Пенсійний фонд України

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

 

з предмету: Фінанси, гроші та кредит

 

на тему «Пенсійний фонд України»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків-2014

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….3

1. Теоретичні засади і необхідність створення та функціонування Пенсійного фонду………………………………………………………5

2. Формування  та використання коштів Пенсійного фонду в Україні...14

2.1. Аналіз  джерел надходжень до Пенсійного фонду…………………14

2.2. Аналіз  використання коштів Пенсійного  фонду…………………...22

          2.3 Аналіз діяльності Пенсійного фонду………………………………...26

3. Управління  Пенсійним фондом та шляхи  його удосконалення…….36

3.1. Управління  Пенсійним фондом……………………………………..36

3.2. Діяльність  недержавних пенсійних фондів………………………...44

4. Висновки………………………………………………………………..54

5. Список використаних джерел…………………………………………56

6. Додатки...………………………………………………………………..59

 

ВСТУП

Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи. Необхідність їх створення та функціонування зумовлена потребою в наданні певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економічному аспекті – це створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та окремих громадян. Світова наука й практика мають значний досвід щодо мобілізації коштів на вказані цілі, які включають такі джерела: внески громадян; асигнування з бюджету; ресурси підприємницьких структур; кошти спонсорів; благодійні внески; страхування; кредит. Фонди фінансових ресурсів цільового призначення існують майже в усіх країнах, проте в кожній є свій їхній перелік. В Україні до числа вказаних фондів належать: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Інноваційний фонд, а також велика кількість галузевих фондів. Проте вказані фонди, крім Пенсійного, включаються до складу державного бюджету і тим самим дещо зменшується їхня роль як самостійної ланки фінансової системи. Треба зазначити, що діяльність централізованих фондів не здійснюється на принципах комерційного розрахунку, що теж звужує їхнє функціональне призначення. Для забезпечення виконання Закону України "Про пенсійне забезпечення" було створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансову структуру. Кошти фонду не включаються до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги.

Отже, актуальність теми дослідження полягає в необхідності вивчення проблем пенсійного забезпечення населення, зокрема, діяльності Пенсійного фонду України, оскільки світова практика ринкових відносин переконує в тому, що значення цієї галузі фінансової системи країни є дуже великим для нормального функціонування економіки та відповідного рівня життя того прошарку населення, яке проминуло межу працездатного віку.

Об'єктом дослідження є процес створення та функціонування Пенсійного фонду.

Предмет дослідження – діяльність Пенсійного фонду України.

Метою курсової роботи є дослідження і наукова обробка кола проблем, які вирізняють діяльність Пенсійного фонду України та узагальнення висновків і відомостей, що стосуються цієї проблеми.

Реалізація поставленої мети здійснюється вирішення кількох основних завдань:

• дослідити необхідність створення Пенсійного фонду;
• охарактеризувати джерела надходжень до Пенсійного фонду;
• висвітлити використання коштів Пенсійного фонду;
• дослідити проблему управління Пенсійним фондом.

 

1. ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ І НЕОБХІДНІСТЬ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ

 

Рівень і якість пенсійного забезпечення є важливою складовою економічного та соціального розвитку. У більшості розвинених країн світу пенсійне забезпечення здійснюється із трьох основних джерел: державних пенсійних систем (у межах державного пенсійного страхування), пенсійних систем підприємств-роботодавців, що створюють корпоративні пенсійні фонди, і через індивідуальні накопичення у незалежних пенсійних фондах, страхових компаніях та інших фінансових організаціях. Старіння населення, постійна тенденція до зростання числа осіб пенсійного віку, що спостерігається у промислове розвинених країнах, накладає значне соціальне й фінансове навантаження на держави і є причиною підвищеної уваги до розвитку недержавних пенсійних фондів.

