Концепція витрат в економічній теорії. Дисконтування

 

План

 

1. Концепція витрат в економічній теорії.
2. Складний відсоток та дисконтування.

 

 

1. Концепція витрат в економічній теорії

 

Витрати виробництва є  однією з найважливіших категорій  ринкової економіки. За умов досконалої конкуренції витрати виробництва  виявляють вирішальний вплив  не лише на розмір прибутку підприємства і можливості розширення виробництва, але й на те, чи залишиться фірма  на даному ринку взагалі, чи буде змушена  покинути його.

Витрати в економіці пов'язані  безпосередньо з відмовою від  можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Це означає, що економічні витрати, або альтернативна  вартість, будь-якого ресурсу дорівнюють його вартості, або цінності, за найкращого з усіх можливих варіантів його використання.

Для окремої фірми економічні витрати — це платежі, які вона зобов'язана зробити, або ті доходи, які ця фірма зобов'язана забезпечити  постачальникові ресурсів, щоб відволікти ці ресурси від використання в  альтернативних виробництвах. Ці витрати можуть бути або явними, або неявними. Грошові виплати чи видатки, які підприємство несе на користь постачальників сировини, палива, транспортних послуг, енергії тощо, називаються явними витратами" Тобто явні витрати являють собою плату за ресурси постачальникам, які не належать до числа власників цієї фірми.

Однак кожна фірма може використовувати певні ресурси, що належать їй самій. Витрати на власні і самостійно використовувані ресурси являють собою неоплачувані, або неявні витрати. Для фірми ці неявні витрати рівні грошовим платежам, які могли б бути отримані за самостійно використані (найефективнішим чином) ресурси.

     Вартісний вимір витрат (cost) пов’язаний з обміном чогось, що має цінність, зазвичай грошей, на щось інше, наприклад, послуги. Коли при цьому відбувається зменшення чистих активів, то застосовується поняття “витрати” (expense), а коли зменшується чиста сума поточних активів, то застосовується поняття “видатки” (expenditure). Основним у процесі аналізу витрат є визначення одиниці продукції (товарів, робіт, послуг) та калькуляція вартості (витрат). Для визначення витрат основним фактором є одиниця послуг (товарів, робіт). Цілком імовірно, що більшість управлінців знайомі з калькуляцією витрат на програми, проте калькуляція вартості програм зазвичай тяжіє до узагальнення, оскільки тут уже йдеться про цілу низку послуг. Для того, щоб ту чи іншу одиницю послуги можна було застосовувати для калькуляції витрат, вона має відповідати таким критеріям: вона має бути “матеріальною”, ексклюзивною та однорідною. Перший критерій задовольняється тоді, коли існує домовленість про те, що буде робитися, ким та для кого. Послуга є ексклюзивною в тому сенсі, що персонал не може виконувати дві справи одночасно. Вона є однорідною, коли завдання, що вирішуються за допомогою послуги, залишаються відносно незмінними від одного її надання до іншого. Тут ідеться про окрему одиницю надання послуги.

Для визначення одиниці послуги  не менш важливим є те, щоб послугу  можна було оцінити кількісно. (Як зазначалося вище, кількісні показники  мають вирішальне значення й у  інших аспектах управління результативністю). Наприклад, показники обсягів роботи та результатів можуть кількісно  характеризувати одиницю послуг. Визначаючи кількісний аспект одиниці  послуг, важливо не плутати саму послугу з одиницею її вимірювання. Наприклад, якщо розслідування щодо порушень прав дитини є одиницею послуги, то одиницею її вимірювання може слугувати  кількість таких розслідувань.

      Витрати традиційно поділяють на прямі (витрати на робочу силу: заробітну плату та премії, інші прямі витрати: обладнання й матеріали) та непрямі (адміністративні: конкретного відділу органу влади та всього органу влади; засоби: експлуатаційні та активи тривалого використання). До прямих належать витрати, які можна закріпити за конкретними об’єктами. До непрямих витрат належать такі, здійснення яких необхідне для забезпечення нормального функціонування підприємства, їх не можна безпосередньо пов’язати з конкретною послугою чи підрозділом.

