Погляди класиків

Погляди класиків політичної економії та сучасних західних економістів на капітал. Первісне значення слова «капітал» від лат. capitalis — головний. Пізніше у німецькій та французькій мовах цим терміном стали позначати головне майно, головну суму.

Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Арістотель. Він увів поняття «хремастика» (хрема — майно, володіння), розуміючи під нею мистецтво забезпечення достатку, або діяльність, спрямовану на накопичення багатства, на отримання прибутку, на вкладення і накопичення капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравали торговельний та грошовий (лихварський) капітали, то мета торговельної діяльності — безмежне накопичення багатства, постійне збільшення капіталу.

Класики буржуазної політичної економії А. Сміт та тт Рікардо ототожнювали капітал з накопиченою працею, запасом (машин, інструментів, сировини, одягу, їжі/грошей тощо). Щоправда, А. Сміт до капіталу відносив'лише ту частину запасів, що призначена для подальшого виробництва і приносить дохід. А. Сміт та д Рікардо зробили крок назад порівняно з Арістотелем, з'ясовуючи сутність капіталу.

Переважна більшість сучасних західних науковців спрощено тлумачить сутність цього поняття. Так, американський економіст Г. Манків стверджує, що капітал — це знаряддя, які використовують працівники: підйомний кран для будівельника, калькулятор для бухгалтера.

Відмінність між поглядами сучасних західних економістів і класиків буржуазної політекономії:

1) сучасні західні економісти значно розширили межі запасів, види накопиченої праці, розкриваючи сутність капіталу, включивши сюди дороги, мости, комп'ютери, споруди тощо;

2) сучасні науковці отримання доходу пов'язують не лише з названими речовими факторами виробництва, а й з особистісними, людськими факторами. Речові фактори отримали назву фізичного капіталу, а людський — людського капіталу. Останній охоплює набуті знання, звички, енергію людей, а інвестиціями в людський капітал називають витрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, на підтримання здоров'я, на виховання дітей тощо. Прихильники теорії «людського капіталу» вважають, що до нього належить навіть особиста чесність у ділових контактах;

3) деякі західні науковці ототожнюють капітал з грошима, з фінансовими ресурсами;

4) вони ототожнюють капітал з часом, який при цьому розглядається як окремий фактор виробництва, що створює дохід.

Позитивним у наведених поглядах при з'ясуванні сутності капіталу є те, що ці учені всебічно розкривають матеріально-речовий зміст категорії, пов'язують капітал 3 різними факторами виробництва, з процесом отримання доходу. У цьому вони впритул наблизилися до розуміння сутності капіталу К. Марксом та Ф. Енгельсом. Маркс, зокрема, розглядаючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається зі знарядь Праці, сировини, засобів до існування, матеріальних продуктів, певної суми товарів, мінових вартостей. Він також розглядав капітал як накопичену працю, як відношення уречевленої праці до живої. Більше того, сучасні західні науковці повніше, ніж Маркс і Енгельс, розкриї; ли матеріально-речову структуру капіталу. Але вони не доповнюють матеріально-речову сторону-категорії «капітал» характеристикою його суспільно-економічної форми, не розглядають дію певного фактора в, органічному взаємозв'язку з відносинами між людьми., Західним науковцям притаманний однобічний,  метафізичний, а не всебічний, діалектичний підхід до аналізу сутності цієї категорії. Це певною мірою і позаісторичний підхід, який полягає у тому, що стверджується, ніби капітал існував у всіх суспільно-економічних формаціях. Зокрема, вони вважають, що лук і стріла в руках мисливця  за первіснообщинного ладу були  капіталом. Даючи таке тлумачення сутності капіталу, ці вчені асбтрагуються від поняття «наймана праця», від суперечності між власниками значних засобів виробництва і безпосередніми виробниками, які здебільшого позбавлені таких засобів і для того, щоб прогодувати себе і членів своєї сім'ї, змушені продавати таким власникам свою робочу силу.

Сутність капіталу. Капітал, як будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст і суспільну форму. У їх діалектичній єдності розкривається глибинна сутність цієї категорії.

Капітал — виробниче відношення (а не просто засоби виробницт тва, гроші), за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці.

Засоби виробництва, певні матеріальні блага не на всіх етапах людської цивілізації були знаряддям експлуатації. Такої ролі вони не виконували насамперед у первіснообщинному ладі, оскільки були спільною власністю. Не могли вони бути засобом експлуатації і в часи рабовласницького ладу, бо раб сам належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати свою робочу силу. Здебільшого це характерно і для феодалізму. Щоправда, земля в руках феодала частково слугувала засобом експлуатації, оскільки він віддавав певну, як правило, незначну частину її селянинові й той змушений був за це половину або більшу частину робочих днів тижня працювати на полі феодала-власника. Земля, знаряддя праці виконували таку роль частково ще й тому, що селянин-кріпак не був юридичне вільним. Отже, капітал як виробниче відношення не був панівною суспільною формою в

умовах феодалізму. Але в цей період розвивається лихварський капітал, коли гроші в руках лихваря є знаряддям привласнення частини праці дрібного товаровиробника (ремісників, селян). Певного розвитку набуває й торговельний капітал.

