Функція грошей як міри вартості ретроспективний аналіз

 

 

План

Вступ

1. Історія розвитку грошей

2. Функції грошей. Гроші як міра вартості

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Вступ

 

В економічній науці дослідження грошей та грошових систем є традиційним об'єктом наукових пошуків. В більшості економічних теорій монетарна проблематика займає чільне місце, що пов'язано з роллю грошей в сучасних ринкових економіках. Вирішити більшість теоретичних та практичних проблем сучасної економіки можливо, тільки тією чи іншою мірою торкаючись монетарної проблематики.

Вивчення суті грошей присвятили свої зусилля такі вчені як: А. Сміт, Д.Рікардо, К. Маркс, Дж. Кейнс, М. Фрідман, К. Макконелл і С. Брю, С. Фішер, Л. Харрис, Г. Габбард, М. Туган-Барановський, А. Гальчинский, М. Савлук.

Під грошима часто розуміється все те, що звичайно приймається в обмін на товари і послуги; продукт угоди між людьми; товар особливого роду, що виконує роль всезагального еквівалента; те, що використовується як гроші.

Виходячи з того, що гроші є явищем суспільним їх сутність змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому і не дивно, що багатовікові дослідження сутності грошей на сьогодні не дають однозначної й остаточної відповіді на питання, що ж таке гроші. В той же час існують альтернативні підходи до вирішення сутності грошей. Панівним у сучасній західній грошовій теорії є суто емпіричний підхід. Суть грошей за цим підходом визначається, як правило, лише на основі їх функціонального застосування.

Отже, метою даної роботи є вивчення функцій грошей та ретроспективний аналіз грошей як міри вартості.

 

 

1. Історія розвитку грошей

 

Монетарна теорія розрізняє поняття «гроші як економічна категорія», що уособлює функціонально визначену систему економічних відносин, і «гроші як матеріальний носій цієї системи». Ці поняття не слід змішувати, бо їхній аналіз має неоднозначне пізнавальне навантаження. Водночас бажано враховувати і те, що викликана історичним розвитком економічних, у т.ч. ринкових, зв'язків еволюція грошових відносин, їх структурне і функціональне ускладнення, зумовлює адекватну еволюцію функціональних форм і, відповідно, — матеріального носія грошей. Нижче дається загальний огляд розвитку грошей не в першому, а в другому визначенні — грошей як матеріального носія відповідних економічних відносин.

Так історично склалося, що появі грошей передувала епоха натурального обміну. Її заступила епоха товарних грошей.

Не слід ототожнювати товарну форму грошей лише з використанням у цій ролі золота та срібла. Розглядаючи ці коштовні метали як носії грошових відносин, слід враховувати, що золото і срібло не відразу почали монопольне виконувати зазначену функцію завдяки своїм специфічним властивостям. Локальність ринків, їхня функціональна відокремленість на попередніх етапах розвитку дозволяли множинність товарів, що використовувались у ролі грошей. Як правило, це був товар найбільшого попиту і воднораз найцінніший для певного ринку, і його будь-коли можна було обміняти на іншу споживчу вартість. Йдеться про такі товари, як худоба, хутро, тютюн, риба, мушлі, оливкова олія, різні види металів, у т.ч. золото і срібло.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважається, що перші монети з'явилися в Китаї та в країнах Близького Сходу у VIII—VII ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис. років тому в Ассирії почали карбувати монети із золота.

Металеві гроші були в обігу і на території Київської Русі: в IX—XI ст.—здебільшого срібні, частково— золоті монети, що витіснили хутро окремих пухнастих звірів — куниць, білок та інших тварин, використовуване до того як гроші. Вважається, що однією з перших карбованих монет Київської Русі була гривня — срібний злиток вагою в півфунта.

Протягом тривалого часу в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія монет, чия номінальна вартість менша за їхній металевий вміст, є ошуканством населення. Тому скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла служити масштабом цін за власним ваговим виміром.

Від 2-ї половини XIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (вагової) вартості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їх емісію, дістав назву сеньйорат. Сеньйорат присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

Для багатьох країн із функціонуванням товарних грошей було характерним використання системи біметалевого обігу — одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. У цьому випадку державою встановлювалися фіксовані пропорції між їх номінальними визначеннями, які відповідно до змін в емісійних витратах коли-не-коли коригувалися.

