Контрольная работа по "Банковским операциям"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ БАНКІВСЬКОГО БІЗНЕСУ

 

 

Кафедра банківської справи

 

 

 

 

 

Комплексне практичне  індивідуальне завдання

з дисципліни

 

  “БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ”

 

 

 

 

 

Виконав:

студент групи БС-34

-----

Перевірив:

к.е.н., доцент

-----

 

 

Тернопіль – 2012

 

1. Дайте оцінку сучасного  стану контролю банків за дотриманням  розрахункової та платіжної дисципліни  в Україні.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні регулюються  законами України "Про Національний банк України", "Про банки і  банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про поштовий зв’язок", іншими законодавчими актами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк створює, координує  та контролює створення платіжних систем.

В Україні можуть створюватися внутрішньодержавні банківські та небанківські платіжні системи.

До внутрішньодержавних  банківських платіжних систем відносяться  системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.

Національний банк України  створив та забезпечує функціонування системи міжбанківських розрахунків  – Система електронних платежів (СЕП) та системи роздрібних платежів – Національна системи масових  електронних платежів (НСМЕП).

Порядок діяльності платіжної  системи визначається її правилами, встановленими платіжною організацією відповідної платіжної системи. Правила внутрішньодержавної платіжної  системи та міжнародної платіжної  системи, платіжною організацією якої є резидент, мають бути узгоджені  платіжною організацією цієї платіжної  системи з Національним банком України.

Обов'язковою функцією, яку  має виконувати платіжна система, є проведення переказу коштів.

Міжбанківський переказ  коштів виконується в строк до трьох операційних днів.

Внутрішньобанківський переказ  коштів виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів. Переказ коштів здійснюється з використанням платіжних інструментів.

До платіжних інструментів відносяться документи на переказ (розрахункові документи, документи  на переказ готівки, міжбанківські  розрахункові документи, клірингові вимоги та інші) та спеціальні платіжні засоби (платіжні картки, мобільні платіжні інструменти тощо).

Оброблення та передача в  межах України електронних та паперових документів на переказ, документів за операціями із застосуванням спеціальних  платіжних засобів та документів на відкликання можуть здійснюватися  за допомогою внутрішньодержавних  та міжнародних платіжних систем, що діють в Україні.

Міжнародні фінансові  установи, зокрема Банк міжнародних  розрахунків та Європейський  центральних  банк, визнають провідну роль платіжних  систем та систем розрахунків для підтримки фінансової  стабільності країни. З огляду на це, та з метою сприяння безперервному та ефективному функціонуванню платіжних систем центральні банки світу розпочали здійснювати нагляд (оверсайт) за платіжними системами.

Національний банк України  для визначення основних засад політики щодо здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами, що функціонують в Україні, схвалив Концепцію  запровадження нагляду (оверсайта) за платіжними системами в Україні (постанова Правління Національного  банку України від 15.09.2010 № 426) [3].

В Україні  основою для виконання центральним  банком контролюючих функцій щодо платіжних  систем є стаття 41 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”. Статтею передбачено, що контроль діяльності платіжних систем, які функціонують в Україні, здійснюється Національним банком України. Однак це положення не отримало розвитку в подальших нормах. Законом не встановлено, в чому полягає суть такого контролю, не сформульовані його цілі, завдання, не названі конкретні об’єкти та повноваження центрального банку по відношенню до них, не визначена відповідальність за порушення об’єктами контролю вимог законодавства. Сьогодні реальністю в Україні є невиконання суб’єктами ринку законодавства у галузі платіжних систем, яке зобов’язує платіжні організації систем узгоджувати з центральним банком правила внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем, створених резидентами.

Відсутність належних правових норм призводить до подібної ситуації і щодо діючих в Україні систем розрахунків електронними грошима.

Для здійснення Національним банком України ефективного оверсайта необхідно внести доповнення до законів України з метою відображення основних питань, пов’язаних з цією діяльністю, та посилення повноважень центрального банку в області платіжних систем і систем розрахунків.

