Охорона прав інтелектуальної власності у сфері документознавства та інформаційної діяльності

Відомі приклади ребрендингу в Росії: яйце МТС, бджолина кнопка Білайну, похилена книжка ощадбанку і єврейський логотип РЖД.

Проведення ребрендингу повинно бути добре продуманим, потрібно проаналізувати поточний стан підприємства, оскільки саме в неправильній діяльності фірми можна знайти  причину незадоволення покупців.  Необхідно з’ясувати,  чого  не  вистачає споживачеві. Якщо ж немає ніяких підстав до ребрендингу, а є лише якісь здогадки, що щось треба поміняти, то ребрендинг краще не проводити, оскільки це може призвести до дезорієнтації клієнтів або до загибелі проекту.

Як  приклад  можна  привести  видавництвоConde Nast, яке вирішило  омолодити аудиторію журналу House & Garden. Видавці скоротили його назву до абревіатури HG.

Постійна аудиторія журналу  відмовилася сприймати нове ім'я, а молоді читачі так і не зацікавились  виданням  про  домоведення. Масове  анулювання  підписок  і  зниження роздрібних продажів привели до того, що HG закрили. Тому дуже важливо визначити, в яких випадках слід проводити ребрендинг[2].

Ребрендинг  став  дуже«модним», його  використовують  світові  компанії,  такі  як «Pepsi», «Білайн», «МТС», «Harley Davidson» та інші. Розглянемо приклади проведення ребрендингу. Російська компанія«Уральські авіалінії» провела ребрендинг та отримала багато  позитивних  моментів  у бізнесі– були  відкриті  нові  ринки збуту. Політика

ребрендингу полягала в наступному: змінилися форма логотипу фірми, назва, з'явився ряд додаткових послуг(електронні квитки, інше обладнання салонів, нові навігаційно-диспетчерські системи). Проводив ребрендинг іHarley Davidson. Цікавий приклад–  Victoria’s Secret, тому що керівництво фірми прийняло рішення про ребрендинг під час розквіту, а не кризи. Метою його було відкрити перед брендом додаткові можливості для майбутнього розвитку. Так бренд«вийшов у світ». Ребрендинг супроводжувався новим оформленням магазинів і формуванням нових вражень від покупки, оновленням таких дрібниць, як усім відомий пакет[6].

Як бачимо, багато відомих  світових компаній проводили ребрендинг, і донині вони користуються популярністю у споживачів. Тому ребрендинг дуже впливає на майбутнє компанії, будь-яка помилка у його проведенні може погубити компанію, як це було з журналом House & Garden.

Часто  проведення  ребрендингу  просто  необхідне,  інакше  споживачі просто  не будуть  виділяти  компанію  з-поміж інших.  Так,  наприклад,  компанія«Ельдорадо»  змінює фірмовий синій колір на революційно червоний. Пов'язано це здебільшого з приходом конкурентаMedia Markеt. Компанія«Ельдорадо» довго і успішно копіювала

стратегіюMedia Markеt, іноді навіть в точності повторюючи її рекламу[2].

При  проведенні  ребрендингу  дуже  важливо визначити завдання,  які необхідно виконати. Приступати до ребрендингу потрібно тільки в тому випадку, якщо він дійсно є обґрунтованим. Якщо покупці сприймають бренд як«старий», то потрібно зробити так, щоб він став«молодим».

Чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність за порушення прав на товарні знаки. Нею може бути кримінальна, адміністративна або цивільно-правова. Законодавство України не знає кримінальної відповідальності за назване порушення.

Кодекс України про адміністративні правопорушення у ст. 164[3] встановлює адміністративну відповідальність за неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів і послуг або будь-якого маркування товару, неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені тягне штраф у розмірі від ЗО до 44 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Даний Кодекс детальніше визначає порушення прав на товарні знаки. Проте міра адміністративно-правової відповідальності за них, на мій погляд, нині м'яка.

Залишається сподівання на цивільно-правову відповідальність. За Законом України про товарні знаки остання зводиться до вимоги: припинити правопорушення і відшкодувати заподіяні збитки.

Покладення на порушника обов'язку припинити правопорушення — це не цивільно-правова відповідальність. Що стосується обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду, то відповідно до ст. 203 ЦК боржник зобов'язаний її відшкодувати. В даному разі він — порушник права на товарний знак. Під збитками розуміють витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором прибутки, які він одержав би, якби зобов'язання боржником було виконано.

5. Підприємство, організація або інший виробник, зареєструвавши на своє ім'я товарний знак, має виключне право використовувати цей знак для позначення відповідних товарів на всій території України. Використання товарного знака без дозволу (ліцензії) власника, на ім'я якого зареєстровано даний знак, забороняється.

