Авторське право в науці

ВСТУП

В Україні на сьогодні сформована нормативна база авторського права. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних  актів, а достатньо цілісна система. До її складу входять: Конституція України, міжнародні угоди (названі НПА є  найважливішим джерелом авторського  права), спеціальні закони (Закон України  „Про авторське право і суміжні  права”), інші закони України (їх дев’ять  – на початок 2007 року), Цивільний  і Кримінальний кодекси України, підзаконні акти. Основним і найважливішим  джерелом українського авторського  права є Конституція України, вона має найвищу юридичну силу. Усі закони й інші нормативно-правові  акти ґрунтуються на положеннях Конституції  України та повинні відповідати  їй. Конституція України гарантує однакові права всім громадянам. Стосовно сфери інтелектуальної творчої  діяльності в Основному Законі йдеться  про свободу літературної, художньої  та наукової творчості; право володіти, користуватися й розпоряджатися результатами своєї творчої діяльності; право на захист інтелектуальної  власності, авторських прав громадян, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв’язку з  різними видами інтелектуальної  діяльності.

Кожний громадянин „має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності”, та ніхто не може використовувати чи розповсюджувати  ці твори без згоди автора, якщо інше не встановлене законом (ст.41 і 54 Конституції України).

1.    Авторське право в науці

Авторське право поширюється  на оригінальні твори науки, які  є результатом творчої діяльності автора. Такі твори відносять до об’єктів авторського права. Авторське  право виникає внаслідок факту  його створення твору і не потребує його реєстрації, проте на творах може бути використаний і спеціальний  знак авторського права. Охороні  авторського права підлягають літературні  письмові твори, аудіовізуальні твори, фотографічні твори, твори зображального  мистецтва, оригінальні назви та окремі частини творів; елементи друкарського оформлення видання та твори дизайну, періодичні видання як складені твори, похідні твори.

Закон чітко переліковує  твори, що не охороняються авторським правом. До таких належать ідеї, методи, теорії, повідомлення про поточні  події, твори народної творчості, офіційні документи, символи і знаки, розклади. Реєстрація авторського права на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію. Одним з найбільш вагомих  критеріїв наукового прогресу є  кількість відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій. В умовах науково технічного розвитку  зростають вимоги до науково-дослідницької діяльності студентів у рамках роботи кафедр тощо.

Відкриття – це принципово нове наукове досягнення, яке реалізоване в процесі наукового пізнання природи і суспільства. Відкриття складають основу науково технічного розвитку. Заявки на відкриття і закріплення авторства подаються до Державного комітету України у справах винаходів і відкриттів. В них повинні міститися експериментальні та теоретичні докази достовірності положень відкриття. Рішення про визнання відкриття і авторства приймається Державним комітетом з урахуванням висновку НАНУ. Відкриття реєструється у спеціальному реєстрі, а стисла інформація про нього публікується. Реєстрація може бути опротестована протягом року. У разі реєстрації відкриття Держкомітет видає авторові диплом і грошову винагороду. За рішенням Всесвітньої організації інтелектуальної власності відкриття віднесено до особливих об’єктів права.

Винахідництво – це творчий процес, який призводить до нового рішення задачі у будь-якій області техніки, культури, охорони здоров’я тощо, а також позитивного ефекту, що він дає. Особливість винахідництва в Україні – його масовість. Кінцевим результатом винахідництва є винахід – нове технічне рішення задачі, яке підвищує існуючий рівень техніки. Винахід має задовольняти таким критеріям: задача, рішення, технічний характер рішення. Новизна, істотні відмінності, позитивний ефект. Існує ряд джерел виявлення винаходів: виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт, вивчення існуючого стану техніки, вивчення рукописів статей і книг при підготовці їх до публікації, заяви на раціоналізаторські пропозиції. Заявка на винахід складається у трьох примірниках.

Раціоналізація – це поліпшення, удосконалення, введення більш доцільної  організації будь-чого. Вона передбачає поліпшення техніки, технології, організації  праці, виробництва і управління. Якщо винахід повинен відповідати  шести критеріям, описаним вище, то рацпропозиція – лише п’ятьом (наявність  задачі, рішення задачі, технічний  характер рішення, новизна, корисність).

