Мажоритарна виборча система

 

 Реферат на тему:

Мажоритарна виборча система

 

План

1. Вступ

2. Поняття мажоритарної виборчої  системи та історія її розвитку

3. Уніномінальні мажоритарні виборчі  системи :

•   Система відносної більшості
•   Система абсолютної більшості
•   Система альтернативного голосування
•   Система кваліфікованої більшості та система єдиного одночасного голосу

4. Поліномінальні мажоритарні системи :

•   Система єдиного голосу, що не передається
•   Система відносної більшості з кумулятивним голосуванням
•   Система єдиного голосу, що передається

4. Позитивні і негативні риси мажоритарних виборчих систем

5. Висновки

Література

 

Вступ

Термін “виборча система” використовується в широкому та вузькому сенсі. В широкому сенсі виборча система  - впорядковані суспільні відносини, пов’язані з виборами органів публічної влади, що складають порядок виборів. В своїй основі ця система регулюється як конституційним правом, так і деякими конституційними нормами – корпоративними нормами громадських об’єднань, що беруть участь у виборах (статути та інші документи політичних партій), звичаями та традиціями, нормами політичної моралі, етики. У вузькому сенсі виборча система – спосіб розподілення депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців чи інших уповноважених осіб. В порівняльному конституційному праві дається таке тлумачення поняття виборчої системи : це встановлені Конституцією чи законом правила і принципи визначення механізму та результатів голосування.

Виборча система є надзвичайно важливою складовою політичної системи суспільства в цілому. Особливості виборчої системи здатні потягнути за собою широкі наслідки – від розколу партії до розпаду країни. Досвід використання різних типів виборчих систем показує, що результати виборів залежать не лише від народного волевиявлення, але і від виборчих правил. Чи йдеться про єдине “місце” президента чи про багато місць в загальнодержавних та місцевих представницьких органах, правила розподілу місць, які застосовуються в різних країнах  чи навіть різних частинах однієї країни – різні. Ключовими є питання про підрахунок голосів та розподіл місць деякі виборчі системи створюють переваги для однієї чи двох найбільших партій, так що треті партії втрачають місця та з часом втрачають політичне значення. Але інші виборчі системи дають малим партіям право на парламентське представництво у відповідності з долею отриманих ними голосів. В результаті місця опиняються розподіленими між такою кількістю партій, що уряд може мати лише коаліційний характер (так відбувається, наприклад, у Ісландії).

Спосіб визначення переможців та розподілу місць дійсно важливий. Різні країни застосовують різні способи. Звичайно, постає питання : чому б не визначити найкращу виборчу систему і не застосовувати лише її? На жаль, досконалої системи не існує. Встановлення тієї чи іншої виборчої системи є результатом суб’єктивного вибору, який нерідко визначається співвідношенням політичних сил в законодавчому органі. Ті чи інші способи визначення підсумків виборів часто опиняються більш вигідними для окремих партій, та вони виступають за включення в виборче законодавство саме таких “вигідних” для них способів.

І дійсно, встановлення певного типу виборчої системи залежить від того, які результати необхідно отримати. Деякі країни використовують пропорційну систему, коли місця розподіляються пропорційно до числа отриманих голосів. Але коаліційні уряди, які виникають після таких виборів, інколи є нестабільними. Для деяких країн важливіше стабільне правління однієї найбільшої та найвпливовішої партії, навіть якщо вона отримала загалом менше 50 % голосів. Але тоді під загрозою опиняється парламентське представництво не менш важливих меншин.

В деяких країнах ці тенденції не простежуються. Наприклад, в Австрії пропорційне представництво довгий час поєднувалось зі стабільним правлінням однієї партії. В інших країнах не виходить ні те, ні інше : там застосовується не пропорційна, а мажоритарна система, але немає урядової стабільності. Зрозуміло, найчастіше всього така нестабільність зовсім не пов’язана з виборчою системою та електоральними правилами. Але інколи такий зв’язок простежується. Буває й так, що ясне уявлення про те, яка виборча система найкраще підходить для країни, взагалі відсутнє : приймається якась виборча система, якісь правила, але результати їх застосування далекі від очікуваних. Це як раз той випадок, коли систематичне вивчення виборчих систем та їх наслідків є особливо важливим та корисним. І першим пунктом на шляху вивчення виборчих систем є їх типологізація.

