Особливості та склад конституційного делікту

   3. Іноземне право  не застосовується, якщо дія чи  інша обставина, що стала підставою  для вимоги про відшкодування  шкоди, за законодавством України  не є протиправною”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.  Юридичний склад конституційного делікту

 

Склад адміністративного правопорушення — це сукупність встановлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують діяння як адміністративне правопорушення (проступок). До складу адміністративного правопорушення належать ознаки, які характеризують об’єкт, об’єктивну і суб’єктивну сторони та суб’єкта правопорушення.

Об’єкт адміністративного правопорушення — це те, на що воно посягає. Адміністративний проступок заподіює шкоду або створює загрозу її заподіяння суспільним відносинам, які і становлять об’єкт проступку. Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрактності розрізняють загальний, родовий та безпосередній об’єкти проступку.

Загальний об’єкт становить вся сукупність суспільних відносин, які охороняються законодавством про адміністративні правопорушення.

Родовий об’єкт —це група однорідних або тотожних суспільних відносин, які охороняються комплексом адміністративно-правових норм. Адміністративно-правовими засобами охороняються суспільні відносини, які регулюються нормами різних галузей права: адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, екологічного та ін. Тому родові об’єкти проступків можуть бути, наприклад, у цивільних, трудових та інших правопорушеннях. Залежно від родового об’єкта адміністративні правопорушення згруповано в главах Особливої частини розділу ІІ КпАП.

Під безпосереднім об’єктом маються на увазі ті конкретні суспільні відносини, поставлені під охорону закону, яким заподіюється шкода правопорушенням, що підпадає під ознаки конкретного складу проступку.

Об’єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв’язок між діяннями і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.

Основною і обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є протиправне діяння, відсутність якого виключає склад будь-якого адміністративного правопорушення. Всі інші ознаки мають факультативний характер.

Суб’єктивну сторону адміністративного правопорушення становить пов’язаний з його вчиненням психічний стан особи.До ознак,які характеризують суб’єктивну сторону, належать вина, мотив і мета вчинення правопорушення.

Суб’єктом адміністративного правопорушення визнається фізична особа, яка досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. Ознаки, що характеризують суб’єкта проступку, поділяються на загальні і спеціальні. У наведеному визначенні названо ознаки загальні, тобто властиві будь-якому суб’єкту.

Суб’єктом проступку,по-перше,може бути фізична особа,людина.По-друге, ним може бути не будь-яка фізична особа, а тільки осудна. У законодавстві про адміністративні правопорушення не розкривається поняття осудності, воно випливає із визначення неосудності. Як вказано в ст.20 КпАП, під неосудністю розуміється стан, в якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Виходячи з цього,можна зробити висновок про те,що осудність—це здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними, нести за них відповідальність. По-третє, суб’єктом проступку може бути особа, яка на момент вчинення адміністративного правопорушення досягла шістнадцятирічного віку. Крім загальних ознак, у конкретних складах адміністративних правопорушень суб’єкт може характеризуватися ще й додатковими, специфічними властивостями. Такі суб’єкти називаються спеціальними. До них можна віднести, наприклад, посадових осіб, водіїв, керівників, капітанів суден, батьків, військовозобов’язаних тощо. У деяких статтях КпАП  спеціальний суб’єкт не називається, хоча мається на увазі.

 

3.Класифікація конституційних деліктів та особливості окремих їх видів

3.1 Критерії класифікації конституційних деліктів

 

На підставі аналізу як загальних ознак конституційного делікту, так і специфічних ознак складу конституційного делікту, можливо класифікувати конституційні делікти за наступними критеріями:

1) об’єктами конституційних  деліктів – на конституційні  делікти в сфері основ конституційного  ладу України; в сфері прав  і свобод людини і громадянина; в сфері безпосередньої демократії; в сфері організації та функціонування  державної влади; в сфері місцевого  самоврядування;

