Особливості та склад конституційного делікту

 

 

 

Тема: « Особливості та склад конституційного делікту»

 

ПЛАН

Вступ

1. Загальна характеристика конституційного делікту
1. Поняття конституційного делікту
2. Становлення та розвиток теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства в Україні
2. Юридичний cклад конституційного делікту
3. Класифікація конституційних деліктів та особливості окремих їх видів
1. Критерії класифікації конституційних деліктів
2. Конституційні делікти як підстава конституційно-правової відповідальності
3. Конституційні делікти у сфері місцевого самоврядування

Висновок

Література

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В умовах формування України як демократичної соціально-правової держави актуалізується проблематика конституційно-правової відповідальності, оскільки вона є однією з важливих та ефективних гарантій охорони Конституції України, правопорядку, суспільних і особистих інтересів.

Конституційно-правова відповідальність – це перш за все відповідальність органів публічної влади та їх посадових осіб перед народом за неналежну реалізацію тих владних повноважень, які народ як єдине джерело влади їм передав, реальна гарантія проти надмірної концентрації влади та зловживання нею.

Незважаючи на те, що в Україні проведені та проводяться теоретичні дослідження конституційно-правової відповідальності, а чинним законодавством встановлюються її окремі підстави та передбачаються специфічні конституційно­правові санкції, цього ще недостатньо для становлення конституційної законності, реального забезпечення прав і свобод людини і громадянина. На жаль, конституційно­правова відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності не визнана на законодавчому рівні, що негативно впливає на її реалізацію на практиці. Через відсутність достатньої нормативно-правової основи та дієвого механізму реалізації конституційно-правової відповідальності велика кількість порушень Конституції та законів України органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами залишається без відповідного реагування.

Метою даної курсової роботи є дослідження та аналіз поняття та сутності конституційних деліктів. Для досягнення мети проаналізовані будуть поняття, ознаки конституційного делікту та проведена його класифікація по різноманітним підставам. Наприкінці роботи будуть зроблені узагальнюючі підсумки.

1. Загальна характеристика конституційного делікту

1.1 Поняття конституційного делікту

Поняття “делікт” походить від лат. delictum — проступок. Делікт — це правопорушення, яке завдає шкоди суспільству, державі або особі. Таке правопорушення є підставою для притягнення правопорушника до відповідальності, передбаченої законом. Зазначене правопорушення не пов’язане з порушенням договору (контракту). Деліктні зобов’язання відомі ще як позадоговірні.

   Поняття “делікт”  офіційно у цивільному законодавстві  України не застосовується, але  в науково-правовій літературі  і практиці вживається широко. Того, хто заподіює шкоду, називають  делінквентом. Того, кому шкоду заподіяно — потерпілим.

   Світовій юриспруденції  деліктні зобов’язання відомі  давно. Наприклад, у Стародавньому  Римі деліктні зобов’язання простежуються вже у Законах

XII таблиць. Юристи Риму вважали, що приватне правопорушення (delictum privatum) породжує обов’язок порушника сплатити потерпілому штраф.

   Про деліктні зобов’язання  знали ще у сиву давнину. Вони, зокрема, мали місце у формі  кривавої помсти за принципом  “зуб за зуб”, “око за око”.

   Римляни встановили  такі деліктні правопорушення:

   - injuria — особиста образа;

   - furtum — крадіжка;

   - damnum injuria datum — неправомірне знищення або пошкодження чужого майна.

   Позадоговірні цивільні  правопорушення, що заподіювали  шкоду, але не підпадали під  ознаки делікту, у Стародавньому  Римі називали квазіделіктами. Це поняття означало відповідальність за такі дії:

   - винесення суддею  несправедливого вироку;

   - викидання чи  вилиття з жилого дому;

   - небезпечне для  перехожих вивішування (виставляння) речей;

   - неправомірні дії  слуг готелів (кораблів тощо) щодо  клієнтів;

   - шкоду, заподіяну  рабом або свійською твариною  чужому майну або особі.

   У Кодексі Наполеона (1804 р.) деліктам було присвячено  лише п’ять коротких за змістом  статей. Німецький цивільний кодекс (1896 р.) зобов’язанням, пов’язаним із  заподіянням шкоди, присвятив уже 31 статтю.

