Правове регулювання банкрутства у сфері господарювання (підприємництва)

ТЕМА 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ (ПІДПРИЄМНИЦТВА)

ПЛАН

1. Поняття та характеристика банкрутства.

2. Провадження у справі про банкрутство.

3. Санація боржника та мирова угода.

4. Ліквідаційна процедура.

5. Черговість задоволення претензій кредиторів.

 

1. Питання банкрутства регулюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» 30 червня 1999 р. (нова редакція Закону України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 р.)

Банкрутство (від італ. bancrotte (?) – «зламаний ослін») – нездатність або відмова юридичної або фізичної особи сплатити кредиторам за своїми борговими зобов'язаннями унаслідок відсутності коштів.

Виходячи з визначення банкрутства, суб'єкт банкрутства (банкрут) –  це боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Суб'єктами банкрутства можуть бути:

1) фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності;

2) юридичні особи всіх форм власності і видів діяльності, зареєстровані як суб'єкти господарської діяльності (підприємства, господарські товариства і об'єднання і т.ін.).

Не можуть бути суб'єктами банкрутства:

1) казенні підприємства;

2) підприємства, що є об'єктами права комунальної власності, якщо відносно них на пленарному засіданні відповідної місцевої ради прийняте рішення про це;

3) структурні підрозділи юридичної особи (філіали, представництва).

Учасниками правовідношення у  сфері банкрутства є:

–·кредитори – фізичні і юридичні особи, що мають підтверджені в установленому порядку документами вимоги за грошовими зобов'язаннями до боржника. Не можуть бути кредиторами суб'єкти, якщо їх майно і вимоги повністю забезпечені заставою;

–·боржники;

–·господарський суд, в якому розглядається  справа про банкрутство;

–·арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор).

 

2. Процесуальне провадження у справі про банкрутство регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським процесуальним кодексом і включає ряд стадій:

1) порушення провадження у справі;

2) попереднє засідання господарського суду;

3) виявлення кредиторів і санаторів;

4) створення зборів і комітету кредиторів;

5) ухвалення рішення про санацію;

6) санація боржника;

7) ліквідаційна процедура;

8) визнання боржника банкротом.

Законом передбачено 2 підстави для  порушення провадження у справі:

1. Справа порушується за заявою кредиторів.

2. Справа порушується за заявою боржника (самобанкрутство).

Заява подається у письмовій  формі до господарського суду за місцем знаходження боржника, підписується керівником кредитора або боржника (іншою уповноваженою особою) або громадянином – суб'єктом підприємницької діяльності. За загальним правилом, боржник має право подавати заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат (на підтвердження до заяви додаються відповідні документи).

Кредитори можуть подавати заяву до суду окремо, або разом. Копія заяви  і документів, що додаються, направляється  боржнику.

Протягом 5 днів господарський суд розглядає заяву і документи і приймає ухвалу про порушення справи, де указується час і місце попереднього засідання суду.

При цьому справа про банкрутство  порушується за наявності певних умов:

1. Якщо вимоги кредитора (кредиторів) до боржника за грошовими зобов'язаннями (зокрема по виплаті заробітної платні, оплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) в сукупності складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної платні.

2. Якщо вимоги не були задоволені  боржником протягом 3 місяців з дня встановленого терміну їх погашення.

3. Якщо вимоги безперечні, тобто  визнані боржником.

У розмір вимог за грошовими зобов'язаннями не включаються:

1) суми збитків;

2) неустойка (пеня, штраф);

3) суми фінансових санкцій до  боржника;

4) зобов'язання, що виникли унаслідок нанесення шкоди життю і здоров'ю громадян;

5) зобов'язання по виплаті авторської  винагороди;

6) зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника – юридичної  особи.

Суддя може не прийняти заяву до розгляду, якщо:

1. Боржник не включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців.

2. Подана заява про банкрутство ліквідованої або реорганізованої юридичної особи.

3. Щодо боржника вже порушена справа про банкрутство.

4. Сума вимог кредиторів менше встановленої.

5. Вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.

Суддя може в п'ятиденний термін повернути заяву, якщо вона оформлена  неналежним чином. Усунувши недоліки, можна знов подати заяву.

 

 

3. Санація (від лат. – оздоровлення, лікування) – це система заходів, здійснюваних під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом і його ліквідації, і направлених на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному об'ємі вимог кредиторів.

Санаторами можуть бути фізичні  особи, юридичні особи, держава.

Санація може відбуватися шляхом реорганізації  або приватизації (наприклад, санація  державних підприємств здійснюється шляхом передачі майна в оренду трудовому  колективу або у колективну власність).

Суб'єкти, які бажають брати участь в санації (санатори), повинні в  місячний термін з дня публікації оголошення про банкрутство подати заяву до господарського суду. Господарський  суд виносить ухвалу про проведення санації і призначає керівника санацією.