2) суб’єктами конституційних  деліктів – на конституційні  делікти: держави; органів державної  влади; органів місцевого самоврядування; об’єднань громадян; виборчих комісій; посадових осіб органів державної  влади та органів місцевого  самоврядування; депутатів представницьких  органів державної влади та  органів місцевого самоврядування; кандидатів на пост Президента  України, кандидатів в народні  депутати, кандидатів на посаду  сільського, селищного, міського голови, кандидатів у депутати Верховної  Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад; офіційних спостерігачів; представників засобів масової  інформації; людини і громадянина  та ін.;

3) об’єктивною стороною  конституційних деліктів – на  активні, пасивні та змішані конституційні  делікти;

4) суб’єктивною стороною  конституційних деліктів – на  умисні, необережні та змішані  конституційні делікти;

5) способом вчинення конституційних  деліктів – на конституційні  делікти, вчинені шляхом порушення  конституційно-правової норми; невиконання  або неналежного виконання обов’язку; зловживання правом;

6) ступенем суспільної  небезпечності конституційних деліктів  – на конституційні делікти  з більшим і меншим ступенем  суспільної небезпечності;

7) за джерелом закріплення  складів конституційних деліктів  – на конституційні делікти, склади  яких закріплені Конституцією  України; законами України; нормативно-правовими  актами органів і посадових  осіб державної влади; нормативно-правовими  актами місцевого самоврядування;

8) інстанцією конституційно-правової  відповідальності – конституційні  делікти, справи про вчинення  яких розглядають: Президент України; Верховна Рада України; місцеві  ради; суди; виборці; територіальна  громада; Міністерство юстиції України; виборчі комісії; спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої  влади у справах міграції та ін..

Найбільше значення для з’ясування правової природи конституційних деліктів та їх систематизації в конституційному законодавстві мають класифікації конституційних деліктів за їх об’єктним і суб’єктним складом.

Наведена класифікація конституційних деліктів може бути доповнена й іншими критеріями, що дозволять поглибити основні знання про різноманітність їх юридичної природи. Коло класифікаційних рядів можна розширювати, але обрані критерії видаються оптимальними для того, щоб дослідити конституційні делікти в усій їх повноті й багатоманітності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2 Конституційні делікти як підстава конституційно-правової

відповідальності

 

В сучасній Україні, з одного боку, стає очевидною невідповідність деяких положень Конституції України цілям та завданням демократичних реформ, посилюється публічна критика і вимоги її зміни; з іншого, не менш очевидно, що за умов законності і правопорядку неприпустимий розрив між Конституцією України і суспільною практикою. Реалізація державної влади, можлива лише на основі Конституції України у формах і методами, передбачених у ній. Деформована конституційна правосвідомість створює квазіконституційний простір, в якому громадяни, посадові особи, деякі державні та суспільні структури звільняють себе від дотримання вимог Конституції України, діють на власний розсуд. За всі ці дії передбачена відповідальність, зокрема, конституційно-правова, – це застосування санкцій до осіб та органів, які порушують принципи та норми конституційного законодавства.

Українські та зарубіжні вчені поняття „відповідальність” визначають як двоаспектні: в позитивному та ретроспективному значеннях. Щодо конституційно-правової відповідальності позитивний аспект виявляється як відповідальна поведінка, підпорядкованість, юридична компетентність. Підставами позитивної відповідальності є виконання суб’єктом конституційних правовідносин певних функцій. Позитивна відповідальність, як зазначав В.Ф. Мелащенко, характерна й тим, що нерідко важко визначити формалізовані критерії для оцінки поведінки зазначених суб’єктів” [16, 19-20]. Іноді ці категорії та оцінки у законі не фіксуються взагалі, хоча ними можуть бути такі критерії, як бездіяльність посадової особи, невиконання поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо [1, 17].

Ретроспективний аспект конституційно-правової відповідальності пов’язаний із застосуванням спеціальних засобів впливу. Вона настає лише тоді, коли для цього є нормативна основа, тобто пряма вказівка на таку відповідальність зазначається в законодавстві, а фактичною підставою конституційно-правової відповідальності в ретроспективному плані є вчинення конституційного правопорушення (делікту) [18, 3].

Необхідно підкреслити, що суб’єкт конституційного права не може бути притягнений до ретроспективної відповідальності згідно з підставами відповідальності позитивної, і навпаки. Водночас існування позитивної відповідальності є передумовою (але не підставою) ретроспективної відповідальності в конституційному праві.

