Отчет по практике в ТОВ «Мяркіс»

10. Система аналітичного та синтетичного обліку на підприємстві

Бухгалтерський облік має велику кількість об'єктів. Тільки різновидів товарно-матеріальних цінностей вчені нараховують декілька мільйонів. Щоб отримати інформацію про господарські засоби, джерела їх утворення, зобов'язання, господарські процеси та інші об'єкти обліку, необхідно все це згрупувати на бухгалтерських рахунках. Система рахунків також передбачає вертикальну (ієрархічну) та горизонтальну (інформаційні зв'язки) структуру. При цьому необхідно пам'ятати, що рахунки - це елементи системи рахівництва, а інформаційні зв'язки між ними здійснюються за допомогою проводок. Горизонтальні зв'язки проявляються через кореспонденцію рахунків, виражену подвійним записом даних про факти господарської діяльності.

Вертикальні зв'язки виражені в підпорядкуванні інформаційних рівнів синтетичного та аналітичного обліку - синтетичних і аналітичних рахунків. Вертикальний розріз в інформаційній системі бухгалтерського обліку представляє собою структуру, що складається з кількох рівнів, кожний з яких виконує свої інформаційні функції в системі управління підприємством.

Однак, можливим є виділення четвертого і більш низьких рівнів аналітичного обліку в залежності від ступеня деталізації даних про господарські операції.

Виділення таких рівнів зумовлена потребами управління. Для оперативного управління і керівництва роботою підприємства, контролю та планування обсягу матеріально-технічного постачання; для контролю за збереженням всіх видів власності необхідний детальний облік витрат на виробництво; для здійснення розрахунків з працівниками (персоналом), з постачальниками, з бюджетом також необхідні конкретні дані, що детально характеризують всі сторони діяльності підприємства. Для управління, керівництва, контролю і планування господарських процесів, організації розрахунків з робітниками, замовниками, бюджетом, власниками у адміністрації підприємства виникає потреба в інформації, з різним ступенем узагальнення: як зведеній, так і більш детальній.

Розглянемо більш детально кожен з наведених рівнів.

Синтетичні або, як їх ще називають, об'єднуючі рахунки надають узагальнені дані з економічно однорідних груп засобів, джерел їх утворення і господарських операцій. Синтетичні рахунки на практиці визначені Планом рахунків.

Система синтетичних рахунків - це система вартісного обліку складових засобів (майна) підприємства. Відповідно до принципу єдиного грошового вимірника інформація, що відображається на синтетичних рахунках, містить тільки вартісну оцінку, яка дозволяє отримати узагальнені дані про різноманітні об'єкти бухгалтерського обліку.

Облік, що здійснюється на синтетичних рахунках, називається синтетичним (зведеним). Його дані використовуються при заповненні форм бухгалтерської звітності, передусім складанні балансу, а отже, служать для аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства.

Таким чином, в балансі відображаються сумарні, вартісні оцінки узагальнюючих показників або дані синтетичних рахунків.

Наприклад, на синтетичному рахунку 67 "Розрахунки з учасниками" міститься узагальнена інформація про всі види розрахунків з учасниками підприємства: за внесками до статутного капіталу, за виплатою дивідендів тощо. Ця інформація деталізується на субрахунках 671 "Розрахунки за нарахованими дивідендами" та 672 "Розрахунки за іншими виплатами". Аналітичний облік ведеться по кожному засновнику в розрізі встановлених субрахунків.

Облік конкретних виробів ведеться на аналітичних рахунках.

Аналітичні рахунки використовуються для деталізації інформації про об'єкти, що обліковуються на синтетичному рахунку.

Аналітичні рахунки відкриваються в розвиток певного синтетичного рахунку в розрізі його видів, частин, статей і, де це вимагається, з оцінкою інформації в натуральному, трудовому та грошовому виразах.

Наприклад, синтетичний рахунок 28 "Товари" має такі субрахунки:

281 "Товари на складі", 282 "Товари в торгівлі", 283 "Товари на комісії", 284 "Тара під товарами", 285 'Торгова націнка". Субрахунок 281 "Товари на складі" може мати такі аналітичні рахунки: "Кондитерські вироби", "Напої" тощо. Аналітичний рахунок "Кондитерські вироби" може поділятись на аналітичні рахунки за конкретними найменуваннями сортів печива, цукерок тощо.

Отже, аналітичні рахунки - деталізовані рахунки ІІІ-го, ІУ-го, У-го і т.д. порядку, які формуються на підставі узагальненої, конкретизованої та об'єднаної на відповідному рівні інформації. Аналітичні (деталізуючі) рахунки е способом узагальнення і групування даних, що об'єднані синтетичним рахунком (вертикальні зв'язки). Система аналітичних рахунків узагальнює й водночас деталізує господарські операції за їх змістом.

