Економічний розвиток Київської  Русі

ПЛАН:

1)Вступ

2)Розділ І. Розвиток ремесла в Київській Русі

3)Розділ II. Торгівля як важливий фактор економічного розвитку

4)Висновки

5)Список використаної літератури

ВСТУП

У IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалася одна з найбільших держав середньовічної Європи - Русь. Роль її історичного ядра відігравало Середнє Подніпров'я, де традиції політичного життя сягали ще скіфо-античних часів. У зв'язку з тим, що центром нової держави впродовж багатьох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі. Широко вживаються також назви Давньоруська держава, Київська Держава, Давня Русь.

Існування відносно єдиної Київської держави охоплює період з IX по 30-ті роки XII ст. Політична форма - ранньофеодальна монархія з елементами федералізму. В ЗО- х рр. XII ст. вона вступила в період феодальної роздробленості,  який характеризувався дальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, кристалізацією окремих князівств. Видозмінюючи свою феодальну структуру, Русь проіснувала до 40-х рр. XIII ст. і впала під ударами монголо-татарських завойовників. Саме цей хронологічний період (IX -XIII ст.) і охоплює курсова робота.

Основою давньоруського літописання є "Повість минулих літ", до якої ввійшли давніші літописні твори, написані в Києві в кінці Х - XI ст. Перша редакція "Повісті минулих літ" здійснена літописцем Нестором близько 1111 року. Її публікацію, переклад на сучасну російську мову, текстологічний аналіз і археографічний опис списків здійснили Д.Лихачов та В.Романов.

У "Повісті  минулих літ" літописець ставив своєю  метою показати звідки походить народ  руський і держава Русь з центром  у Києві. Ці питання були висунуті політичним життям кінця XI й на початку XII ст. в часи зростаючих князівських міжусобиць - ознак розпаду Київської держави і спроб Володимира Мономаха зберегти єдність руських земель під зверхністю Києва.

Історія Русі розглядається  літописцем на широкому тлі з точки зору тодішніх про неї уявлень з певною державною і церковно-

політичною тенденційністю. Незважаючи на цю тенденційність, автори літопису дають дуже багато об'єктивно  правдивих історичних даних, зокрема  і інформацію про соціально-економічний  розвиток Русі.

Цікаві дані про взаємини Русі IX ст. з Візантією, зокрема торговельні зв'язки подає "Літопис Аскольда".Ґрунтовний коментар до "Літопису Аскольда" подав М. Брайчевський.

Оригінальним  історичним джерелом є "Києво-Печерський патерик", в основі якого лежить листування єпископа Володи-мирського Симона, колишнього ченця Печорського монастиря з ченцем того ж монастиря   Полікарпом. "Патерик" містить замальовки київського життя.

Важливим писемним джерелом з історії Київської  Русі є "Руська Правда" - звіт юридичних законоположень, чинних на території всієї держави. В статтях "Руської Правди" містяться цікаві дані, що мають безпосереднє відношення до досліджуваної теми. Це матеріали про розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі, грошовий обіг.

Чималий матеріал по досліджуваній проблемі містять збірники документів та матеріалів та хрестоматії.

Вивчення питань соціально-економічного розвитку Русі неможливе без залучення археологічних  джерел. Їх незнання або ігнорування, що, на жаль, також має місце, призводить до значних дослідницьких втрат. Нерідко в історичних працях повторюються висновки, висловлені ще в XIX ст., але давно вже спростовані археологією.

В останні десятиріччя  археологічна база Київської Русі значно поповнилась, особливо багато дали для  дослідження Київської Русі в цілому та економічного розвитку, зокрема, розкопки Києва в 60-80-х роках XX ст. Цінні археологічні матеріали виявлено розкопками у Чернігові, Любечі, Галичі, Луцьку, Новгород-Сіверському, Переяслав-Хмельницькому та ін. містах, де працювали В.Й.Довженок, Б.О.Рибаков, Р.О.Юра, П.П.Толочко та інші. Проведено планомірні та систематичні розкопки багатьох городищ, селищ, могильників уздовж Дніпра, Стугни, Росі, Десни, Горині. Матеріали цих досліджень підсумовані в колективній праці "Археологія Української РСР".

Питанням історії  і культури Київської Русі присвячена велика наукова література. Уже в  працях істориків кінця XVIII - І пол. XIX ст. В.М.Татищева, М.М.Карамзіна, М.П.Погодіната ін. розгорнуто панораму розвитку Київської  держави ІХ-ХІІІ ст.

Широка картина  політичного розвитку Київської  держави IX-XIII ст. знайшла своє відображення в працях істориків кінця XIX -початку XX ст. - В:Й.Ключевського, С.М.Соловйова, М.Костомарова.

