Рівні організаційного розвитку підприємства

1. Рівні організаційного розвитку підприємства

Розвиток пов’язаний з якісними змінами в організації. Під якісними змінами розуміється поява нових стійких структурних її складових: окремих елементів, зв’язків, закономірностей, властивостей. Отже, процес розвитку пов’язаний з перетворенням структури системи. Процес розвитку ув’язується з його певною спрямованістю. Прогресивний розвиток характеризується такими властивостями, як підвищення рівня організації системи, її ускладнення, виникнення нового.

Головним у спрямованості розвитку є виникнення нових можливостей в реалізації основних цілей системи: внутрішніх і зовнішніх вимог.

Таким чином, з точки зору теорії організації під розвитком розуміється процес закономірного переходу системи з одного якісного рівня на другий, що забезпечує організації конкретні переваги в конкретних сферах діяльності або своєчасну їх переорієнтацію на інші.

Це відображає прогресивний характер розвитку системи управління, його спрямованість на запобігання сучасних цілей виробничої системи. В залежності від глибини змін, що здійснюються в системі управління організації, відокремлюють перетворення, що пов’язані з розвитком, удосконаленням та реорганізацією.

Під організаційними змінами розуміються відмінності в ситуації, організації, людині, робочій групі, взаємовідносних в порівнянні з двома моментами часу(сучасним і майбутнім).

Розвиток здійснюється шляхом удосконалення. Але не  усяке удосконалення веде до розвитку. При розвитку системи мають місце якісні зміни, які проявляються у більшої адаптації її до вимог довкілля і підвищенні ефективності функціонування організації.

Форми розвитку бувають різні. Зокрема, їх поділяють на революційні, еволюційні, розвиваючі , нейтральні, перетворюючі. Революційна форма розвитку включає зміни багатьох характеристик системи одночасно. Форма, пов’язана з реорганізацією, яка може уявлятися як реструктуризація, перетворення, перебудова, організаційна трансформація. Вона пов’язана з руйнуванням існуючої управлінської ієрархії, переглядом основних цілей, цінностей та поведінкових стереотипів.

Еволюційний розвиток системи управління перетворюється в революційне при зміні парадигмів управління  і стратегій розвитку. Парадигма - концептуальна  схема    постановки проблем та їх вирішення, наукова теорія, що втілена в системі понять, які висловлюють суттєві  риси  дійсності.

Під розвиваючій формі розуміється розвиток управління з поширенням числа цілей і змінами їх пріоритетності. Під нейтральними - із збереженням числа і значущості окремих цілей; при перетворюючій формі розвитку система знаходиться у стадії реорганізації для посилення розвитку.

Процес безперервних якісних стрибків, які притаманні розвитку, характеризується певними рівнями розвитку якісного стану об’єкту.

Відокремлення рівнів розвитку можливо на основі системного уявлення процесу розвитку. Якісна специфіка управління на кожному рівні розвитку визначається концептуальною основою, структурно-функціональною побудовою та діяльністю.

Кожний більш високий рівень розвитку являє собою більш складну за структурою і більш удосконаленою за функціями систему, краще застосовану для реалізації цілей зовнішнього середовища (посилюється диференціація елементів системи, їх спеціалізація з одночасним зростанням ступеня їх інтеграції).

Ускладнення і удосконалення системи управління, тобто перехід на другий, більш високий рівень структурно-функціональної організації, завжди відбувається при досягненні об’єктом управління порога складності. Тому головним в дослідженні розвитку управління є виявлення закономірностей переходу з одного рівня на інший, визначення об’єктивного критерію розмежування рівнів та їх розвитку.

Для складних систем  не може бути одного критерію розвитку, структурного рівня, ефективності та інше.

Існують різні пропозиції відносно критеріїв розвитку, зокрема, рівня організації систем.

В теоретичному плані представляє цікавість використання ентропійних показників, складності і міри організованості, ...... надмірності, абсолютної організованості системи, швидкості  організації еволюції системи та інше. Але з точки зору  практичного використання всі вони оказуються не операційними. Практичну цінність має критерій рівня організованості за складністю задач управління, які система здібна вирішувати. При цьому передбачається , що чим складніше задачі, тим вище рівень їх організованості.

Оцінка складності управлінських задач здійснюється за допомогою трьох підходів до показників:

• за новизною задач;
• за довжиною алгоритму (програми) при формалізації задач з використанням комп’ютерних технологій;
• за глибиною змін.