Пенсійні фонди – порівняно нове явище на фінансовому ринку. Перший сучасний недержавний пенсійний фонд був створений у США компанією "General Motors" 1950 року [28, с.143-149]. Відтоді спостерігається бурхливий розвиток інститутів такого типу. Сьогодні понад 40% працездатного населення США бере участь у тих чи інших пенсійних схемах (програмах). Активи пенсійних фондів США, як свідчить табл. 1.1, перевищують 4,7 трлн. дол., а виплачувані ними пенсії становлять майже третину щорічних пенсійних виплат. У багатьох країнах континентальної Європи, зокрема у Франції, Німеччині та Італії, переважають солідарні державні системи пенсійного забезпечення, що охоплюють практично всіх працівників і забезпечують більшість їхніх пенсійних доходів. До останнього часу вони діяли успішно, забезпечуючи високі й гарантовані пенсії. Однак демографічні зміни, постійний процес старіння населення загрожують стабільності функціонування таких систем пенсійного забезпечення. Для збереження поточного рівня виплат необхідно постійно збільшувати суму внесків, що призводить до зростання витрат на оплату праці та зменшення конкурентоспроможності підприємств. Західні економісти говорять про необхідність і неминучість реформування солідарних систем пенсійного забезпечення та розвитку недержавних пенсійних фондів, наголошуючи, що такі зміни матимуть також позитивний вплив на ефективність капіталу, загальну продуктивність факторів виробництва й економічне зростання [28, с.143-149].

Таблиця 1.1. Пенсійні фонди як джерело капіталу в різних країнах світу (1996 р.) [28, с.143-149]

Показники	Франція	Німеччина	Італія	Нідерланди	Великобританія	США
1	2	3	4	5	6	7
Пенсійні активи як частка особистих активів, %	3	2	2	39,6	25	20
Активи пенсійних фондів як частка ВВП, %	5,6	3	4	92	77	62
Активи пенсійних фондів (млрд. дол. США)		65	43	363	897	4752

 

Наприкінці XX століття пенсійні реформи були проведені у деяких країнах колишнього Радянського Союзу і Східної Європи. Казахстан і Угорщина запровадили нові пенсійні системи на початку 1998 року, а Хорватія та Польща зробили це на початку 1999 року.

Цілі та інвестиційна політика пенсійних фондів залежать від їхніх інвестиційних можливостей (обсягу активів), а також від типу пенсійного плану, тобто від встановлених статутом фонду умов і порядку пенсійного забезпечення його учасників. У світовій практиці найпоширенішими є два типи – пенсійний план із фіксованими розмірами виплат і пенсійний план із фіксованими розмірами внесків.

Фонди з планами фіксованих пенсійних виплат можуть бути як професійними, так і корпоративними. Відповідно до такого плану роботодавець зобов'язується виплачувати своїм працівникам наперед визначену пенсію, яка залежить зазвичай від розміру останньої заробітної плати і трудового стажу роботи на підприємстві. Розмір пенсії може бути визначений або фіксованою сумою, або певним відсотком від останньої зарплати, помноженим на кількість років. Виплати можуть також індексуватися відповідно до індексу вартості життя, що зменшує ризик падіння їхньої купівельної спроможності. Істотною вадою пенсійних схем цього типу є те, що у разі зміни місця роботи працівник може втратити свої пенсійні права. Особливістю фондів із фіксованими розмірами виплат є те, що весь інвестиційний ризик, пов'язаний з неефективним функціонуванням інвестиційного портфеля, повністю несе компанія – спонсор пенсійного плану. Таким чином, компанія фактично має боргові зобов'язання перед пенсіонерами, що мають бути забезпечені відповідними фінансовими активами і відображені у балансі підприємства, а виконання цих зобов'язань є обов'язковим незалежно від ефективності управління фондом. У 80-90-х роках у світі відбулися суттєві зміни у системі приватного пенсійного забезпечення. Значна частина традиційних пенсійних планів (програм) із фіксованими виплатами була трансформована у суто накопичувальні плани (програми) з фіксованими розмірами внесків. На сьогодні індивідуальні накопичувальні рахунки з фіксованими внесками переважають у австралійській та чилійській пенсійних системах, стають дедалі популярнішими у Канаді, Японії та Європі.

