Антиінфляційна політика

Антиінфляційна політика — комплекс взаємопов'язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні.

Негативні соціальні й економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн проводити певну економічну політику. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика нараховує багаті асортименти найрізноманітніших грошовокредитних, бюджетних мір, податкових заходів, програм стабілізації й дій по регулюванню й розподілу доходів. Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи. У рамках першого (пропонованого прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика — маневрування державними витратами й податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати й підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак, одночасно може відбутися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою й навіть до явищ, зворотним до спочатку поставлених цілей, розвитися безробіття. Бюджетна політика проводитися й для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Уважається, що в такий спосіб розширюється попит на споживчі товари й послуги. Однак стимулювання попиту бюджетними засобами, як показавши досвід багатьох країн в 6070ті роки, може підсилювати інфляцію. До того ж більші бюджетні дефіцити обмежують урядові можливості маневрувати податками й витратами. Другий підхід рекомендується авторамиприхильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошовокредитне регулювання, побічно й гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей вид регулювання проводиться непідконтрольним уряду національним банком, що визначає емісію, змінює кількість грошей в обігу й ставки позичкового відсотка. Прихильники цього підходу вважають, що держава повинна проводити дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного росту й штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією. Намагаючись приборкати інфляцію, що вийшла зпід контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60х років, проводили так називану політику цін і доходів, головне завдання якої власне кажучи зводиться до обмеження заробітної плати — третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

Слід підкреслити, що у світі вже накопичено певний досвід боротьби з інфляцією. Цей досвід особливо помітно накопичився після 60—70х років ХХ ст., коли у високорозвинених країнах почали істотно зростати ціни. І хоч рівень інфляції в країнах Заходу був, за нашими мірками, не великим (до 10—15 % на рік), він став суттєвою перешкодою на шляху економічного зростання цих країн. Тому в кінці 1970х на початку 1980 х років у розвинутих країнах Заходу почався період широкого застосу вання антиінфляційних заходів. Вони вже базувалися на теоретичних засадах монетаризму і зводились до необхідності  підтримувати такий обсяг емісії грошей, який би не перевищував за своїми темпами темпи зростання  продуктивності праці і валового внутрішнього продукту.

Яскравим  прикладом  реалізації  чіткої низки  антиінфляційних за ходів у країнах  з розвинутою ринковою  економікою  стала  політика президента  США  Р. Рейгана,  яка  отримала  назву  «рейганоміки». Її основні практичні  заходи звелись  до зменшення  дефіциту  державно го бюджету  США  за рахунок  скорочення  перш за все непродуктив них витрат. Так, Р. Рейган  скоротив  чисельність  державного  апарату на 100 тис. чоловік. Одночасно  було вжито низку заходів з посилен ня мотивації  до праці і проведено  податкову  реформу,  яка дала змо гу корпораціям направити значні кошти на збільшення виробництва продукції і переоснащення виробництва. Конкретні заходи вживались щодо контролю за емісією грошей і швидкістю обігу грошової одини ці. Усе це дало свої позитивні  результати,  і вже в кінці 1980х років інфляція в США знизилась до прийнятного рівня в 4—5 % річних.

Досить цікавим є досвід боротьби з інфляцією в молодих індустрі альних країнах, до яких належить  і Бразилія. На початку  90х років минулого  століття  президент  цієї країни  Ф.  Коллор  з метою подо лання  інфляції запровадив  пакет  надзвичайних економічних  захо дів, спрямованих на зменшення  інфляції,  що отримали  назву «Нова Бразилія». В основу цих заходів покладено  завдання  звільнення грошового обігу від надлишкової грошової маси. З цією метою здій снено грошову реформу  із заміною старої грошової одиниці  на нову у співвідношенні 1 : 1. Але це торкнулось  тільки  готівкових  грошей. Що ж стосується  тих грошей, які були на рахунках у банках, то вони прирівнювались до старої грошової одиниці і їх власники мали право отримати  ці гроші, але в розмірі не більше 20 % від суми вкладу, або не більше  визначеної  суми. Решта  вкладів  концентрувалась у Цен тральному  банку Бразилії і власник  не мав права отримати  ці гроші раніше 18 місяців. Цей захід завдав сильного удару по накопиченнях грошових спекулянтів і суттєво сприяв оздоровленню грошової сфери.

Цікавим  була у цьому плані й політика  щодо анонімних  вкладів. Їх власники  повинні  були для отримання грошей надати  свідоцтва, що підтверджували легітимність  джерел утворення таких коштів. Це відчутно  відбилося  на грошових  нагромадженнях тіньового  сектору економіки.  Крім того, власники  рахунків, на яких були суми, що пе ревищували встановлений урядом Бразилії розмір, повинні були заплатити з неї певний податок у новій грошовій одиниці.

