Оцінка фінансово-економічної ефективності інвестицій

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Апреля 2014 в 21:20, реферат

Краткое описание

Купуючи цінні папери, підприємство або фізична особа здійснює фінансові інвестиції і є інвестором.
Метою фінансових інвестицій є одержання максимального доходу при прийнятному рівні інвестиційного ризику. Відомо, що чим вищий рівень прибутковості цінного папера, тим вищий рівень інвестиційного ризику в даній інвестиційній операції.
Підвищенню ефективності фінансового інвестування на підприємстві сприяє організація чіткого керування даними процесами.

Вложенные файлы: 1 файл

Фінансові інвестиції підприємства нерозривно пов.docx

— 38.69 Кб (Скачать файл)

ВСТУП

 

Купуючи цінні папери, підприємство або фізична особа здійснює фінансові інвестиції і є інвестором.

Метою фінансових інвестицій є одержання максимального доходу при прийнятному рівні інвестиційного ризику. Відомо, що чим вищий рівень прибутковості цінного папера, тим вищий рівень інвестиційного ризику в даній інвестиційній операції.

Підвищенню ефективності фінансового інвестування на підприємстві сприяє організація чіткого керування даними процесами.

Управління фінансовими інвестиціями підприємства містить у собі: розуміння сутності й особливостей фінансових інвестицій;

    • визначення ринку цінних паперів;

    • знання учасників ринку цінних паперів та їх функцій;

    • розуміння значення та функцій фондової біржі;

    • аналіз і оцінка ефективності фінансових інвестицій;

    • порядок формування портфеля цінних паперів.

Управління фінансовими інвестиціями здійснюється з метою підвищення ефективності фінансового інвестування шляхом максимізації інвестиційного доходу при прийнятному рівні інвестиційного ризику.

 

 

 

 

 

Фінансові інвестиції підприємства нерозривно пов’язані з функціонуванням фінансового ринку, основні задачі якого – акумулювання та ефективне розміщення заощаджень у галузях економіки.

У процесі господарювання в одних суб’єктів часом виникає потреба в додаткових коштах для розширення їхньої діяльності, і вони згодні за них платити, одночасно в інших накопичуються певні заощадження, які можуть бути використані для інвестицій. Обидві сторони зустрічаються на фінансовому ринку, де і відбувається перелив капіталів. Іншими словами, фінансовий ринок можна розуміти як грошові відносини, що складаються у процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах.

Фінансовий ринок охоплює грошовий ринок та ринок капіталів.

На грошовому ринку відбувається обіг готівкових коштів та короткострокових цінних паперів (векселів, чеків тощо).

Ринок капіталів включає ринок позичкового капіталу (коротко- та довгострокових банківських кредитів) та ринок цінних паперів.

Основними напрямками фінансових інвестицій підприємства є:

  1. вкладення до статутних капіталів спільних підприємств;
  2. вкладення капіталу у цінні папери ринку капіталів; 
  3. вкладення капіталу на грошовому ринку.

Вкладення коштів до статутних капіталів спільних підприємств дає змогу підприємству зміцнити господарські зв’язки з постачальниками сировини і матеріалів (за участі в їхньому статутному капіталі), розвинути свою виробничу інфраструктуру, розширити збут продукції, проникнути на інші регіональні ринки тощо.

 
Вкладення капіталу підприємства в цінні папери ринку капіталів є найбільш поширеними в практиці фінансових інвестицій. Такі цінні папери розподіляють за окремими групами:

  1. корпоративні – підтверджують право власності держателя цінних паперів. До них відносять прості (або звичайні) та привілейовані акції;
  2. боргові – підтверджують право кредитора на отримання від боржника певної суми боргу (довгострокові векселі, облігації);
  3. похідні цінні папери – це інші  інструменти фінансового ринку. До них належать опціони, ф’ючерси, конвертовані облігації та конвертовані привілейовані акції.