Епоху товарних (металевих) грошей заступила епоха грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперові гроші почали використовуватися у функції засобу обігу понад тисячу років тому. Вважається, що вперше паперові гроші з'явились у Китаї ще у VIII ст. н.е. У Європі це сталося значно пізніше. У Франції їх емісія розпочалася 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг мав місце в Англії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банкові ще 1762 р. Попервах їх випуск мав епізодичний характер, але з 1771 р. здійснювався на регулярних засадах. Емісія паперових грошей у Північній Америці розпочалася наприкінці XVII ст.

В Росії паперові асигнації з'явилися 1769 р., в період царювання Катерини II. Спочатку вони вільно розмінювались на срібні гроші, заступаючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 р. було емітовано асигнацій майже на 18 млн. рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ. Курс асигнацій становив 99—98 коп. сріблом за рубель асигнаціями. В 1786 р. емісія вказаної грошової одиниці досягла 45,3 млн. рублів.

Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не була чимось аномальним. Йдеться про цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний із розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошових відносин. Ба більше — вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.

Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу не розмінюваних на золото чи срібло паперових грошей. Від початку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалось як аномальне явище, як виняток з дійсної практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті певної держави. Скажімо, в Англії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 р. було викликане наполеонівськими війнами та фінансуванням їх (значною мірою) надмірною емісією паперових грошей. Подібні факти мали місце і в інших країнах.  Повний відхід від конвертованості (обміну) паперових грошей в золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинила такий обмін під час великої депресії — економічної кризи 1929—33 рр. і в перші після кризові роки.  Золото повністю втратило грошові функції. Сталася його демонетизація, і воно перетворилось на звичайний товар.

Власне, на цій базі здійснився остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість — ту, що безпосередньо втілювалась у монетарному товарі як носії грошових відносин. Суть грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару.

Епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються на кредитних засадах. Це водночас і епоха банківських грошей — грошей, що функціонують значною мірою на безготівкових засадах, грошей, які поступово трансформуються в електронні символи і знаки.

 

 

2.  Функції грошей. Гроші  як міра вартості

 

Визначення суті грошей і, відповідно до цього, фундаментальних засад їх розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. В теорії грошей існує багато розбіжностей та невизначеностей з цього питання. Це помітно ускладнює розвиток не лише теорії, а й практики грошових відносин. «Неясність з приводу поняття й природи грошей,— писав стосовно цього на початку 1970-х рр. у своїй книзі відомий американський економіст П.Девідсон,— є лихом економічної професії»1. Однак, попри своєрідний бум у розвитку теорії грошей, що стався в останні десятиріччя, ситуація практично не змінилася. І в наші дні, пише американський економіст Л.Гарріс у своїй фундаментальній праці, присвяченій спеціальному дослідженню зазначеної проблеми, «грошова теорія не може розглядатися як цілісна і загальноприйнята концепція, у ній лишається ще багато суперечливого»2.

З урахуванням складнощів, про які йдеться в економічній літературі, визначився як панівний суто емпіричний підхід до розгляду порушеного питання. Суть грошей визначається, як правило, лише на основі їх функціонального застосування.

Треба зрозуміти мотиви функціонального підходу до визначення змісту питання, яке розглядається. У даному випадку увага акцентується на суто прикладному аспекті визначення грошей. А відтак теоретичні проблеми, що характеризують їхню глибинну суть, не набувають істотного значення. Тому їх цілком свідомо знехтувано, і форма зовнішнього вияву грошей, що реалізує себе через грошові функції, сприймається як безпосередній вираз їхньої суті.

Добре відомо, що в ринковій економіці, на будь-якому етапі, її розвитку, вся сукупність господарських зв'язків реалізується через систему вартісних відносин. І це природно. Вартість визначає не лише конкретно-історичні умови суспільного виробництва товарів і послуг, а й специфічні особливості їх обміну, розподілу і споживання. Вона характеризує органічну єдність цих структур і в цьому відношенні виступає як економічна категорія, що визначає найглибші основи суспільного відтворення. Завдяки цьому теорія вартості, незалежно від того, як вона трактується і яке місце займає в тому чи тому напрямку економічної думки, завжди виступає в ролі об'єктивного підґрунтя для аналізу економічних процесів, виконуючи тим самим загальну методологічну функцію процесу пізнання.

