Братські школи зумовили появу
на Україні не тільки початкових і середніх
шкіл, а й вищих навчальних закладів, серед
яких провідним стала Києво-Могилянська
Колегія (1631), яка пізніше перетворилася
в Києво-Могилянську академію (1703). Тут
великий філософ-математик Феофан Прокопович
читав математику (1704 р.), де приділяв значну
увагу методу гри. Дидактична гра розглядалась
і в знаменитій книзі Леонтія Магніцького
«Арифметика сиречь наука числительная»,
яка перевидавалася впродовж 50 років в
Російській імперії (з 1703 по 1753 р.) як підручник
з арифметики.
Спробу систематичного вивчення
методу гри першим зробив в кінці XIX ст.
німецький вчений К. Гросс, який вважав,
що в грі відбувається попередження інстинктів
стосовно майбутніх умов боротьби за існування
(«теорія попередження»).
Німецький психолог К. Бюлер
визначав гру як діяльність, що відбувається
заради одержання "функціонального
задоволення". Фрейдисти бачать в грі
вираження глибинних інстинктів або потягів.
Г.В. Плеханов вказував, що гра виникла
з праці.
Теорію гри, яка виходить із
визнання її соціальної природи, розробляли
психологи Епаркін, Л. С. Виготський, А.
Н. Леонтьєв. Пов'язуючи гру з орієнтовною
діяльністю, Д. Б. Ельконін визначає гру
як діяльність, в якій складається і вдосконалюється
управління поведінкою.
Відмінними ознаками розгортання
гри є ситуації, що швидко змінюються,
в яких виявляється об'єкт після дій з
ним, і надзвичайно швидке пристосування
дій до нової ситуації. В структуру гри
дітей входять: ролі, взяті на себе тими,
хто грає, його як засіб реалізації цих
ролей; ігрове вживання предметів, тобто
заміна реальних предметів ігровими, умовними,
реальні відношення між тими хто грає,
одиницею гри і в той же час центральним
моментом, що об'єднує всі її аспекти, є
роль.
Сюжетом гри постає відтворююча
в ній галузь дійсності; змістом гри виступає
те, що відтворюється дітьми в ролі головного
моменту діяльності і відношень між дорослими
в їх трудовому і суспільному житті.
Сутність дидактичних ігор
полягає в тому, що діти розв'язують пізнавальні
навчальні завдання, запропоновані їм
у цікавій формі, і, таким чином, оволодівають
досвідом розумової діяльності, виробляють
вміння застосувати знання в різних ситуаціях.
Прогресивна педагогіка у всі
часи високо цінила ігрові форми цілеспрямованої
організації життя дітей.
Зокрема, високо цінили гру
великі педагоги К. Д. Ушинський, С. Т. Шацький
і В. О. Сухомлинський і багато про неї
писали.
А. С. Макаренко називав гру
усвідомленою діяльністю, а радість гри
— «радістю творчою», «радістю
перемоги». В його роботах гра розглядається
як могутній засіб виховання волі, колективізму,
практичних навичок.
О. М. Горький вважав бажання
дітей грати природною необхідністю і
стверджував, що за допомогою гри діти
пізнають реальний світ. Великий письменник
вважав бажання дітей грати «біологічно
законним» і стверджував, що гра для дітей
— основний шлях пізнання світу.
Дитина хоче діяти як дорослий,
але її можливості і умови такі, що вона
не може це здійснити. Наприклад, дитині
цікаво і дуже хочеться керувати справжнім
автомобілем, їхати верхом на коні, прати
білизну, забивати цвяхи і т.д., але це йому
ще не під силу, небезпечно, забороняється
дорослими. Але вона може досягти бажаного
в ігрових ситуації.
К. Д. Ушинський — основоположник російської
і української педагогіки, писав: «... Якщо
ми порівняємо зацікавлення грою, а отже,
число і різноманітність слідів, залишених
нею в душі дитини, з подібними впливами
учіння..., то, звичайно, всі переваги залишаться
на стороні гри».