Санація вводиться терміном не більше 12 місяців, але за клопотанням комітету кредиторів або керівника санацією термін може бути скорочений або подовжений ще на 6 місяців.

Протягом 3 місяців з дня винесення  ухвали про санацію керівник санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для затвердження план санації. Ще протягом місяця цей план узгоджується комітетом кредиторів і передається на затвердження у господарський суд.

У плані санації указуються умови, терміни і черговість участі санаторів у процедурі санації.

Основними засобами відновлення платоспроможності  боржника є:

1) реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва;

2) закриття нерентабельних виробництв;

3) ліквідація дебіторської заборгованості;

4) продаж частини майна боржника;

5) виконання зобов'язань боржника санаторами;

6) продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу.

Через 10 днів після закінчення терміну  санації збори кредиторів розглядають  письмовий звіт керівника санацією і вносять одне з рішень:

1) про виконання плану санації, закінчення процедури санації і відновленні платоспроможності боржника;

2) про укладення мирової угоди;

3) про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

За наявності 1 або 2 рішення суд видає ухвалу про припинення провадження у справі, а 3 – рішення про банкрутство і відкриття ліквідаційної процедури.

Характерною рисою розвитку інституту  неспроможності є затвердження гуманістичних принципів у процесі врегулювання майнових спорів між контрагентами господарських відносин. У процесі становлення цього інституту відбувається безупинний поступальний розвиток правових механізмів, спрямованих на запобігання банкрутству і ліквідації боржника як суб’єкта господарських відносин.

Одним із засобів реалізації таких заходів стало укладення мирової угоди, що передбачає зниження суми боргу (повне чи часткове) чи збільшення термінів його погашення. Тобто, найважливішою рисою мирової угоди є врегулювання фінансових відносин між боржником і кредиторами.

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін (ст. 35 Закону). Мирова угода є особою (специфічною) угодою. Вона має ознаки, що відокремлюють її від інших цивільно-правових угод:

– мирова угода укладається тільки у процедурі банкрутства;

– вона вступає в силу з моменту  затвердження її господарським судом;

– сторони угоди не можуть далі вносити зміни;

– сторони угоди не можуть самостійно її розірвати;

– розірвання мирової угоди або  визнання її недійсною тягне за собою  поновлення провадження у справі про банкрутство та відновлення  вимог кредиторів у повному розмірі у незадоволеній частині.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадій провадження у  справі про банкрутство.

Рішення про укладення мирової  угоди від імені кредиторів приймається  комітетом кредиторів більшістю  голосів кредиторів-членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Від імені боржника рішення про укладення мирової угоди приймається керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її (ст. 35 Закону).

Мирова угода укладається у  письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирову угоду підписує від імені кредиторів голова комітету кредиторів, а з боку боржника – керівник або арбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор).

З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Законом передбачено, що господарський  суд має право відмовити у  затвердженні мирової угоди у  разі:

– порушення порядку укладення мирової угоди;

– якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Про відмову у затвердженні мирової  угоди господарський суд виносить ухвалу, яка може бути перевірена у  порядку нагляду. При цьому мирова угода вважається неукладеною, але  це не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами (ст. 38 Закону).

 

 

4. За відсутності санаторів або незгоді кредиторів з умовами санації суд приймає ухвалу про банкрутство і відкриття ліквідаційної процедури.

При оголошенні боржника банкрутом його правове положення (статус) характеризується наступними рисами:

1) припиняється господарська діяльність;

2) право розпорядження майном, майнові права і обов'язки банкрута переходять до ліквідаційної комісії;

3) терміни всіх боргових зобов'язань вважаються такими, що наступили;

4) нарахування пені і % по всіх видах заборгованостей банкрута припиняється;

5) відомості про фінансове положення банкрута перестають бути конфіденційними;

6) вимоги за зобов'язаннями банкрута, які виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

7) припиняються повноваження органів управління банкрута, керівник звільняється з посади, про що робиться запис в його трудовій книжці;

8) звільнення працівників банкрута здійснюється відповідно до Кодексу законів про працю (КЗпП), виплачується вихідна допомога;

9) майно банкрута підлягає інвентаризації, оцінці і продажу на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлений інший порядок продажу. Якщо є майно, по відношенню до якого існують обмеження в обороті, воно продається на закритих торгах;

10) всі банківські рахунки, окрім основного, закриваються (якщо на них є кошти – перераховуються на основний рахунок). Кошти, які поступають при проведенні ліквідаційної процедури, поступають на основний рахунок, а з нього – за поточні комунальні і експлуатаційні платежі й інші витрати, пов'язані з ліквідаційною процедурою;

11) ліквідатор один раз на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове положення і майно банкрута, про хід ліквідаційної процедури і т.ін.;