Розходження між винаходом  і рацпропозицією полягають у  наступному:

· Новизна винаходу повинна  бути у світовому масштабі, тоді як для рацпропозиції достатньо  новизни в рамках даного підприємства, організації, заснування;

· Відмінності винаходу повинні  бути істотними, а для рацпропозиції  прийнятні будь-які відмінності;

· Винахід повинен давати позитивний ефект, а рацпропозиція  повинна бути корисною для підприємства, до якого вона подана.

Існують дві форми охорони  винаходів і рацпропозицій: авторське  посвідчення (було широко розповсюджене  у радянські часи) і патент.

Патент – документ, що засвідчує авторство на винахід  та виключне право на використання його протягом певного терміну. Патент видається державним патентним  відомством винахіднику або його правонаступнику. Діє лише на території  держави, в якій видано патент. У  вузькому змісті патент – документ, що засвідчує пріоритет, авторство  і право власника на винахід. Види патентів: патент на винахід, на корисну  модель, на промисловий зразок.

Способи підтвердження авторства

Закон „Про авторське право...”  передбачає презумпцію авторства, тобто  автором вважається особа, зазначена  як автор на оригіналі чи екземплярі твору. Це правило стосується як авторства  на твір, що носить одиничний характер, так і на твори, видані масовим  тиражем, як на твір, написаний одним автором, так і на енциклопедії, довідники тощо, створені на основі співдружності багатьох авторів. Цивільний кодекс України передбачає, що особа, що має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом” [ ст.437, п.2] ( відомості про спеціальний знак авторського права розглядався в лекції 3). Окрім використання презумпції авторства і спеціального знаку автор може указати в своєму творі на наявність певних майнових або немайнових прав, що належать йому як автору. Зробити це можна двома шляхами:

1) указати на екземплярі  твору, що всі права захищені

законодавством про авторські  права;

2) указати на екземплярі  твору ті найбільш важливі  для автора

права, що виникли в зв’язку  з створенням твору.

Співавторство — це спільна творча діяльність щодо створення твору. Співавторство може виникати за наявності письмової або усної угоди про сумісну співпрацю над створенням твору. Співавтори є первісними суб'єктами авторського права. Не є співавторством надання автору твору будь-якої технічної допомоги. Також не є співавтором особа, що брала участь, навіть творчу, у створенні ідеї або концепції твору, оскільки ідеї є змістом твору й авторським правом не охороняються.

Розрізняють два види співавторства:

Нероздільне

Нероздільним вважається таке співавторство, за якого неможливо виділити частину твору, що створена конкретним співавтором. Зміна або вилучення частини такого твору неминуче призведе до зміни інших частин твору, або до неможливості використовувати твір взагалі. Наприклад, якщо вилучити із підручника, що написаний декількома співавторами, деяких глав, такий підручник перестане бути цільним твором, а в деяких випадках його просто не можна буде використовувати.

Роздільне

За роздільного співавторства у тієї чи іншої частини твору, що створений співавторами, існує конкретний автор. Роздільне співавторство існує тільки тому, що співавтори своєю угодою вирішили об'єднати частини твору, та використовувати їх разом. Наприклад, літературний твір із ілюстраціями.

Якщо твір, створений співавторами, є нероздільним твором, то авторське  право на такий твір здійснюється співавторами сумісно, якщо інше не зазначено  в угоді, що укладена між співавторами. Винагорода за використання твору в  цілому, що створений у співавторстві, розподіляється поміж усіх співавторів  у рівних частинах, якщо інше не вказано  в угоді, що укладена між ними.

Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на ту частину  твору, котра може використовуватись  окремо від твору, що створений у  співавторстві. Це означає, що автор  частини твору, що створений співавторами, може самостійно надавати дозвіл іншим  особам на використовування своєї частини  твору. Так, наприклад, автор ілюстрацій може давати дозвіл третім особам на використання їх без тексту іншого співавтора без його згоди.

Авторське право на твір взагалі, як складений із частин, кожна з яких має самостійне значення, і так  само на нероздільний твір, здійснюється усіма співавторами сумісно. Жоден  із співавторів нероздільного твору  не може без достатніх підстав  заборонити іншим співавторам публікування твору, іншого використання або зміни  твору.