Синтетичний облік неспроможний контролювати кожний вид господарських засобів чи процесів. Для одержання показників, необхідних для управління в певних розрізах, тобто для деталізованих записів синтетичного обліку за окремими його видами і процесами організовується аналітичний облік. З цією метою до окремих складних рахунків синтетичного обліку відкриваються рахунки аналітичного обліку.

Природньо, що, дивлячись на баланс незнайомого підприємства, нічого не можна сказати, наприклад, про те, що саме знаходиться на складі цього підприємства. А якщо навіть нам відомо, що там повинна бути тканина, то її кількість та вартість рулонів по гатунках знову-таки будуть невідомі; тільки приблизно можна також визначити і сферу ділових інтересів підприємства. На подібні питання баланс і не повинен давати відповіді. Але ж управління підприємством вимагає більш детальної інформації, ніж та, що міститься у звітності. Наприклад, замість одного рахунку 37 "Розрахунки з різними дебіторами" необхідно вести окремий бухгалтерський рахунок для кожного клієнта, що дозволить мати загальну і деталізовану картину боргів дебіторів. Або адміністрації підприємства, щоб виплатити заробітну плату, необхідно знати, скільки готівки для цього потрібно, тобто мати інформацію про загальну величину заборгованості перед колективом по зарплаті. Вона відображається на синтетичному рахунку 66 "Розрахунки з оплати праці" у вигляді кінцевого сальдо. Але для отримання цього сальдо, в свою чергу, виникає потреба в даних про розмір нарахованої заробітної плати, утримань з неї, а також виплат по кожному конкретному працівникові. Потрібен контроль не лише за розміром фонду заробітної плати в цілому, але й за рівнем заробітної плати кожного працівника. Саме для одержання подібних даних ведуть рахунки аналітичного обліку, саме тому здійснюється аналітичний облік, який представляє собою деталізацію синтетичного обліку з метою отримання більшого обсягу інформації для контролю та аналізу господарської діяльності.

Аналітичні рахунки формуються на підставі інформації, яка узагальнюється та об'єднується на відповідному рівні. Їх склад і, певною мірою, зміст визначаються конкретною характеристикою господарських операцій, завданнями контролю та аналізу господарської діяльності на підприємстві.

З метою поглибленого пізнання даних про конкретні об'єкти дослідження інформація аналітичних рахунків може носити нефінансовий характер. Так, синтетичний рахунок 20 "Виробничі запаси" відображає залишки запасів, надходження та витрачання в загальних сумах і тільки в грошовому виразі. Однак, для управління підприємством потрібна інформація про окремі види запасів, їх залишки та рух як в грошовому, так і в кількісному виразі. Для управління виробництвом недостатньо мати дані про загальну суму витрат, що відображаються на синтетичному рахунку 23 "Виробництво". Необхідно ще знати, з яких елементів складаються ці витрати (матеріали, заробітна плата тощо), а також з виготовленням яких виробів вони пов'язані. Саме така інформація відображається на аналітичних рахунках.

11. Організація управлінського обліку та калькулювання собівартості продукції на підприємстві

Одним із завдань управлінського виробничого обліку є облік витрат на виробництво та вміння застосовувати відповідні методи і прийоми в процесі обліку витрат і калькулювання з метою прийняття ефективних управлінських рішень. Під обліком витрат на виробництво відповідно до ДСТУ 2962 - 94 розуміється сукупність облікових операцій, що забезпечують повне та своєчасне виявлення витрат на виробництво і розподіл їх за елементами кошторису витрат на виробництво.

Результатом накопичення та обліку витрат на виробництво має бути виробнича собівартість, її структура та розрахунок собівартості одиниці продукції або виконаної роботи.

У відповідності до вищезгаданого стандарту розрахунок собівартості одиниці продукції або виконаної роботи за встановленою номенклатурою витрат з урахуванням місця їх виникнення та призначення називається калькуляцією в залежності від призначення складають планові, нормативні та звітні фактичні калькуляції.

Метою калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) є визначення ефективності виробництва.

Завданнями калькулювання є:

1. Складання зведеного кошторису витрат на виробництво.

2. Складання планової і нормативної калькуляції.

3. Визначення фактичної собівартості одиниці продукції (робіт, послуг).

4. Котроль за виконанням планової собівартості, додерженням норм і нормативних витрат.

5. Визначення ціни та рентабельності продукції.

