Характеристика аналітичного обліку

1.Характеристика аналітичного обліку

Щоденна детальна інформація про здійснені банком операції відображається в основній формі аналітичного обліку — особовому рахунка. По кожному балансовому і позабалансовому рахунка відкриваються рахунки аналітичного обліку. Виділення особових рахунків залежить від виду активу, зобов’язань і власного капіталу з розподілом за контрагентами.

Процедури аналітичного обліку забезпечують надто деталізоване відображення банківської операції, тобто зазначається дата проведення операції, вид документа, за яким її проведено, номер рахунка, сума. Такого ступеня деталізації додержуються під час ведення банківських особових рахунків, які визнано основною формою аналітичного обліку в банку.

Особові рахунки клієнтів ведуться у двох примірниках. Другий примірник (виписка) щодня передається клієнтові. Угодами на розрахунково-касове обслуговування, що укладаються між клієнтом і банком, можуть визначатися інші терміни подачі виписок.

Крім особових рахунків, до засобів аналітичного обліку належать штафелі (спрощена форма особового рахунка, застосовувана щодо позабалансових рахунків), а також картотеки документів, операційні журнали.

Аналітичний облік ведеться згідно з первинними документами.

Отже, банки мають змогу  контролювати операції як за змістом, так і за формою. Крім того, дані аналітичного обліку становлять базу економічного аналізу та використовуються для групування за балансовими рахунками інформації, яка далі подається у фінансовій звітності.

Методи перевірок відповідності  даних синтетичного і аналітичного обліку можна згрупувати за такими напрямками.

1.    Перевірка узгодженням — здійснюється за допомогою порівняння проміжних і остаточних сум. Порівнюють між собою дані, враховані в системі аналітичного та синтетичного обліку, а отже, і в різних носіях інформації (первинних документах, щоденному балансі, оборотно-сальдових відомостях, особових рахунках). Зрозуміло, що суми мають збігатися.

2.    Перевірка перенесення — установлюється правильність перенесення даних з одного носія інформації на інший. З автоматизацією ведення бухгалтерського обліку цей вид перевірок поступово втратив своє значення.

3.    Перевірка підрахунків (обчислень) — має на меті встановити правильність розрахунків числового матеріалу, що додається.

Первинні документи перевіряють за двома напрямами:

1)     суми, зазначені в документах, звіряються з відповідними сумами, занесеними до регістрів аналітичного обліку;

2)      документи контролюються щодо правильності заповнення (повноти реквізитів).

Окремо виконується вартісна перевірка, мета якої — установити відповідність числового матеріалу його економічному обґрунтуванню.

Загальна  характеристика синтетичного обліку

Фінансовий облік повинен забезпечити запис інформації про операції, які виконуються банком, та можливість відобразити ці операції в агрегованому вигляді у балансовій та фінансовій звітності для аналізу та управління.

Здійснення агрегованого обліку для виконання першої функції забезпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використанням бухгалтерських рахунків. їхній перелік наведено в плані рахунків.

Синтетичний облік — це узагальнюючий облік. Він ведеться без деталей у грошовому вираженні і дає загальне уявлення про операції, а також зміни в балансі банку. До матеріалів синтетичного обліку належать щоденний баланс, касові журнали, зведені обігово- сальдові відомості, які складаються в автоматичному режимі. Скажімо, касовий журнал складають на персональному комп’ютері окремо за прибутком і видатком каси. Водночас підлічують проміжні суми за рахунками, що кореспондують з рахунком каси, а також загальну суму журналу в цілому. Обігово-сальдові відомості, перевірочні відомості, касові журнали відрізняються ступенем узагальнення інформації і використовуються для звірки даних аналітичного та синтетичного обліку.

Касові журнали формують до закриття каси і використовують, щоб звірити  касові обороти.

Оборотно-сальдові відомості щодня  складають за виконавцями, а також  за особовими рахунками, підбиваючи підсумки за кожним балансовим рахунком, котрий може слугувати відомістю перевірки.

Баланс банку може складатися як у розгорнутій формі, тобто за всією номенклатурою діючих рахунків, так і за скороченою — за статтями балансу. Стаття, чи позиція, балансу — це агрегований об’єкт обліку, який розраховується за допомогою об’єднання рахунків IV порядку за ознакою їхнього економічного змісту. Баланс, складений за скороченою формою, називається балансовим звітом.

