Психофізіологія

1.Історія розвитку психофізіології.

Термін "психофізіологія" був уперше запропонований на початку XIX ст. французьким філософом Н. Массіасом. Спочатку він використовувався для позначення широкого кола досліджень психіки, що спиралися на точні об'єктивні фізіологічні методи (визначення сенсорних порогів, часу реакції і т. ін.).

П.як галузь знань  зобов’язана своїм походженням  і назв.психології і фізіології. П. використовує методи фізіології для  вивчення психічних станів. Стан психічного напруження - ознаки, як прилив крові до обличчя, почастішання пульсу і дихання, значне потовиділення . Перша спроба виділити п. в самостійний розділ психології пов'язана з ім'ям нім. псих. В. Вундта, який ввів в психологію експериментальний метод. В. Вундт виділив в психології два напрямки досліджень. Перше - фізіологічна психологія. Її об'єктом є найпростіші психічні процеси, а методом - психофізіологічний експеримент. Другий напрямок - "психологія народів".

2.Предмет і задачі загальної психофізіології.

П. — наука, яка вивчає фізіологічні механізми психічних процесів і станів на мікро- і макрорівні, нерозривно пов'язана з нейропсихологією, фізіологією центральної нервової системи, психологією й іншими дисциплінами. Предметом вивчення п.-  психофізіологічні механізми життєдіяльності, поведінки, розвитку, навчання та праці людини. Сучасна п. поєднує фізіологічну психологію, фізіологію вищої нервової діяльності (ВНД). Завдання п. включає три відносно самостійні частини: загальну, вікову і диференційну психофізіологію. Загальна п. вивчає фізіологічні основи пізнавальних процесів (когнітивна психофізіологія), емоційно-потребової сфери людини і функціональних станів.

3. Вклад І.П.Павлова та І.М.Сеченова в розвиток психофізіології.

Видатний внесок у розвиток рефлекторної теорії, уніс видатний представник російської фізіологічної школи й основоположник наукової психології І.М.Сєченов. Його роботи з фізіології диханя і крові, газообміну, розчиненню газів у рідинах і обміну енергії заклали основи майбутньої авіаційної і космічної фізіології. Однак особливе значення мають його праці в області фізіології ЦНС і нервово-м'язової фізіології. І.М.Сєченов першим висунув ідею про рефлекторну основу психічної діяльності і переконливо довів, що "всі акти свідомого і несвідомого життя по способі походження суть рефлекси". Пізніше діяльність І.П.Павлова і створено ним наукової школи склала епоху в розвитку фізіології. Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, кровообіг, травлення та ін., його ідеї і методи, аналітико-синтетичний підхід до вивчення фізіологічних явищ в цілому організмі визначили подальший розвиток фізіології XX ст. За великі заслуги в розвитку фізіологічної науки І.П. Павлов у 1904 р. одержав Міжнародну Нобелівську премію (найвищу і найпрестижнішу премію того часу). У 1935 р. Міжнародний фізіологічний конгрес присвоїв І.П. Павлову звання «старійшини фізіологів світу».

4. Нейрон, його будова та функція.

Структурною одиницею нервової системи є нейрон , що здійснює приймання, первинну переробку і передавання інформації в нервовій системі, а також зв'язок між периферією і мозком, мозком і виконавчими органами. Тіла нейронів мають різну форму (багатокутну, трикутну, пірамідальну, округлу тощо). їх розміри коливаються від 4-5 до 120 мкм. Майже в центрі тіла знаходиться ядро, в якому міститься велика кількість рибонуклеїнової кислоти, що входить до складу хромосом. У ядрі розміщене ядерце, в якому також багато рибонуклеїнової кислоти. У цитоплазмі нейрона виділяють органели: комплекс Гольджі, мітохондрії, нейрофібрили, нісслевську (тигроїдну) речовину, пігмент та ін. Від тіла нервової клітини відходить кілька коротких гіллястих протоплазматичних відростків — дендритів і один більший, без відростків вісециліндричний відросток — аксон. В аксоні немає тигроїдної речовини, а в початкових частинах дендритів така речовина є. Нервові імпульси поширюються переважно в одному напрямку: до тіла нейрона за допомогою дендритів, від нього — аксоном. Таке поширення імпульсу в нейроні називається законом     динамічної      поляризації      нейрона,

гностичні нейрони, що кодують цілісні образи, нейрони мети, що вибірково реагують на вигляд і запах їжі, нейрони цільових рухів, активація яких передувала хапанню їжі, нейрони моторних програм, нейрони «очікування» реагують на тонічне мотиваційне збудження, нейрони новизни, нейрони місця.

5.Принципи організації нервової системи.

Результати сучасних анатомо-гістологічних, нейрофізіологічних, клінічних і теоретичних досліджень показали, що найважливішим для розуміння  функцій нервової системи є уявлення про її універсальну конвергентно-дивергентну організацію. Цей тип організації найбільшою мірою притаманний аферентним системам. Так, інформація, що переноситься волокнами спинно-галамічних шляхів і задніх стовпів, конвергує на тих самих центральних нейронах (задня центральна звивина). Морфологічною основою цієї конвергенції вже на рівні спинного мозку слугують множинні колатералі від аксонів задніх стовпів до нейронів задніх і бічних рогів спинного мозку, численні колатералі між цими системами простежуються на рівні довгастого і середнього мозку й, особливо, таламуса. Крім того, ці шляхи конвертують на тих самих кіркових нейронах.

Конвергенція інформації спостерігається не тільки від різних шляхів соматичної чутливості, а й від сенсорних систем інших модальностей на релейних нейронах вентролатерального ядра зорового горба, ретикулярної формації, деяких іисилатеральних тала- мічних ядер, мозочка та іпсилатеральної кори.

Нейрони кори великого мозку отримують аферентні сигнали від досить великого числа периферійних і центральних джерел різного просторового, біологічного і модального походження.

Така уиізерсальна конвергентно-дивергентна організація виявляеться, зокрема, в тому, що на кожний (навіть найелементарніший) зовнішній стимул спричинені електричні відповіді в здорової людини реєструються практично у всьому мозку, а відповіді, зареїстровані мікроелектродами в експериментах, охоплюють до двох третин нейронів мозку.

6.Будова та функція аналізатора.