Актуальність теми дослідження. Демократичність держави та суспільства передусім визначається досягнутим рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури виявлення та здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними справами. Найреальніше такий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміють безпосередню участь громадян у здійсненні державної влади, їхнє пряме волевиявлення при виробленні та ухваленні державних рішень.

Виборче законодавство повинно виконувати роль стимулюючих норм для суспільного прогресу поряд із віддзеркаленням суспільних настроїв. В умовах України це законодавство має динамічно розвиватися, створюючи умови для підвищення ефективності роботи державної влади.

Виборча система є надзвичайно важливою складовою політичної системи суспільства в цілому. Особливості виборчої системи здатні потягнути за собою широкі наслідки - від розколу партії до розпаду країни. Досвід використання різних типів виборчих систем показує, що результати виборів залежать не лише від народного волевиявлення, але і від виборчих правил.

І дійсно, встановлення певного типу виборчої системи залежить від того, які результати необхідно отримати. Деякі країни використовують пропорційну систему, коли місця розподіляються пропорційно до числа отриманих голосів. Але коаліційні уряди, які виникають після таких виборів, інколи є нестабільними. Для деяких країн важливіше стабільне правління однієї найбільшої та найвпливовішої партії, навіть якщо вона отримала загалом менше 50 % голосів. Але тоді під загрозою опиняється парламентське представництво не менш важливих меншин.

 

 

Поняття мажоритарної виборчої системи та історія її розвитку

 

Мажоритарні виборчі системи є історично давнішими (можна сказати, історично першими) і дотепер найпоширенішими. Їхня назва походить від французького majorite, що означає більшість. Мажоритарною вважається система визначення результатів виборів, за якою депутатські мандати (один чи декілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Таким чином, принциповою ознакою мажоритарних систем є те, що голосування організується і здійснюється за окремих осіб, а результати виборів визначаються в залежності від одержання окремим кандидатом (або окремими кандидатами) більшості (відносної, абсолютної чи кваліфікованої) голосів виборців.

Всього мажоритарна система застосовується у 83 країнах світу для виборів представницьких органів різних рівнів - від загальнонаціонального до місцевого. Особливо поширеною  є мажоритарна система відносної більшості. Вона застосовується в якості єдиної для виборів однієї чи обох палат парламенту сорока трьох держав, в тому числі США.

Декілька слів про історію розвитку мажоритарної виборчої системи. Мажоритарна система (і особливо виборча система відносної більшості) як така, що виникла і розвинулась у Великобританії та країнах, які перебували під її політичним впливом, була значною мірою пов’язана з поняттям територіального представництва. На початку парламентарі були представника територіальних виборчих округів, а не певних поглядів і позицій чи, тим, більше, політичних партій. Таке розуміння представництва утвердилося і в американських колоніях.

Саме у конституціях цих колоній у XVIII ст. вперше з’явилося поняття одномандатного виборчого округу. Більше того, перш ніж бути сприйнятим у Великобританії, одномандатний виборчий округ ліг в основу представництва у Канаді, Австралії, Новій Зеландії та США. Починаючи х XV ст., система відносної більшості діяла в Об’єднаному королівстві на основі двомандатних округів, а відсутність конкуренції на виборах (два кандидати на двомандатний округ) була чи не головною традицією виборчого процесу у країні аж до прийняття у 1832 р. Акту про реформу. Одномандатний виборчий округ було впроваджено у Великобританії лише у 1707 р.; підвалиною ж представництва він став тільки у 1885 р. Таким чином, з цього часу у Великобританії застосовується один з найпоширеніших та найпростіших типів мажоритарної системи – система відносної більшості.

У світовій практиці застосовуються уніномінальні мажоритарні системи, за якими вибори проводяться по одномандатних округах , і поліномінальні – з багатомандатними округами. Серед уніномінальних мажоритарних систем розрізняються система відносної більшості, система абсолютної більшості та система кваліфікованої більшості.