Великий вклад у розвиток і
методичну розробку дидактичних ігр внесли
відомі сучасні методисти і педагоги-математики:
М.О. Бантова, Г.П. Бевз, М.В. Богданович,
Н.Ф. Вапняр, І.З. Василенко, М.Б. Гельфанд,
Б.Г. Друзь, О.С. Дубинчук, Т.К. Жикалкіна,
В.Д. Клименченко, А.Я. Король, Л.П. Кочина,
В.С. Кролевець, В.М. Кухар, М.М. Левшин, І.С.
Матюшко, Н.Д. Мацько, М.І. Микитинська,
Е.М. Мінскін, М.Г. Моро, Н.І. Підгорна, В.П.
Руднєв, О.Я. Савченко, Р.Ф. Соболевський,
А.А. Столяр, Г.Ф. Суворова, Н.М. Федотова
та інші.
Видатні педагоги і психологи
високо цінили роль гри в розвитку активізації
пізнавальної діяльності дітей. Гра розуміється
як заняття з метою розвитку і розваги
дітей, їх кмітливості, пам'яті, розумового
і фізичного загартування, обумовлене
певними правилами та прийомами. Гра — форма діяльності в умовних
ситуаціях, спрямованих на відтворення
і засвоєння суспільного досвіду в предметах
науки і культури.
1.2. Роль дидактичних
ігор та ігрових ситуацій в
навчальному процесі.
Дидактичні ігри на уроках математики
можна використовувати для ознайомлення
дітей з новим матеріалом та для його закріплення,
для повторення раніше набутих уявлень
і понять, для повнішого і глибшого їх
осмисленого засвоєння, формування обчислювальних,
графічних умінь та навичок, розвитку
основних прийомів мислення, розширення
кругозору. Систематичне використання
ігор підвищує ефективність навчання.
Дидактичні ігри добираються відповідно
до програми. В іграх математичного змісту
ставляться конкретні завдання. Так, якщо
на уроці учні повинні ознайомитися з
принципом утворенням будь-якого числа,
то й дидактична гра підпорядковується
цій меті, сприяючи розв’язуванню поставленого
завдання. У дидактичних іграх діти спостерігають,
порівнюють, класифікують предмети за
певними ознаками, виконують аналіз й
синтез, абстрагуються від несуттєвих
ознак, роблять узагальнення. Багато ігор
вимагають уміння висловлювати своє думку
в зв’язній і зрозумілій формі, використовуючи
математичну термінологію.
Знання, які отримує учень в
школі, повинні сприяти його розумовому
розвиткові — такий принцип був висунутий
Сухомлинським. Завдання навчання не може
зводитися тільки до накопичення обсягу
знань.
Головне — потрібно так цілеспрямовувати
діяльність школярів, щоб вона сприяла
розвиткові міркування і пам'яті, самостійному
здобуттю знань.
Повноцінна математична підготовка
учнів загальноосвітньої школи є необхідною
умовою науково-технічного і соціального
прогресу суспільства; від її якості безпосередньо
залежать прискорення, науково-технічний,
виробничий та економічний потенціал
нашої країни.
Сучасна дидактика, звертаючись
до ігрових форм навчання та цікавих задач,
справедливо вбачає в них можливості ефективної
взаємодії педагога та учнів, продуктивної
форми їх спілкування з наявними елементами
змагання, безпосередності, природного
інтересу. Крім того, цікаві задачі сприяють
підвищенню інтересу до вивчення математики,
свідомому засвоєнню математичних понять,
стимулюють активність учнів, виховують
у них навички самостійної роботи, вміння
раціонально і творчо виконувати завдання,
самостійно застосовувати знання.
Розуміння математичних фактів
і зацікавленість ними є головною рушійною
силою ефективного навчального процесу.
Дотримуючись закономірності
про те, що зацікавленість учнів навчальним
предметом, який вивчається, підсилюється
тоді, коли вони розуміють матеріал, який
подається, приходимо до висновку: «Навчає
добре той, хто вчить зрозуміло, цікаво
і захоплено». Тому перед класоводом постає
основне завдання — доступно, дохідливо, зрозуміло,
цікаво і піднесено викласти учням програмний
матеріал. Цього можна досягти шляхом
урізноманітнення методів і прийомів
викладання, умілим використанням наочності
та дидактичних ігор і ігрових ситуацій,
цікавих задач з математики.