Часто між фізичними особами, що працюють над твором, укладається  угода про створення спільного  твору. Така угода не має правового  змісту при визначенні права авторства  на створений твір. Річ у тому, що право авторства визначається не договором, а фактом творчої участі осіб, що підписали угоду, у створенні  твору. Створення складених збірок не є співавторством, бо складений  твір об'єднує ряд самостійних  творів, авторські права на котрі  належать їх авторам. Праця редактора  у більшості випадків не виходить за межі службових зобов'язань і  не може бути визнана співавторством. Річ у тому, що праця редактора  напрямлена тільки на покращення твору  автора. Автор самостійно вирішує, чи погодитися йому із думкою редактора, чи ні.

Ноу-хау — передача на договірній основі різних знань та досвіду наукового, технічного, виробничого, адміністративного чи іншого характеру, які практично застосовуються в діяльності підприємства чи у професіональній діяльності, але ще не стали загальним надбанням. Передача здійснюється на основі укладання ліцензійних договорів. Однією з ознак є елемент конфіденційності.

Форми ноу-хау різноманітні. У технічній  сфері — конструкційні креслення, результати дослідів і їх протоколи, звіти про проведені науково-дослідні роботи, статистичні розрахунки, формули, рецепти, методики, списки машин, обладнання, матеріали, компоненти, робочі плани з зазначенням часу і допусків, інструкції з технології (наприклад, розпорядження з теплового режиму), документація по виготовленню, звіти про вироблену продукцію, інструкції для монтажу, дані з програмування, методики навчання виробничого персоналу і т. д. Договором визначаються предмет операції, його ціна, термін дії, час і місце використання, права і обов'язки (включаючи передачу, прийом, оплату і терміни), відповідальності у разі невиконання зобов'язань, основи для звільнення від відповідальності або припинення дії договору. Звичайно в договір включається умова про не розголошування ноу-хау в період дії ліцензійної угоди і після її закінчення, що повинно гарантуватися покупцем.

Як правило, під ноу-хау розуміються  секретні не запатентовані технологічні знання і процеси а практичний досвід, включаючи методи, способи  і навички, необхідні для проектування, розрахунків, будівництва і виробництва  будь-яких виробів, наукових досліджень і розробок; склади і рецепти матеріалів, речовин, сплавів тощо; методи і способи  лікування; методи і способи видобутку  корисних копалин; специфікації, формули  і рецептура; документація, схеми  організації виробництва, досвід в  області дизайну, маркетингу, керування, економіки і фінансів; інша недоступна широкій громадськості інформація. Таким чином Ноу-хау можна визначити, як конфіденційні знання, досвід, навички, що включають відомості технічного, економічного, адміністративного, фінансового й іншого характеру, використання яких забезпечує визначені переваги і комерційну вигоду особі або особам, що їх отримала.

2.    Плагіат в наукових дослідженнях та в бізнесі

Плагіат – це оприлюднення повністю або частково чужого твору  під іменем особи, що не є автором  цього твору. Явище плагіату має  багатовікову історію, проте в українському законодавстві обґрунтування цього  терміна вперше з’явилося в липні 2001р.

Факти існування плагіату датуються часами Стародавньої Греції та Римської Імперії. Давньоримський поет Марціал першим застосував термін „плагіатор”, що означав „викрадач чужих рабів”, до літературних грабіжників. Плагіат проявляється в багатьох формах, поділити його на різновиди можна за обсягом привласненого матеріалу – повний і частковий плагіат; а також за ступенем автентичності (подібних або сумнівних) текстів – прямий і опосередкований плагіат.

Для доведення плагіату ефективним способом є експертиза (лінгвістична, фоноскопічна та інші). На наш час єдиним дієвим методом боротьби з плагіатом являється саморегулювання. За межами України існує багато структур соціальної відповідальності ЗМІ перед суспільством, а в редакціях практикують уведення в штат посади омбудсмена - людини, що стоїть на варті прав людини. У стародавній скандинавській мові це слово мало таке значення: „Людина, що стежить за тим, щоб сніг, лід і бруд були прибрані з вулиць та димові труби були очищені”. Омбудсмени отримують і розглядають скарги, що надходять до редакції, контролюють роботу журналістів і намагаються запобігти випадкам недостовірності інформації, недотримання прав авторів та плагіатові. За даними Всесвітньої організації прес-омбудсменів, залучення до штату видань цих працівників призвело до зменшення кількості позовів до ЗМІ на 30-50%. Водночас статистика вітчизняної судової практики засвідчує пріоритетність судового способу охорони авторських прав серед журналістів.