Вказані  заходи уряду  Бразилії призвели до заморожування бан ківських вкладів. Більша частина грошової маси (до 80 %) була вилучена  з обігу на цілих  18 місяців.  Усе це дало позитивні  наслідки.

Інфляцію в Бразилії було приборкано,  а в економіці  почалось певне пожвавлення. Проте слід сказати, що застосування таких антиінфляційних заходів, яких було вжито в Бразилії, зутрічається досить рідко.

Цікавим  є й досвід боротьби з інфляцією і нашого сусіда Польщі. У 1988 р. рівень інфляції в цій країні склав 85 %, а в наступному році він подвоївся. Для боротьби з цим уряд Польщі розробив і почав реалізовувати антиінфляційну програму,  яка мала характер  «шокової терапії». Ось основні заходи цієї програми:

–   лібералізація цін;

–  жорстка грошова політика;

–  суворий контроль за зростанням доходів і особливо заробітної плати;

–  зменшення  норми індексації  заробітної  плати залежно  від інфляції.  Якщо спочатку (до введення  програми) індексація  за робітної плати становила 0,8 %, то вже у 1990 р. — 0,2 %.

Стабілізаційна програма Польщі дала свої певні наслідки хоч і не досягла  мети повністю. Ціни все ж таки зростали, а спад виробництва в 1990 р. зупинити не вдалося.  Але в цілому цей досвід показує,  що навіть у складних умовах, які віддзеркалювали перехід економіки від тотальнопланової до ринкової,  можна  здійснювати  антиінфляційні заходи і досягати в цьому певних успіхів.

В Україні ще немає значного досвіду  боротьби з інфляцією і тому в  розробці своєї антиінфляційної  політики  в нашій державі було вико ристано теоретичні й практичні розробки західної економічної науки в цій сфері. Це дозволило нашій країні, хоч і з багатьма серйозними помилками, приборкати, врештірешт, інфляцію і подолати найбільш негативні її соціальноекономічні наслідки.

Увесь комплекс  заходів щодо боротьби з інфляцією і її наслідка ми, який і складає, власне, антиінфляційну політику держави, у неза лежній Україні можна поділити на декілька етапів.

На початку 1990х років почався перший етап антиінфляційної політики.  Він продовжувався з 1991 по кінець 1993 р. Його суть зводилась  до спроб в умовах  реформування економіки  підняти  вироб ництво  і наповнити ринок  товарами.  Але за обмеженості  ресурсів  і зростання  цін через різке подорожчання енергоресурсів, що надходи ли, головним чином, з Росії, і дії інших факторів, ці спроби здійснити економічне зростання  виявились марними. У той же час урядом була здійснена масова лібералізація цін і знято обмеження  на підвищення заробітної  плати. Усе це призвело  до зростання  дефіциту  державного бюджету, який покривався за рахунок використання потужностей друкарського  верстата.  Інфляція переросла  в гіперінфляцію і стала найбільш  загрозливим явищем  в економіці нашої держави. За суттю антиінфляційну політику  держави на цьому етапі можна назвати ан тиінфляційною тільки умовно. Насправді вона була проінфляційною.

Другий  етап формування й реалізації  антиінфляційної політики починається з кінця 1993 і продовжується до вересня 1996 р. На цьому етапі антиінфляційна політика  в Україні набуває певних конкретних ознак. І хоч вона інколи мала суперечливий характер, проте її спрямо ваність на зменшення  інфляції на цьому етапі очевидна. У цей період упорядковано ціноутворення при формуванні оптових цін промис ловості. З метою зменшення  спекулятивних операцій  було обмеже но відсотки по кредитах і маржу комерційних банків. Для торговель нопосередницьких фірм уведено обмеження  націнок, що не повинні бути більше 50 % від відпускної ціни промисловості. Наведені  й інші заходи  призвели до суттєвого  зменшення  динаміки  зростання  цін і дали можливість 2 вересня 1996 р. почати грошову реформу в Україні.

Третій етап антиінфляційної політики починається з кінця 1996 і по кінець 1999 р. Він характеризується тим, що інфляція в її роз мірах у ці роки вже не була ворогом номер один і основний  акцент в антиінфляційній політиці було зроблено на створенні умов для виходу з економічної  кризи.  Антиінфляційна політика  базувалась на жорстких  монетарних  принципах  і це призвело  до придушення інфляції,  яка в 1997 р. склала 110 %.

