Монетаризм

Сучасний монетаризм належить до найважливіших  напрямів західної економічної думки  кінця 70 — початку 80-х років XX ст. Мета монетаристів — модернізація кількісної теорії, що перебувала в  занепаді. Найяскравішою постаттю школи  є М. Фрідман. Монетариста зосереджують основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах. Так, типовий діловий цикл у своєму розвитку має чотири фази.

Фаза стискання  супроводжується падінням реального  обсягу виробництва. Стискання, яке  триває понад 6 міс. називається спадом.

Дно — точка  ділового циклу, в якій реальний обсяг  виробництва досягає мінімального рівня.

Розширення  — фаза циклу, впродовж якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.

Пік — точка, в якій обсяг виробництва досягає  максимального рівня.

Рис. 2.2. Діловий  цикл

Дослідження поведінки грошей у діловому циклі, котрі проводили Фрідман і  Шварц, дали змогу зауважити закономірність, згідно з якою темпи зростання  грошової маси, що перебуває в обігу, відбуваються за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенденції ділового циклу. Як підтверджували Фрідман і Шварц, існує взаємозв'язок між зміною темпів зростання грошової маси і точками екстремумів у діловому циклі. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це відповідно впливає на реальний обсяг виробництва. У свою чергу реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін. Зміна темпів збільшення грошової маси в обігу впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Окрім того, ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей, яка в процесі ділового циклу змінюється, тобто прискорюється або уповільнюється. Всі названі висновки покладені в основу одного з головних напрямів сучасної теорії грошей і грошового обігу — школи монетаризму.

Слабкі  сторони монетаризму:

— ігнорується  сфера виробничого відтворення;

— монетаристи  вважають сферу виробництва "чорним ящиком", внутрішні процеси якого  автоматично регулюються ринковими  механізмами.

Отже, теорія Фрідмана є різновидом теорії попиту та пропозиції грошей. На його думку, пропозиція грошей визначається кількістю грошей, що створюється  державою або банківською системою, а зміни попиту на гроші відбуваються повільно, на відміну від грошової пропозиції, яка змінюється часто і незалежно від змін попиту. Внаслідок цього попит на гроші приймається за величину, близьку до постійної, а визначальним стає надлишок пропозиції грошей.

2.5. Зближення концепцій монетаристів  і неокейнсіанців у їхніх рекомендаціях щодо грошово-кредитної політики в сучасних умовах

Англійський економіст П. Браунінг виділив три школи монетаристів: неокласичну, градуалістську, прагматичну. Спільним між ними є виявлення  можливості саморегуляції ринкової економіки та необхідного контролю над інфляцією як визначального напряму економічної політики.

Монетаристи-неокласики об'єднали найрадикальніших прихильників монетаризму, до котрих належать представники чиказької школи під  керівництвом М. Фрідмана.

Монетаристи градуралісти представляли центристські позиції монетаризму. До них відносять англійську школу монетаризму, очолену Д. Лейдером. Вони вбачали недостачу еластичності цінової структури для регулювання економічного процесу, тому пропонували "ступінчате" зниження темпів інфляції. Така політика називається грошовим градуалізмом і пропонує поступове та стабільне зниження темпів зростання грошової маси в період розвитку інфляції.

Монетаристи-прагматики найстриманіше  ставляться до ідеї повного підпорядкування  всієї економічної політики контролеві над кількістю грошей в обігу. Вони вважали, що в боротьбі проти інфляції варто використовувати і фінансові важелі отримання доходів. Отже, позиції цього напряму монетаризму до кейнсіанської моделі макроекономічного розвитку є наближеними, а в деяких випадках методологічно зливаються з нею. Загальна тенденція в розвитку теорії грошей на сучасному етапі — синтез кейнсіанської та неокласичної теорій грошей.