Анатомо-фізіологічний апарат, за допомогою якого виникають відчуття, І. П. Павлов називав аналізатором. Аналізатор складається з трьох частин. Перша частина — рецептори (нервові апарати на закінченнях нервів): Саме ці апарати першими приймають подразнення — інформацію із зовнішнього і внутрішнього світу. Друга частина аналізатора — аферентний нерв. Третя частина — відповідна частина підкірки і кори мозку, куди доходять відчуття. Кіркова частина аналізатора складається з трьох зон. У результаті збудження цієї ділянки мозку виникає психічний процес — відчуття.

Анатомо-фізіологічний апарат, що створює відчуття, дає можливість розчленувати численні впливи, які одночасно діють на організм, тобто робити аналіз. У зв'язку з цим він і названий аналізатором. Аналізатор — рефлекторний апарат. Цей апарат настроюється на краще приймання подразнення. Подразнення зумовлює рефлекторні акти аналізаторів. Це пояснюється тим, що доцентрові рефлекторні нервові системи доходять до кори головного мозку, а відтіля за допомогою еферентних волокон імпульси йдуть до виконавчих органів, у тому числі і до периферійних відділів аналізаторів, внаслідок чого і відбувається їхнє настроювання на краще приймання подразнення. Така взаємодія окремих частин аналізатора і забезпечує його роботу як цілісного комплексу.

7. Відчуття, що не увійшли в класифікацію

Поєднання шкірних і рухових відчувань під час обмацування предмета рукою зумовлює відчуття, що називається дотиком. Дотик— складне відчуття, що знаходиться на межі цих двох видів чутливості. Виділяють ще інтермодальне відчуття. До нього належать відчутгя, що знаходиться між двома групами відчуттів. Наприклад, людина знаходиться на березі моря і чує сигнал тепловоза чи електровоза. Цей сигнал чують також і глухі. Така чутливість сигналу пояснюється тим, що це відчуття є не тільки слуховим, а й вібраційним. А вібрація сприймається шкірою і проводиться кістками, у тому числі і в глухих. Вібрація в глухих частково компенсує відсутність слухового відчуття. Так, Бетховен в останні роки життя втратив слух і слухав музику, повернувшись спиною до сцени. Отже, є перехідні відчуття, до яких можна віднести звук і вібрацію, зір і біль (при яскравому спалаху світла). Існують також неспецифічні відчуття. Наприклад, сліпі можуть деякою мірою дотримуватись дистантного орієнтування (це так зване «шосте відчуття» сліпих). Щодо такого явища є два пояснення: перше — що це теплове відчуття, яке сприймається обличчям сліпого; друге — що це новий вид відчуття на відбитий звук, сприйнятий вухом (цей вид відчуття схожий на ультразвукову локацію кажана, що дає йому змогу орієнтуватися в просторі). Для кажана слух — це локатор, що компенсує недоліки зору. Слід зазначити, що поряд з названими видами відчуттів існують й інші відчуття, що знаходяться на межі з парапсихологією. Так, деякі люди можуть читати текст із зав'язаними очима. Таких випадків чимало (Роза Кулешова та ін.).

8.Основні методи психофізіології.

1.Нейровізуалізаційні методи дослідження

З нейровізуалізаційних методів дослідження в психофізіології використовують комп'ютерну, позитронно-емісійну і магнітно-резонансну томографію, у тому числі і функціональну магнітно-резонансну томографію.

2.Дослідження імпульсної активності нервової клітини Досягнення психофізіології на нейронному рівні пов'язані з розробленням методик вивчення активності нейронів. Нині розроблені методики, що дають можливість реєструвати потенціали дії нервової клітини, які є електричними імпульсами тривалістю кілька мілісекунд і амплітудою до кількох мілівольт.      

3.Дослідження вегетативного показника ритму серця. Під впливом стресу, за сильних емоційних переживань і напруженої роботи спостерігається зміна вегетативного показника ритму серця (ВПР).

4. Електрична активність шкіри. Електрична активність шкіри (ЕАШ) нерозривно пов'язана з нервовою системою і контрольованим нею потовиділенням.

5. Електроміографія (ЕМГ) — метод реєстрації коливань сумарного електричного потенціалу м'язів і нервово-м'язового апарата, що виникають у спокої, при тонічному напруженні і довільних рухах.

6. Електроокулографія — методика реєстрації рухів ока, в основуі якої покладено дипольну властивість очного яблука (роговиця має позитивний заряд щодо сітківки).

7.Магнітоенцефалографія. Біоструми мозку створюють слабкі магнітні поля. Вперше електромагнітне поле мозку людини було записане в 1968 р. Д. Коеном. Магнітоенцефалограму записують за допомогою магнітометра — надпровідного квантового інтерференційного приладу.

8.Метод викликаних потенціалів. Викликані потенціали — це реакція мозку на подразнювання. Як подразники використовують звук, світло, стимуляцію рецепторів і периферійних нервів.

9.Електроенцефалографія. Електроенцефалографія — метод реєстрації біоелектричної активності головного мозку зі шкірних покривів голови. Електроенцефалограма (ЕЕГ) — це сумарна електрична активність клітин мозку, виявляється у вигляді хвилеподібної кривої.

10.Електрофізіологічні методи досліджень. Електрофізіологічним методам дослідження належить одне з провідних місць при проведенні досліджень у психофізіології.

11.Метод руйнування. Цей метод полягає в тому, що дослідники руйнують певні зони мозку тварини і простежують її поведінку. Методу руйнування (чи, точніше, спостереженням за хворими, у яких поранення, крововилив чи пухлина зруйнували певні ділянки мозку) судилося зіграти основну роль у становленні нової науки про функції мозку — нейропсихології і в подальшому розвитку психофізіології.

9.Післясинаптичні  потенціали та їх функції.

Постсинаптичний потенціал (ПСП) - це тимчасова зміна  потенціалу постсинаптичної мембрани у відповідь на сигнал, що надійшов з пресинаптичного нейрона. Розрізняють:

збудливий постсинаптичний  потенціал ,що забезпечує деполяризацію  постсинаптичної мембрани, і гальмові постсинаптичний потенціал, що забезпечує гіперполяризацію постсинаптичної  мембрани.

