи обмежуючи використовувані засоби, на цьому рівні керування витратами припускає їхнє стратегічне планування, що у першу чергу зв'язано з прогнозуванням і конструюванням тих шляхів, по яких буде розвиватися бізнес у довгостроковій перспективі. Метою довгострокового планування є одержання переваги від передбачуваних змін на ринку для існуючих товарів і послуг і використання нових комерційних можливостей і технологічних досягнень, що виникають у майбутньому. При цьому виді планування може розглядатися проміжок часу в 3-5 років і навіть 10 років і більш років, особливо у капіталомістких галузях.

Тактичний метод керування  витратами означає такий тип  дій, що припускає одержання кращих результатів при заданих ресурсах і заданій організації робіт. Тактичний набір управлінських рішень також означає залучення в процес прийняття рішень середнього і старшого управлінського персоналу. У більшості випадків сутність тактики складається в забезпеченні гнучкості перед обличчям зовнішніх умов, що змінюються. Прикладом тактичного рішення є визначення номенклатури й асортименту товарів і витрат на їхню реалізацію в даних ринкових умовах. Якщо таке рішення виявиться помилковим, то від нього можна буде швидко відмовитися, і воно не зробить тривалого впливу на діяльність підприємства. На відміну від цього стратегічну помилку набагато сутужніше виправити.

Тактичне керування витратами  здійснюється короткостроковим тактичним  плануванням. Короткострокове тактичне планування відбиває існуючу в даний  момент ситуацію на ринку і визначає  щорічний виробничо-фінансовий план. Тактичне планування охоплює значно менший проміжок часу – звичайно не більш року, прагнути оцінити поточні перспективи  бізнесу і відповідно до них планувати  діяльність підприємства. Метою тактичного планування є найбільш ощадливе використання ресурсів і одержання максимальних доходів з урахуванням потенційних  можливостей ринку. Тактичне керування  припускає дисципліну керування, тому що вимагає регулярної оцінки тих  шляхів, що повинні привести до досягнення цілей довгострокового планування, а також визначення тих критеріїв, відповідно до яких буде оцінюватися  діяльність підприємства. При цьому  необхідна абсолютно об'єктивна  оцінка розглянутих планів. Розроблений  план повинний являти собою надійну  базу для наступних рішень, що, можливо, прийдеться приймати при зміні зовнішніх  умов існування підприємства.

В останні роки швидкість  зміни зовнішніх умов зросла. Сутність цього явища відбивається у відомому вираженні Друкера «епоха розриву  безперервності». Ці зміни особливо характерні для України й інших постсоціалістичних держав. Такі зміни означають ризик і невизначеність при прийнятті стратегічних рішень.

Крапкою звіту при розробці будь-якого плану повинна бути оцінка намічуваної стратегії з урахуванням існуючих умов. Ця оцінка означає характеристику ринку з обліком ділової кон’юнктури таких зовнішніх факторів, як передбачуваний рівень конкуренції і ймовірна величина споживчого попиту. Важливим фактором, звичайно, є і характер галузі, у якій працює підприємство.

На більшість підприємств у тім чи іншому ступені впливає стану іноземних ринків і рівень ділової активності на цікавлячих територіях. Але все-таки ключовим зовнішнім фактором  в оцінці можливостей ринку і формуванні плану можна визнати напрямок розвитку національної економіки в планованому періоді. Зовнішні фактори не залежать від діяльності самого підприємства, але облік їхнього впливу необхідний при керуванні витратами. Перелік зовнішніх факторів досить великий (від політичних змін до структурних економічних змін), він міняється в різних ситуаціях і, зрозуміло, що не може бути єдиного методу роботи з ним. Але для керування витратами необхідно виділити наступні фактори:

1. Фактори, що впливають на оборотний капітал: ціни на сировину і матеріали, рівень заробітної плати, умови кредитування.
2. Фактори, що впливають на прибутковість: рівень розвитку окремих сегментів споживчого ринку, що передують і нинішнє оподатковування, курси іноземних валют, конкуренція.
3. Фактори, що впливають на приступність капіталу і кредитів: економічна політика, інфляція, ставка відсотка, платіжний баланс, загальний попит на капітал.

Поточні витрати залежать значною  мірою від першої групи зовнішніх  факторів, хоча на них впливає і  друга група. Довгострокові витрати  в більшому ступені залежать від  другої і третьої групи факторів.

Як гнучку систему планування витрат, що враховує зміни зовнішніх  умов, найчастіше використовуються сценарії, що базуються на різних припущеннях, що стосуються розвитку навколишніх  умов. Для такої гнучкої системи планування необхідна інформаційна база. Важливість інформації у швидко змінюються умовах складно переоцінити. Для бізнесу будь-якої величини відсутність точної, добре систематизованої інформації, що відноситься до поточного і майбутніх умов, веде до невдач при спробах прийняти рішення. Ефективність процесу керування витратами зростає, якщо для прийняття управлінських рішень відбирати інформацію, яка відповідає визначеним вимогам. По цих вимогах інформація повинна бути релевантної, своєчасної і достовірний.