У рамках пенсійного плану з фіксованими розмірами внесків компанії зобов'язуються відраховувати визначені суми до пенсійного фонду від імені працівника на його особистий рахунок і виплачувати після досягнення пенсійного віку виплати, розмір яких залежатиме від накопиченої суми та ефективності інвестицій фонду. У багатьох фондах такого типу дозволяються також додаткові внески з боку працівників. Пенсійний фонд із фіксованими внесками фактично є фондом заощаджень, що резервується підприємцями. Існує кілька видів фондів із фіксованими розмірами виплат: фонди, що працюють на грошовому ринку, фонди від економії, фонди 401 (k) та інші [28, с.143-149]. Капітал, накопичений у фонді, належить працівникові навіть у разі його звільнення і може бути переміщений у інший фонд. Оскільки фірма – спонсор пенсійного фонду з планом фіксованих внесків не встановлює визначеного розміру пенсійних виплат, увесь тягар інвестиційних ризиків лягає на самих працівників. Однак учасникам, як правило, дозволяється вибирати об'єкти інвестування, що ставить усіх у рівні умови. Різновидом пенсійних планів із фіксованими внесками є плани пайової участі у прибутках. Такий план передбачає відрахування до пенсійного фонду, розмір яких залежить від рівня прибутку корпорації.

В Україні пенсії отримують близько 14,5 млн. громадян. Чинна солідарна система пенсійного забезпечення не відповідає сучасним потребам і має цілу низку серйозних проблем. Так, здійснювані сьогодні пенсійні виплати недостатні для забезпечення навіть мінімально допустимого рівня життя осіб похилого віку, а середня трудова пенсія становить трохи більш як 40% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. У трудовій пенсії нівелюється диференціація, пов'язана зі стажем роботи і розмірами попереднього заробітку. Високі ставки обов'язкових відрахувань до Пенсійного фонду (32% для роботодавців) посилюють процес тінізації економіки. Загалом пенсійна система має, по суті, адміністративно-розподільчий характер, де за рахунок внесків на пенсійне страхування здійснюються окремі види соціальних виплат, які не залежать від участі у фінансуванні пенсійного забезпечення [28, с.143-149].

Реформування пенсійного забезпечення, що відбувається в Україні, спрямоване на створення трирівневої системи і передбачає удосконалення нинішньої розподільчо-солідарної системи (перший рівень), створення загальнообов'язкової накопичувальної системи (другий рівень) та поступове запровадження елементів добровільної накопичувальної системи (третій рівень). Для запровадження трирівневої пенсійної системи Кабінет Міністрів України розробив два законопроекти: "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення", які були прийняті Верховною Радою у першому читанні 15 листопада 2001 року [28, с.143-149].

Важливою умовою успішної реалізації пенсійної реформи є розвиток недержавного пенсійного забезпечення як складової частини системи накопичувального пенсійного забезпечення. Воно ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їхніх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень із метою отримання додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат за рахунок відрахувань та інвестиційного доходу, нарахованого на них. Слід зауважити, що створення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні – це складний із політичної й економічної точки зору процес і відбувається він дуже повільно. Так, перший проект Закону "Про недержавні пенсійні фонди" був розроблений Кабінетом Міністрів України ще 17 вересня 1997 року, однак його прийняття постійно відкладалося.

У 2001 році в Україні було зареєстровано близько 110 недержавних пенсійних фондів, із яких реально працювало близько 20. Серед них 17 недержавних пенсійних фондів співпрацювали тільки з конкретними підприємствами та колективами і лише кілька фондів функціонували як відкриті. 15 недержавних пенсійних фондів об'єднані в Асоціацію недержавних пенсійних фондів, створену у грудні 1996 року. За даними асоціації, станом на кінець 2000 року загальні активи фондів становили 22,77 млн. грн., що дорівнює лише 0,01% ВВП [28, с.143-149].

Основна частина наявних нині пенсійних фондів зареєстрована відповідно до Закону України "Про господарські товариства" у формі закритих акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю й товариств із додатковою відповідальністю і діє на основі Статті 42 Конституції України [1], відповідно до якої "...кожна особа має право займатись підприємницькою діяльністю, яка прямо не заборонена законом". Більшість таких фондів засновується і керується комерційними банками, професійними спілками та підприємствами.

Визначальними умовами розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні є створення належної і цілісної законодавчої бази та побудова дійової регулятивної системи, державні гарантії захисту внесків і доходів на інвестиції від розкрадання та втрат при банкрутстві.

З прийняттям Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" створюється правове поле для функціонування інститутів, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення, і можливості формування добровільних пенсійних заощаджень. Законом передбачено, що недержавне пенсійне забезпечення може здійснюватися недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банківськими установами. Відповідно до закону недержавний пенсійний фонд – це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації, функціонує і провадить діяльність тільки з метою накопичення пенсійних внесків учасників пенсійного фонду (з подальшим управлінням і розміщенням), а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.