Школи управління

«Нова школа»

Зазначена школа управління, або якісна школа (з 1960р.) характеризується прагненям впровадити в науку  управління методи і апарат точних наук таких як кібернетика і теорія дослідження операцій. Представниками цієї школи були Р. Акофф, Л. Берталанфі, С. Бір, Р. Люс та ін.

Кількісна школа (нова школа 1950 — дотепер)

Сучасний менеджмент, заснований на науковому дослідженні  управління, займається використанням  наукового підходу до практики управління. Саме це дало можливість розвинути  нову концепцію менеджменту шляхом використання математичних методів та комп'ютерної техніки, дав їй відповідну назву "кількісна (управлінська) школа".

Представники цієї школи  вважають управління процесом логічним та який піддається формалізації, який можливо виразити математично.

Найчастіше проблеми кількісної школи пов'язуються з  дослідженням операцій (проектуванням  та функціонуванням операційних  систем), процесами розробки та прийняття  управлінських рішень, побудовою  інформаційних систем.

Найбільш відомими представниками цієї школи є Д. Марч, Г. Саймои, Р. Акофф, Д. Вудворд, Д. Томпсон, Н. Лоуренс.

Дослідження в межах кількісної школи передбачає реалізацію певних дій (процедур):

1. Виявлення операційної  проблеми.

2. Вироблення моделі  ситуації, яка спрощує реальність  і подає її абстрактно;

3. Надання змінним  моделі кількісних значень з  метою описати кожну змінну  та зв'язки між ними.

Більшість методів і засобів кількісної школи мають такі характеристики:

1. Головна увага зосереджується  на прийнятті рішення: основний  і кінцевий результат аналізу повинен втілюватися у вигляді керуючого впливу. Процес прийняття рішення є головною складовою частиною повсякденної діяльності керівників виробництва.

2. Критерієм вважається  економічна ефективність. Вибір  керуючого впливу повинен здійснюватися на основі порівняння величин, які характеризують стан підприємства і впливають на його процвітання в майбутньому (затрати, доходи, норма прибутку тощо).

3. Використання формалізованих  математичних моделей, які є,  по суті, можливими варіантами  вирішення проблеми.

Модель — це форма  зображення реальності. Звичайно, модель спрощує реальність, або зображує її абстрактно. Моделі полегшують розуміння  складності реальності. Процедури перетворення даних повинні бути досить зрозумілими  і докладними, щоб будь-який аналітик міг отримати на основі однакових даних одні і ті ж результати.

4. Залежність від комп'ютера.  Необхідність використання комп'ютера  пояснюється складністю математичних  моделей, великим обсягом даних,  а також значною кількістю  обчислень, які виконуються по моделюванню.

Внесок кількісної школи: розробка та застосування моделей для поглибленого розуміння управлінських проблем; розвиток кількісних методів на допомогу керівникам у складних ситуаціях.

До недоліків  школи відноситься: вузькоспеціалізований підхід до управління; неможливість повного врахування людського фактора.

2.4 Школа науки  управління (кількісна школа)

Становлення школи науки  управління пов'язано з розвитком  математики, статистики, інженерних наук і інших суміжних з ними областей знань. Найбільш відомими представниками цієї школи є Р. Акофф, Л. Берталанфі, С. Бір, А. Гольдбергер, Д. Фосрестер, Р. Люс, Л. Клейн, Н. Джорджеску-Реган.

Школа науки управління сформувалася на початку 50-х рр. ХХ ст. і успішно функціонує і в теперішній час. У школі науки управління розрізняють два головних напрямки:

1. розгляд виробництва  як "соціальної системи" з  використанням системного, процесного  і ситуаційного підходів;

2. дослідження проблем  управління на основі системного  аналізу і використання кібернетичного підходу, включаючи застосування математичних методів і ЕОМ.

Системний підхід припускає, що кожний з елементів, що складають  систему (розглянуту організацію), має  свої визначені мети.

Процесний підхід ґрунтується  на положенні про те, що усі функції управління залежать одна від одної.

Ситуаційний підхід безпосередньо  пов'язаний із системним і процесним  підходами і розширює їхнє застосування на практиці. Сутність його полягає  у визначенні поняття ситуації, під  якою мається на увазі конкретний набір обставин, які роблять вплив на організацію у визначений час.

Заслуга школи науки  управління полягає в тім, що вона зуміла визначити основні внутрішні  і зовнішні перемінні (фактори), що впливають  на організацію.