Неправомірне використання знаків для товарів і послуг, а  також інші дії, що заподіюють чи можуть заподіяти шкоду власникові прав на них, зумовлюють цивільно-правову  та кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Упродовж терміну дії  свідоцтва на товарний знак його власник  може вимагати на підставі чинного  законодавства заборони використовувати  однакові або подібні товарні  знаки на однорідних товарах і  повернення завданих цією дією збитків.

Права на знаки для товарів  та послуг є абсолютними і виключними суб'єктивними правами. Це означає, що власник прав на товарний знак для  товарів і послуг має право  використовувати цей знак, а також  виключне право перешкоджати, забороняти чи дозволяти використовувати цей  знак іншим особам[18].

Власник зареєстрованого  товарного знака може видати ліцензію або уступити право на виключне користування товарним знаком, або право на реєстрацію за кордоном товарного знака особам, які здійснюють виробничу або  торгову діяльність.

Вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 23 квітня 2004 р. у справі № 1-214/2004 було встановлено, що „Ю., являючись суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою, умисно, з метою отримання максимального прибутку від своєї протиправної діяльності, в порушення Закону „Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р., Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 р., Закону України „Про захист прав споживачів” від 15 грудня 1993 р. використав при реалізації недоброякісної продукції, а саме фальсифікованого чаю „Lipton”, чужу торговельну марку „Lipton Label Tea” за наступних обставин: протягом періоду з кінця березня 2003 р. по 8 серпня 2003 р. Ю. з метою подальшої незаконної реалізації, набув у невстановлених слідством осіб у м. Харкові незаконно виготовлені фальсифіковані пачки чаю „Lipton” вагою по 50 гр., що містили по 25 пакетів у кожній, а також пачки вагою по 200 гр., які містили по 100 пакетів у кожній, пакувальний матеріал яких містив завідомо недостовірну інформацію про найменування продукту, його якість та місце виготовлення. Після чого Ю. зазначений фальсифікований товар транспортував, з метою збуту, у м. Севастополь, а потім на автомобілі „ВАЗ 2104” державний номер ***, транспортував на ринок „Дрібнооптовий” 5 км. Балаклавського шосе 7, Севастополя, в торговельні павільйони №№ 26, 29, де, як самостійно, так і з допомогою найманого працівника, незважаючи на неодноразові попередження офіційних представників фірми „Юнілівер Україна”, яка є офіційним дистриб’ютором зазначеного товару на території України, реалізував приватним підприємцям..., видаючи фактично наявний у пачках звичайний чорний байховий чай за чай „Lipton Label Tea” виробництва Бельгії, шляхом обману та зловживання довірою, повторно заволодіваючи їх грошовими ресурсами та використовуючи при цьому з метою отримання максимального прибутку нанесену на упаковку чаю торговельну марку, фірмове найменування та кваліфікаційне зазначення чаю „Lipton Label Tea”, походження товару – виробництва Бельгії. Злочинна діяльність Ю. була припинена внаслідок здійснення працівниками міліції оперативної закупки товару, санкціонованої прокурором м. Севастополя...”.

Вироком Автозаводського  районного суду м. Кременчука Полтавської  області від 16 квітня 2003 р. № 1-349/2003 було встановлено, що „на протязі 2002 року С., попередньо зорганізувавшись у стійке об’єднання зі своїми родичами Т., Д., І. для вчинення злочинів пов’язаних з виготовленням фальсифікованих підакцизних товарів – горілки, вчинили ряд умисних злочинів організованою групою за наступних обставин. В квітні 2002 року С. у невстановленому місці та у невстановленої досудовим слідством особи придбав обладнання, яке забезпечує масове виробництво алкогольних напоїв: насоси, фільтри, ручні машинки для закатування пробок, шланги, фен, порожні пляшки, етикетки з торговельними марками різних виробників спиртних напоїв України, підроблені акцизні марки, пробки, 10 бочок спирту по 200 літрів в кожній, поліетиленову плівку, яке розмістив в приміщенні, розташованому в домоволодінні його родича, Т. та І. мили брудний посуд, змішували водно-спиртову суміш, розливали її в пляшки, з допомогою закатувальної машинки, закривали пляшки пробками, приклеювали на пляшки з фальсифікованою горілкою етикетки з товарними знаками підприємств України та підроблені акцизні марки. Кожен член групи міг виконувати суміжну функцію, приймав участь у виготовленні фальсифікованих алкогольних напоїв, наклеюванні підроблених марок акцизного збору, маркуванні пляшок етикетками з чужими торговельними марками. Щоденно С., Т., Д. та І. виготовляли біля 40 ящиків по 20 пляшок в кожному фальсифікованої горілки, що складало 800 пляшок на добу. В період з квітня по жовтень ними було виготовлено в підпільному цеху і частково реалізовано С. біля 108 000 пляшок по 0,5 літра фальсифікованої горілки на загальну суму 540 000 грн., що в 31 764 рази перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто в особливо великому розмірі. Всі пляшки були марковані підробленими акцизними марками та етикетками з чужою торговельною маркою...”.