Важливим   питанням ефективного оверсайта є внутрішня структура самого центрального банку, наявність кадрів, кваліфікованого персоналу, здатного якісно провести оцінювання сучасної платіжної системи. Досвід розгляду правил платіжних систем, наданих в НБУ для їх узгодження, свідчить про те, що оцінювання платіжної системи є нетривіальним завданням. Його рішення вимагає чималого часу, реального, а не номінального професійного досвіду і знань, які в багатьох випадках виходять за межі, описані правовими нормами і документами міжнародних організацій.

Платіжні  системи, які виходять на ринок, прагнуть використовувати останні досягнення у сфері платіжних технологій, які ще не охоплені встановленими правовими рамками. Правила сучасних платіжних систем, у тому числі систем розрахунків електронними грошима, є складним, багатогранним продуктом, який повинен оцінюватися фахівцями різних галузей знань. Досвід, накопичений при розгляді таких правил, є унікальним.

Таким чином, наявність експертів у сфері  платіжних систем і систем розрахунків  різних видів прямо впливає на ефективність здійснення центральним  банком оверсайта.

Окрім національних платіжних систем і систем розрахунків, на внутрішній фінансовий ринок держави впливають системи, платіжними організаціями яких є нерезиденти. Вплив таких систем залежить від ефективності їх побудови та надійності функціонування. З огляду на це та для забезпечення стабільності внутрішнього фінансового ринку Національний банк України повинен співпрацювати з центральними банками інших країн. Ідея такої діяльності була закладена стандартами Ламфалуссі. Згідно з ними центральний банк держави, на території якої створено транскордонну або мультивалютну платіжну систему, має повідомити про діяльність такої системи центральним банкам інших держав, на території яких система функціонує.

У багатьох випадках в Україні необхідна спільна діяльність центрального банку й інших державних органів. Розподіл ринку фінансових послуг нашої країни між державними регуляторами є таким, що при здійсненні оверсайта необхідна тісна співпраця з Державною службою фінансових послуг України, та з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Для України  питання введення оверсайта платіжних систем має особливу актуальність. Ринок нашої держави характеризується великою кількістю та різноманітністю платіжних систем і систем розрахунків. Платіжними організаціями таких систем є як представники приватного сектору (внутрішньодержавні та міжнародні платіжні системи українських банків і небанківських організацій), так і державні організації.

Внаслідок географічного положення та економічного стану країни високу активність в Україні виявляють міжнародні платіжні системи, створені в юрисдикціях інших держав. За станом на 01.12.2010 року Національним банком України узгоджено правила 13 платіжних систем, створених резидентами – приватними організаціями, двох систем електронних грошей та зареєстровано близько 400 договорів, укладених юридичними особами Ук-раїни про членство або про участь у 29 міжнародних платіжних системах.

Група експертів  Світового банку, яка проводила  в 2008 році аналіз платіжних систем в  Україні в рамках проекту CISPI (“Ініціатива СНД щодо платіжних систем і систем розрахунків”), однією з основних рекомендацій висунула підвищення ролі центрального банку України у сфері платіжних систем і систем розрахунків шляхом здійснення оверсайта платіжних систем [2].

 

2. Організація системи міжбанківських розрахунків в Україні: зміст, організаційні та нормативно-правові засади

 

Здійснення безготівкових  розрахунків у господарстві між  постачальниками і споживачами  продукції породжує взаємні розрахунки між банками. Міжбанківські розрахунки виникають тоді, коли платник та отримувач коштів обслуговуються різними  банками, а також при взаємному  кредитуванні банків і переміщенні  готівкових грошей [1, с.187].

Звідси  випливає те, що міжбанківські розрахунки -  це безготівкові розрахунки між  банками, що обумовлені виконанням платежів клієнтів або власними зобов'язаннями одного банку перед іншим.

