Адміністративно-правовий статус Міністерства юстиції України

Перелік повноважень, якими наділяються органи самоорганізації населення, щодо питань котрі відносяться до території їх діяльності можна поділити на власні повноваження та делеговані повноваження.

До власних  повноважень органу самоорганізації  населення відноситься:

1) представляти  разом з депутатами інтереси  жителів будинку, вулиці, мікрорайону, села, селища, міста у відповідній місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади;

2) сприяти додержанню  Конституції та законів України,  реалізації актів Президента  України та органів виконавчої  влади, рішень місцевих рад та їх виконавчих органів, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі її створення) ради, рішень, прийнятих місцевими референдумами;

3) вносити у  встановленому порядку пропозиції  до проектів місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та проектів місцевих бюджетів;

4) організовувати  на добровільних засадах участь  населення у здійсненні заходів  щодо охорони навколишнього природного середовища, проведення робіт з благоустрою, озеленення та утримання в належному стані садиб, дворів, вулиць, площ, парків, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майданчиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами тощо; з цією метою можуть створюватися тимчасові або постійні бригади, використовуватися інші форми залучення населення;

5) організовувати  на добровільних засадах участь  населення у здійсненні заходів  щодо охорони пам'яток історії  та культури, ліквідації наслідків  стихійного лиха, будівництві і ремонті шляхів, тротуарів, комунальних мереж, об'єктів загального користування із дотриманням встановленого законодавством порядку проведення таких робіт;

6) здійснювати контроль  за якістю надаваних громадянам, які проживають у жилих будинках на території діяльності органу самоорганізації населення, житлово-комунальних послуг та за якістю проведених у зазначених жилих будинках ремонтних робіт;

7) надавати допомогу навчальним  закладам, закладам та організаціям  культури, фізичної культури і спорту у проведенні культурно-освітньої, спортивно-оздоровчої та виховної роботи серед населення, розвитку художньої творчості, фізичної культури і спорту; сприяти збереженню культурної спадщини, традицій народної культури, охороні пам'яток історії та культури, впровадженню в побут нових обрядів;

8) організовувати допомогу  громадянам похилого віку, інвалідам,  сім'ям загиблих воїнів, партизанів  та військовослужбовців, малозабезпеченим  та багатодітним сім'ям, а також  самотнім громадянам, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, вносити пропозиції з цих питань до органів місцевого самоврядування;

9) надавати необхідну  допомогу органам пожежного нагляду  в здійсненні протипожежних заходів,  організовувати вивчення населенням  правил пожежної безпеки, брати  участь у здійсненні громадського  контролю за додержанням вимог  пожежної безпеки;

10) сприяти відповідно до законодавства правоохоронним органам у забезпеченні ними охорони громадського порядку;

11) розглядати  звернення громадян, вести прийом  громадян;

12) вести облік  громадян за віком, місцем роботи  чи навчання, які мешкають у  межах території діяльності органу самоорганізації населення;

13) сприяти депутатам  відповідних місцевих рад в  організації їх зустрічей з  виборцями, прийому громадян і  проведенні іншої роботи у  виборчих округах;

14) інформувати  громадян про діяльність органу  самоорганізації населення, організовувати обговорення проектів його рішень з найважливіших питань[4, c.144].

Орган самоорганізації  населення, як правило, не може бути позбавлений  власних повноважень до припинення його діяльності в установленому  законом порядку, крім випадків, передбачених Законом України «Про самоорганізацію населення».

Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада передає органу самоорганізації  населення відповідні кошти, а також  матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для реалізації зазначених повноважень, здійснює контроль за їх виконанням. До делегованих повноважень сільської, селищної, міської, районної у місті відноситься:

1. Сільська, селищна,  міська, районна у місті (у разі  її створення) рада може додатково  наділяти частиною своїх повноважень орган самоорганізації населення з одночасною передачею йому додаткових коштів, а також матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням.

2. Сільська, селищна,  міська або районна у місті (у разі її створення) рада не може делегувати органу самоорганізації населення повноваження, віднесені законами України до виключної компетенції місцевої ради.