Відображення інформації в балансі  досягається за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням.

А = П = 3 + К,

де А — активи; П — пасиви; 3 — зобов’язання; К — капітал.

Кожна банківська операція, що підлягає реєстрації в балансі, аналізується з позиції цього бухгалтерського рівняння (моделі).

Баланс — це основна форма  синтетичного обліку. Отже, балансовий метод узагальнення інформації має подвійне призначення: як інструмент управління та як засіб контролю за правильністю реєстрації банківських операцій в обліку. Існують такі види балансу:

—   сальдовий баланс (щоденний і щомісячний) складається за залишками рахунків на певну дату, а обігово-сальдовий містить, як залишки, так і обіги за рахунками. За терміном і датою надання баланси підрозділяють на щоденні та щомісячні;

— пробний баланс — проміжний, або робочій баланс;

—   звітний баланс складається за структурою плану рахунків.

Проміжний баланс має форму односторонньої вертикальної

таблиці, в якій дані розташовані  в міру зростання номерів бухгалтерських рахунків IV порядку. Розмежування балансових рахунків на активні та пасивні не передбачено, можливе виділення підсумків за розділами (рахунки II порядку) та групами (рахунки III порядку). Цей баланс включає всі види бухгалтерських рахунків. Його основне призначення — контроль за правильністю відображення операцій у бухгалтерському обліку. У той же час проміжний баланс не придатний для здійснення аналізу, використання в управлінні.

2. Принципи бухгалтерського обліку позабалансових кредитних операцій. Облік застави. 
 
Кредит починає існувати як актив з того часу, коли банк взяв на себе безвідкличне зобов’язання з кредитування клієнта (контрагента). У разі коли дата операції (дата укладення контракту) і дата перерахування коштів клієнту не збігаються, тобто виникає розрив між цими двома операціями, банк відображає поза балансом факт виникнення зобов’язання. Отже, поза балансом обліковуються майбутні активні операції банку. їхній вплив на активи залежить від виконання певних умов. Зобов’язання вважаються безвідкличними, виконання яких у разі настання цих умов обов’язкове (винятком можуть бути лише форс-мажорні обставини). 
 
До кредитних операцій, що обліковуються позабалансом, належать:

•  
  гарантії, тобто не що інше як умовні зобов’язання, імовірність виконання яких залежить від платоспроможності та фінансового стану контрагента. До них належать надані акцепти та індосаменти, підтверджені безвідкличні акредитиви;
•  
  тверді зобов’язання з кредитування, за якими банк повинен виплатити або авансувати грошові кошти в разі прийнятого контрагентом рішення скористатися ними. До них належать невикористані кредитні лінії, залишок за овердрафтом, непокриті акредитиви.

 
Позабалансові зобов’язання, які виникають  як наслідок укладених контрактів, обліковуються за розділами 90—95 класу 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків. За відповідними рахунками цих розділів обліковуються також умовні виплати, точна сума яких буде визначена при фактичному виконанні певних умов або настанні подій. їх умовність буде змінена на зобов’язання, тільки-но вони стануть імовірними. До настання цього вони не ма- ють характеру кредитного ризику (наприклад, виплати штрафів, що знаходяться на стадії судового розгляду). Тому банки мають оцінювати ризик відтоку коштів та створювати резерви за цими ризиками та платежами. 
 
Комісійна винагорода, яку отримують банки при здійсненні позабалансових кредитних операцій, прирівнюється до відсоткової, а отже, обліковується за відповідними рахунками 609 групи Плану рахунків. Як гарантії, так і умовні зобов’язання виникають того дня, коли банк підтверджує, що зобов’язання контрагентом перед третьою стороною будуть виконані. Саме тому такі операції класифікуються як гарантійні і означають, що в разі неплатоспроможності контрагента (або за будь-яких інших подібних обставин) банк як гарант погасить усі зобов’язання контрагента перед третьою стороною. 
 
До гарантійних операцій належать поручительства, операції акцепту платіжних документів, авалювання векселів, індосаменту, боргових цінних паперів, підтвердження безвідкличних акредитивів. За Планом рахунків гарантії та інші умовні зобов’язання класифікуються за контрагентами:

•  
  гарантії, надані клієнтам від імені банків, обліковуються як гарантії банкам;
•  
  гарантії, надані банкам від імені клієнтів, обліковуються як гарантії клієнтам;
•  
  гарантії, отримані від Уряду України, обліковуються окремо.