     Є й інші концепції витрат. Згідно з цими концепціями витрати можуть бути: загальні; фіксовані; змінні; витрати минулих періодів; додаткові; ті, яких можна уникнути; витрати, пов’язані з “життєвим циклом” товару; питомі витрати; витрати, понесені через невикористання інших можливостей. Загальні витрати — це загальна сума витрат, понесених у зв’язку з наданням послуги (наприклад, загальна вартість послуги складається з прямих та непрямих витрат). Фіксовані витрати — це витрати, які не змінюються залежно від зміни обсягу послуги (наприклад, оренда будинку). Змінні витрати — це витрати, що змінюються залежно від зміни обсягів послуги (наприклад. витрати на утримання персоналу). До витрат минулих періодів належать витрати, понесені у минулому (наприклад, уже існуючі об’єкти). Додаткові витрати пов’язані з приростом загальних обсягів витрат, спричиненим зростанням обсягів послуг (наприклад, при щоденні видачі талонів на харчування замість видачі раз на тиждень). Витрати, яких можна уникнути, — це витрати, які не з’явилися б, якби не відбувалася певна діяльність. Витрати, пов’язані з “життєвим циклом” товару — це витрати, понесені впродовж терміну експлуатації товару (наприклад, усі витрати, понесені у зв’язку з експлуатацією авто, починаючи з моменту його придбання і до його продажу). Питомі витрати — це вартість виробництва одиниці послуг. Витрати, понесені через невикористання інших можливостей — це втрати від того, що ми не зробили щось інше, тобто, втрата вигоди від діяльності, яка могла б відбутися.

       Ці концепції витрат залишаються лише концепціями, доки їх не починають ефективно використовувати. Для того, щоб керівник міг у повному обсязі скористатися своїм правом на проведення аналізу витрат, необхідно запровадити облік витрат в установі.

       Хоча зараз облік виробничих витрат у державному секторі лише починає формуватися, очікується, що у майбутньому він посяде більш важливе місце, по мірі того, як його прийоми та практичне застосування краще відповідатиме потребам державного сектору. Широкому застосуванню концепцій вартості заважає відсутність належної облікової бази, але посилатися на це, щоб виправдати брак уваги до цих концепцій, не слід. Ці концепції варто впроваджувати там і коли це потрібно.

Перевіряючи доцільність  застосування окремої концепції  ціни щодо конкретної послуги, керівник може визначити фінансові наслідки певного варіанту і його потенційні побічні результати. Під час проведення такого аналізу необхідно зважати  не лише на загальні витрати. Наприклад, витрати, яких можна уникнути, набувають  значення під час розгляду питання  впровадження змін, спрямованих на скорочення обсягу витрат або підвищення результативності. Витрати минулих  періодів стають актуальними, якщо необхідно  закупити обладнання, але вони втратять свою актуальність, якщо обладнання вже  придбано. Нарешті, варто звернути увагу  на різницю між витратами та ціною (платою).

У сфері суспільних послуг, як ні в якій іншій, орган державної  влади може встановлювати плату  на основі фактичної собівартості послуги, перевищувати її або ж занижувати. Взаємозв’язок таких категорій  як собівартість і ціна, зазвичай, є  головним політичним питанням, яке  вирішує виборний орган влади. В  основі цього рішення можуть лежати такі чинники як спроможність населення  сплатити за послуги, очікувана вигода, чи бажання заохотити до споживання послуги. Плата може застосовуватися  як фактор впорядкування попиту на послугу та розподілу обмежених  ресурсів. Однак здебільшого рішення  про впровадження плати, розмір якої перевищує собівартість послуги, диктується необхідністю вивільнити існуючі ресурси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Складний відсоток та дисконтування

 

У економічній діяльності підприємства як господарюючого суб'єкта постійно виникає проблема порівняння цінності грошових коштів, що виплачуються або отримуваних їм в різні  моменти часу. Підприємство, маючи  у розпорядженні вільні грошові  кошти, має альтернативні можливості їх використання : інвестувати кошти  у виробництво з метою розширення об'ємів виробництва і отримання  додаткового прибутку; вкласти ці кошти на депозитний рахунок в банк; придбати високодохідні цінні папери та ін.

