Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку

Більше того, такий механізм навряд чи буде дійовим без мережі спільних інституцій, створених на основі приватного права: спільних торгових палат, спільних комітетів та асоціацій ділового співробітництва України та країн – членів ЄС, торгових домів України в провідних країнах Західної Європи, які займалися б просуванням на відповідні ринки українських товарів і послуг, міжнародних фінансово-промислових груп, в яких з боку ЄС могли би виступати відомі банківські структури, фінансові та інвестиційні установи країн-членів ЄС. [26]

Нарешті, будь-які проекти розвитку взаємного співробітництва України з ЄС та його країнами-членами будуть лише добрими побажаннями, якщо не буде знайдено реальних джерел фінансування заходів з налагодження такої взаємодії, зі структурної адаптації економіки України до вимог ЄС. Такі джерела не варто шукати лише на поверхні, наприклад в активізації вже існуючих потоків фінансової і технічної допомоги країн країнами Західної Європи та ЕС в цілому. Хоча й тут є невикористані резерви. Так, Україні варто було б прагнути до налагодження тісних ділових стосунків з кредитно-фінансовими установами типу Європейського інвестиційного банку, який, до речі, вже надавав кредити для структурної перебудови економіки ряду країн Центрально-Східної Європи.

Але найбільші можливості криються в сфері потенційних приватних інституційних інвесторів, що вимагає від нас прийняття заходів стосовно створення в Україні сприятливих умов для діяльності філій та представництв банків країн Західної Європи з наданням їм повною мірою національного режиму, стимулювання створення в Україні за участю капіталу країн країнами Західні Європи спільних банків, а також небанківських фінансових установ — страхових компаній, інвестиційних і взаємних фондів тощо, зокрема через можливе створення спеціальних (вільних) економічних зон.

Певну роль у залученні зовнішніх ресурсів може відіграти і розвиток системи портфельного інвестування з країн Західної Європи, зокрема через випуск акцій та інших фінансових інструментів (зобов’язань), що можуть поширюватись на території ЄС під гарантії найбільш відомих банківських та небанківських фінансових установ.

Проте марно сподіватися, що проблеми фінансування можна вирішити насамперед за рахунок зовнішніх джерел. Основну увагу слід приділити розвитку конкурентоспроможного і потужного внутрішнього фінансового сектора з перспективою транснаціоналізації провідних українських комерційних банків і поширення їх діяльності на регіон ЄС, насамперед у зв’язку з реалізацією спільних економічних програм України та Європейського союзу і його країн-членів. [27]

Безумовно, підхід до організації “прориву України в Європу” має бути обов’язково комплексним. Окремі, навіть самі собою дуже важливі, заходи (як, наприклад, укладення міждержавних договорів з ряду питань) навряд чи здатні принести істотні досягнення. Без системних конкретних перетворень вони здатні лише імітувати певну активність України в згаданому напрямі. Майбутнє покаже, чи здатна Україна піти далі міжнародне-правових декларацій у відносинах з ЄС і створити справді ефективний і взаємовигідний механізм економічної співпраці.

В висновку к цьому розділу треба сказати, що перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цього регіону. Стратегія виходу на ринки країн ЄС має поєднувати сировинний напрям з напрямом проникнення на ринки продукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС. Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки, середнього та великого машинобудування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електротехнічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. А також впровадження і розвиток середньо- і довгострокових програм інтеграції України в ЄС.

Висновки

У ході написання випускної роботи  ознайомився з сучасним станом зовнішньоекономічних зв'язків України із  країнами ЄС, проаналізував стан і динаміку розвитку товарообігу з цими країнами, розкрив проблеми, перешкоджаючі розвитку співпраці,  збільшенню об'ємів торгівлі. 

 Виявив, що європейська  інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів,  побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки,  насамперед на ринок ЄС. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та ЇЇ інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо.          

 У роботі дані рекомендації  по подальшому розвитку співпраці,  підвищення ефективності співпраці в різних областях економіки, визначені першочергові цілі на шляху інтеграції України в ЄС.   

 Формування зовнішньоекономічних зв'язків і інтеграційних процесів потягло за собою виникнення, пов'язаних з цим процесом, багаточисельних проблем, подолання яких потрібно для подальшого успішного функціонування  зв'язків Україна – ЄС і конструктивному діалогу між ними.

В даному розрізі можна виділити слідуючі ключеві проблеми розвитку зв'язків України з країнами  ЄС, які потребують першочергового рішення:

1. Подолання негативно  вліяючих зовнішніх факторів, тобто  господарського кризису, політичної  та соціальної нестабільності.

2. Поліпшення якісних характеристик  вітчизняних товарів:

- наращування обсягів  та перехід в категорію класифіцируючих  товарів;        

- пресічення обігу сурогатів  та незаконної діяльності.

3. Підвищення ролі держави, для чого потрібно:

-     створення державної довгострокової концепції та політики дій в галузі відновлення зовнішніх зв'язків та його регулювання;

-     формування согласованої системи державного регулювання;

-     прискорене создання регулятивної інфраструктури та правової бази.

4. Підвищення якості продукції та надання товарного виду.

5. Зниження рівня інфляції  в українській економіці.

Знаходження нових ринків збуту для українських товарів. Консультації з цього приводу з представниками кількох країн-членів ЄС свідчать , зокрема , про їх принципову готовність у межах політичних та економічних реалій сприяти зменшенню митних та інших зборів на продукцїю , що експортується з України до ЄС та розширення існуючих квот по групі так званих «чутливих товарів» : сталі , текстилю , ядерних товарів та сільгосппродукції.Ці країни підтримують раціональне і прагматичне ставлення України до її інтеграції у західноєвропейські структури .

