Национальный доход Украины

 

ВСТУП

 

 

Макроекономіка виявляє закономірності розвитку національної економіки як єдиного цілого. Для цього обчислюються агрегатні, тобто сукупні економічні показники, які нерідко називають  національними рахунками.

Щоб оцінити стан національної економіки  в цілому, необхідна система національного  рахівництва. Інформація, яку дають  національні рахунки, є основою  для розроблення і реалізації заходів держави, спрямованих на поліпшення функціонування вітчизняної  економіки.

Особливе місце в системі  економічних показників посідає національний дохід — це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що належать до певної нації, незалежно від того, де ці ресурси розміщені — у власній країні чи за кордоном.

Складність дослідження розподілу  особистих доходів у суспільстві  полягає в тому, що цю проблему розглядають  не лише з точки зору економічної  ефективності, а й з урахуванням морально — етичного боку справи. Питання про справедливість розподілу доходів, і, відповідно, створеного суспільного продукту виникло набагато раніше, ніж економічна теорія сформувалась як наука. Історії не відомі приклади державного устрою, при якому б усі верстви населення будь — якої країни були б задоволені існуванням відносинами розподілу. Оглядаючи всі відомі людству системи розподілу від стародавніх часів до наших днів, можна констатувати, що їх поєднує лише одна загальна риса — окремі категорії населення завжди отримували більше за інші.

Хоча й вважається, що відносини  розподілу визначаються відносинами  безпосередньо виробництва, проте  розподіл завжди був досить автономною ланкою процесу суспільного відтворення  із значним впливом на неї суб’єктивних чинників. Пропорції у розподілу  сукупного продукту між різними  групами населення великою мірою  визначаються домінуючими у даному суспільстві уявленнями про справедливість, пануючою ідеологією в конкретній соціально-економічній системі.

Ринкова система забезпечує величезні  доходи тим, чия праця високо оплачується  на підставі природних здібностей, здобутої освіти та майстерності, такі ж високі доходи отримують і ті, хто володіє великим капіталом і земельним угіддям, заробленим наполегливою працею або одержаним у спадок.

Національний дохід  виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента, і засвідчує ступінь участі кожної категорії власників у національному виробництві, їхню частку. За обсягом національний доход становить величину, зменшену на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).

 

 

РОЗДІЛ  I Теоретичні основи національного доходу

 

1.1 Поняття та сутність національного доходу

 

 

Одним з важливих макроекономічних показників є національний дохід. З точки зору власників ресурсів, національний дохід є вимірником їх доходів від участі у виробництві за поточний період.

Національний дохід — важливий показник результативності суспільного відтворення. Він є заробленим доходом, бо не містить в собі ні непрямих податків, ні субсидій, і є показником чистого приросту продуктів, послуг за рік, стану добробуту нації. Тому виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До цього часу у вітчизняній економічній літературі була поширена думка, що НД — це новостворена вартість, яка існує тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв'язку. Таке розуміння змісту національного доходу має досить обмежений характер, тому що не бере до уваги внеску працівників сфери нематеріального виробництва та зростання його обсягів і ролі в суспільному відтворенні. Обмеження виробничої діяльності суспільства тільки продукцією матеріального виробництва в минулому пояснювалося тим, що матеріальне виробництво було слаборозвиненим, багато видів послуг нематеріального характеру суттєво не впливали на суспільне відтворення та на людину як його основний фактор[2, ст. 79].

Загальновизнано, що частину національного  доходу створюють працівники сфери  послуг. В економічно розвинених країнах  понад половина працівників зайняті  працею у сфері послуг, і велика частина доходів отримується  саме від їх надання. В Україні  вирішальну роль у створенні національного  доходу належить матеріальному виробництву, головним напрямом розвитку якого є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу суспільного відтворення.

Для розуміння ролі і місця національного  доходу у суспільному відтворенні  велике значення має знання процесів його виробництва, розподілу, перерозподілу, кінцевого споживання.

Виробництво національного доходу здійснюється у галузях матеріального  виробництва і у сфері послуг. Його розміри можуть зростати за рахунок  збільшення кількості зайнятих та підвищення продуктивності їх праці. Фактори, які  впливають на зростання національного  доходу, поділяють на два види: екстенсивні  та інтенсивні. До першого належить збільшення ресурсів, а до другого — якісне використання факторів, що існують.

Зміст розподілу національного  доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва. Це проявляється у процесі отримання  заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. Внаслідок розділу та перерозподілу  національного доходу формуються, з  одного боку, основні і похідні доходи, а з іншого — первинні та вторинні. Доходи працівників, підприємств, землевласників, тобто ті доходи, на які розпадається новостворена вартість безпосередньо при її виробництві, — це основні доходи.

Первинні доходи — це результат первинного розподілу національного доходу. Вони утворюють елементи ціни товару.

Вторинні доходи — це ті, які отримують члени суспільства внаслідок перерозподілу первинних доходів. Так само, як і похідні доходи, вони являють собою вирахування з основних доходів.

Основними формами вторинних доходів  є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям тощо. Перерозподіл національного доходу відбувається через офіційні та неофіційні канали. Офіційний перерозподіл

НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД породжений існуванням тіньової економіки.

Результатом перерозподілу національного  доходу є сформовані кінцеві доходи. Це кінцевий етап руху НД, зміст якого  складає його використання. Останнє  здійснюється з метою споживання і нагромадження. На цій стадії НД розпадається на фонд нагромадження  і фонд споживання. Функціональне  призначення фонду нагромадження  полягає у забезпеченні розширення масштабів суспільного відтворення, а фонду споживання — в особистому споживанні працівників виробничої і невиробничої сфери. В господарській  практиці розрізняють створений  і використаний НД. Обсяги національного  доходу, використаного на споживання та нагромадження, не співпадають з  величиною створеного Національного  доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих  та інших втрат. Використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. В такому разі можливі два  варіанти: якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід  перевищуватиме створений, і навпаки. Однак це ще не означає, що країні вигідно  більше ввозити товарів та послуг, ніж вивозити.