3. За рішенням  сільської, селищної, міської або  районної у місті (у разі  її створення) ради орган самоорганізації населення може бути достроково позбавлений повноважень, делегованих йому цією радою.

4. Якщо рішення  ради про наділення органу  самоорганізації населення повноваженням  відповідної ради не забезпечене  фінансами і майном, збори (конференція) жителів за місцем проживання, на яких обирався цей орган, можуть на цій підставі звернутися до відповідної ради про виключення такого повноваження з числа делегованих органу самоорганізації населення[4, c.123].

Отже, органи самоорганізації населення має дуже велике значення. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність органу самоорганізації населення, крім випадків, передбачених законом. Усі члени органу самоорганізації населення мають право брати участь у засіданнях відповідних місцевих рад та їх виконавчих органів, що стосуються їх діяльності, а також при розгляді питань, ініційованих органом самоорганізації населення, з правом дорадчого голосу.

 

 

Розділ III. Самоорганізація населення в контексті світового досвіду

3.1. Самоорганізація  населення в Республіці Білорусь

Органи самоорганізації  населення – є світовим явищем, яке поширене на всіх континентах.

Якщо розглядати досвід країн-сусідів, то тут слід зазначити, що ані в Білорусії, ані в Росії, ані в Польщі органи самоорганізації (їх еквівалентів відповідно до термінології, що застосовується у законодавстві тих держав, що розглядаються), на відміну від України, не стали одним із конституційних інститутів.

Статтею 117 Конституції  Республіки Білорусь встановлено, що “місцеве управління та самоврядування здійснюється громадянами через місцеві Ради депутатів, виконавчі та розпорядчі органи, органи територіального громадського самоврядування, місцеві референдуми, збори та інші формит прямої участі в державних та громадських справах”[5, с.49]. Таким чином, Конституція Республіки Білорусь, на відміну від Конституції України, не надає детальної характеристики органів територіального громадського самоврядування, обмежуючись тільки констатацією факту про те, що вони відносяться до системи місцевого управління та самоврядування.

Розвиваючи  та деталізуючи положення Конституції, Закон Республіки Білорусь “Про місцеве управління та самоврядування в Республіці Білорусь” уналежнив “органи територіального громадського самоврядування (ради та комітети мікрорайонів, житлових комплексів, будинкові, вуличні, квартальні, селищні, сільські комітети та інші органи, в тому числі одноосібні)” [6, с.14] разом із місцевими Радами депутатів до системи місцевого самоврядування.

Закон визначає органи територіального громадського самоврядування як самоорганізацію громадян на добровільній основі за місцем їх проживання на частині території адміністративно-територіальної: а частині території адміністративно-територіальної одиниці (територій мікрорайонів, житлових комплексів, кварталів, вулиць, дворів, селищ, сіл та т.п.) для самостійного та під власну відповідальність здійснення власних ініціатив з питань місцевого значення безпосередньо населенням або через створювані ним органи територіального громадського самоврядування (одноосібні або в формах рад, комітетів та інших формах). При цьому, на відповідній частині адміністративно-територіальної одиниці може бути створений тільки один орган територіального громадського самоврядування. Такий орган може наділятися правами юридичної особи та є при цьому некомерційною організацією, підзвітний у своєї діяльності зібранню, що його заснувало або обрало, та відповідній Раді[5, c.215].

До складу органів територіального громадського самоврядування обираються особи, що досягли 18-річного віку та постійно проживають на даній території. Кандидати в органи дані можуть висуватися жителями відповідної території, а також представницькими та виконавчими органами даної адміністративно-територіальної одиниці. Заснування органу територіального громадського самоврядування, обрання його членів та затвердження статуту здійснюється на зібранні. Порядок обрання та роботи одноосібних органів територіального громадського самоврядування (старост, старійшин та ін. ) визначається положенням, затвердженим Радою відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Члени такого органу обираються відкритим або таємним голосуванням. Орган територіального громадського самоврядування реєструється у відповідному виконавчому комітеті (місцевій адміністрації)[6, c.145].