6. Оцінка ефективності підрозділів основного, допоміжного, підсобного та побічного виробництв.

7. Забезпечення внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством інформацією для аналізу і пошуку резервів зниження собівартості продукції (робіт, послуг).

Основними принципами калькулювання є:

1. Визначення об’єктів витрат. Під об’єктами витрат розуміється продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

2. Визначення об’єктів калькулювання і калькуляційних одиниць.

3. Наявність науково-технічно обгрунтованих норм витрат на виробництво.

4. Вибір методів оцінки матеріальних цінностей при їх відпуску у виробництво.

5. Вибір методів обліку і калькулювання виробничої собівартості калькуляційної одиниці.

6. Вибір бази розподілу накладних витрат.

7. Розрахунок ставки накладних витрат і вибір методів розподілу накладних витрат.

8. Розмежування витрат за періодами.

Добре організований облік витрат на виробництво та вміння застосовувати відповідні методи і прийоми в процесі обліку витрат і калькулювання дають можливість приймати ефективні управлінські рішення.

12. Організація інвентаризації на підприємстві

Одним із основних методів бухгалтерського обліку є інвентаризація. Вона проводиться для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності на підприємствах.

Інвентаризація – це спосіб виявлення фактичної наявності та стану цінностей на певну дату за допомогою реєстрації, вимірювання, зважування і т.д. з подальшим порівнянням отриманих даних із даними бухгалтерських записів.

Згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підприємства для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію активів і зобов’язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Порядок проведення та відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства, який повинен створити необхідні умови для неї, визначити об’єкти, кількість і строки проведення, крім випадків, коли це є обов’язковим згідно з законодавством.

Інвентаризація проводиться на підставі Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу. Дана Інструкція встановлює єдині вимоги щодо порядку інвентаризації відповідних статей балансу міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, установами та організаціями, які утримуються за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів.

Залежно від повноти охоплення засобів інвентаризації поділяються на повні й часткові. Інвентаризація, що охоплює всі засоби, кошти і розрахунки підприємства, називається повною. Повні інвентаризації – річні. Часткова інвентаризація охоплює лише якийсь вид засобів або ж зобов’язань. Часткові інвентаризації провадяться для забезпечення точності звітних даних, посилення боротьби з втратами фінансової дисципліни.

Процес інвентаризації активів і зобов’язань складається з наступних стадій:

– організаційна;

– підготовча;

– технологічна (основна);

– результативна.

Першою стадією, яка забезпечує здійснення всього інвентаризаційного процесу, є організаційна. Важливість стадії пов’язана з тим, що її етапи забезпечують: вибір об’єктів інвентаризації; підбір і комплектування інвентаризаційної комісії; видача наказу на проведення інвентаризації; інструктаж членів інвентаризаційної комісії.

Проведення річної інвентаризації (другого етапу підготовчих робіт до складання річної бухгалтерської звітності) зумовлюється однією з основних вимог до річної бухгалтерської звітності – обов’язковим дотриманням вірогідності показників звітності. Дані річного звіту мають базуватися на об’єктивній обліковій інформації. І хоч кожна господарська операція, як правило, документується, в практиці господарювання мають місце випадки відхилень фактичного стану від даних обліку. Іноді вони виникають з об’єктивних причин (природний убуток, усушка тощо), іноді – із суб’єктивних (недостачі, крадіжки, псування цінностей). Для виявлення всіх цих відхилень і приведення у відповідність даних обліку з реальним станом справ і проводиться річна інвентаризація. Відомість результатів інвентаризації майна, коштів та розрахунків додається до річного звіту.

У ході інвентаризації розрахунків з контрагентами інвентаризаційна комісія на основі первинних документів перевіряє залишки на відповідних рахунках з обліку зобов’язань. За наявності простроченої заборгованості встановлюються особи, винні в недотриманні термінів погашення зобов’язань.

В наказі на проведення інвентаризації зазначаються: порядок проведення, обсяги, строки проведення інвентаризації, склад інвентаризаційної комісії та оформлення необхідної документації.

Наказ вручається голові інвентаризаційної комісії перед початком інвентаризації або від’їздом до місця її проведення. Разом з ним видається пломбіратор або інші технічні засоби.

До складу інвентаризаційної комісії необхідно включати фахівців обізнаних з технологією зберігання активів; інженерно-технічних працівників, здатних надати оцінку технічного стану засобів; економістів і бухгалтерів; спеціалістів з маркетингу (які можуть встановити ринкову вартість будь-якого активу). Комісію очолює керівник підприємства або його заступник.