Вільні економічні зони в Україні: сучасний стан, динаміка розвитку

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ  ВІДНОСИН

 

 

Курсова робота

З навчальної дисципліни

“Міжнародні економічні відносини”

на тему:

“Вільні економічні зони в Україні: сучасний стан, динаміка розвитку”

 

 

Виконала студентка Логінова Карина Романівна

Факультет міжнародної інформації

група 208

Науковий керівник Руденко  Наталя Валентинівна

Кандидат економічних  наук, доцент

 

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЕЗ………………………….6

1. Сутність та об’єктивна необхідність створення ВЕЗ……………..9
2. Класифікація вільних економічних зон……………………………12

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЕЗ В УКРАЇНІ…………………16

2.1  Типи вільних економічних  зон, створених в Україні……………...20

2.2  Світовий досвід і можливості використання ВЕЗ в Україні……...24

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ  ВЕЗ В УКРАЇНІ………………30

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….38

СПИСКО ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………42

ДОДАТКИ……………………………………………………………………....44

 

ВСТУП

На етапі реформуваня  економіки України, пошуку ефективних шляхів господарювання та переходу її на ринкові структури, створення  і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон є актуальним питанням. Світовою практикою доведено , що через СЕЗ можна комплексно вирішувати проблеми соціально-економічного розвитку окремих територій через надання їм статусу реального субєкта економічних відносин, делегування державою розширених правових норм та реальних економічних можливостей місцевим органам державної влади і самоурядування. Це є мобільна структура і, що найважливіше приваблива для інвестора, що бажає вкладати кошти у розвиток виробництва на цих територіях

Об'єктивними передумовами створення єврорегіонів виступають спільність географічного положення, подібність природних умов, а також наявність різноманітних суспільно-географічних зв'язків. Якщо раніше нериферійність прикордонних територій визначала в переважній більшості відставання у соціально-економічному розвитку, що обумовлювалося головним чином залишковим принципом в системі централізованого розподілу та постачання ресурсів, то нині, з переходом до ринкової системи господарювання та розвитком інтеграційних процесів, вони мають певні переваги. Це - територіальна близькість підприємств, організацій як суб'єктів зовнішньо економічних зв'язків; вища, порівняно з іншими територіями, питома вага сформованої інтеграційної інфраструктури; етнічна близькість населення, значна частина якого володіє мовою чи мовами населення країн-сусідів; високий рівень міжособових контактів; близькість елементів соціальної психології, культури тощо.

Багато які країни зверталися і звертаються до нетрадиційних  методів активізації своєї участі у міжнародному розподілу праці. Одним з напрямів стимулювання розвитку виробництва, зростання валютних надходжень, покращаня платіжного балансу та одержання доступу до нових і  новітніх технологій є утворення вільних економічних зон (ВЕЗ) з особливим юридичним та митним статусом, які створюють сприятливі умови для залучення іноземного капіталу. Ці умови охоплюють різноманітні податкові, митні, валютно-фінансові та інші преференції, які надають право іноземним фірмам безмитно ввозити машини і устаткування, технології, сировину і матеріали, напівфабрикати, створювати експортні виробництва, переводити значну частину одержаного прибутку за межу митного кордону ВЕЗ. Складність даної проблеми полягає в тому, що вільні економічні зони повинні вписуватися в національну економічну систему і, в той же час, бути привабливими для зарубіжних інвесторів.

Важливою задачею функціонування ВЕЗ є створення передумов  для поступового поширення із зони на економіку навколишнього  регіону і всієї країни найбільш ефективних елементів ринкового механізму, які використовуються для стимулювання та прискорення процесу вдосконалення системи управління, який проходить в країнах з перехідною економікою.

Актуальність проведеного дослідження обумовлена пожвавленням дискусій навколо проблеми вільних економічних зон на сучасному етапі розвитку світового співтовариства. Справа в тому, що, незважаючи на загальноприйняте твердження, що існування вільних економічних зон – фактор розвитку та благополуччя країн, багато науковців, політологів та економістів почали ставити під сумнів це положення, вказуючи на існування «зворотної сторони медалі».

Об'єктом дослідження є історія виникнення вільних економічних зон, їх поступовий розвиток, сучасний стан і утвердження на різних територіях та їх вплив на розвиток і добробут країн і господарюючих суб'єктів. Окрема увага приділяється розвитку вільних економічних зон на території України.

Предметом дослідження є сучасний стан ВЕЗ в Україні

Метою дослідження є розгляд принципів утворення і функціонування вільних економічних зон в Україні, їх класифікацію, досвід утворення і функціонування вільних економічних зон на прикладі іноземних держав та ін.