Проте обмеження приросту грошової маси мало й негативні наслід ки. Вони виявились у кризі  неплатежів,  у зростанні  взаємної  та бю джетної заборгованості, у підвищенні частки бартерних розрахунків.

З початку 2000 р. в економіці України почалось зростан ня вироб ництва. У цих умовах антиінфляційна політика  була спрямована  на забезпечення підйому економіки.  Того часу почали  застосовуватись різні, переважно непрямі антиінфляційні заходи.

У сучасних  умовах  в Україні  для  здійснення виваженої  антиін фляційної політики  слід, передусім,  навчитись  точно  прогнозувати інфляцію. Для цього необхідно на основі чіткого статистичного відо браження  основних макроекономічних показників у сфері товарного і грошового  обігу розробляти моделі можливих інфляційних змін у грошовій сфері. Але розробка моделі розвитку  інфляційних процесів з огляду  на заплановані основні макроекономічні показники розви тку нашої економіки  являє  собою тільки  теоретичне  обґрунтування здійснення антиінфляційних заходів.  Їх реалізація  вимагає  постій ного пошуку з боку НБУ шляхів найефективнішого застосування цього інструментарію.  Останнє  передбачає  максимальне врахування особливостей  і реального стану нашої економіки. Досвід показує, що в наших умовах традиційні  антиінфляційні заходи не завжди  дають відповідні результати.

Так, в останні роки для посилення  стимулів до економічного зростання,  НБУ чітко  проводить  політику  зниження облікової  ставки. Якщо в 1996 р. вона склала 40 %, то в 2000 р. — 27 %, а у 2007 р. — 8 %. Проте з огляду на високий рівень інфляції в 2007 р. НБУ з січня 2008 р. підняв облікову ставку до 10 %, а згодом до 12 %. Але в умовах кризи, для того щоб стимулювати виробника через більш дешеві кредити, уряд почав знижувати облікову ставку до 10,25 % в кінці 2009 р., з червня 2010 р. до 9,5 %, а з липня 2010 р. до 8,5 %. Проте цей важель впливу на виробництво наштовхується на низький  попит як на вну трішньому, так і на зовнішньому  ринках.

Важливим напрямком здійснення антиінфляційної політики мають  стати операції центрального банку  на ринку цінних паперів. Активний  продаж  цінних  паперів  і реанімація  цього ринку  в Укра їні — необхідна передумова  зменшення  інфляційних наслідків  від збільшення заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Нині цей ринок в Україні  малоефективний і слабкий.  Посилення його роботи  стає неодмінною умовою як розвитку  економіки  в цілому, так і вдоскона лення системи антиінфляційних заходів держави.

Суттєве місце в Україні щодо стримування інфляційних процесів має зайняти і організація  державного  управління. Як відомо, на сьо годні маємо великий  і обтяжливий для країни управлінський апарат. І якщо його скорочення в більшменш помітних масштабах на даному етапі малореальне,  то треба хоч би підвищити  ефективність викорис тання коштів, які виділяються на цей апарат з державного  бюджету. Великий  резерв ще є і в царині функціонування всієї бюджетної сфе ри, де проблема не тільки в оптимізації витрат бюджетних коштів, але й в удосконаленні її організаційної структури.

У  країнах  з перехідною  економікою,  а саме  такою  є економіка нашої держави,  важливий антиінфляційний захід — це контроль  за рухом іноземної  валюти. Справа  в тому, що перехідна економіка  ха рактеризується, як правило, високим рівнем доларизації. А це робить грошовий  обіг дуже  чутливим  до всіляких  зовнішніх  і внутрішніх змін в економіці, і за певних  умов може стати чинником  посилення інфляції. Принаймні вітчизняні фахівці  доводять,  що,  наприклад, між курсом гривні до долара і рівнем інфляції є досить тісний зв’язок, який відбивається у високому значенні коефіцієнта кореляції.

З огляду на це слід дуже ретельно  розробляти і реалізовувати ва лютну політику  в усьому різноманітті її напрямків.  Політика в галузі курсоутворення, організації руху іноземної валюти, її залучення до ін вестиційного процесу, способи та організація її конвертації у вітчизня ну грошову одиницю і т. ін. — усе це має велике значення як для всього процесу відтворення, так і для стану й динаміки інфляційних процесів.

Наша молода незалежна  держава робить ще тільки перші кроки в напрямку  розробки  антиінфляційних програм. Але вже перші захо ди в цій площині показують, що при концентрації зусиль науковців у поєднанні з дією владних структур можна, дійсно, досить швидко на бути гарного досвіду в боротьбі з таким грізним явищем, як інфляція.

МІНІСТЕРСТВО  КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  
КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