Вироком Святошинського районного  суду м. Києва від 18 червня 2002 р. № 1-433/2002 було встановлено, що „Ж., А., В., М., Д., С., К., Ш., К., О. організували незаконне  виготовлення алкогольних напоїв, шляхом відкриття підпільних цехів і  з використанням чужих торговельних марок, обладнання, що забезпечує масове виробництво алкогольних напоїв. З цією метою Ж. в жовтні 2000 року, звернувся до К. і уклав з нею  усну угоду про оренду приміщення в будинку № 85 по вул. ** в с. Петропавлівське, Борщагівка, Києво-Святошинського р-ну, Київської обл. Виконуючи свій злочинний умисел щодо виробництва фальсифікованих алкогольних напоїв, Ж., в жовтні 2000 року підшукав і зорганізував на підставі, розробленого ним з А. єдиного плану злочинної діяльності у стійке об’єднання для вчинення злочинів В., Д., С., Ш., та інших невстановлених слідством осіб. При цьому Ж. довів до відома вищевказаних осіб вимоги розробленого єдиного плану злочинної діяльності, зумовленого розподілом функцій кожного учасника групи для досягнення цього плану. При цьому, В., Д., С. та Ш. погодились з розподілом їх обов’язків та розміром винагороди, яку вони будуть отримувати за незаконне виробництво алкогольних напоїв.

Також, згідно розподілу  функцій єдиного плану злочинної  діяльності, поклали на себе обов’язки  по керівництву роботою підпільного  цеху, а саме по забезпеченню безперебійної  роботи по виробництву алкогольних  напоїв, організації зберігання з  метою збуту, транспортування з  цією метою та збуту виготовленої продукції. В подальшому Ж., використовуючи свої та А. злочинні зв’язки, став придбавати та надавати до підпільного цеху, необхідні  для виробництва компоненти, а  саме спирт, горілчані етикетки –  чужі торговельні марки, акцизні  марки, пробки, порожні пляшки та матеріали  для виготовлення ящиків. З метою  завезення даних компонентів, Ж. підшукав невстановленнх слідством осіб які б здійснювали перевезення незаконно виготовленої продукції...”.

Обвинувальним висновком  по кримінальній справі № 10-2154 по обвинуваченню  Г. у вчиненні злочину, передбаченого  ст. 229 КК України, затвердженим прокурором Шевченківського району м. Києва 2 липня 2003 р., було встановлено, що „Г., будучи директором ТОВ „А”, протягом часу з 1 вересня 2001 р. по 28 лютого 2003 року, завідомо знаючи, що з 16 квітня 2001 р. права на знак для товарів і послуг „Digital print” належать ПП „Е” згідно Свідоцтва України на знак для товарів і послуг № 19381 від 16 квітня 2001 р., виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, організувала та проводила діяльність ТОВ „А” по друку та реалізації журналу „Digital print. Сучасні технології”, при цьому, в назві та інших реквізитах даного журналу незаконно використовувався чужий знак для товарів і послуг „Digital print”, виключне право на використання якого належить ПП „Е”. Вказана незаконна діяльність ТОВ „А”, яку організувала та провадила Г., була пов’язана з отриманням доходу в розмірі 176 604 гривні 31 копійка, що складає великі розміри, оскільки в 300 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, встановлений законодавством в розмірі 17 гривень.

Згідно висновку експерта № 29 від 3 червня 2003 р., застосування ТОВ  „А” позначення „Digital print” у журналах „Digital print. Сучасні технології” є використанням знаку для товарів і послуг згідно Свідоцтва України на знак для товарів і послуг № 19381 від 16 квітня 2001 р., права на який належать ПП „Е”.

Таким чином, Г. незаконно  використала чужий знак для товарів  і послуг, що було пов’язано з  отриманням доходу у великих розмірах тобто вчинила злочин, передбачений ст. 229 КК України” (відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2003 р. № 1-1358/03 кримінальну справу по обвинуваченню Г. за ст. 229 КК України було закрито на підставі п. «б» ст. 1, ст. 6 Закону України „Про амністію” від 11 липня 2003 р.).