 

РОЗДІЛ 1.Загальна характеристика ВЕЗ

Безперервний і послідовний  розвиток виробничих сил супроводжується  адекватним процесом усуспільнення  виробництва і суспільного розподілу  праці. Це у свою .чергу спричиняє  посилення інтеграційних зв'язків. Формування вільних економічних  зон у багатьох країнах світу  віддзеркалює дію об'єктивних інтеграційних  процесів. Поряд з розвитком усуспільнення  виробництва шляхом його спеціалізації  і концентрації, збільшенням випуску  товарної продукції відбувається посилення  міжрегіональних та міжнаціональних  контактів. Формується нова світова територіальна структура, відповідно до якої проходить закріплення виробництва певних видів продукції чи послуг за окремими країнами.

 Такому закріпленню  сприяє розвиток зовнішньоекономічних зв'язків через вільні економічні зони. Економічні системи окремих країн поступово інтегруються шляхом встановлення стабільних економічних зв'язків, торгівлі науково-технічними досягненнями, послугами, інформацією. В кінцевому результаті господарські системи країн-партнерів взаємно пристосовуються, вони утворюють нову економічну структуру, яка поглинає відокремлені потенціали, відтворюючи   систему   більш   високого   рівня.   У   такій економічній системі зявляється можливість ефективного використання основних факторів виробництва, до складу яких входять робоча сила, капітал та інформація. Виникають додаткові можливості для прискореного зростання національних економік.

Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) - один з досить помітних елементів структурних перетворень світової економічної системи другої половини XX ст. Вони географічно розосереджені практично на всіх континентах та присутні в різних групах країн - як у тих, що розвиваються, так і в промислово розвинених. Вільні економічні зони є одним з елементів здійснення інтеграційних процесів і структурних перетворень у світовій економіці, досягнення відкритості зовнішньому світові, залучення іноземних інвестицій.

Серед основних факторів розміщення СЕЗ є наявність достатнього  ресурсного потенціалу (природно-кліматичних  умов, корисних копалин, трудових ресурсів, науково-виробничого потенціалу тощо); забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде створена в процесі розбудови СЕЗ); розвиненість системи комунікацій, особ ливо засобів зв'язку, розгалужена транспортна мережа; відсутність (або врахування) екологічних обмежень та заборон щодо створення СЕЗ, а також заці кавленість органів місцевого і регіонального самоврядування й населення у створенні на відповідній території спеціальної економічної зони тощо.

Однією з початкових лексем, що визначали суть вільної зони, був "вільна гавань" З розповсюдженням механізму зон та його модифікацією, зміною цільової та функціональної спрямованості СЕЗ, понятійний ряд розширювався, у тому числі під впливом мовних особливостей держав-засновниць. У результаті явище, шо має внутрішню цілісність, отримало значну кількість понять та визначень: вільні зони, вільні торгові зони, експортно-виробничі зони, вільний порт, вільні експортно-виробничі    зони,    технологічні    зони,    вільні експортні зони, зони безмитного ввозу, вільні зони заохочення експорту, індустріальні зони, зони сприяння інвестиціям, спеціальні економічні зони, зони безмитного виробництва, зони безмитного промислового експорту, зони спільного підприємництва, зони зовнішньої торгівлі, промислово-виробничі зони, зони вільної економіки, техніко-впроваджувальні зони, зони безмитної торгівлі тощо.

Існує менше 30 різних назв, що виначають це явище. Найбільш розповсюдженими   з  них   є  вільна економічна зона "експортно-виробнича зона" (ЕВЗ). Перший термін найбільш точно відображає той ключовий момент, що зона являє собою економічне, а зовсім не політичне, соціальне чи інше утворення з вільним (спрощеним відносно національної економіки і максимально наближеним до світової) режимом підприємницької діяльності. Другий термін, досить широко популяризований економічною наукою, найбільш активно використовується в практиці країн, що розвиваються, які є лідерами по чисельності ЕВЗ, а також офіційно використовується рядом міжнародних організацій, у тому числі - Міжнародною Організацією Праці, Центром ООН з Транснаціональних Корпорацій, Всесвітньою Асоціацією ЕВЗ.

Крім того, існує багатоваріантність підходів у  визначенні самого явища вільних зон. Власні трактування поняття та статусу зон дає законодавство країн, що беруть участь у процесі зонування, а також міжнародні угоди, науково-практичні дослідження, документи спеціалізованих організацій, асоціацій тощо.