 
Такий підхід означає, що кредит, у разі неплатоспроможності контрагента (банку чи суб’єкта господарської діяльності), йому буде наданий, оскільки банк виступив гарантом за виконання зобов’язань перед третьою стороною. 
 
Гарантії бувають надані та отримані. 
 
Гарантії, які були надані клієнтам і за якими існує реальна ймовірність того, що банк змушений буде платити за зобов’язаннями цього клієнта, обліковуються на відповідних рахунках сумнівних гарантій (табл. 13). 
 
Невикористані позабалансові зобов’язання можуть списуватися з обліку в разі:

•  
  отримання клієнтом кредиту в межах відкритої кредитної лінії;
•  
  використання можливостей овердрафту;
•  
  виплати банком коштів у погашення виданої гарантії.

Облік застави

 
Цінні папери та інші активи, які є предметом застави, мають обліковуватися за ринковою вартістю з урахуванням дисконту, який відображає зміну ринкової вартості активу, а також можливі резерви на втрати від примусового продажу цих цінностей. Як правило, дисконт дорівнює 20—50 % від ринкової вартості активу. Ринкова вартість застави переглядається на час оцінювання розміру необхідного резерву під основну кредитну операцію. При визначенні ринкової вартості застави беруться до уваги фактичний та перспективний стан кон’юнктури ринку, довідкові дані про рівень цін, зокрема:

•  
  отримані в письмовій формі дані про ціни на аналогічну продукцію від підприємства-виробника;
•  
  довідки про рівень цін торговельних організацій та постачальників;
•  
  відомості про ціни, що надруковані в засобах масової інформації та спеціальній літературі;
•  
  експертні оцінки про ринкову вартість об’єктів основних засобів консультаційних та інших спеціалізованих організацій.

 
Власні активи, що надані банком під заставу і які лишаються його власністю, обліковуються за балансом, але за окремими рахунками. Одночасно зобов’язання банку за переданими в заставу активами обліковуються за позабалансом: 
 
Д-т 9510 Надана застава 
 
К-т 9900 Контррахунок групи 990. 
 
Якщо банк передає в заставу грошові кошти, вони обліковуються за рахунками гарантійних депозитів, які в класі 1 Плану рахунків виділені на синтетичному рівні — рахунок 1511 «Гарантійні депозити в інших банках». 
 
Активи, отримані в заставу, обліковуються за позабалансом, крім грошових депозитів. 
 
Якщо банк отримує в заставу грошові кошти, вони обліковуються за рахунками гарантійних депозитів, які в класі 1 Плану рахунків виділені на синтетичному рівні — рахунок 1611 «Гарантійні депозити інших банків». 
 
Банк здійснює оцінку ринкової вартості отриманого забезпечення з урахуванням дисконту, але його балансова вартість (у тому числі отриманих) не повинна бути вища за вартість основної операції (включаючи відсотки), яку це забезпечення страхує. 
 
Положенням «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків» (затверджено постановою Правління НБУ від 27.03.1998 р. за № 122) та доповненнями до нього (постанова Правління НБУ від 16.12.1998 р. за № 520) визначено порядок створення загальних та спеціальних резервів і погашення безнадійної кредитної заборгованості за рахунок коштів цих резервів. 
 
Облік збільшення та зменшення суми резервів проводиться за такими рахунками: 
 

 
 
 
 
 
 
 
Комерційні банки створюють резерви  для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без відсотків та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах за винятком бюджетних кредитів, а також кредитів між установами в системі одного комерційного банку. 
 
Щоб оцінити фінансовий стан позичальника — юридичної особи, комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції. Також мають бути враховані суб’єктивні фактори: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва. 
 
Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити слід відносити до таких категорій: 
 
клас А — фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту і відсотки за ним у встановлені строки; 
 
клас Б — фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу; 
 
клас В — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення; 
 
клас Г — фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів; 
 
клас Д — фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні відсотки за ним не можуть бути сплачені. 
 
Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотки за ним є:

•  
  добрим, якщо заборгованість за кредитом і відсотками сплачується у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше ніж 90 днів;
•  
  слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотками становлять не більше ніж 90 днів чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;
•  
  недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотками становить понад 90 днів чи заборгованість за пролонгованим кредитом перевищує 90 днів і відсотки не сплачуються.