Споживчий кошик як складова державних соціальних стандартів в Україні

«Споживчий кошик – як складова державних соціальних стандартів в Україні»

(2012 рік)

 

План 

Вступ…………………………………………………………………………….. 2

1. Визначення поняття «споживчий кошик» ………………………………...  3
2. Склад «споживчого кошику» та основні аспекти його формування ….… 4

Висновки………………………………………………………………………… 9

Список використаних джерел ………………………………………………… 11

 

 

Вступ.

Згідно зі статтею 48 Конституції України кожна людина має право на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло [5]. Відповідно до цього визначаються основні соціальні права і гарантії, які забезпечуються чинним законодавством.

Конституція проголосила Україну соціальною державою, що зобов’язує державу відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.

Згідно Закону України  „Про державні соціальні стандарти  та державні соціальні гарантії” соціальні норми та нормативи є складовою соціальних стандартів, які в свою чергу є базою для визначення державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти  і нормативи є основою для  розрахунку видатків на соціальні  цілі  та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних  відносин,  розробки  загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку [10].

Така складова державних соціальних стандартів, якою є „споживчий кошик”, потребує законодавчого удосконалення та адаптування до динамічного розвитку країни. Адже вартість споживчого кошика у наявних цінах використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету та прожиткового мінімуму, який в свою чергу використовується для розрахунку розмірів мінімальної заробітної плати,  пенсії, соціальної допомоги тощо.

 Споживчий кошик слугує також базою для порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання.

 

1. Визначення поняття  „споживчий кошик”.

 

В економічній літературі існує декілька визначень цього поняття, загалом вони мають несуттєві відмінності, а лише доповнюють одне одного. Так, згідно із визначенням А.Г. Загороднього і Г.Л. Вознюка „споживчий кошик” - це набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для основних соціальних і демографічних груп населення [4]. У словнику економічних термінів під редакцією А.Н. Азріліяна „споживчий кошик” характеризується як зразковий розрахунковий набір, асортимент товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (або річного) споживання людини (або сім'ї) [2].

У законодавстві Російської Федерації „споживчий кошик” визначено як набір продуктів харчування однієї людини на місяць, розрахований на основі мінімальних норм споживання продуктів, що відповідають фізичним потребам людини, калорійності, вмісту основних харчових речовин і забезпечують дотримання традиційних навичок організації харчування [7]. Прийняті для розрахунків мінімальні норми споживання продуктів рекомендовані Інститутом харчування Російської академії медичних наук. Вони включають в себе продовольчі товари 11 груп: хліб та хлібопродукти, картоплю, овочі та баштанні, фрукти та ягоди, м'ясо і м’ясопродукти, рибу і рибопродукти, молоко і молокопродукти, яйця, цукор і кондитерські вироби, рослинну олію і маргарин, інші продукти (сіль, перець тощо).

З набуттям чинності Закону України „Про прожитковий мінімум” (1999 р.), під споживчим кошиком маються на увазі: набір продуктів харчування достатніх для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, а також мінімальні набори непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів визначаються в натуральних показниках, набір послуг - у нормативах споживання не рідше одного разу на п'ять років. Прожитковий мінімум визначається як загальна вартісна величина цих наборів [17].

Поняття „споживчий кошик” нерозривно пов’язане із поняттям „споживчий бюджет”, який, у свою чергу, може бути двох видів: мінімальний споживчий бюджет і раціональний споживчий бюджет.

Перший визначається як набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини. Формується він нормативним методом на основі системи споживчих кошиків, склад яких затверджується Кабінетом Міністрів України і періодично, але не рідше одного разу на п'ять років, переглядається з урахуванням реальних можливостей економіки та зміни стандартів споживання [13].

Раціональний (або оптимальний) споживчий бюджет відображає споживання товарів і послуг, забезпеченість предметами культурно-побутового та господарського призначення згідно з науково обґрунтованими нормами та нормативами задоволення раціональних, тобто, розумних потреб людини.