   Цивільний кодекс  Української Соціалістичної Радянської  Республіки було прийнято в 1923 р. Він містив розділ ХІІ “Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди іншому”. Спеціально про деліктні зобов’язання у зв’язку з іноземним елементом у ньому не йшлося. Та враховуючи постанову Центрального Виконавчого Комітету УСРР “Про надання чинності Цивільному кодексу Української СРР”, власне Цивільний кодекс (зокрема чинні тоді п. 4 та 5 розд. ІІІ “Права, пільги, обмеження й обов’язки чужоземців”), а також “Положення про чужоземців в УСРР та про порядок придбання і втрати прав українського громадянства” від 28 березня 1922 р., можна дійти висновку, що національний режим поширювався на іноземців при вирішенні питань деліктної відповідальності.

   Внутрішньому законодавству  України того часу не була  відома колізійна норма про  вирішення деліктних спорів з  іноземним елементом.

   Пленум Верховного  Суду СРСР у постанові від 10 лютого 1931 р. № 32 зазначав, що на вимоги  сторони спору суд повинен  застосовувати до позовів про  відшкодування шкоди, заподіяної  деліктом, закон місця вчинення  делікту. Та оскільки рішення  навіть найвищої судової інстанції  у нас не розглядаються як  джерело права, то зазначене не  вважалося колізійною нормою  міжнародного приватного права.

 

 

 

 

1.2 Становлення та розвиток теорії конституційного делікту в законодавства в Україні

 

   У Цивільному кодексі  України від 18 липня 1963 р. зобов’язанням, що виникають внаслідок заподіяння  шкоди, присвячено гл. 40. Вона містила такі статті:

   Стаття 440. Загальні  підстави відповідальності за  заподіяння шкоди.

   Стаття 4401. Відшкодування  моральної (немайнової) шкоди.

   Стаття 441. Відповідальність  організації за шкоду, заподіяну  з вини її працівників.

   Стаття 442. Відповідальність  за шкоду, заподіяну незаконними  діями державних і громадських  організацій, а також службових  осіб.

   Стаття 443. Відповідальність  за шкоду, заподіяну незаконними  діями органів дізнання, попереднього  слідства, прокуратури і суду.

   Стаття 444. Шкода заподіяна  в стані необхідної оборони.

   Стаття 445. Відповідальність  за шкоду, заподіяну в стані  крайньої необхідності.

   Стаття 446. Відповідальність  за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг п’ятнадцяти  років.

   Стаття 447. Відповідальність  за шкоду, заподіяну неповнолітнім  віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти  років.

   Стаття 448. Відповідальність  за шкоду, заподіяну громадянином, визнаним недієздатним.

   Стаття 449. Відповідальність  за шкоду, заподіяну громадянином, нездатним розуміти значення  своїх дій.

   Стаття 450. Відповідальність  за шкоду, заподіяну джерелом  підвищеної небезпеки.

   Стаття 451. Відповідальність  за шкоду, спільно заподіяну кількома  особами.

   Стаття 452. Право регресу  до винної особи.

   Стаття 453. Способи  відшкодування шкоди.

   Стаття 454. Врахування  вини потерпілого і майнового  стану особи, яка заподіяла шкоду.

   Стаття 455. Відшкодування  шкоди у разі ушкодження здоров’я.

   Стаття 456. Відповідальність  за ушкодження здоров’я і смерть  громадянина, пов’язані з виконанням  ним трудових обов’язків.

   Стаття 457. Відповідальність  за ушкодження здоров’я і смерть  громадянина, за якого той, хто  заподіяв шкоду, не зобов’язаний  сплачувати страхові внески.

   Стаття 458. Відшкодування  шкоди, зв’язаної з ушкодженням  здоров’я громадянина, якому не  призначені допомога або пенсія (статтю виключено згідно із  Законом від 22 квітня 1993 р. (Відомості  Верховної Ради України. — 1993. —  № 22. — С. 227).

   Стаття 459. Відшкодування  витрат на поховання.

   Стаття 4591. Відшкодування  витрат на стаціонарне лікування  потерпілого від злочину.

   Стаття 460. Регресні вимоги.

   Стаття 461. Відповідальність  за ушкодження і смерть громадянина, який не підлягає соціальному  страхуванню.

   Стаття 462. Відшкодування  шкоди при ушкодженні здоров’я  неповнолітнього.

   Стаття 463. Зміна розміру  відшкодування за вимогою потерпілого  в разі зміни стану його  працездатності.

   Стаття 464. Зміна розміру  відшкодування на вимогу осіб, що заподіяли шкоду.

   Стаття 465. Строки  виплати відшкодування.