Велику увагу  приділяв Київській Русі в своїй  творчості М.С. Грушевський. Опрацювавши широке коло писемних і археологічних джерел, він показав всю суперечливість історичного розвою Київської Русі. Ним проаналізоване політичне, культурне та релігійне життя Русі.Чимала увага зосереджена вченим на соціально-економічних проблемах розвитку Давньоруської держави. Про це,зокрема, свідчать як популярна "Ілюстрована історія України", так і багатотомна "Історія України-Руси" й "Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя". Упродовж Х-ХІІІ ст., стверджує М.Грушевський, досягли високого рівня розвитку економіка, культура, право, виплекані Києвом, але сам державний організм поступово занепадав. Історик, на відміну від більшості дослідників, навіть часи Ярослава Мудрого відніс до періоду розкладу Київської держави. Процес цей продовжився аж до монголо-татарської навали, мав свої застої і перерви, коли окремим князям вдавалося відновлювати давню державну систему. Переломним моментом в існуванні Київської Русі М.С.Грушевський вважав 1109 р. (взяття Києва військами Андрія Боголюбського), а фіналом - монголо-татарську навалу.

Дискусії з  приводу державно-політичного, соціально-економічного та культурного розвитку Русі продовжуються  і в наш час. У працях Б.Д.Грекова, С.В.Юшкова, А.М.Наносова, Д.С.Лихачова, М.М.Тихомирова, Б.О.Рибакова, І.Я. Фроянова та інших істориків спільним є твердження про феодальну сутність розвитку Русі. Що стосується державного устрою, економічного та культурного  розвитку, то тут думки істориків розійшлися. Б.Д.Греков у роботі "Київська Русь" пов'язав розклад Київської Русі в XII ст. з економічним запустінням Середнього Подніпров'я. Залучення археологічного матеріалу дало можливість автору детально охарактеризувати стан сільського господарства та техніку землеробства стародавньої Русі, суспільні відносини та категорії залежного населення. Широко використаний і матеріал з політичної історії Київської Русі, висвітлено структуру політичного ладу, класову боротьбу, взаємозв'язки Київської Русі з іншими державами.

Соціально-економічній  природі Київської Русі присвячені роботи С.В. Юшкова. Досліджуючи економічний розвиток Київської Русі, автор стверджує, що причиною занепаду Київської Русі був як економічний фактор, так і князівські міжусобиці та зовнішня небезпека - половецькі орди.

Ряд праць присвятив Київській Русі й Б.О.Рибаков. Коло його наукових інтересів широке. Це - і дослідження взаємовідносин Києва з руськими князівствами XII - XIII ст.,і аналіз літературної спадщини Київської Русі, і розгляд досягнень прикладного мистецтва. Особливо слід відзначити роботу вченого "Ремесло Древней Руси", в якій детально проаналізовані причини значного поширення ремісничого виробництва на Русі, види ремісничої діяльності, вироби ремісників та значення розвитку ремесла для розширення торговельних операцій, розвитку міст. Б.О.Рибаков не поділяє думки тих, хто твердить про економічний занепад Середнього Подніпров'я та Києва в ХІІ-ХІІІ ст. На його думку, Київська земля навіть в кінці XII ст. становила один з найрозвиненіших регіонів Русі, а Київ був її найбільшим економічним та культурним центром. Серед значної кількості робіт М.М.Тихомирова особливо слід відзначити дослідження "Древнерусские города" (5). В ньому автор доводить, що місто в Київській Русі було не просто торговищем, а значним ремісничим і торговим, політичним і культурним центром.

Проблеми соціально-економічного розвитку Київської Русі знайшли  своє обгрунтування в роботах  українських істориків, які присвячені розвитку сільського господарства, сіл, міст, ремесла та торгівлі, грошовому  обігу. Серед таких робіт виділяються дослідження В. Й. Довженка. Особливої уваги заслуговує робота "Земеробство древньої Русі". На підставі великого фактичного матеріалу, археологічних пам'яток, писемних джерел, лінгвістичних та етнографічних даних В.Й. Довженок доводить, що землеробство було панівною галуззю господарства і основою всього суспільного життя східних слов'ян з найдавніших часів. В період Київської Русі воно досягло високого для того часу рівня розвитку. Автором розглядаються питання про техніку обробітку грунту, землеробські системи, про склад культурних рослин, що вирощувалися на полях древньої Русі, про збирання врожаю і обробіток землеробських продуктів, рівень розвитку продуктивності праці землеробства, організацій селянського та панського господарств.

Питанням торгівлі та торговельним шляхам, які сполучали Київську Русь з іншими країнами, присвячені роботи О. Ф. Сидоренко та О. Ємченко. їх дослідження переконливо доводять, що Київська Русь мала широкі торговельні зв'язки з країнами Близького Сходу, Візантією, західноєвропейськими та скандинавськими країнами, а українські землі відігравали важливу роль у міжнародній торгівлі.

Розвиток ремесла  і торгівлі привів до використання грошей в обмінних операціях.Грошовій системі України ІХ-ХІІІ ст. присвячені дослідження Котляра М.Ф., Брайчевського М.Ю., Дубиняка Р. та Цибаняка П., Пуцко В.