Закон Республіки Білорусь “Про місцеве управління та самоврядування в Республіці Білорусь” надає органам територіального громадського самоврядування надзвичайно широкі права. Так, вони можуть “вносити на розгляд Ради та її органів, виконавчих комітетів та місцевих адміністрацій пропозиції по всіх питаннях місцевого значення; брати участь за запрошеннями державних органів у розгляді ними питань місцевого значення; скликати зібрання на відповідній території для обговорення питань місцевого значення; акумулювати в порядку, визначеному законодавством Республіки Білорусь, зароблені кошти, добровільні внески та пожертвування громадян та юридичних осіб та направляти їх на розвиток соціальної інфраструктури території, проведення культурно-просвітницьких, оздоровчих заходів; приймати від Рад, виконавчих та розпорядчих органів, інших юридичних осіб у володіння та користування будівлі, приміщення, ігрові та спортивні майданчики, клуби, інші об’єкти соціально-культурного призначення, історико-культурні цінності; вносити на розгляд Ради, виконавчого комітету та місцевої адміністрації пропозиції з питань організації діяльності та розміщення підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, закладів охорони здоров’я, освіти, культури, фізичної культури та спорту, інших об’єктів соціальної сфери, а також визначення режиму їх роботи”. Крім того, Рада може делегувати даному органу окремі повноваження у здійсненні самоврядування на відповідній території.

Цей Закон також  передбачив, що у випадку систематичного порушення органом територіального громадського самоврядування законодавства Республіки Білорусь Рада, виконавчий комітет, місцева адміністрація можуть припинити його діяльність. Рішення про його діяльність[5, c.45].

Наведені вище деякі положення законодавства Республіки Білорусь про органи територіального громадського самоврядування свідчать, що в ньому є багато положень, які є дискусійними з огляду на демократичне формування та діяльність цих органів. Однак, на нашу думку, деякі його положення є надзвичайно корисними та можуть бути запозичені національним законодавством України. Це стосується, зокрема, встановлення положень про те, що на певній території може існувати лише один орган територіального громадського самоврядування; закріплення мінімального віку для осіб, які можуть бути обрані до складу такого органу; надання їм повноважень щодо акумуляції коштів із позабюджетних джерел для реалізації соціальних програм, можливості внесення на розгляд органів місцевого управління та самоврядування пропозицій з питань місцевого значення тощо[6, c.125].

Окремо хочемо звернути увагу на те, законодавство  Республіки Білорусь, на відміну від України, передбачило можливість створення ще одного виду системи органів територіального громадського самоврядування – одноосібних органів, порядок обрання та роботи яких визначається місцевими радами. До речі, така практика є характерною не тільки для Республіки Білорусь, а і для інших країн світу. Так, наприклад, на зборах жителів відкритим голосуванням в Польщі обирається солтис, в Болгарії – кмет, в Індонезії та Таїланді – староста села та міського кварталу. На нашу думку, одноосібні органи самоорганізації населення могли би бути запроваджені і в Україні, особливо в тих населених пунктах, які не збігаються за своїм місцезнаходженням із розташуванням органів місцевого самоврядування[17, c.874].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Органи  самоорганізації населення в  Російській Федерації

 На відміну від Конституції Республіки Білорусь, Конституція Російської Федерації не згадує органи самоорганізації, обмежуючись закріпленням того, що “місцеве самоврядування здійснюється громадянами шляхом референдумів, виборів, інших форм прямого волевиявлення, через виборні та інші органи місцевого самоврядування”, а “структура органів місцевого самоврядування визначається населенням самостійно” [8, с.25].

Як бачимо із ч. 2 ст. 130 Конституції РФ організаційні  форми здійснення самоврядування закріплені бланкетно, а тому на рівні федеральних законів та законів суб’єктів Федерації можуть бути названі та називаються форми, які не пригадуються у Конституції. Саме до числа таких відносяться і органи самоорганізації населення, які в Росії, як і в Республіці Білорусь названі як органи ТГС.