 

Список літератури

 

1.  Сiденко В.Р. Прорив в Європу // Політика і час,  1999, № 8.

2.  Крупп Г.  Якщо процес реформ триватиме // Політика і час,  1999, № 12.

3.  Секаров М. Торговельнi вiдносини України з країнами ЕС// Український промисловець, 2000, № 7.

4.  Гаврилюк Л. Бельгійська економічна місія в Україну // Посередник, 1999.17.05.

5.  Курочкін Л. Італія і Україна - взаємний інтерес // Посередник , 1999.31.05.

6.  Майко Л. Без іcтотних проривiв // Віче, 1999, № 6.

7.  Олійник П. Швеція вважає Україну пріоритетним партнером // Урядовий кур'єр, 1999.16.03.

8.  Педос М.   Торгові партнери України , К., 1998.

9.  Економіка зарубіжних країн ; К.:  Либідь, 1996.

10. Україна - Європейський  Союз : зовнішньоекономічна діяльність  і                 перспективи співробітництва ; К., 1998. 

11. Орієнтир, інформаційний  додаток. // Урядовий кур''єр, 1998, 

№ 10.

12. Розміщення продуктивних сил ; К.: Вища школа, 1998.

13. Спецвыпуск. Внешняя торговля // Бизнес, 2000, №15.

14. Соціально-економічна географія  України , Львів: Світ, 1997.

15. Економіка України у 1998 році. Документи. К., 1999.

16. Все про зовнішньоекономічну  діяльність // Діло, 2000, № 1-2.

17. Україна на роздоріжжі. За редакцією Л. Хоффманна; К.: Фенікс, 2000.

18. Україна на міжнародній  арені. Збірник документів. В 2-х томах, К., 1996-1997, т.I.

19.  Бутейко А. Наше майбутнє – наш вибір. // Віче, 2001, № 3.

20.  Маштабей В. Курс на інтеграцію. // Віче, 2000, № 8.

21. Бураковський І., Немиря  Г., Павлюк О. Україна і Європейська  інтеграція // Економіка України, 2000, № 4.

22. Европейский союз –  ваш сосед.  Брюссель-Люксембург. 1995.

23. Бжезинский З. Великая  шахматная доска // Международные отношения, 1999, № 10.

24. Иванов И. Расширение  Евросоюза: сценарий, проблемы, последствия // МЭиМО, 2000, №9.

25. Поздняков Э., Ганжа С. Новые страны на пороге Европейского  союза // МНИМО, 1999, № 3.

26. Про затвердження Стратегії  інтеграції України до Європейського Союзу // Урядовий Кур’єр,  1998 р. 18 червня.

27. Указ Президента України  Про затвердження Стратегії інтеграції  України до Європейського Союзу (із змінами, внесеними згідно  з Указом Президента № 587/2000 від 12.04.2000) // Урядовий кур’єр,   2000 р. 16 липня.

ДОДАТОК 1

УКРАЇНА-ЄС : хронологія двосторонніх відносин :

1991 рік :

2 грудня :

Декларація ЄС щодо України.

Відзначено демократичний характер Всеукраїнського референдуму.

Заклик до України підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог, спрямований на забезпечення виконання всіх колишніх зобов'язань СРСР.

1992 рік :

11 лютого :

Протокол згоди між ЄС і новими незалежними державами про реалізацію програм технічної допомоги.

6 квітня : 

Директива КЄС до Ради Міністрів ЄС' про започаткування переговорів щодо укладення угод про співробітництво з Білоруссю, Казахстаном, Росією, Україною.

14 вересня :

Зустріч Президента України Л.Кравчука з Президентом Комісії Європейських Співтовариств Ж.Делором. Перша зустріч Україна - ЄС на найвищому рівні.

 

1993 рік :

23-24 березня, 8-9 липня, 25-26 листопада :

Переговори щодо Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.

5 травня :

Підписано Угоду між Європейськими Співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами.

Жовтень :

Відкриття представництва Комісії Європейських Співтовариств в Україні.

1994 рік :

9-11 березня :

Візит Трійки ЄС до Києва. Зустрічі з Президентом України Головою ВР України.

Перше засідання Україна - Трійка ЄС на рівні Міністрів закордонних справ. Надалі такі засідання відбувались регулярно двічі на рік.

14 червня :

Підписано Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.

31 жовтня :

Спеціальна резолюція Ради Міністрів ЄС щодо України.

10 листопада :

Верховна Рада України ратифікувала Угоду про партнерство і

співробітництво між Україною та ЄС.

28 листопада :

Рішення Ради Міністрів ЄС про спільну позицію щодо України.

1995 рік :

24 березня :

Перше засідання Спільного комітету Україна - ЄС. Розглянуто питання міжгалузевої співпраці України з Європейським Союзом.

1 червня :

Зустріч Президента України Л.Кучми з Президентом Європейської Комісії Ж.Сантером. Підписання Тимчасової угоди про торгівлю та питання, пов'язані з торгівлею між Україною та ЄС.

Липень :

Створено Представництво України при Європейських Співтовариствах.

1996 рік :

6-7 травня :

Засідання Спільного комітету Україна - ЄС. Обговорено стан ратифікації УПС, питання надання Україні статусу країни з перехідною економікою.

Червень :

Європейський Союз визнав за Україною статус країни з перехідною економікою.

12-13 вересня :

Візит члена Європейської Комісії X. Ван ден Брука до Києва. Підписання індикативної програми ТАСІС для України на 1996-1999 роки та Фінансового протоколу про спільний план дій ЄС/«Великої сімки" стосовно реструктуризації української енергетичної галузі.