Ведучи активні  археологічні дослідження, П.П.Толочко  глибоко аналізує у своїх працях соціально-економічні аспекти історії  Київської Русі, зокрема, розвиток населених  пунктів - міст і сіл, категорії феодально залежного населення та форми його експлуатації, форми феодального землеволодіння та структуру феодальної верхівки, стан ремесла, зовнішньої та внутрішньої торгівлі. Деякий фактичний матеріал для дослідження соціально-економічного розвитку Київської Русі міститься в узагальнюючих працях з історії України, дослідженнях Д. І. Дорошенка, І. П.Крип'якевича, Н.Полонської-Василенко та інших.

Наявна література дала можливість поставити за мету курсової роботи - розкрити особливості  соціально-економічного розвитку Київської Русі в ІХ-ХІІІ ст. Для досягнення цієї мети автор прагне: висвітлити розвиток ремісничого виробництва; дослідити внутрішню та зовнішню торгівлю Давньоруської держави, як важливого фактору її економічного розвитку.

Розвиток ремесла у Київській Русі

Ремеслу в господарському житті давньоруського суспільства  відводилося важливе місце. Наукові  дослідження Б.О.Рибакова, Б.О.Колчина, Ю.Л.ЩаповоЇ, Т. 1.Макарової, Г. Ф.Корзухіної, Г.О.Вознесенської дозволяють говорити про високий технічний і технологічний рівень ремесла, його широку спеціалізацію. У давньоруських містах були зосереджені головні центри ремісничого виробництва, хоча окремі галузі розвивалися в феодальних замках та селах.

Чорна металургія була провідною галуззю ремесла. Разом з землеробством вони становили основу економічного розвитку країни. На території Київської Русі було багато болотяних руд, з яких добували залізо. Високий /І8-40/ відсоток заліза містили руди Полісся. Спеціальні сиродутні горни переплавлювали залізо. їх залишки знайдені в багатьох пунктах. Залізоробне виробництво, яке мало зв'язок з ремеслом міст, було за їх межами. Б.О.Колчин на основі аналізу свідчень писцевих книг ХУ-ХУІ ст. вважає, що металургійна промисловість на Русі була винятково сільським промислом, який зберігає общинний характер.

Давньоруські  міста здійснювали зв'язок з чорною металургією не тільки через ринок  або відчуження общинних домників на користь феодалів. І вотчинні ремісники  займалися виплавкою заліза. Потім  продукція поставлялась князівським і боярським майстерням у міста. Очевидно, вже в давньоруські часи у металургійному виробництві мало місце відхідництво. Розкопки поселень металургів Х-ХІІ ст. в заплаві річки Тетерев засвідчили їх сезонний характер.

Були на Русі спеціалізовані центри залізоробного ремесла. Один з них був в місті Городськ на Тетерев! на території сучасного села з тією ж назвою в Коростишівському районі Житомирської області. У Вишгороді також виявлені залишки залізоробного ремесла.

Ковальські майстерні, де здійснювалася обробка заліза, виготовлення з нього різних речей для господарських потреб, військової справи, називалися кузнями, їх сліди виявлені в усіх давньоруських містах. Київ, Новгород, Смоленськ, Чернігів, Галич Вишгород - найбільші центри обробки чорного металу. Відомий асортимент виробів з заліза. Це 150 назв, у тому числі знарядь праці -22 назви, ремісничих інструментів - 46, видів зброї - 16, предметів домашнього начиння -37, наборів кінської збруї і спорядження вершника - 10, прикрас-19 назв. Потрібно відзначити досконалість ковальського інструментарію. Ковадла, молотки, кліщі, зубила, пробійники не поступалися за формою і функціональністю аналогічним інструментам пізніших часів.

Різноманітні  техніки обробки заліза були відомі давньоруським ковалям: цементація, обточка, інкрустація кольоровими металами, кування, зварка, полірування. Висока якість металу ряду ковальських виробів доповнювалася функціональною довершеністю форми. Перш за все це стосується давньоруських мечів, які, за свідченням хорезмського вченого XI ст. ал Біруні, являли собою речі "дивні і виняткові". Меч з автографом майстра -"Коваль Людота", виявлений на Полтавщині біля села Хвощево, є свідченням цього. Руків"я меча прикрашене складним плетивом орнаменту, який нагадує художнє різьблення.

Металообробне ремесло у XII ст. замість високоякісних  багатошарових стальних лез почало застосовувати клинки з наварними  лезами на залізній основі. Така технологія дозволила різко підвищити продуктивність праці. Це було свідченням ринкового  характеру ковальської справи, що розвивалась на вільній міській основі. У XII -XIII ст. значно збільшився асортимент ковальських виробів, з'явилась серійність у виробництві.

У Київській  Русі "кузнец" означало також ремісника, який працював з кольоровими металами - золотом, сріблом, міддю.