В той же час, поняття „споживчий кошик” інколи помилково ототожнюється експертами із споживчим набором товарів (послуг) – представників (так званий „споживчий набір”), на основі якого органи державної статистики розраховують індекс спожитих цін.

Споживчий набір в Україні  визначається Державною службою  статистики  за узгодженням із зацікавленими  міністерствами, відомствами, громадськими організаціями та науковими установами. Включення товарів (послуг) – представників до споживчого набору проводиться на підставі даних щодо фактичної структури грошових витрат населення. Вирішальним критерієм для включення до споживчого набору того чи іншого товару (послуги) є його частка в загальних грошових витратах домогосподарств: не менше 0,1% для продуктів харчування та 0,2% – для інших товарів і послуг. Таким чином, до складу споживчого набору в першу чергу входять товари та послуги, які найбільше та найчастіше споживають домогосподарства, незалежно від того, регулюються (встановлюються) ціни (тарифи) на них чи носять вільний (ринковий) характер.

З 1 січня 2012 року було запроваджено новий споживчий набір (містить          335 товарів (послуг) – представників). Морально застарілі товари та послуги були виключені з набору або замінені на більш сучасні. Зокрема, новими позиціями у наборі стали: хліб заварний та багет, олія оливкова, ківі, капуста пекінська, кондиціонери, блендери, міксери, дрилі, тонометри, підготовчі курси до вступу у ВНЗ, послуги няні, послуги лікарень, манікюр, оренда житла, страхування особистого транспорту, миття легкового автомобіля, дизельне пальне, матеріали мастильні, ноутбуки, памперси дитячі, годинники наручні, парасольки, засоби побутової хімії та ін.

Збір інформації щодо споживчих  цін (тарифів) проводиться щомісячно фахівцями територіальних органів державної статистики [18].

 

2. Склад  споживчого кошику та основні аспекти його формування.

 

Проаналізувавши чинне законодавства можна припустити, що в Україні існує декілька „споживчих кошиків”, вартісна величина яких використовується для визначення державних соціальних стандартів. 

Так, зокрема, на виконання Закону України „Про мінімальний споживчий бюджет” від 03 липня 1991 року [13], Кабінетом Міністрів України у жовтні                1991 року була прийнята постанова N 244 „Про мінімальний споживчий   бюджет” [14], якою затверджено склад споживчих товарів і послуг (споживчих кошиків), що входять до мінімального споживчого бюджету, зокрема: продовольчий кошик, який складається з 12 груп товарів;  непродовольчий кошик (4 групи товарів) та перелік послуг (4 групи).

Оскільки у вітчизняному законодавстві мінімальний споживчий бюджет фігурує як верхня межа бідності, то виникає питання у доцільності застосування даної економічної категорії, тому що по суті він слугує узаконеним орієнтиром бідності.

В економічній літературі також наголошується на тому, що мінімальний споживчий бюджет визначається суспільством як необхідний для збереження більш-менш допустимого рівня життя. Тому при формуванні споживчого кошика доцільніше виходити лише із розрахунків раціонального споживчого бюджету, оскільки в ньому вже закладено раціональні (а значить, мінімальні) норми споживання [3;6,8].

Споживчий кошик українця також визначено постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 № 656 „Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення” [11], прийнятою на виконання Закону України „Про прожитковий мінімум” [17]. Він використовується для розрахунку прожиткового мінімуму та включає для основних і соціальних груп населення у наборі продуктів харчування від 39 до 42 позицій; у наборі непродовольчих товарів  від 62 до 77 позицій; у наборі послуг – 31 позиція.

До споживчого кошика включаються науково обґрунтовані, збалансовані за потребою стандартні набори товарів і послуг, основані на мінімальних нормах і нормативах споживання, що розробляються науковими установами та організаціями відповідного профілю.

Натурально-речова структура споживчого кошика формується за такими основними складовими видатків (споживання) людини або сім'ї: продукти харчування; одяг, білизна, взуття; ліки, предмети санітарії і гігієни; предмети культурно-побутового і господарського призначення (меблі, посуд, культтовари тощо); витрати на житло, комунальні та побутові послуги, культурно-освітні заходи і відпочинок, транспорт, зв'язок, перебування дітей у дошкільних закладах та ін. При цьому набори продуктів харчування для дітей віком до 18 років формуються на основі рекомендованих для відповідного віку раціональних              норм [13].