   Стаття 466. Відшкодування  шкоди в разі припинення юридичної  особи, зобов’язаної до відшкодування.

   Цивільний кодекс  Української РСР від 18 липня 1963 р. містив також близьку за змістом  главу 41 “Зобов’язання, що виникають  внаслідок рятування соціалістичного  майна”, що складалася лише з  двох статей:

   Стаття 467. Відшкодування  шкоди, зазнаної при рятуванні  соціалістичного майна.

   Стаття 468. Порядок  відшкодування шкоди, зазнаної при  рятуванні соціалістичного майна.

   Аналіз наведених  статей Цивільного кодексу від 18 липня 1963 р. свідчить, що в Україні  до умов виникнення зобов’язання  внаслідок заподіяння шкоди належали:

   - протиправна дія (бездіяльність);

   - наявність шкоди;

   - причинний зв’язок  між протиправною дією (бездіяльністю) і шкодою;

   - вина делінквента (але встановлена і безвиновна (об’єктивна) відповідальність).

   У праві України  як держави, що належить до  континентальної системи права, вирізняють таке поняття, як “генеральний  делікт” (тобто всеосяжне формулювання  протиправної дії). Воно міститься  у ст. 440 Цивільного кодексу України  від 18 липня 1963 р.:

   “Шкода, заподіяна  особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному  обсязі, за винятком випадків, передбачених  законодавством України.

   Той, хто заподіяв  шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно  не з його вини.

   Шкода, заподіяна  правомірними діями, підлягає відшкодуванню  лише у випадках, передбачених  законом”.

   Англосаксонське  право (common law) не містить загального поняття протиправної дії. Воно є системою так званих сингулярних деліктів. Сукупність окремих фактичних складів правопорушень англосакси називають “torts”.

   Щось середнє між  континентальною системою “генерального  делікту” і англосаксонською  системою “сингулярних деліктів”  становить право ФРН та Швейцарії (“змішаний делікт”).

   У 1977 р. Цивільний  кодекс України було доповнено  ст. 5694, у якій містяться колізійні  прив’язки щодо делікту з іноземним  елементом. Наведемо зазначену статтю:

   “Стаття 5694. Закон, застосовуваний  до зобов’язань, які виникають  внаслідок заподіяння шкоди

   Права і обов’язки  сторін за зобов’язаннями, які  виникають внаслідок заподіяння  шкоди, визначаються за законом  країни, де мала місце дія чи  інша обставина, що послужила  підставою для вимоги про відшкодування  шкоди.

   Права і обов’язки  сторін за зобов’язаннями, які  виникають внаслідок заподіяння  шкоди за кордоном, якщо сторони  є українськими громадянами або  українськими організаціями, визначаються  за українським законом.

   Іноземний закон  не застосовується, якщо дія чи  інша обставина, яка є підставою  для вимоги про відшкодування  шкоди, за українським законом  не є протиправною”.

   Колізійне регулювання  деліктних зобов’язань міститься  і в Конвенції СНД від 22 січня 1993 р. Наводимо формулювання відповідної  статті:

   “Стаття 42. Відшкодування  шкоди

   1. Обов’язки з  відшкодування шкоди, окрім тих, що випливають з договорів  та інших правомірних дій, визначаються  за законодавством Договірної  Сторони, на території якої мала  місце дія чи інша обставина, яка послужила підставою для  вимоги про відшкодування шкоди.

   2. Якщо завдавав шкоди і потерпілий є громадянами однієї Договірної Сторони, то застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

   3. У справах, згаданих  у пунктах 1 і 2 цієї статті, є компетентним  суд Договірної Сторони, на території  якої мала місце дія чи інша  обставина, що послужила підставою  для вимоги про відшкодування  шкоди. Потерпілий може подати позов також у суді Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач”.

   У ст. 1593 “Зобов’язання  внаслідок завдання шкоди” проекту  Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. зазначалося:

   “1. Права та обов’язки  за зобов’язаннями, що виникають  внаслідок завдання шкоди, визначаються  за правом країни, в якій мала  місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги  про відшкодування шкоди. Проте  сторони зобов’язання у будь-який  час після його виникнення  можуть обрати право країни  суду.

   2. Права та обов’язки  за зобов’язанням, що виникають  внаслідок завдання шкоди за  кордоном, а його сторони мають  звичайне місце перебування або  місце знаходження в одній  країні, визначаються за правом  країни.