Збудливий постсинаптичний  потенціал  наближає потенціал клітини до граничного значення і полегшує виникнення потенціалу дії, тоді як, навпаки  гальмові постсинаптичний потенціал, ускладнює виникнення потенціалу дії. Умовно ймовірність запуску потенціалу дії можна описати як потенціал спокою + сума всіх збудливих постсинаптичних потенціалів - сума всіх гальмівних постсинаптичних потенціалів поріг запуску потенціалу дії .

Окремі ПСП  звичайно невеликі по амплітуді і  не викликають потенціалів дії в  постсинаптичній клітці, проте на відміну від потенціалів дії вони градуальний і можуть додаватися. Виділяють два варіанти сумації :

1.тимчасова - об'єднання прийшли по одному  каналу сигналів (при вступі нового  імпульсу до загасання попереднього)

2.просторова - накладення  сусідніх синапсів.

10.Апраксії, афазії, агнозії.

Апраксія - порушення  цілеспрямованих рухів та дій  при схоронності складових його елементарних рухів; виникає при  вогнищевих ураженнях кори великих  півкуль головного мозку або  провідних шляхів мозолистого тіла. Апраксія можуть носити обмежений характер, тобто порушення рухів можуть проявлятися для однієї половини тіла, однієї кінцівки, мускулатури особи (оральна апраксія), якщо мозолистого тіла характерна лівостороння апраксія.

Афазія - порушення  вже сформувалася мови , що виникає  при локальних ураженнях кори (і «найближчій підкірки» - за висловом А. Р. Лурії) лівої півкулі (у правшів) і являє собою системні розлади різних форм мовної діяльності.

Агнозія  - порушення  різних видів сприйняття (зорового, слухового, тактильного) при збереженні чутливості і свідомості. Агнозії пов'язані з ураженням вторинних (проекційно-ассоціаціонних) відділів кори головного мозку, відповідальних за аналіз і синтез інформації, що веде до порушення процесу розпізнавання комплексів стимулів і, відповідно, впізнавання предметів і неадекватної реакції на пред'явлені комплекси стимулів.

13.Нижній та  верхній пороги відчуттів та  зона комфорту.

Абсолютний поріг  буває нижній і верхній. Нижній поріг  характеризує мінімальну силу подразника, яка здатна викликати у людини відчуття. Цей поріг характеризує міру гостроти чутливості аналізатора до адекватного подразника, її можна виміряти. Якщо абсолютний поріг позначити Р, а абсолютну чутливість - Е, то зв'язок абсолютної чутливості та абсолютного порогу можна виразити формулою Е = 1/Р. Наприклад, якщо індивід відчуває цокання годинника на відстані 5 метрів, то поріг його слухової чутливості Е = 1/5. Якщо цокання годинника людина розрізняє на відстані 8 метрів, то нижній поріг її слухового відчуття Е = 1/8. Отже, поріг слухового відчуття другої людини кращий, ніж першої.

Верхній поріг  чутливості - це та максимальна сила подразника, яка ще викликає адекватне  відчуття. Подальше збільшення його сили викликає неадекватне відчуття - больове  або якесь інше. Зона комфорту - область  життєвого простору, що дає відчуття комфорту і безпеки. Як правило, зона комфорту визначається звичними шаблонами поведінки: до чого звик, то і комфортно. Усталений світ, де все знайоме, стабільно і передбачувано. Будь научіння і навчання пов'язане з виходом за межі зони комфорта. Розширення  зони комфорту - робити те, що я боюся, або те, що я не хочу, але треба. В результаті - якщо виходить непогано, у мене після цього подолання радість, а "зона", в свою чергу, - розширилася. Причому, розширюючи одне, розширюється і все інше одночасно - стаючи впевненіше в чомусь одному, це відбивається на всьому іншому побічно, але значимо.

11.Класивікація  відчуттів. 

Класифікуються  відчуття 1) за місцем розташування рецепторів: а) екстероцептивні – органи чуттів на поверхні тіла, сприймають подразники з зовнішнього світу, серед них контактні ті, які для виникнення відчуттів вимагають прямого контакту із подразником (дотик, смак), дистантні – зір, слух; б) інтероцептивні. Рецептори у внутрішніх органах відображають їх стан; в) пропріоцептивні. Рецептори у м’язах приймають інформацію про рухи і розташування тіла; г) зовнішньо-внутрішні – температурні, больові, смакові, вібраційні. 2) за органами чуттів (Аристотель): зір, слух, нюх, смак, дотик. Дотикові: тактильні і температурні. Виділяють проміжні між тактильними (тиск) і слуховими – вібраційні (впізнати музику рукою на гучномовці). Загальні для всіх аналізаторів – больові.

14.Будова та  функції кори головного мозку.

Кора головного мозку представляє собою поверхневий шар, що покриває півкулі головного мозку і утворений переважно вертикально орієнтованими нервовими клітинами, їх відростками, пучками аферентних і еферентних нервових волокон і клітин нейроглії. Шостий шар (аферентний) складається з дрібнозернистих клітин, пов'язаний з органами чуття. П'ятий шар (еферентний) включає в себе гігантські пірамідні клітини, які генерують імпульси до клітин. У четвертий шар кори приходять волокна, які несуть імпульси, що виникають у периферичних рецепторах. Ці три шари утворюють первинні або проекційні зони кори. Поверхня півкуль порізана глибокими щілинами і борознами, які поділяють її на частки: лобову, тім'яну, потиличну, скроневу. 

Їх основна функція - прийом і аналіз збудження, що надходить від периферичних рецепторів. Третій шар складається з дрібнозернистих клітин з короткими аксонів, а другий - з пірамідних клітин з короткими аксонів. зони дозрівають до 2-3 років. У корі головного мозку можна виділити дві групи третинних зон: задня або скронево-тім`яно-потилична і передня. Третинні зони кори забезпечують спільну роботу кіркових ланок окремих аналізаторів - найбільш складні інтегративні функції кори головного мозку.

12.Закон Бугера-Вебера.