Гроші, обслуговуючи рух вартості в процесі суспільного відтворення, здатні набувати різноманітних форм і виконувати чисельні види роботи. Ось чому продовжуються дискусії щодо тлумачення окремих видів функцій та їх кількості. Приміром, ряд відомих економістів схиляються до думки, що гроші виконують лише три функції: засобу обігу, засобу збереження вартості і як одиниці рахунку. Представники класичної економічної теорії визнавали наявність п’яти функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових грошей. Ця концепція була панівною в системній економічній теорії. Вона дозволяє розглядати гроші як історичну категорію, яка не може бути статичною. Особливості розвитку суспільного виробництва й ринкових відносин формують певну сукупність функцій грошей та їх взаємодію, визначають, які функції змінюються і відмирають, а які з’являються (рис. 1).

Рис. 1. Основні функції грошей

 

 

 Роль грошей як міри вартості полягає у їх здатності вимірювати вартість товарів та їх цін, що робить усі товари співмірними. Як засіб обміну вони використовуються для купівлі товарів і послуг. У функції нагромадження гроші використовуються як актив, що після продажу товарів зберігає купівельну силу на майбутнє. Як засіб платежу гроші функціонують в системі боргових платежів у формі кредитних грошей - векселів, банкнот; і реальних грошей - золота, монет, паперових грошей. Як світові, гроші використовуються у міжнародних розрахунках.

Першою і найважливішою є функція міри вартості. Вона означає здатність грошей вимірювати вартість усіх товарів і виступати посередником у визначенні ціни, забезпечувати еквівалентність обміну, робить товари співмірними. Але товари стають співмірними між собою за допомогою грошей тому, що як і повноцінні гроші мають однакову основу - абстрактну суспільно-необхідну працю. Тому грошовий вираз вартості товару - ціна - є лише ідеальною формою вартості. Ціну може мати лише той товар, який знаходиться у відносній формі вартості. А самі гроші ціни не мають, їх вартість визначається купівельною силою, що знаходить свій вираз у абсолютній кількості товарів, які можна придбати за дану грошову одиницю (1). 

                       (1)

Вивчаючи функцію грошей як міри вартості, необхідно висвітлювати новітні поняття сучасного масштабу цін, в основі якого нині лежить не вагова цінність грошового металу, а певна частка товарної вартості, пропорційно якій здійснюється вимірювання вартості кожного товару.

Мірою вартості в Україні діє гривня, в Німеччині була німецька марка, а нині - євро, в Російській Федерації - рубль, в Мексиці - песо тощо. Гроші у даній функції однорідні. За часів колишнього офіційного закріплення визначеної вагової кількості золота величина вартості долара, фунта стерлінгів, франка, марки й інших грошових одиниць відповідала затратам суспільної праці на видобування відповідної вагової кількості золота. Це дозволяло ідеально (подумки) вимірювати будь-яку кількість суспільної праці в товарах та виражати її в ціні.

На основі міри вартості встановлюється ціна, що є грошовим виразом вартості товару. Остання залежить, з одного боку, від вартості товару, а з іншого — від величини вартості самої грошової одиниці. Вартість товару може лишатися незмінною, однак у випадку, коли вартість грошової одиниці знижуватиметься, ціни товарів зростатимуть. Йдеться про обернено пропорційну залежність ціни та вартості грошової одиниці.

Гроші реалізують свою функцію міри вартості не безпосередньо, а через їхню взаємодію з масштабом цін. Річ у тім, що вартість виражає економічне відношення, яке уособлює суто соціальну якість товару. Звідси і гроші реалізують функцію міри вартості ідеально, тобто уявним прирівненням товару, що продається, до золота як монетарного товару, певна кількість якого представлена в грошовій одиниці. Звідси випливає ще одна принципова особливість функції міри вартості: вона реалізується лише в органічному поєднанні з масштабом цін.

Масштаб цін — суто технічна функція грошей. Вона являє законодавчу фіксацію вагової кількості монетарного металу (золота чи срібла), що закріплюється державою за певною грошовою одиницею. Як уже зазначалося, коли вперше розпочалося карбування монет, масштаб цін збігався з їхнім ваговим вмістом. Та з часом у процесі еволюційного розвитку грошових відносин масштаб цін почав відокремлюватися від безпосереднього вагового вмісту.