НБУ організовує  і здійснює міжбанківські розрахунки в Україні відповідно до чинного  законодавства. Банківські установи при  здійснення міжбанківських розрахунків  керуються Законами України "Про  Національний банк України", "Про  банки і банківську діяльність", іншими законодавчими актами України  та нормативно-правовими актами НБУ, Інструкцією про міжбанківські  розрахунки в Україні, яка затверджена  постановою Правління НБУ 27.12.1999 р. № 621.

Інструкція  про міжбанківські розрахунки в  Україні визначає шляхи, умови та порядок проведення міжбанківських розрахунків у грошовій одиниці  України та в іноземній валюті за кореспондентськими рахунками банків-резидентів, відкритими в банківських установах  України.

Порядок ведення і режим кореспондентських  рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та банків-нерезидентів у гривнях, відкритих в уповноважених  банках, установлюються нормативно-правовими  актами НБУ з питань валютного  регулювання.

На основі міжбанківських розрахунків можна  завершити розрахунки між суб'єктами господарської діяльності під купівлю-продаж товарів (послуг), із фінансовими органами щодо оплати податків, із позабюджетними фондами під перерахування обов'язкових  внесків, із банками за позичками  тощо.

Міжбанківські розрахунки потрібні для економічних  зв'язків саме кредитних і фінансових інститутів. Наприклад, при розміщенні грошових коштів у формі депозитів  і кредитів, при переобліку векселів один в одного та в центральному банку, отримання від нього кредитів у порядку рефінансування.

Платіжно-розрахункова функція, разом із залученням депозитів  і видачею

позичок, відноситься  до важливих банківських операцій. На проведення розрахунків витрачається не менше двох третин усього операційного часу банківських працівників.

НБУ - як. центральний банк держави - організовує  і бере участь у здійсненні міжбанківських розрахунків.

Банки України - як учасники міжбанківських розрахунків - несуть спільну відповідальність за стан міжбанківських розрахунків  і діють відповідно до нормативних  актів НБУ та угод, які укладаються між учасниками розрахунків. Банки України вільно вибирають системи розрахунків.

 Нормативний  строк проходження платежів при  здійсненні міжбанківських розрахунків  визначається чинним законодавством  України та нормативно-правовими  актами НБУ.

 У  разі порушення комерційним банком (філією) нормативного строку проходження  платежів банк несе відповідальність  згідно з чинним законодавством  України [4].

Головну роль в організації міжбанківських розрахунків відіграє система кореспондентських відносин.

Кореспондентські  відносини - це договірні відносини між банківськими установами, мета яких полягає у здійсненні платежів за дорученням один одного.

Предметом цих відносин є  переважно два види операцій: з  обслуговування клієнтів і власне міжбанківські  операції. До перших належать операції з комерційних угод клієнтів та надання  їм трастових послуг: платежі на основі різних форм розрахунків (дебетових  і кредитових переказів, акредитиву, інкасо), кліринг, операції з цінними  паперами, надання гарантій та ін. Власні операції банків охоплюють активні й пасивні операції, купівлю і продаж валют, цінних паперів та ін.

Банки, особливо великі, надають  також інформаційні, консультаційні послуги, взаємодіють у процесі  видачі консорціумних кредитів.

Існує три основних види систем кореспондентських відносини, які встановлюються:

1. безпосередньо між банківськими установами (прямі кореспондентські відносини);
2. між банківськими установами і центральним банком;
3. через клірингові установи.

Кореспондентські відносини  переважно супроводжуються відкриттям рахунків (відносини з рахунком) на взаємній основі (один в одного, рис. 6.11) або в односторонньому порядку (тільки в одного з партнерів, як правило, у великого банку). Вибір на користь взаємних або односторонніх кореспондентських відносин залежить від різних чинників: взаємних потоків платежів, ціни і попиту на ринку кредитних ресурсів, можливості участі в торгах на регіональних валютних біржах, а також можливості оперативного відкликання коштів, що містяться на кореспондентських рахунках.