Контрольная работа по дисциплине "Экономическая теория"

Маржиналі́зм (фр. marginale — додатковий) — напрям економічної теорії кінця XIX ст., який широко використовується в аналізі економічних процесів і законів граничної величини. Термін «маржинальна революція» зазвичай використовується в зв'язку з майже одночасними, але абсолютно незалежними відкриттями на початку 70-х років XIX ст. У. Джевонсом, К. Менгером і Л. Вальрасом принципу знижувальної граничної корисності, як фундаментального елемента при побудові нового типу статичної мікроекономіки. Найважливіші елементи маржинализму як напрямку фінансової науки:

• Використання граничних величин(лат. margin – граничний). Маржиналістів цікавила зміна тієї чи іншої величини при зміні іншої величини на одиницю.
• Суб'єктивізм, тобто підхід, за якого всі економічні явища досліджуються й оцінюються з точки зору окремого господарчого суб’єкта.
• Гедонізм господарюючих суб'єктів. Людина розглядається маржиналістами як раціональна істота, метою якої є максималізація власного задоволення.
• Статичність.Вивчення використання рідкісних ресурсів для задоволення потреб людей в даний момент часу.
• Ліквідація пріоритету сфери виробництва, характерного для економічного аналізу класиків.
• Сприйняття ринкової економіки як рівноважної системи.[1]

Починаючи вивчення цього питання, необхідно передовсім з'ясувати для себе, що поява маржиналізму (marginal — граничний) була об'єктивно зумовлена глибокими якісними змінами на мікро- та макрорівнях, які сталися в останній третині XIX ст. в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу, а саме: все більшою монополізацією економіки, формуванням складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків та ін. Значною мірою його поява стала наслідком величезного прогресу науки, особливо її природничих і гуманітарних галузей. Засновниками маржиналізму вважаються австрієць Карл Менґер (1840—1921), англієць Вільям Стенлі Джевонс (1835—1882) і француз Леон Вальрас (1834—1910).

Кейнсіанство - одна з провідних течій сучасної економічної думки. Кейнсіа́нство — у економічній теорії 20 століття — одна з чільних[1] макроекономічних шкіл, закладених Джоном Кейнсом. Започаткована працею «Загальна теорія зайнятості, відсотків і грошей» (The General Theory of Employment, Interest and Money, 1936).

Головною 3 цих особливостей було швидке руйнування з розвитком капіталі-зму механізмів автоматичного ринкового саморегулювання. На межі XX ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Отже, сама дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механі-зму автоматично забезпечувати рівновагу на ринках товарів, пра-ці та капіталу. 

Нині кейнсіанство як теоретична система і як концепція еконо-мічної політики втратила колишню панівну роль і перебуває в опо-зиції до поширеної всюди консервативної ортодоксії. Але воно жи-ве, модернізується, розвивається. Кейнсіанська школа створила сис-тему категорій та взаємозв'язків, без яких сьогодні неможливо уяви-ти економічну теорію і економічну політику Заходу.