Закон Бугера - Вебера - один з основних законів психофізики, відкритий французьким вченим П. Бугером, згідно з яким ледь помітна зміна відчуття при зміні інтенсивності подразника виникає при збільшенні вихідного подразника на деяку постійну його частку. Так, досліджуючи здатність людини розпізнавати тінь на екрані, який одночасно висвітлювався іншим джерелом світла, Бугер показав, що мінімальний приріст освітлення предмета &, необхідний для того, щоб викликати відчуття ледь помітного розходження тіні від освітленого екрана, залежить від рівня освітленості екрану I, але ставлення & / I - величина постійна. До виявлення такої ж закономірності прийшов дещо пізніше, але незалежно від Бугера німецький учений Е. Вебер. Він проводив експерименти на розрізнення ваги, довжин ліній і висоти звукового тону, в яких також показав сталість відносини ледь помітного зміни подразника до його вихідної величини. Це відношення (& / I), що характеризує величину диференціального порога, залежить від модальності відчуття: для зору вона дорівнює 1 / 100, для слуху - 1 / 10, для дотику - 1 / 30. Надалі було показано, що виявлений закон не має універсального поширення, а справедливий лише для середньої частини діапазону сенсорної системи, в якому диференційна чутливість має максимальне значення.

15.Будова та функції ока.

Око людини  являє  собою склоподібне тіло, обмежене непрозорою оболонкою склерою , яка в передній частині переходить в прозору рогівку. За рогівкою розміщена райдужна оболонка  з отвором в центрі – зіницею, а за нею – кришталик. Простір між рогівкою і кришталиком заповнено рідиною. Все це разом утворює оптичну систему ока (кришталик – це лінза), з допомогою якої зображення проектується на внутрішню поверхню склери, що покрита світлочутливою сітківкою  (ретиною). Сітківка містить два види світлочутливих рецепторів – колбочки і палички. Колбочки утворюють апарат денного зору і працюють при освітленості більше 0,01Лк. Палички утворюють апарат нічного зору і здатні відрізнити білу поверхню від чорної при освітленості біля 0,000001Лк. Найбільша щільність розподілення колбочок знаходиться в області жовтої плями і в її центральній впадині – фовеа. 

16.Основні  властивості кольору. 

Колір (колір) - суб'єктивна  характеристика світла, яка відображає здатність людського зору розрізняти частоту електромагнітних коливань у області видимого світла. Сприйнятий колір (випромінювання або об'єкта) залежить від його спектру та від психофізіологічного стану людини. Розрізняють спектральні і неспектральні хроматичні кольори (наприклад, пурпурний або коричневий колір), а також ахроматичні кольори (білий, сірий, чорний). Відчуття кольору виникає в мозок е при збудженні і гальмуванні світлочутливих клітин - рецепторів очної сітківки людини або іншої тварини, колбочках. Світлочутливість колб невисока, тому для гарного сприйняття кольору необхідна достатня освітленість або яскравість. Найбагатші колірними рецепторами центральні частини сітківки. Кожне колірне відчуття у людини може бути представлено у вигляді суми відчуттів цих трьох кольорів. Встановлено, що рептилії, птахи і деякі риби мають більш широку область відчутного оптичного випромінювання. Вони сприймають ближній ультрафіолет (300-380 нм), синю, зелену і червону частину спектру. При досягненні необхідної для сприйняття кольору яскравості чутливі рецептори присмеркового зору - палички - автоматично відключаються. Психологічно суб'єктивне сприйняття кольору залежить також від яскравості, адаптації ока до фонового світла, від кольору сусідніх об'єктів, наявності дальтонізму та інших об'єктивних чинників, а також інших, ситуативних, психологічних моментів

17.Інтуїція  та передчуття.

Інтуїція (позднелат. intuitio - «споглядання», від дієслова intueor - пильно дивлюся) - чуття, проникливість, безпосереднє осягнення істини без  логічного обгрунтування, обгрунтоване на уяві, емпатії та попередньому досвіді..

Формування інтуїтивного рішення протікає поза прямого свідомого контролю.

У психологічній  концепції К. Юнга інтуїція розглядається  як одна з можливих провідних функцій  особистості, що визначає ставлення  людини до самої себе і навколишнього  світу, спосіб прийняття ним життєво важливих рішень.

18.Синапси  та їх функції.

Синапс - є складне  структурне освіту, перебуває з пресинаптичної мембрани (найчастіше це концевое розгалуження аксона), постсинаптичної мембрани (найчастіше це ділянку мембрани тіла чи дендрита іншого нейрона), а як і синаптичної щілини.

Більш загальна функція  синапсів, основана на проведенні ними сигналу в обох напрямках, полягає  в синхронізації активності нейронних  популяцій. Наприклад, нейрони стволу головного мозку, що генерують ритмічні електричні імпульси, які забезпечують дихання, вочевидь мають синхронізувати цю активність. Така синхронізація досягається завдяки наявності в їхній популяції електричних синапсів, які миттєво збуджують клітини, що „відстали” на якому-небудь такті збудження від інших. Той факт, що розмір пори коннексонів електричних синапсів дозволяє перехід з клітини в клітину молекул АТФ та вторинних месенджерів, також відіграє важливу роль в забезпеченні синхронізації збудження та метаболізму нейронів.

19.Напрямки (галузі) дослідження психофізіології.

Психофізіологія - галузь науки, яка дуже швидко розвивається. Напрямки психофізіологічних досліджень знаходять надзвичайно широке застосування у різних сферах життєдіяльності  людини. Це цілком закономірно, оскільки погляди щодо необхідності підходу до людини як цілісної біопсихосоціальної системи в сучасній науці набули значного поширення. Для сучасної психофізіології характерне зміщення інтересів від дослідження нейродинамічних основ психіки до вивчення фізіологічних процесів у структурі активної, психічно опосередкованої взаємодії людини зі світом.

21.Локалізація  функцій у корі головного мозку.

Під функцією розуміють  складну пристосувальну діяльність організму, що спрямована на здійснення будь-якого фізіологічного або психологічного завдання. Ця пристосувальна діяльність може здійснюватися різними способами, але важливо, щоб результат відповідав поставленому перед організмом завданню. У корі мозку закінчуються провідники різних видів чутливості (кіркові зони аналізаторів). Пошкодження цих відділів спричинює розлади чутливості: шкірної, кінестетичної, слухової, зорової, нюхової, смакової , вестибулярно-просгорової.