Другим критерієм, дуже важливим для управління соціальної системи є ступінь активності і самоврядування систем: якщо активність зростає, то має місце прогрес; якщо вона зменшується – регрес. У даному випадку можуть бути використані  прості показники:  кількість винаходів, рацпропозицій, участь персоналу у самоврядуванні, цільових груп тощо.

Однак, сформована  система з управління таких її  трьох критеріїв рівня розвитку управління, які характеризують :

• здатність вносити глибокі зміни;
• складність вирішуваних системою управлінських  задач;
• інноваційну активність

буде відповідати  тільки необхідним умовам, але недостатнім для підвищення рівня  розвитку. Достатнім умовам буде відповідати конкурентноздатність об’єкту управління, його продукції або послуг.

Організації, що розвивається притаманні наступні риси:

• пристосування її до нових цілей , як того вимагають швидкі зміни умов оточення;
• здійснення співробітництва і управління змінами щодо усунення їх руйнівної дії на організацію з боку елементів структур управління;
• організація має сприятливі можливості для росту і самовдосконалення її членів, для неї характерні вільні стосунки (відкриті комунікації) та висока взаємна довіра співробітників, тому протиріччя вирішуються конструктивно;
• кожний рівень організації приймає участь в постановці цілей і прийнятті рішень, що є правилом, тому як робітники відчувають свою залученість і причетність до планування і управління змінами.

. Криза як передумова  розвитку

До характерних тенденцій сучасної економіки відносяться:  нерівномірність впровадження нової технології, різькі зміни економічної кон’юнктури, все більш зростаюча ринкова конкуренція. В таких умовах кризовий стан підприємств, що загрожує їх існуванню, перетворюється в нормальне явище ділового життя.

З теорії кризи відомо:

• кризи неминучі і масові;
• прогресивні з точки зору оновлення елементів системи і інтенсифікації розвитку;
• багатостадійні, які проходять декілька стадій чи етапів: скритий (латентний)- різкого загострення накопичених протиріч системи; депресії - коли обидві системи - стара і нова на певний час зрівнюються по силі і намічаються передумови для виходу з кризи; пожвавлення, виходу з кризи, швидкого оживлення, заміщення старої системи новою і її затвердження;
• кризи багатогранні і неповторні - взаємодіють між собою, поглиблюють одна одну, проявляючи резонансний ефект;
• кінцеві кризи.

Управління кризою:

Криза характеризується чотирма елементами дій і повноважень управління:

• подія виникає раптово і непередбачено;
• криза ставить нові проблеми, для вирішення яких у фірми немає досвіду;
• непристосованість управління до швидкої реакції веде до фінансових втрат або упущених можливостей;
• необхідна негайна реакція , прояв якої неможливий в рамках звичайних систем і процедур.

Управління кризовою ситуацією починається з усвідомлення причин, що пов’язані з кризою. Причинами кризи можуть бути зовнішні (ринок, інвестиції, конкуренція) і внутрішні (менеджмент, фінанси, технологія, інформація)

До негайних дій управління відносяться:

1. Створення робочої групи спеціалістів, впевнених в можливості побороти кризу, з метою розробки короткострокової антикризової програми:
2. Прийняття фінансових заходів, пов’язаних з використанням наявних коштів, збільшенням їх притоку;
3. Переорієнтування основних стратегій підприємства, спрямування їх на пошук нових ринків збуту, підвищення якості і після продажного сервісу;
4. Централізація влади, посилення авторитарного стилю управління в окремих аспектах управління, зокрема за виконанням антикризових заходів, а також інших стилів управління з залученням нових методів стимулювання РОЗРОБКИ творчих ідей, інтеграції зусиль різних підприємств, пов’язаних єдиним технологічним ланцюжком, в плануванні і реалізації антикризових програм; посиленням обміну інформацією між всіма рівнями управління; колективним обговоренням і оцінкою пропозицій щодо подолання кризи.

Орієнтація на коопераційний стиль управління в кризових ситуаціях не виключає використання елементів авторитарного стиля на окремих стадіях проведення антикризових програм.

5. Впровадження бюджетного планування, а також перехід до планування на 2-5 років.
6. Розробка і впровадження програми “всебічної економії”, яка включає заходи від ресурсозбереження до створення великих інтеграційних  організаційних структур підприємств.

Але всі ці дії управління спрямовані  або на економію або на залучення допоміжних коштів. При стабілізації стану приступають до реорганізації підприємства, запобігання іншої кризи. Але запобігання кризи потребує розробки плану по управлінню діяльністю підприємства в умовах виникнення кризової ситуації як ключовій у системі планування, що здійснюється в умовах реалізації системи стратегічного управління.