Мажоритарна є найстарішою із виборчих систем. Назва її походить від французького "majorite", що означає "більшість".

Згідно з виборами за мажоритарною системою депутатський мандат від округу одержує той кандидат у депутати, який отримав встановлену законом більшість голосів виборців.

Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідних для обрання кандидата, розрізняють:

• мажоритарну систему абсолютної більшості;

• мажоритарну систему відносної більшості;

• мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

Як правило, за мажоритарною системою виборчі округи бувають переважно одномандатними.

В одномандатних округах голосують за персонального кандидата, а в багатомандатних —як за певних осіб, так і за партійні списки.

Мажоритарна система абсолютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто наслідки голосування визначають за формулою 50% + 1 голос.

За цією системою обов'язковий нижній поріг участі виборців у голосуванні.

Перевага мажоритарної системи - у її демократизмі, оскільки вона враховує інтереси більшості виборців.

Недолік її у тому, що за цією системою можливе повторне голосування або повторні вибори за умови, якщо кандидат не одержав 50% + 1 голос. А повторне голосування, як правило, призводить до зменшення, зниження активності виборців.

В Україні ще донедавна застосовували мажоритарну систему при підрахунку голосів на парламентських і місцевих виборах.

Тепер вона зберігалася лише на виборах Президента України.

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості) є найпростішим різновидом мажоритарної системи.

За нею обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців порівняно з іншими кандидатами.

За умови однакової кількості набраних голосів двома чи більше кандидатами застосовують процедуру жеребкування.

Перевага цієї системи у тому, що голосування відбувається в один тур і законодавство не встановлює обов'язковий мінімум участі у ньому виборців.

Її серйозний недолік, на наш погляд, у тому, що вона не дає змоги враховувати інтереси більшості виборців. Тут кандидат у народні депутати може бути обраний і абсолютною меншістю, а це вже суперечить основоположному принципу демократії: в суспільстві проводиться політика більшості, яка і враховує інтереси та потреби меншості.

Нині в Україні мажоритарна система відносної більшості була запро­ваджена частково на парламентських і повністю на місцевих виборах у 1998.

225 народних депутатів України обиралися в одномандатних вибор­чих округах на основі відносної більшості (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р.).

Вибори депутатів сільських, селищних і міських рад проводились за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділялася вся територія села, селища, міста, району в місті.

Вибори сільського, селищного, міського голови проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами села селища, міста (п. 2, 3 Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів").

Вибори депутатів районної ради проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в багатомандатних виборчих округах, межі яких відповідають межам відповідних сіл, селищ, міст районного значення, що входять до цього району.

Вибори депутатів обласної ради проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в багатомандатних виборчих округах, межі яких є одночасно межами районів та міст обласного значення, що входять до області (п. 4 цього Закону).

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається той кандидат (або список кандидатів), який отримав кваліфіковану більшість голосів виборців. Вона встановлюється законодавством і, як правило, завжди перевищує абсолютну більшість.

Її позитивний фактор - можливість якнайповніше виявити волю усіх виборців або їх кваліфікованої більшості.

Недолік цієї системи - внаслідок низької активності виборців під час голосування вона стає нерезультативною: вибори можуть не відбутись через низьку явку виборців на виборчі дільниці.

До 1993 р. мажоритарну систему застосовували в Італії при вибо­рах сенату. Діє вона нині також у Чилі.

 

 

Система відносної більшості

За системи відносної більшості вибори проводяться в один тур, переможцем у кожному одномандатному окрузі стає кандидат, який зібрав більше голосів, ніж кожен з його противників (для характеристики цієї системи часто використовують крилаті вислови “переможець отримує все”, “перемагає перший” – “first pass the post”). Голоси, подані за переможених кандидатів, не враховуються. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно використовується процедура жеребкування. Як правило, не встановлюється обов’язковий мінімум участі виборців у голосуванні. Якщо проголосував хоча б один виборець, вибори вважаються дійсними та такими, що відбулися.