При подразненні цих частин кори ГМ виникають парестезії, галюцинації та інші розлади .При пошкодженні прецентральної звивини виникають пірамідні розлади (центральні паралічі або парези), при осередках у пре-моторній зоні і на внутрішньо-медіальній поверхні лобових часток — екстрапірамідні розлади. Пошкодження лобових і скроневих часток супроводжується порушенням координації рухів і призводить до розвитку астазії — абазії. Осередки пошкодження в медіобазальних відділах скроневих і лобових часток (лімбічна зона) призводять до розвитку вегетативно-вісцеральних розладів. Слід зазначити, що всі функціональні системи (аналізатори) побудовані за вертикальним принципом. Аналізатор — рефлекторний апарат, який настроює нервову систему на краще сприйняття подразнення. Аналізатор на периферії починається з рецепторів, потім ідуть провідники, які закінчуються в корі головного мозку. Розрізняють первинну зону аналізатора, вторинну зону, і третинну зону. В аналізаторі відбуваються складні нейрофізіологічні процеси вищий аналіз і вищий синтез чутливості.

20.Класифікація  нервових клітин.

 Структурно-функціональною  одиницею нервової системи є  нервова клітина — нейроцит (нейрон) з відростками, що відходять від неї. Нараховують 25 млрд. нейронів в головному мозку і 25 млн. на периферії. Один або декілька відростків, по яких до тіла нервової клітини приноситься нервовий імпульс, називаються дендритами. Єдиний довгий відросток, по якому нервовий імпульс прямує від тіла нервової клітини, — аксон, або нейрит.

Нервова клітина  динамічно поляризована, тобто здатна пропускати нервовий імпульс тільки в одному напрямі, від дендриту до аксону.

 Залежно від  кількості відростків розрізняють уніполярні (одновідростчаті), біполярні (двовідростчаті) і мультиполярні (багатовідростчаті) нервові клітини.

22.Загальна  характеристика властивостей відчуття.

Усі види відчуттів характеризуються такими властивостями як якість, інтенсивність відчуття, його тривалість, а деякі — просторовою локалізацією подразнення.

Якість  відчуття —те, що відрізняє одні відчуття від інших.

Інтенсивність відчуття визначає його кількісну характеристику і залежить від сили подразнення.

Тривалість відчуття — це час, упродовж якого відзначається відчуття, що залежить від часу дії подразника і певною мірою від самого органа чуття. Від початку впливу подразника до появи самого відчуття проходить певний період часу. Це латентний період відчуття. Для різних видів відчуття він неоднаковий. Після припинення дії подразника відчуття не припиняється, а триває. Це так звана інерція чи відчуття післядії, що залишає останній образ.

23.Будова та  функції вуха, слухова чутливість.

Слухова чутливість має велике значення в пізнавальній діяльності людини, а також в орієнтуванні її у просторі. Слух  має важливе значення в міжособистісних стосунках людей. Сприймає звукові подразнення вухо. Вухо поділяється на три відділи: за вушною раковиною починається перший відділ — зовнішній слуховий прохід, другий відділ — внутрішнє вухо. У самій головній частині зовнішнього слухового проходу, що має вигляд вузької вигнутої трубочки міститься тоненька плівка у вигляді кружка, яка називається барабанною перетинкою. Барабанна перетинка натягнута впоперек зовнішнього слухового проходу і відокремлює його від наступного відділу вуха — барабанної порож- нини.

Барабанна порожнина — простір у товщі скроневої кістки черепа. У барабанній порожнині знаходяться три кісточки (ковадло, молоточок, стремінце), з'єднані ланцюжком, два маленькі м'язи, що пересувають ці кісточки і нерви. За барабанною порожниною знаходиться внутрішнє вухо.

Внутрішнє вухо складається із завитки, у якій є вікно присінка (до нього і підходить з барабанної порожнини стремінце). У завитці розміщений кортіїв орган, у якому знаходяться первинні нервові клітини слухової чутливості у вигляді ганглія.

24.Сприймання  як дія.

Моторні компоненти відіграють важливу роль у сприйманні, оскільки воно є своєрідною дією, спрямованою на обстеження сприйманого об'єкта і створення його копії, його подоби. Істотним компонентом сприймання є моторні процеси.

Моторні компоненти відіграють провідну роль в акті дотику, особливо в активному дотику, що характеризується високою точністю — адекватність відображення предмета в цьому разі виникає при переміщенні руки, що рухається, щодо сприйманого предмета.

Адекватність сприйняття предметів чи явищ навколишнього світу виробляється в процесі життя, навчання і піддається перебудовам.

Під спостереженням, що є довільною формою сприймання, мають на увазі навмисне, планомірне сприймання предметів чи явищ навколишнього світу.

Сприймання в цьому разі виступає як самостійна діяльність. Щоб спостерігати, потрібно навчитися користуватися нашими органами чуття, навчитися сприймати дотиком, бачити, чути, відчувати смак, запахи тощо. Чим ширший досвід і знання спостерігача, тим ширше його сприйняття.

25.Увага та  її класифікація.

Увага — зосередження діяльності суб'єкта в певний момент часу на якомусь реальному об'єкті (предметі, події, образі, думці тощо).

Виділяють три  види уваги: мимовільну, довільну і  післядовільну. Окрім цього, розрізняють  також увагу зовнішню (сенсорно-перцептивну), яка спрямована на об'єкти зовнішнього світу, і увагу внутрішню (інтелектуальну), яка звернена на об'єкти суб'єктивного світу людини.

26.Селективність,  стійкість і обсяг, як властивості  уваги.

Обсяг уваги характеризується кількістю одночасно чітко сприйманих об'єктів. У молодших школярів обсяг уваги обмежений, а з віком він збільшується. Розширенню обсягу уваги сприяють формування умінь групувати, систематизувати, поєднувати за змістом сприйманий матеріал.