Вкладення коштів підприємства на грошовому ринку має місце при їх розміщенні на банківських депозитних рахунках. Метою такого розміщення тимчасово вільних коштів підприємства є отримання ним додаткового прибутку, який в подальшому може спрямовуватись для інвестиційних потреб.

 
Оцінка ефективності здійснення фінансових інвестицій базується на тих самих принципах, що і оцінка ефективності реальних інвестицій. Однак, при цьому необхідно враховувати і певні відмінності, а саме:

  1. у грошових потоках від фінансових інвестицій відсутні амортизаційні відрахування. Тому, в основі обчислення грошових потоків від таких інвестицій розглядаються суми періодично сплачуваних за ними відсотків (для внесків до статутних капіталів інших підприємств; для вкладів на депозитних рахунках у банках; для облігацій та інших боргових цінних паперів) та дивідендів (за придбаними акціями інших підприємств);
  2. фінансові активи (цінні папери) можуть бути продані на ринку по ціні, яка склалась на них на момент продажу. таким чином, до складу грошових потоків від фінансових інвестицій має включатись і вартість їх можливої реалізації по закінченні терміну їх використання. Для боргових цінних паперів ця вартість фіксована (вона являє собою основну суму боргу), а для корпоративних вартість реалізації визначається їхнього поточною курсовою ціною;
  3. норма прибутку від таких інвестицій визначається рівнем ризику фінансового інструменту. Інвестиціям у фінансові активи з незначним рівнем ризику  властива невисока норма прибутку. До таких активів  належать цінні папери, що випускаються державою (облігації, державні казначейські зобов’язання тощо). Вони вважаються надійними цінними паперами. Інвестори, які схиляються переважно до подібних інвестицій, називаються консервативними.

Цінні папери, що приносять більшу норму прибутку, обтяжені більшим ступенем ризику. Якщо інвестор формує свій портфель інвестицій переважно з таких фінансових інструментів, він вважається агресивним.

Потенційного інвестора, насамперед, цікавить реальна вартість фінансового інструменту, яка склалась на ринку, виходячи з очікуваної по ньому норми прибутку та ступеня ризику, яким обтяжений цей папір. Якщо його фактичні інвестиційні витрати будуть більшими за реальну вартість фінансового активу, то інвестор не отримає очікуваної суми прибутку, а отже, і ефективність інвестування знизиться. І навпаки, якщо фактичні інвестиційні витрати будуть нижчими за реальну вартість фінансового активу, інвестор отримає прибуток більший, ніж очікуваний, а ефективність  інвестування у цьому разі зросте.

Таким чином, оцінити ефективність вкладення коштів у фінансовий актив можна, визначивши його реальну, або іншими словами, ринкову вартість.

Реальна (ринкова) вартість фінансового інструменту визначається за формулою: 
,                               

де  Р – реальна  вартість фінансового активу, грн; 
ГПі – очікуваний грошовий потік за t-й період користування фінансовим активом,грн; 
r– очікувана норма прибутку фінансового активу (у вигляді десяткового дробу); 
t – кількість періодів користування фінансовим активом.

Під час оцінки реальної вартості різних фінансових інструментів, необхідно враховувати особливості формування їх грошових потоків.

Розглянемо, як визначається реальна (ринкова) вартість облігацій.

Облігація – це борговий цінний папір, який підтверджує право його власника на отримання через певний проміжок часу суми основного боргу, наданого особі, що здійснила випуск цієї облігації (емітенту), та доходів по ній у вигляді відсотків. Характеристиками облігації є: її номінальна вартість (визначає основну суму боргу або вартість, за якою вона гаситься); величина річної процентної або дисконтної ставки за облігацією; суми відсотків, що нараховуються по ній, очікувана норма прибутковості облігації; кількість періодів виплат відсотків до строку її погашення.