Вартість споживчого кошика залежить від рівня роздрібних цін на товари та тарифів на платні послуги (наприклад, комунальні платежі). Така практика відома у всьому цивілізованому світі. Із кожного виду потреб до розрахунку включають придбання відносно дешевих товарів, як правило, за державними фіксованими цінами. Якщо, наприклад, на ринку даний продукт або послуга продається за більш низькими цінами, то за основу береться найнижчий рівень.

Слід відмітити, що поняття споживчого кошика існує у багатьох країнах світу, а його ціна і національні особливості в кожній країні різні. Наприклад, споживчий кошик американця нараховує 350 продуктів і послуг, француза -         507, англійця - 350, німця - 475.

Для порівняння, до споживчого кошику Великобританії включено котлети по-київськи, i-phone, шампанське і пиво в нічному клубі, обід у закусочній і відтворювач у форматі mp3 з платними музичними записами. Окрім цього, в ньому є акустична гітара, чималий перелік товарів для будинку, включаючи дверні ручки і витрати на садівника, також передбачені витрати на алкоголь і тютюн, громадське харчування, організацію відпочинку, подорожі і обслуговування автомобіля.

У кошику американця, окрім витрат на тютюнові та алкогольні вироби, передбачено витрати на освіту, мобільний зв'язок і комп’ютерний софт.

До французького споживчого кошика закладено витрати на відвідання перукарні, купівлю лаків для волосся, гелів для душу та різноманітних косметичних засобів, без яких нормальне життя малозабезпеченого французького громадянина вважається неможливим. Окрім цього, передбачені витрати на використання мобільного телефону, таксі, оренду авто, няньку для дитини, апарати для корекції зубів, а також на їжу для домашніх тварин. Засоби контрацепції включили до споживчого кошика усі європейські країни [1].

У США споживчі кошики розробляють  за бюджетом Геллера, заснованому на наборі тих товарів і послуг, які  суспільство вважає необхідними  для нормального життя. За структурою бюджету Геллера продукти харчування не повинні перевищувати 30% "кошика", непродовольчі товари - 47%, інші товари і послуги - 23%. В українському споживчому кошику комунальні послуги складають тільки близько 11%, а продукти харчування - понад 50%.

Відповідно до цих потреб введені і мінімальні зарплати. У  США місячний прожитковий мінімум  складає близько 700 доларів, а мінімальна зарплата -                1230 доларів на місяць. У країнах  Європи вони різні, але все одно виходять за              100 євро, що підтверджує правоту ООН, яка підрахувала, що за межею бідності живуть четверо з 5 українців [1].

Собівартість чинного  споживчого кошика в Україні з  урахуванням цін складає близько 1800 грн., тобто, це і є межа бідності, що перевищує встановлений на 2012 рік розмір прожиткового мінімуму, який для працездатних осіб дорівнює розміру мінімальної заробітної плати (згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік» розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає з 01.10.2012 –               1118 грн., а з 01.12.2012 становитиме - 1134 грн. на місяць) [10].

Що стосується мінімальної  зарплати, до якої споживчий кошик  має не опосередковане відношення, то в Національному форумі профспілок України вважають, що вона, як і мінімальні пенсії, повинна складати, принаймні,               3800-3900 грн., щоб відповідати реальному прожитковому мінімуму. На думку експертів, якби споживчий кошик було наповнено реальним змістом, видаткову частину бюджету необхідно було б збільшити принаймні утричі [1].

Згідно норм міжнародної практики, зокрема Конвенції МОП N 117 „Про основні цілі та норми соціальної політики”, передбачено, що при визначенні прожиткового мінімуму беруться до уваги такі основні потреби сімей працівників як продукти харчування та їхня калорійність, житло, одяг, медичне обслуговування та освіта [16].Тобто споживчий кошик має бути структурований з урахуванням достатнього поживного складу середньодобових продуктів харчування для нормальної життєдіяльності.