Селективність (вибірковість) уваги характеризується тим, що вона спрямована на всі стимули (фізичні і лінгвістичні). Нервова система, має безліч входів, але працює як одиничний комунікаційний сигнал. На входах усіх каналів здійснюється селекція, тобто добір сенсорної інформації, що має деяку спільну ознаку. Така селекція може бути налаштована на приймання бажаної інформації. Вибір певного класу подій визначається властивостями самих подій і станом організму. Основою селекції можуть слугувати фізичні ознаки стимулу. Фільтр блокує входи для іншої інформації, що деякий час зберігається в блоці короткочасного збереження, який розміщений перед фільтром. Ця інформація може пройти фільтр, якщо стався зсув селекційного процесу з одного виду сенсорної інформації на іншій. На фільтрі стимулів відбувається виділення одного з каналів за фізичними властивостями, за якими сигнали проходять безперешкодно. Водночас відбувається ослаблення сигналів на інших каналах. Всі ослаблені і неослаблені стимули проходять через логічний аналізатор, представлений нейронами, активність яких пов'язана з певним словом, що входить до словника особи, і приводить до усвідомлення ним слів. Такі нейрони можуть активуватися слабкими і неослабленими сигналами. Усі сигнали доходять до логічного аналізатора і там аналізуються на предмет специфічності. Виявлено пряму залежність між важливістю сигналу для організму і ступенем активності нейронів логічного аналізатора. Такий сигнал може бути слабкої сили, а його важливість оцінюється на основі минулого досвіду. Свідомість не контролює логічний аналізатор. Усвідомлюється тільки інформація, що виходить з логічного аналізатора.

Стійкість уваги — це тривалість збереження інтенсивної уваги. Показник — це висока продуктивність діяльності впродовж тривалого часу. Стійкість уваги характеризується її тривалістю і ступенем концентрації під час її збереження. Стійкість уваги залежить від об'єкта зосередження й активності особи при спрямованому зосередженні. Важливою умовою тривалого зосередження є мінливість і рухливість об'єктів уваги.

27.Механізми  емоцій на макрорівні.

Емоційні стани, переживання почуттів є психічним процесом у діяльності мозку. Емоції починаються зі змін, що відбуваються переважно в зовнішньому середовищі. Ці зміни навколишнього світу ведуть до підвищення чи зниження життєдіяльності, пробудження одних потреб і вгасання інших, до змін у процесах, що відбуваються всередині людського організму. Фізіологічні процеси, пов'язані з емоціями людини, ґрунтуються на складних умовних і безумовних  рефлексах. Дуги умовних рефлексів замикаються і закріплюються у корі пеликих півкуль, а складних, безумовних рефлексів — у підкіркових вузлах півкуль, зорових горбах, у ядерних утворах стовбури мозку й інших центрів, що передають нервове збудження 3 вищих відділів мозку на виконавчі органи і вегетативну нервову систему.  Переживання почуттів є результатом спільної діяльності кори і підкіркових утворів.

Чим більша значущість для людини змін, які відбуваються довкола, тим глибшими є переживання почуттів. Перебудова тимчасових зв'язків, що виникає при цьому, зумовлює процеси збудження, які поширюються на кору і підкірку. У відділах мозку, розміщених під корою, знаходяться різні підкіркові утвори, насамперед гіпоталамус, що керує і регулює багато фізіологічних процесів^ дихання, артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, діяльність ендокринної системи, травного каналу та ін. У зв'язку з цим збудження підкіркових центрів зумовлює посилену діяльність багатьох внутрішніх органів. Саме тому переживання почуттів індивідуумом супроводжується зміною ритму дихання і серцевої діяльності, змінюється кровопостачання окремих частин організму, порушується секреція залоз. У зв'язку з цим у нашому слововживанні дотепер збереглися вирази «серце не прощає», «туга в серці», «скорити серце» та ін. А джерело таких виразів — в участі вегетативної нервової системи у формуванні емоційних станів.

На сьогодні встановлено, що кора головного мозку за нормальних умов впливає на підкіркові центри і в такий спосіб стримуються зовнішні прояви почуттів. Якщо кора головного мозку приходить у стан надмірного збудження за впливу подразників великої сили при перевтомі, при сп'янінні, то в результаті іррадіації перезбуджуються й центри, що лежать нижче кори мозку. Внаслідок цього зникає звичайна стриманість. Водночас у підкіркових вузлах і утворах стовбура мозку в разі негативної індукції поширюється процес гальмування. При такому великому гальмуванні спостерігається пригнічення, ослаблення чи скутість мускульних рухів, спад серцево-судинної діяльності та дихання тощо. Ці дані засвідчують, що при переживанні почуттів, при емоційних станах спостерігається і підвищення і зниження інтенсивності різних сторін діяльності людини.

28.Нейронні механізми сприймання

Колончаста  і шарувата організація нейронів кори вказує на конвергентно-дивергентну  організацію сенсорних функцій  у мозку за допомогою ієрархічної організації нейронних мереж. Чим складніша інформація надійшла, тим складнішою є структура організованої для її оброблення нейронної мережі.

У зоровому аналізаторі  виділяють дві системи оброблення інформації. У формуванні однієї з них беруть участь не тільки класичні шляхи зорового відчуття, а й підкіркові утвори. Ця система пізнає предмет.Друга система визначає локалізацію об'єкта (предмета) у зовнішньому зоровому полі.

Просторовий зір  у людини формується в ранньому дитячому віці. Якщо цей процес порушений через низький зір чи відсутність зору в цей період, то число нейронів парієтальної зони, що відповідають за зорові стимули, скорочується в багато разів.

Ансамбль нейронів, які конвергують на нейроні - детекторі, утворюють його нейронну мережу, що має для них один загальний  вхід. При дії зорового стимулу  виникають різні за силою і  комбінацією збудження. Комбінація збудження у нейронній мережі називається «вектором збудження». Виникнення цілісного образу предмета пов'язано з пірамідою послідовних нейронних перетворень. У цьому процесі беруть участь кілька нейронів-детекторів і горизонтальних нейронних шарів.

29.Сприйняття простору, руху, часу

Сприйняття простору — це відображення об'єктивно існуючого простору і передбачає сприйняття форми, розміру і взаємного розташування об'єктів, їх рельєфу, віддаленості і напрямку, у якому вони знаходяться. Стосунки людини із середовищем охоплюють і саме тіло людини з характерною для нього системою координат. Сама людина — це матеріальне тіло, що знаходиться у просторі.