 

Реальна (ринкова) вартість облігації, по якій відсотки сплачуються щорічно, визначається так: 
,                  

де Робл – реальна (ринкова) вартість облігації з щорічною виплатою по ній відсотків, грн; 
Пt – сума відсотків, що сплачується по облігації кожний t-й рік, грн.: 
П=r·Н,                                                      
де r – річна процентна ставка, що сплачується за облігацією (у вигляді десяткового дробу); 
Н  – номінальна вартість облігації, грн; 
d – дисконтна ставка, що враховує інфляцію, ризик і непевність, пов’язані з фактором часу ( у вигляді десяткового дробу); 
t – кількість періодів виплати процентів; 
n – термін, через який гаситься облігація, роки.

Іншим чином визначається реальна (ринкова) вартість акції.  
Акція – цінний папір, що засвідчує право її власника на частину майна акціонерного товариства і надає йому право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів. Визначення реальної оцінки акцій здійснюється з урахуванням їх виду.

Розрізняють привілейовані та звичайні (прості) акції.

За привілейованими акціями сплачуються фіксовані дивіденди. Оскільки за акціями не існує терміну погашення, то їхня реальна вартість визначається за формулою 
,                      

 

 
де Д –постійний дивіденд, грн; 
d - ставка  дисконту( у вигляді десяткового дробу).

Ця формула може бути спрощена: 
  

Таким чином, незважаючи на те, що річні дивіденди за привілейованими акціями сталі, реальна вартість таких акцій може змінюватись. Це пояснюється дією факторів ризику, які враховує дисконтна ставка. Якщо дисконтна ставка зменшується (відбувається при зменшенні ризиків), зростає реальна вартість привілейованої акції. І, навпаки, чим вище дисконтна ставка (свідчить про високий ризик), тим нижча реальна вартість привілейованої акції.

При визначенні реальної вартості звичайних акцій необхідно мати на увазі, що дивіденди на такі акції не гарантуються. Дивідендна політика кожного акціонерного товариства залежить від розміру його прибутків, стратегічних цілей щодо розвитку свого підприємства. Дивіденди, які сплачуються за певний рік, можуть бути вищі або нижчі, ніж дивіденди, сплачені за попередній період. Крім того, за окремі роки дивіденди взагалі можуть бути не виплачені.

На ціну звичайних акцій здебільшого впливають три фактори: річні дивіденди, темпи приросту дивідендів, ставка дисконту. Ставку, за якою дисконтуються майбутні дивіденди, називають необхідною ставкою доходу. Якщо товариство-емітент таких акцій має високий рівень ризику, інвестори сподіваються на високу необхідну ставку доходу, яка має компенсувати цей ризик.

Реальна вартість звичайних акцій зі сталими дивідендами визначається за формулою: 
,                             

або                                        ,                                                    

де  Д – сталий річний дивіденд, грн; 
d – необхідна ставка доходу, яка залежить від ризикованості саме цих акцій, (у вигляді десяткового дробу).

Якщо дивіденди за акціями зростають щорічно високими темпами, то реальна вартість таких звичайних акцій визначається за формулою: 
,                                             

або                                                                                               

де Д0 – останній  сплачений дивіденд по акціям, грн; 
Д1  – сподіваний дивіденд на акцію через рік, грн; 
d – необхідна ставка доходу (у вигляді десяткового дробу); 
g– темпи приросту дивідендів (у вигляді десяткового дробу).

У разі нерівномірного зростання дивідендів за акціями для визначення їх реальної вартості необхідно обчислити майбутні дивіденди окремо за кожен період, а потім, за допомогою дисконтної ставки, визначити їх реальні вартості та додати отримані результати.

Дохід від здійснених вкладень капіталу як у цінні папери, так і інші фінансові інструменти визначається як різниця між реальною вартістю фінансового активу та початковими інвестиціями в такі активи. Якщо реальна вартість вища за  початкові інвестиції, то підприємство має прибуток, що означає ефективність вкладення коштів підприємства. Ефективність (або доходність) інвестицій визначатиметься діленням отриманого від здійснених інвестицій доходу на величину інвестованих коштів.

 


Информация о работе Оцінка фінансово-економічної ефективності інвестицій