Панівним виробничим відношенням, яке пронизує весь суспільний спосіб виробництва, капітал стає в умовах капіталізму. Переважна маса безпосередніх виробників позбавлена засобів виробництва, юридичне вільна і продає свою робочу силу власникам цих засобів — капіталістам. Ті ж оплачують лише частину витрачених найманими робітниками у процесі праці фізичних і розумових сил у формі заробітної плати.

Засоби виробництва (в тому числі земля) були знаряддям експлуатації і в умовах так званого соціалізму. Хоч формально у республіках колишнього СРСР і була проголошена суспільна власність на засоби виробництва, але вони фактично були монопольно узурповані бюрократичною верхівкою партійного та державного апарату. Внаслідок цього будувався не гуманний, або демократичний, соціалізм, заснований на економічній свободі індивідів і трудових колективів, а державно-бюрократичний.

Загальне поняття «капітал» конкретизується у багатьох формах капіталу: продуктивному, торговельному, грошовому, індивідуальному, акціонерному, основному, оборотному, міжнародному та ін. Тому капітал розгортається в систему капіталістичних виробничих відносин. До цієї системи не належить дрібнотоварний сектор економіки (дрібні фермери, ремісники, торговці), в якому не експлуатується наймана праця, та викуплені трудовими колективами народні підприємства. Таких підприємств у США майже 11 тис., а кількість зайнятих на них — до 10 млн. осіб.

Процес формування капіталістичних виробничих відносин відбувається і в Україні. Персоніфікаторами капіталу є власники комерційних банків, велика кількість директорів підприємств (які «прихватизували» немалу частку державної власності), ділки тіньової економіки, загалом — кланово-номенклатурна еліта.

Складові капіталу, спрямовані на організацію виробництва, відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Витрати капіталіста на придбання засобів виробництва є незмінними й переносяться конкретною працею на новостворений продукт. К. Маркс назвав їх постійним капіталом і позначив буквою с (від початкової букви латинського слова (constant — постійний). Постійний капітал бере участь у процесі праці

своїм речовим змістом, є фактором виробництва, споживання вартостей, але не бере участі в процесі збільшення вартостей, а відповідно не створює додаткової вартості Інша частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва, — це змінний капітал, и (varitous _ змінюваний). Він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок вартості, тобто додаткову вартість.

Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили. Вона не лише створює працею споживчі вартості, а й зберігає вартості спожитих засобів виробництва, переносить їх на продукт як складові частини його вартості. Абстрактною працею до вартості спожитих засобів виробництва приєднується нова вартість. Критерієм поділу капіталу на постійний і змінний є в одному випадку те, що у процесі виробництва перший не змінює своєї вартості, а другий змінює її. В другому випадку таким критерієм є розгляд засобів виробництва і робочої сили з погляду двоїстості капіталістичного виробництва.

Якщо постійний капітал розглядати лише з погляду матеріально-речового змісту, то він постає у формі основних фондів. У політичній економії соціалізму для теоретичного вираження протилежної за соціально-економічним змістом категорії «капітал» обґрунтовувалося поняття «фонди». Вважалося, що фонди, на противагу капіталу, є власністю самих трудящих, що для них не властиве відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, що вони в руках небагатьох (власників засобів виробництва) не є знаряддям експлуатації та ін. Насправді за тоталітарної системи трудящі не були власниками засобів виробництва, а ці засоби — загальнонародною власністю. Суб'єктом власності була верхівка бюрократичного апарату (партійного, радянського).

Водночас у середині 90-х років у США налічувалося понад 11 тис. народних підприємств, викуплених трудящими. На них здебільшого подолано відчуження працівників від засобів виробництва, експлуатацію тощо. Тому засоби виробництва на цих підприємствах перестали бути капіталом. Але називати їх фондами теж недоцільно, оскільки це поняття за своїм семантичним значенням переважно означає речову характеристику засобів виробництва (тобто їх належність до продуктивних сил), а не соціально-економічну форму. Адже розрізняють основні, оборотні фонди, які цілком можна узагальнити у ширшому понятті «фонди виробництва», або просто «фонди». Адекватнішою категорією, яка б розкривала соціально-

номічну природу засобів виробництва на народних підприємствах, було б поняття «народні фонди». У цьому разі «народні фонди» відображають трудову (а не експлуататорську) природу відносин власності на народних підприємствах, відсутність відчуження безпосередніх виробників від процесу праці, від управління власністю, економічної влади, результатів праці тощо.