Сприймання часу — відображення об'єктивної тривалості, швидкості і послідовності процесів і явищ навколишньої дійсності. Людина найточніше сприймає тільки короткі відрізки часу в межах 0,5 — 2 с. Якщо час менший за 0,5 с, то вплив як одиничного вже не сприймається. Така здатність органів чуття дає людині змогу орієнтуватися в часі, і ця здатність може варіюватися в різних людей.

Сприйняття руху — це відображення зміни положення об'єктів у певні періоди часу. В одних випадках рух — це сигнал небезпеки, в інших — сигнал позитивних емоцій. Провідну роль у сприйманні руху відіграють зоровий і кінестетичний аналізатори. Основними параметрами руху є швидкість, прискорення і напрямок. Рухомий предмет (об'єкт) ми бачимо тому, що він виходить з ділянки кращого бачення і ми змушені пересувати очі чи голову для того, щоб знову фіксувати на ньому свій зір. Об'єкт, що рухається, зміщується відносно нашого тіла і це вказує на його пересування.

30.Визначення-та основні теорії уваги.

УВАГА - це особлива форма психічної діяльності, яка  виявляється у спрямованості й зосередженості свідомості на певних предметах і явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях. Існуючі теорії та концепції уваги можна об'єднати в кілька груп.1. Увага як результат рухового пристосування. Саме м'язові рухи забезпечують пристосування органів чуття до умов найкращого сприймання.2. Увага як результат обмеженості обсягу свідомості. більш інтенсивні уявлення в змозі витіснити або пригнітити менш інтенсивні.3. Увага як результат емоції. Ця теорія ґрунтується на твердженні про залежність уваги від емоційного забарвлення уявлення4. Увага як результат аперцепції. Згідно з цією теорією увага є результатом життєвого досвіду індивіда.5. Увага як особлива активна здатність духу. Прихильники даної теорії вважають увагу первинною і активною здатністю, походження якої не можна ПОЯСНИТИ.6. Увага як підсилення нервової подразливості. Згідно з цією теорією, увага зумовлена збільшенням місцевої подразливості центральної нервової системи.7. Теорія нервового пригнічення. один фізіологічний нервовий процес затримує або пригнічує інші фізіологічні процеси, результатом чого є особлива концентрація свідомості.8. Французький психолог Т.Рібо та російський психолог М.М.Ланге вважаються основоположниками моторної теорії уваги. Дана теорія надає надзвичайно великого значення зовнішнім виявам уваги, розглядаючи рухи як основу її виникнення.

31.Розподіл, переключення та відвертання, як властивості уваги

Переключення  уваги зводиться до навмисного переходу суб'єкта від одного виду діяльності до іншого, від одного об'єкта до іншого, від однієї дії до іншої. Виділяють такі показники переключення уваги: час, затрачуваний на перехід від одного виду діяльності до іншого; продуктивність роботи; якість роботи. Успішність переключення уваги залежить від багатьох умов і, насамперед, пов'язана з попередньою і наступною діяльністю людини. Існують індивідуальні розходження в переключенні уваги, що особливо важливо у багатьох сучасних процесах Підвищене відвертання уваги є однією з причин погіршення показників діяльності.

Розподіл уваги — це властивість, з якою пов'язана можливість одночасного успішного виконання (поєднання) двох і більше різних видів діяльності і кількох дій. Такий розподіл уваги потрібний у багатьох сучасних професіях Чим складніші поєднувані види діяльності людини, тим важче розподіляється увага, а при подальшому підвищенні складності розподіл уваги стає неможливим.

Селективність (вибірковість) уваги характеризується тим, що вона спрямована на всі стимули (фізичні і лінгвістичні). На входах усіх каналів здійснюється селекція, тобто добір сенсорної інформації, що має деяку спільну ознаку. Така селекція може бути налаштована на приймання бажаної інформації. Вибір певного класу подій визначається властивостями самих подій і станом організму. Основою селекції можуть слугувати фізичні ознаки стимулу (розмір, інтенсивність тощо). Фільтр блокує входи для іншої інформації, що деякий час зберігається в блоці короткочасного збереження, який розміщений перед фільтром. Ця інформація може пройти фільтр, якщо стався зсув селекційного процесу з одного виду сенсорної інформації на іншій.

32.Функції емоцій

Оцінювальна  функція емоцій виражається в узагальненому оцінюванні явищ і подій. При цьому емоції захоплюють увесь організм і представляють миттєву оцінку поведінки в цілому, що дає можливість визначити корисність чи шкідливість факторів, які впливають на суб'єкт ще до їх безпосередньої дії. Емоції в цьому разі виконують функцію оцінювання умов виникнення ситуації на основі виниклої потреби.

Спонукальна функція зводиться до того, що емоція містить образ предмета задоволення потреби і своє упереджене ставлення до нього, що і спонукає суб'єкта до дії. Функцію спонукання виконують провідні і ситуаційні емоційні переживання.

Підкріплювальна функція емоцій особливо важлива в процесах навчання і пам'яті. Все, що пов'язане з емоційними переживаннями, запам'ятовується добре і надовго. Так, для вироблення умовного рефлексу потрібні три фактори: мотиваційне збудження, індиферентний подразник і фактор, що здатний задовольнити нагальну

потребу.

«емоційного резонансу» П. В. Симонова (1997). Було встановлено, що якщо на собаку впливати електричним струмом на очах у собаки-спостерігача, то в останнього виникає негативне емоційне напруження, яке виявляється у прискоренні серцевих скорочень і збільшенні синхронізації гіпокампального тета-ритму.

Перемикальна функція емоцій полягає в тому, що вони спонукають людину до зміни своєї поведінки. За звичайних умов поведінка людини і тварин визначається багатьма потребами, між якими існує конкуренція. Конкуренція мотивів найяскравіше виявляється в екстремальних умовах, коли виникає боротьба між інстинктом самозбереження і потребами дітей відповідно до установленої етичної норми.

Комунікативна функція емоцій дає змогу передавати свої переживання іншим людям, інформувати про своє ставлення до об'єктів і явищ за допомогою міміки, жестів, поз, виразних зітхань, змін інтонації голосу тощо. Зазначені рухи м'язів, за допомогою яких людина виражає свої емоції, прийшли до нас від наших предків. У ході еволюції мімічні сигнали розвилися в систему, що дає змогу передавати інформацію про стан і наміри суб'єкта.