У дітей дошкільного і молодшого
шкільного віку одним із ведучих видів
діяльності є гра, ігрові ситуації і цікаві
вправи. Вони приносять дітям і розуміння,
і зацікавленість, і радість, і захоплення.
А учіння (пізнавальна діяльність учнів)
дітей повинно бути привабливим, радісним
і захоплюючим. Тому, природно, не відривати
першокласників від гри, ігрових ситуацій
і цікавих вправ, а навчати їх, особливо
на перших порах, через гру, ігрові ситуації
і цікаві вправи. Учитель повинен уміти
вчити дітей, граючись і думаючи.
У дитячому віці є потреба в
грі і її потрібно задовольнити. У народі
кажуть: «Де гра, там і розум». Психологами
встановлено, що розумно організована
гра є дійовим засобом для формування
таких рис особистості, як дисциплінованість,
кмітливість, стриманість, винахідливість,
рішучість, організованість. Розвиваючі
і пізнавальні ігри розвивають у дітей
логічне мислення, просторове уявлення,
багату уяву, фантазію, інтуїцію, конструктивні
здібності, волю, пам'ять і увагу. Крім
того, вони формують здатність дитини
до аналізу і синтезу, абстрагування і
конкретизації поведінки, узагальнення
і протиставлення. У процесі гри підсилюються
творчі сили і здібності дитини, вона вчиться
напружувати розумові зусилля, керувати
собою, дотримуватися правил поведінки.
Під час гри вона думає на граничних можливостях.
Отже, гра повинна стати важливим
компонентом діяльності молодших школярів.
Суть дидактичної гри полягає
у розв'язанні пізнавальних задач, сформульованих
у цікавій (забавній) формі. Процес розв'язування
такої задачі зв'язаний з розумовим напруженням,
з переборенням труднощів, що є засобом
підсилення розумових зусиль молодшого
школяра. Дидактична гра відрізняється
від пізнавальних завдань наявністю притаманних
грі таких структурних елементів:
1) пізнавально-навчальна задача;
2) зміст;
3) правило;
4) ігрова дія;
5) результат як закінчення
гри.
Основним елементом є пізнавально-навчаюча
задача, яка може проявлятись у змісті
гри в більш-менш явному вигляді. Ігри,
в яких навчальне завдання подається так,
що учень напевно сприймає його в першу
чергу як задачу, тобто підходить до її
розв'язання свідомо, називаються навчаючими.
Тут ігрова ситуація, поєднуючись з навчальною,
є засобом підвищення розумової активності.
Якщо нема ігрових дій, нема і дидактичної
гри.
Добираючи ігри, продумуючи
ігрову ситуацію, необхідно обов'язково
поєднувати два елементи - пізнавальний
та ігровий.
Займатися розробкою методики
використання гри вимагають особливості
першокласників: їм притаманне, крім понятійного,
переважно наочно-образне мислення, довільна
поведінка, практичне відношення до розв'язування
завдань, нестійка увага, спрямованість
уваги на результат, а не на спосіб дій.
До того ж, як доводять психолого-педагогічні
дослідження, серед мотивів, які спонукають
дітей ходити до школи, переважають ігрові.
Ці особливості дітей вимагають від учителя
вміння використовувати гру. Як показує
практика, ігровий сюжет полегшує сприймання
нового поняття, концентрує увагу на його
основних ознаках. Одним із видів ігрової
ситуації може бути надання відповідної
форми діяльності учнів, тобто введення
елементів сюжетно-рольової гри. її важливість
у тому, що вона імітує діяльність дорослої
людини. Засвоюючи різні математичні поняття,
учні уявляють себе учасниками різних
подій (ролей), спеціалістами різних професій.
До такої гри можна залучати одного учня,
групу учнів або цілий клас.
