Технологічна конкурентоспроможність економіки України на світовому ринку

План

Вступ

1. Особливості формування  світового товарного ринку.
2. Передумови залучення України до світового ринку.
3. Технологічна конкурентоспроможність економіки України на світовому ринку.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Перехід до ринкової економіки спричинив докорінні зміни в економічних відносинах між товаровиробниками і споживачами агропромислової продукції, змінилися і функції держави. Її організаційну роль поступово беруть на себе вільні ринкові інститути, які сприяють створенню нових форм господарських зв’язків між підприємствами суміжних галузей. Однак важливо, щоб ринкові інституції розвивались не тільки на національному, а й на регіональному рівні, зв’язуючи в єдину систему регіональний, національний і світовий ринки. Лише за таких умов товаровиробник зможе повною мірою скористатися вигодами кон’юнктури ринків, правильно побудувати свою маркетингову стратегію: товарну і цінову політику, політику товаропросування.

Можливості висококонкурентного розвитку національних економік передусім визначаються чинниками, що створюють передумови інноваційного зростання та технологічної модернізації. Зміцнення технологічної конкурентоспроможності країн з перехідною економікою пов’язується з формуванням нових механізмів інноваційного розвитку та технологічного удосконалення національної економіки, які відповідатимуть реаліям ринкової економіки, за одночасної адаптації та вдосконалення існуючих,сформованих адміністративною системою, механізмів.

Факторні умови конкурентоспроможності. Україна була і продовжує залишатись складовою світового господарства. Проте на відміну від радянського минулого її сучасне успішне входження у світовий ринок в умовах здійснення системної трансформації є важливим чинником, що зумовлює її майбутнє.

 

 

 

 

1.Особливості формування  світового товарного ринку.

          Традиційною і найбільш розвиненою формою міжнародних економічних відносин є зовнішня торгівля. Торгівлі припадає на частку близько 80 відсотків всього об'ємам міжнародних економічних відносин[5]

           Зовнішня торгівля  є важливою і історично першою формою міжнародних економічних відносин. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами. Це торгівля однієї країни з іншими країнами світу. Вона складається з ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів. В сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю.

            Основою зовнішньоторговельних політик держав завжди були концепції міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. На сьогодні можна виокремити п’ять груп концепцій розвитку міжнародної торгівлі:

• меркантилізму (раннього та пізнього);
• переваг (абсолютних і відносних);
• факторів виробництва;
• неотехнологічні;
• конкурентоспроможності.[1,с.54]

             В сучасних умовах у міжнародній торгівлі приймають участь всі суб’єкти світового господарства. В її основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення вищеназваного розподілу праці (у виді загального, часткового та одиничного) породжує різноманітність форм і напрямків міжнародної торгівлі. Глибокий вплив на неї справляє науково-технічна революція, що прискорила якісні перетворення всіх елементів продуктивних сил і зрушення в географічній та товарній структурі світових товаропотоків.[4]

              Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

             Не викликає сумнівів, що на сучасному етапі міжнародна торгівля грає зростаючу роль в господарському розвитку країн, регіонів, всієї світової спільноти. Впродовж післявоєнного періоду вартісні об'єми світової торгівлі швидко збільшувалися, а їх середньорічні темпи зростання приблизно в 1,5 разу перевищували темпи зростання світового виробництва. [3]

              Внаслідок цього, з одного боку, зовнішня торгівля стала нині могутнім чинником економічного зростання, а з іншого боку, відбулося помітне підвищення залежності країн від міжнародного товарообміну.

               Реалізовуючи свої товари на світовому ринку, та або інша країна дістає можливість широких торгових контактів, обміну своїх товарів на товари, які сама не проводить, або виробництво яких їй економічно невигідно, хоча потреба в такого роду товарах ця країна випробовує.

                Основними операціями в світовій торгівлі виступають експорт і імпорт. Експорт - це вивіз товарів за межі даної країни, імпорт - ввезення товарів на територію своєї країни. Залежно від походження і призначення товарів експорт і імпорт можна умовно розділити на види.

Види експорту:

• вивіз товарів, вироблених в даній країні;
• реекспорт, тобто вивіз  товарів, які раніше були привезені в цю країну ззовні, включаючи товари, придбані на аукціонах, виставках, ярмарках і др.;
• тимчасовий вивіз за межу національної продукції на виставки, ярмарки і так далі з подальшим поверненням;
• вивіз сировини і напівфабрикатів для переробки за кордоном.[1,с.54]

Види імпорту:

1. ввезення з-за кордону товарів для реалізації їх на території даної країни;
2. ввезення сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей для подальшої переробки у себе в країні;
3. реімпорт, тобто зворотне ввезення з-за кордону раніше вивезених за рубіж національних товарів;
4. тимчасове ввезення товарів на міжнародні виставки, ярмарки, аукціони;
5. ввезення продукції в порядку прямих виробничих зв'язків.

          Сума експорту і імпорту називається товарообігом, різниця між ними - торговим балансом. Величина, на яку розрізняються експорт і імпорт - сальдо торгового балансу. Якщо експорт перевищує імпорт, торгове сальдо позитивне. Якщо імпорт перевищує експорт - торгове сальдо негативне

          Аналіз динаміки світового ринку товарами обчислюється поряд показників. До них відносяться:

• вартісною об'єм зовнішньої торгівлі, визначуваний на основі валютного курсу;
• фізичний об'єм зовнішньої торгівлі, визначуваний в національній валюті, але що переводиться в долари США.[5]

            Отже, на сучасному етапі міжнародна торгівля грає зростаючу роль в господарському розвитку країн, регіонів, всієї світової спільноти. Реалізовуючи свої товари на світовому ринку, та або інша країна дістає можливість широких торгових контактів, обміну своїх товарів на товари, які сама не проводить. 