Значну роль у збільшенні обсягів  національного доходу та розширенні масштабів суспільного відтворення  відіграє оптимальне співвідношення між  споживанням і нагромадженням. Воно формується залежно від конкретних умов і завдань соціально-економічного розвитку країни на тому чи іншому історичному  відрізку часу.

НД є основою для формування особистих доходів (ОД). У масштабах  суспільства їх визначають шляхом віднімання від суми національного доходу обсягів  внесків (податків) на соціальне страхування, податків на доходи підприємств, а також  прибуток, що використовується для  розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств) і додавання  трансферних платежів, до складу яких включають виплати соціального  страхування по старості, від нещасних випадків, виплати допомоги по безробіттю, різноманітні виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо. Внаслідок цього отримуємо суму так званого особистого доходу. Слід мати на увазі, що особистий дохід — це одержаний дохід, а національний дохід — це зароблений дохід.

Нарешті, при відніманні від суми особистого доходу всіх індивідуальних податків одержимо так званий дохід  в особистому розпорядженні домогосподарств. Він є кінцевим показником системи  національного рахівництва і  використовується на споживання та заощадження  в домашніх господарствах[3, ст. 156-159].

Для більш конкретної та об'єктивної оцінки соціальної й економічної  ситуації в країні, визначення добробуту  її населення зазначені показники  СНР розраховують не лише в сукупності, але й в розрахунку на душу населення. Це дає змогу більш реально  визначити рівень соціально-економічного розвитку країни, стан добробуту її громадян, наявність тих чи інших  проблем у цій сфері виробничих відносин.

 

 

 

 

1.2 Джерела виробництва національного доходу, його форми

 

 

Національний дохід суспільства  виступає одним з найважливіших  показників функціонування економіки  як єдиного цілого. Поряд із сукупним суспільним продуктом та валовим  національним продуктом він відіграє важливу роль у макроекономічному  аналізі. Це пов`язано з тим, що саме у національному доході відбиваються найважливіші соціально-економічні явища, суперечності та процеси, пов`язані  з рухом суспільного багатства, а також результати та структура  суспільного відтворення за певний час. Рух національного доходу послідовно охоплює всі фази суспільного  відтворення: виробництво, обмін, розподіл і споживання. Дослідженню джерел та економічної природи національного  доходу, механізмів обміну, принципів  розподілу та використання належить одне з провідних місць у світовій економічній теорії.

У світовій економічній теорії класичного та посткласичного періоду чітко простежуються два основні методологічні підходи до аналізу національного доходу: об`єктивістсько-класичний, до якого належить і марксистський, та суб`єктивістський, який включає пострікардіанські та сучасні економічні школи.

Засновники об`єктивістського напряму  класичної політичної економії поділяли вихідний принцип — матеріальну  суть національного доходу. Вони вважали, що останній може бути лише потоком  нових товарів і послуг, вироблених у суспільстві протягом певного  часу. Цю точку зору поділяли А. Сміт і Д. Рікардо. На аналогічних позиціях стояв і К, Маркс, який істотно  поглибив концепцію чистого доходу Рікардо.

За суб`єктивістською методологією суспільне відтворення трактується  як виробництво корисності, а послуги  як такі, що беруть участь у створенні  національного доходу, а тому впливають  на його розмір. Так, за визначенням  А. Маршала, матеріальні та нематеріальні блага, у тому числі різні послуги, які виробляються працею та капіталом країни, становлять національний дохід.

Проте, згідно з цим підходом, національний дохід розглядається як вартість новостворених лише у сфері матеріального  виробництва товарів і послуг. Цим відкидається та частина національного  продукту та національного доходу, яка створюється у сфері нематеріального  виробництва або послуг. Проте  відомо, що зараз у сфері послуг у деяких країнах створюється  від 1/5 до 1/3 і більше національного  продукту.

На відміну від цього, за концепцією корисності до складу національного  продукту та національного доходу входять  й блага, які створюються у  нематеріальному виробництві та сфері послуг. Отже, цей підхід дає  змогу точніше оцінити результати економічної діяльності суспільства. Водночас його прихильники не розрізняють  послуг, які входять до складу національного  продукту, та ті з них, які відшкодовуються  за рахунок останнього.

Отже, у чистому вигляді жодна  з розглянутих концепцій не розкриває  змісту національного доходу. Очевидно, що пошук відповіді на це запитання  передбачає узгодження багатьох концепцій  з урахуванням реальної практики.

З вказаного випливає, що національний дохід як економічна категорія —  це сукупність відносин, що виникають  у суспільстві з приводу відтворення  новостворених товарів і послуг, тобто їх виробництва, розподілу, обміну та споживання[4, ст. 223-230].

Створений протягом певного часу національний дохід — це по суті економічний  ефект, який досягається суспільним виробництвом. Із збільшенням національного  доходу зростають як економічні, так  і соціальні можливості суспільства.

По своїй суті валовий національний продукт (ВНП), що являє собою сукупну оцінку прибутку, отриманого жителями країни за визначений період, близький до показника ВВП. У закритій економіці при відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталу обсяги ВНП і ВВП рівні. Проте в дійсності певна частина виробленої всередині країни продукції завжди є власністю іноземних громадян, а деяка частина продукції, виробленої за рубежем, у свою чергу, належить громадянам даної країни. Тому для всіх реально існуючих економік ВВП і ВНП різняться між собою, хоча для деяких країн це розходження і складає невеличкий розмір.