Відсоток є рентною  сумою, що виплачується фінансовим установам (кредиторам) за користування грошовими  коштами. Ставка відсотка - це ставка доходу, що отримується від інвестиції.

Процентна ставка встановлюється на основі угоди між кредитором і  позичальником. При цьому кредитор, встановлюючи ставку відсотка, враховує такі чинники, як ризик не повернення суми грошей, що кредитується, витрати  кредитора на вивчення платоспроможності  позичальника і оформлення угоди, упущені  можливості отримання прибутків  від суми грошей, що кредитується.

Позичальник, залучаючи грошові  кошти, враховує можливість (цінність) негайного задоволення своїх  потреб. При цьому слід враховувати  і те, що очікувана прибутковість  позикових засобів повинна перевищувати витрати на оплату відсотків кредиторові.

Нарахування відсотків робиться відповідно до договору у кінці встановленого  процентного терміну. Зазвичай процентними  термінами є місяць, квартал або  рік. На ринку капіталу застосовуються дві основні формули нарахування  відсотків - це прості і складні відсотки.

Простий відсоток, що виплачується за позику, пропорційний тривалості часу, на який узята ця позика. В цьому  випадку, якщо кредитується сума P по процентній ставці r на період часу, що включає n термінів нарахування відсотків (процентних термінів), після закінчення процентного  терміну кредитор отримає суму F (F=P*n*r)/

Шляхом нарахування складного  відсотка (компаундування) знаходиться  майбутня вартість відомої в даний  момент суми коштів.

Дисконтування – зворотний  процес перебування вартості відомої  майбутньої суми коштів, приведеної до поточного періоду.

Механізм компаундування має вигляд:

 

S=Р(1+і)^t,

 

p – поточна вартість;

(1+i)t – компаунд.

 

 

 

Механізм дисконтування  має вигляд:

 

,

 

де , - дисконт.

 

У закінчений цикл аналізу  проекту входять шість фаз: перша – визначення; друга – розробка; третя – експертиза; четверта – переговори; п’ята – здійснення; шоста – оцінка.

Перша фаза – стосується вибору ідей, що повинні відповідати  деяким широким критеріям здорового  глузду, а саме умовою, що доход від  реалізації проекту перевищить вартість його здійснення.

Друга фаза – включає  звуження кола запропонованих на першій стадії ідей шляхом проведення більш  детального вивчення.

Третя фаза – експертиза забезпечує остаточну оцінку всіх аспектів проекту перед запитом про  фінансування проекту.

Четверта фаза – переговори банку й одержувача кредиту після  проведення перекладів, акт експертизи зі змінами, що відбивають досягнуті  угоди, разом з доповіддю президента банку і договорами про надання  позик. П’ята фаза – проект реалізується до моменту його введення в експлуатацію.

Шоста фаза – визначаються, досягнуті чи не досягнуті цілі проекту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури:

 

1. Базилевич, В.Д. Ринкова економіка: основні поняття і категорії: навч. посіб. / В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич.- 2-ге вид., стер.- К.: Знання,2008.-
2. Дзюбик, С.Д. Основи економічної теорії: навч. посіб. / С.Д. Дзюбик, О.С. Ривак.- 2-ге вид., перероб. і доп.- К.: Знання, 2008.- 491с.
3. Бюджетування результативності / Річард Ю. Зоді.