 

 

2. Передумови залучення України до світового ринку.

Конкурентоспроможність виступає як універсальна вимога, що ставиться відкритою господарською системою до будь-якого національного економічного суб'єкта. Вона дає можливість забезпечувати порівнянні зі світовим рівнем споживчі якісні та цінові характеристики товару або послуги незалежно від ринку, до якого вони належать, — внутрішнього чи зовнішнього.

Проведені вітчизняними спеціалістами дослідження показали, що за станом факторних умов Україна не переважає більшість країн світу і значно поступається його індустріально розвинутому авангарду. Серед інших чинників на першому місці за своїми негативними наслідками стоїть різке скорочення обсягів інвестицій порівняно з дореформеним рівнем. Це помітно звузило поле діяльності для всієї переробної, машинобудівної, і особливо оборонної, промисловості. Звуження платоспроможного попиту спричинили також інфляція, що знецінила доходи підприємств та населення, і жорстка урядова грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення помірної нестачі грошей в обігу [1,c.54].

Одна із основних причин стримування розвитку виробництва і відповідно міжнародної торгівлі готовою продукцією — наявний дисбаланс між фізичним та монетарним секторами економіки України. У період трансформації економіки України від адміністративно-командних форм організації господарських процесів до ринкових частка грошових ресурсів у загальній структурі обігових коштів підприємств мала б зростати.

Специфіка нинішньої соціально-економічної і монетарної ситуації в Україні (невисокий за світовими мірками рівень доходів населення, нестача обігових засобів у підприємств та ін.) зумовлює ставлення споживачів до вибору продукції. Перевага, як правило, віддається більш дешевим, а не більш якісним її видам. Тому масовий попит на внутрішньому ринку за своєю вимогливістю до споживацьких якостей і якості продукції поступається попиту в промислово розвинутих країнах, що позбавляє вітчизняні підприємства можливості орієнтуватися на перевагу внутрішнього ринку при просуванні своїх виробів на ринки цих країн. Вихід на ринки країн, що розвиваються, та інших країн з перехідною економікою, з опертям на відносно невимогливий внутрішній попит, може принести українським виробникам лише тимчасовий успіх, а в кінцевому підсумку здатний призвести до консервації технологічної відсталості виробництва.

Україна має масштабний і диференційований за галузями промисловий комплекс, спроможний випускати різноманітну продукцію — від найпростіших інструментів до космічних об'єктів. Однак, промисловий виробничий апарат України істотно зношений, значна частина основного капіталу морально і фізично застаріла. Країна, по суті, не має жодного важливого блоку суміжних підприємств, всі елементи якого були б конкурентоспроможними на світовому ринку[5].

Спроможність економічного середовища України визначається можливістю її підприємств і фірм утримувати та нарощувати конкурентні переваги. Тому одне з найважливіших завдань держави в умовах перехідної економіки — формування середовища, яке сприяло б підтриманню конкурентоспроможності на рівні фірми. Це завдання залишається актуальним і в ринковій економіці. Істотною мірою цим пояснюється подальше зростання у промислово розвинутих країнах в останні два десятиріччя участі держави у підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Уряди розвинених країн розробляють і реалізують спеціальні програми забезпечення конкурентоспроможності, беруть на себе безпосередню турботу про розвиток і здешевлення потрібної для цього інфраструктури — науки, системи зв'язку, збору інформації, переглядають податкове законодавство з метою заохочення конкурентоспроможних галузей.

Проблеми входження у світову економіку. Незважаючи на економічне зростання в перші два роки нового століття, підстав для оптимістичних оцінок ще замало, оскільки воно не опирається достатньою мірою на чинники довготривалої дії.

Здатність сучасного уряду України реалізувати намічені на перспективу програмні дії сприяння входженню вітчизняної економіки у світове господарство — важливий чинник підвищення її конкурентоспроможності. Без цілеспрямованої політики держави, яка змінює стан економічного середовища на краще, вітчизняний бізнес не матиме необхідної мотивації для розвитку своїх конкурентних переваг[3].

Політики і урядовці мають усвідомити, що на ринку товарів і послуг конкурують не стільки держави, скільки конкретні підприємства і фірми. У процесі подальшої адаптації до ринкових умов українському підприємництву доведеться змінювати попередні орієнтири, що сформувалися і утвердилися в період "дикого" капіталізму. У ході утвердження і розширення підприємницької діяльності необхідно буде освоювати норми цивілізованого ведення бізнесу, формувати нову етику ділових відносин, використовувати у своїй діяльності стратегії, націлені на розвиток підприємств і задоволення потреб ринку.

Аналіз позитивних результатів останніх років розвитку економіки України показав, що вихід країни на траєкторію зростання став можливим завдяки відкритості економіки й активному використанню зовнішньоекономічного чинника. Вони опираються на наявні в Україні, нехай і недостатньо відчутні, конкурентні переваги. Разом з тим країні потрібно змінювати нинішню однобічну метало-сировинну спеціалізацію, яка не може слугувати надійною основою для стабільності довготривалого економічного зростання.