Отже, конституційний делікт є підставою конституційно-правової відповідальності лише в її ретроспективному аспекті, а не конституційно-правової відповідальності взагалі.

В конституційному законодавстві відсутнє поняття конституційного делікту, тому його не можливо визначити за аналогією з критерію правопорушення в інших галузях права. Так, правопорушення – це діяння, винне, суспільно небезпечне, протиправне і передбачене в законі як підстава юридичної відповідальності. Порівнянням фактичної поведінки з правовим імперативом встановлюється наявність чи відсутність правопорушення. Це його зовнішня сторона. У широкому соціальному контексті правопорушення виступає порушенням соціальних інтересів та справедливості. Ці оцінки та висновки з певним коригуванням відносяться і до конституційних деліктів [14, 12].

Підставою для настання конституційно-правової відповідальності є поведінка, що порушує принципи та норми саме конституційного права і при цьому не є злочином, адміністративним, дисциплінарним чи цивільним правопорушенням. Ще одна специфічна риса конституційного делікту – це його політичний характер, оскільки конституційні відносини пов’язані з такими явищами як держава, політика, влада. Таким чином, ми можемо дати визначення конституційному делікту як протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності) суб’єкта конституційного прав, що являє собою сукупність конкретно-визначених складових елементів, має політичний характер, порушує норми та принципи конституційного права і є підставою для настання ретроспективної конституційно-правової відповідальності [18, 4].

Об’єктом конституційного правопорушення є певна група суспільних відносин, що регулюються саме цією галуззю права, які є характерними лише для конституційних правопорушень.

Таким чином, об’єктом конституційного делікту є певна частина суспільних відносин, що регламентуються цією галуззю права і суттєво відрізняються від суспільних відносин, які є об’єктами правопорушень в інших галузях права. Специфіка об’єктів конституційного правопорушення, на думку     Д.Т. Зражевської, полягає у тому, що ними є передумови конституційної законності, які призводять до застосування конституційно-правової відповідальності [ 2, 51-54].

Отже, специфікою конституційних правопорушень є те, що вони майже завжди пов’язані з посяганням на суспільні відносини, що виникають у сфері здійснення влади державними органами. Об’єктом правопорушення можуть бути також відносини у сфері здійснення влади виборцями. Розглянута специфіка об’єкта виявляється і при вчиненні правопорушення депутатом. Порушення суб’єктом свого обов’язку або повноважень означає посягання на правомочність та заподіяння шкоди діяльності законодавчого органу, тому що створюється небезпека дезорганізації роботи окремих його ланок.

В.О. Лучин об’єкт конституційного делікту окреслює дещо по-іншому. Він зазначає, що конституційне правопорушення посягає на суспільні відносини, які регулюються та охороняються Конституцією України [14, 13]. Ці відносини опосередковують вищі соціальні цінності, якими є людина, її права та свободи, народовладдя, суверенітет держави, цілісність та недоторканість її території, здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, ідеологічна та політична багатоманітність тощо. В загальному вигляді об’єктом конституційного делікту, за визначенням В.О. Лучина, є конституційний лад та його найважливіші елементи, у тому числі конституційна законність та правопорядок.

Таким чином, особливістю конституційного делікту є те, що його об’єкт знаходиться у сфері реалізації владовідносин і опосередковує вищі соціальні цінності, визначені в Конституції України.

Об’єктивна сторона правопорушення характеризує зміни в зовнішньому середовищі, заподіяні суспільно небезпечною поведінкою суб’єкта. Даний елемент складу правопорушення визначає об’єктивні ознаки протиправної поведінки, визначення яких у юридичній літературі є різним. В одному випадку, до них відносять лише шкідливі наслідки та причинний зв’язок між ними і діянням правопорушника; у другому – додають ще й саме протиправне діяння особи; у третьому – діяння, способи дії й бездіяльності, шкідливі наслідки та причинний зв’язок між ними. Остання позиція, хоча вона й більш повно охоплює риси об’єктивної сторони, не є беззаперечною. Протиправність діяння полягає у його юридичній забороненості.