Другий напрямок школи  науки управління пов'язано з розвитком точних наук і, насамперед, математики. У сучасних умовах багато вчених називають цей напрямок новою школою.

Початок застосування математичних методів  в економічних дослідженнях у XІХ ст. пов'язують з ім'ям французького економіста А. Каунота (1801-1877). Можливість використання математики для рішення економічних проблем викликала великий інтерес у суспільстві.

Ряд великих фахівців, таких як В.К.Дмитрієв, Г.А.Фельдман, Л.В.Канторович, внесли великий вклад у розробку і розвиток економіко-математичних методів (ЕММ). Особливе місце належить Д.Е. Слуцькому, відомому своїми роботами по теорії імовірності і математичній статистиці. У 1915 р. він опублікував статтю "До теорії збалансованості бюджету споживача", що дуже вплинула на розвиток економіко-математичної теорії. Через 20 років ця стаття одержала світове визнання.

Перша в СРСР Лабораторія економіко-математичних методів була створена в 1958 р. в Академії наук B.C. Немчиновим.

У 1930 р. у м. Клівленді (США) була утворена асоціація "Міжнародне суспільство для розвитку економічної теорії в зв'язку зі статистикою і математикою", у яку входили відомі економісти І. Шумпетер, І. Фішер, Р. Фріш, М. Калецкий, Я. Тінберген і ін. Асоціація стала випускати журнал "Економетрика". Утворення цієї асоціації послужило відправним моментом створення математичної школи економістів.

Таким чином, 50-і рр. XX ст. характеризуються формуванням нового етапу в розвитку управлінської думки. На основі синтезу  ідей, висунутих у попередні періоди, дослідники прийшли до розуміння необхідності комплексного підходу до управління. Крім того, була сформульована ідея про те, що управління - це не тільки наука, але і мистецтво.

Кількісна школа, або нова школа  управління до якої належить Р.Аккоер. С.Бір, А.Екман, Е.Квейд та ін. яку характеризують як технократичну бо представники цієї школи розглядали управління як логічний процес, який може бути виражений математично, вони намагалися розвивати і використовувати кількісні методи для надання допомоги менеджерам в прийнятті рішень за складних і кризових ситуацій. Виявивши неспроможність своїх менеджерів справлятися з наростаючими труднощами в стосунках з зовнішнім середовищем, особливо на фоні японського впливу в управлінні, американські корпорації стикнулися з кризою керованості своїх господарських систем. Подальша гуманізація виробничих відносин і пошуки виходу з цієї кризи зумовили нову управлінську парадигму, під якою розуміють нову систему поглядів у менеджменті. Парадигма- це система понять, найузагальненіша модель явищ, стосовно до якої решта характеристик- є окремими частинами. Зміна парадигми - це зміна всієї системи понять [4, c. ]. Її базові положення полягають в деякій відмові від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту і в широкому використанні системного і ситуаційного підходів, котрі, в свою чергу, не ведуть до негайного руйнування структур, що склалися, систем і методів менеджменту (а якби доповнюють їх), поступово пристосовуючи їх до нових умов. 
При традиційному підході підприємство розглядається як закрита система, його цілі і завдання вважаються заданими і залишаються, як і інші умови діяльності, досить стабільними протягом тривалого часу. А нова парадигма заснована на процесному, системному та ситуаційному підходах до управління. Процесний підхід. Ще представники школи адміністративної управління намагалися описати функції менеджера, однак розглядали їх як незалежні одна від одної. На противагу цьому сучасний процесний підхід розглядає управління як цілісну діяльність, що складається із взаємопов’язаних функцій. А системний підхід базується на тому, що організація розглядається як відкрита система, головні передумови успіху системи шукаються не всередині, а поза нею, тобто успіх пов'язується з тим, наскільки вдало фірма пристосується до свого зовнішнього (оточення) - економічного, науково-технічного, соціально-політичного тощо. В основі системного методу пізнання лежить поняття системи як цілісності, що складається із взаємопов’язаних частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого – системи. З такого мислення випливає ситуаційний підхід до управління, згідно з яким вся внутріфірмова побудова системи управління має бути відповіддю на різні за своєю природою впливи з боку зовнішнього оточення та деяких інших її характеристик, зокрема технології виробництва та якості її людських ресурсів. Під ситуацією слід розуміти набір пов’язаних обставин , що зумовлюють стан об’єкту управління в конкретний час. Тому наступна важлива риса нової парадигми - це концепція підприємства як соціальної системи.