Наприклад, трактування поняття  експортної виробничої зони як "чітко  визначеної промислової зони, в якій сформовано анклав безмитної торгівлі в митному та торговому режимі приймаючої країни і в якій іноземні підприємства, що виробляють в основному продукцію на експорт, отримують вигоду з наданих фіскальних пільг", викладено Центром ООН ТНК. Це формулювання далеко не ідеальне і, за словами експертів Центру, не враховує відхилень від схеми або так званих "прикордонних" явищ. Суть останніх у тому, що зона, названа експортно-виробничою, може бути фактично орієнтована на місцевий ринок (імпорт).

Особливості формування політики відкритої економіки в Україні  і створення вільних економічних  зон складаються виходячи з безпрецедентних  умов, які виникли на перехідному  етапі трансформації економічних  відносин. В Україні, як і в інших  державах, які виникли на території  колишнього СРСР, ці процеси за багатьма параметрами значно відрізняються від процесів, які відбуваються в інших країнах, де механізми ринкових відносин є звичайни ми у соціально-економічному розвитку (наприклад, США, Західна Європа), або де державна політика «відкритих дверей» сприяла глибокому залученню національної економіки у процес створення вільних економічних зон (наприклад, Китай).

В економічній літературі зустрічаються різні формулювання її сутності. Наведемо визначення, яке дали експерти ООН [11; С. 10—11]: це обмежені регіони, які характеризуються такими основними рисами:

•    в них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні), на ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також готової продукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур, обу- мовлених експортно-імпортними операціями;

•    існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг конвертуємої валюти в умовах загальної свободи міжкраїнових фінансових трансакцій;

• держава надає загальні гарантії від конфіскації іноземної  власності і надає зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв.

У Законі України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» наводиться таке визначення: «Спеціальна (вільна) економічна зона уявляє собою частину території України, у якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування та дії законо давства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони впроваджуються пільгові, митні, валютно фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних та фізичних осіб.

1.1 Сутність та об’єктивна необхідність створення ВЕЗ

Термінологія “вільних економічних  зон” (ВЕЗ) знайшла широке розповсюдження у світовій практиці на протязі останньої  чверті століття. У сучасному вигляді  вони виникли на початку 70-х років  у країнах південно-східного азіатського  регіону. Незабаром ці країни надбали  назву “азіатських тигрів”, завдяки їх економічному стрибку за рахунок досягнення найбільш високих у світі темпів розвитку їх господарств. Ще 1 січня 1970 року, одна з перших у світі, Південна Корея прийняла закон про утворення вільної економічної зони. З ціллю залучення іноземних інвестицій, стимулювання зростання експорту, зростання зайнятості, удосконалення промислових технологій і, у кінцевому рахунку, прискорення економічного розвитку країни, цим законом була створена ВЕЗ в прибережних районах Південної Кореї, котра стала одним з лідерів “азіатського дива”, трохи потьмянілого на грунті світової фінансової кризи останніх років.

У 90-і роки за темпами економічного зростання світовим лідером став Китай, в якому сьогодні успішно працюють 5 особливих економічних регіонів, котрі ще у 1980 р. отримали пільги ВЕЗ. У 1990 р. до них приєднався Пудун у Шанхаї, котрий за обсягами інвестицій 90-х років перевищив сумарні обсяги інвестицій 5 особливих економічних регіонів майже за 20 років (відповідно 25 та 22 млрд. дол.). Окрім цього, 14 міст Китаю отримали статус відкритих приморських територій. Саме фактор приморського узбережжя східних територій Китаю дозволив цим регіонам вийти у лідери економічного розвитку країни навіть в умовах відсутності пільг, притаманних ВЕЗ. Усього на території китайських ВЕЗ на протязі останніх 20 років було введено у дію біля 5700 підприємств з участю іноземного капіталу.

Слід відзначити, що вільні митні  зони (ВМЗ) у міжнародних торгово-економічних  відносинах використовуються вже кілька століть, а перші “порто-франко”  виникли на узбережжі Середземного моря ще наприкінці XVI століття. У 1595 р. в італійському місті Генуї одним  з перших було проголошено статус вільного порту. Вже більш 200 років  існує місто Одеса, яке з 1817 року в дореволюційній Росії мало пільговий  режим “порто-франко”, а сьогодні активно домагається такого ж  права в незалежній Україні. Сьогодні таких міст у світі нараховується  більш 400. Тільки у Європі існує біля 130 ВМЗ, а в США на основі спеціального закону 1934 р., прийнятого з приходом до влади президента Франкліна Рузвельта, функціонує більше 180 ВМЗ, котрі там мають назву “зовнішньоторгових зон”. Загальна кількість ВЕЗ у США зараз зросла до 300. Найбільш великою серед них є науково-технічна ВЕЗ “Силіконова долина”, де зосереджено 20% світових обсягів виробництва комп’ютерів та іншої обчислювальної техніки.