Крім того, у молодшому шкільному
віці у дітей велика тяга до гри, тому знижене
відношення до ігрових прийомів у навчально-виховному
процесі означає порушення одного із важливих
принципів педагогіки - врахування вікових
особливостей дітей. Здобуті учнями міцні
знання перетворюються у переконання
тільки тоді, коли вони є результатом свідомої,
самостійної роботи думки.
Отже, вчителю важливо застосовувати
такі методичні прийоми, які б збуджували
думку школярів, підводили їх до самостійних
пошуків, висновків та узагальнень. Сучасна
школа має озброїти учнів не лише знаннями,
вміннями і навичками, а й методами творчої
розумової і практичної діяльності.
1.3. Вплив гри
на розвиток молодшого школяра
Цілком природно, що саме в грі
слід шукати приховані можливості для
успішного засвоєння учнями математичних
ідей, понять, формування необхідних умінь
і навичок. Дидактичні ігри дають змогу
індивідуалізувати роботу на уроці, давати
завдання, посильні кожному учню, максимально
розвиваючи їх здібності.
Граючи, діти вчитимуться лічити,
обчислювати, розв'язувати задачі, конструювати,
порівнювати, узагальнювати, класифікувати,
робити самостійні висновки, обґрунтовувати
їх.
Якщо спочатку учень зацікавиться
лише грою, то його дуже швидко зацікавить
пов'язаний з нею матеріал, у нього виникне
потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати
цей матеріал, тобто він почне готуватися
до участі в грі. Гра дає змогу легко привернути
увагу й тривалий час підтримувати в учнів
інтерес до тих важливих і складних предметів,
властивостей чи явищ, на яких у звичайних
умовах зосередити увагу не завжди вдається.
Наприклад, одноманітні розв'язування
прикладів стомлюють дітей, виникає байдужість
до навчання. Проте розв'язування цих самих
прикладів у процесі гри «Хто швидше ?»
стає для дітей вже захоплюючою, цікавої
діяльністю через конкретність поставленої
мети — в кожного виникає бажання
перемогти, не відстати від товаришів,
не підвести їх, показати всьому класу,
що він уміє, знає.
Дидактичні ігри на уроках математики
можна використовувати для ознайомлення
дітей з новим матеріалом, для його закріплення,
для повторення раніше набутих уявлень
і понять, для повнішого і глибшого їх
осмисленого засвоєння, формування обчислювальних
умінь та навичок, розвитку основних прийомів
мислення, розширення кругозору.
В іграх математичного змісту
ставляться конкретні завдання. Так, якщо
на уроці учні повинні ознайомитися з
принципом утворення будь-якого числа,
то й дидактична гра підпорядковується
цій меті, сприяючи розв'язанню поставленого
завдання.
У дидактичних іграх діти спостерігають,
класифікують предмети за певними ознаками,
виконують аналіз і синтез, абстрагуються
від несуттєвих ознак, роблять узагальнення.
Багато ігор вимагають уміння висловлювати
свою думку в зв'язаній і зрозумілій формі,
використовувати математичну термінологію.
Гра прищеплює їм позитивні
риси характеру: дисциплінованість, розумові
здібності, ініціативу, кмітливість, стриманість,
винахідливість, рішучість, організованість.
Гра розвиває фантазію, інтуїцію, волю,
пам'ять, вчить напружувати зусилля, керувати
собою, дотримуватися правил поведінки.
З давніх-давен в Україні будь-які
зібрання дітей супроводжувалися ігровою
діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків,
метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах,
ковзана. Народна виховна мудрість емпірично
передбачала розв’язання важливих технологічних
завдань формування особистості дитини.
Зокрема засобами народної гри виводили
маленьку людину з її реального побутового
повсякденного життя, запобігали складання
стереотипів сумніву й недовіри до своїх
сил. Через гру дитині надавалася змога
заявити оточенню про свій позитивний
потенціал. Саме у грі вправи активізували
рухливість, розвивали процеси мислення,
викликали в неї позитивні емоції.