33.Визначення та основні функції уваги

Увага — це спрямованість і зосередженість свідомості суб'єкта в певний період часу на будь-якому об'єкті чи явищі. Основна функція уваги - контроль - тобто. Уважність людини в її діяльності дозволяє контролювати об'єкт уваги і направляти його в потрійному напрямі. До допоміжних функцій належать:1. Активізація потрібних і гальмування непотрібних в певний момент часу фізичних та психічних процесів.2. Увага сприяє цілеспрямованому відбору інформації.3. Увага забезпечує тривалу сконцентрованість активності на одному об'єкті

34. Нейрональні механізми уваги

Три ознаки, характерні для автоматичного оброблення інформації:

-автоматичне оброблення інформації здійснюється мимоволі без зусиль суб'єкта і не потребує звернення до ресурсів організму!

-сенсорна інформація не доходить до свідомості;

-сенсорна інформація не взаємодіє з будь-якою поточною психічною (інтелектуальною) діяльністю, тобто не порушує її.

Нині встановлено, що на шляху проходження імпульсів від збуджених рецепторів до кори головного мозку знаходиться фільтр. У цьому фільтрі конкурує між собою велике число сенсорних впливів за контакти з руховою ділянкою кори головного мозку. Встановлено, що процес фільтрації (гальмування) відбувається в ядерних утворах, де здійснюється переключення від одного нейрона до іншого. Показником гальмування є зменшення імпульсної активності нейронів у цих ядерних утворах. За допомогою методу викликаних потенціалів установлено зменшення їхньої сумарної активності. проблема фільтрів майже вирішена: підвищення уваги пов'язано з посиленням потоку аферентної імпульсації, зниження — зі зменшенням такого потоку. Він також робить припущення про участь ретикулярної фюрмації стовбура мозку в блокаді сенсорного входу, що виявляється у вгасанні і відвертанні уваги.

35.Визначення та класифікація емоцій.

Емоції— це психічний процес, що відбиває суб'єктивну реакцію людини на переживання її відносин з навколишнім світом і ставленням до самої себе, нерозривно пов'язаний з потребами.

Нині виділяють чотири види емоційних процесів: афекти, власне емоції, почуття і настрій.

Афекти — це дуже сильні і відносно короткочасні емоційні переживання у відповідь на ситуацію, що майже склалася, які характеризуються різко вираженими руховими, вісцеральними проявами, а також значними змінами свідомості. Афекти зумовлюються ' як біологічно значущими факторами, що стосуються фізичного існування суб'єкта, так і соціальними факторами.

Власне емоції— це такий стан, який майже не виявляється в зовнішній поведінці і виражає оцінку ставлення суб'єкта до ситуації або явищ, що складаються або передбачаються. Емоції можуть випереджати ситуації та явища, які ще не настали. У дослівному перекладі емоція — це щиросерде хвилювання, щиросердий порух.

Почуття — це емоції, що виникають на основі задоволення чи незадоволення соціальних або духовних потреб людини і пов'язані з уявленням чи ідеєю про деякий конкретний або абстрактний об'єкт.

Настрій — загальний емоційний стан, що забарвлює впродовж значного часу всю поведінку людини. Настрій може бути радісним і сумним, бадьорим чи млявим, збудженим чи пригніченим, серйозним чи легковажним, дратівливим чи добродушним тощо. Залежно від настрою людина по-різному реагує на навколишній світ

36.Мислення і мова

Мислення і мова тісно пов'язані між собою. Слово є формою існування поняття, якщо йдеться про предмети і явища навколишнього сніту. В слові узагальнені усі властивості предмета і явища, у зв'язку з чим слово представляє існування думки.

37.Визначення  і види пам'яті

Одим з основних властивостей нервової системи є  здатність до тривалого зберігання інформації про зовнішні події.

За визначенням, пам'ять - це особлива форма психічного відображення дійсності, яка полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні інформації в живій системі. За сучасними уявленнями, в пам'яті закріплюються не окремі інформаційні елементи, а цілісні системи знань, що дозволяють всьому живому придбавати, зберігати і використовувати великий запас відомостей з метою ефективного пристосування до навколишнього світу.

Пам'ять як результат  навчання пов'язана з такими змінами  в нервовій системі, які зберігаються протягом деякого часу і істотним чином впливають на подальшу поведінку живого організму. Комплекс таких структурно-функціональних змін пов'язаний з процесом утворення енграм - тобто слідів пам'яті (термін, запропонований зоологом Дж. Янгом в 50-х рр..).

Пам'ять виступає також як своєрідний інформаційний фільтр, оскільки в ній обробляється і зберігається лише мізерна частка від загального числа подразників, що впливають на організм. Без відбору і витіснення інформації з пам'яті жива істота було б, образно кажучи, "затоплено" нескінченним потоком надходять ззовні подразників. Результати цього були б так само катастрофічні, як і відсутність здатності до навчання і пам'яті.

Класифікація  видів пам'яті

прості і складні  види. Прості - звикання, пристосування, умов. рефлекс. Генетично, фенотипічні. Складні - модальна, специфічна, образна

Класифікація  тимчасово-організаційна.

Іконічна пам'ять (від грец. Eikon - зображення) (сенсорна пам'ять) - сенсорна копія інформації, пред'явленої спостерігачеві зорово на дуже короткий час (до 100 мс.), Яка  має велику ємність;

Короткочасна (робітники, оперативна)

Довготривала.

У нейрофізіології  виділяють наступні елементарні  механізми навчання: звикання, сенситизацию, тимчасову зв'язок (умовний рефлекс). Згідно І.П. Павлову, фізіологічною  основою запам'ятовування служить умовний рефлекс як акт утворення тимчасової зв'язку між стимулом і реакцією. Ці форми пам'яті і навчання називають простими, щоб відрізняти від навчання, що має довільний, свідомий характер. Елементарні форми навчання є навіть у безхребетних.

Звикання проявляється в поступовому зменшенні реакції в міру повторного пред'явлення подразника. Звикання завжди супроводжує угашение орієнтовною реакції. Сенситизация - це процес, протилежний звикання. Він виражається в зниженні порога при пред'явленні подразників. Завдяки сенсітізаціі організм починає реагувати на раніше нейтральний подразник.

Існує також  поділ пам'яті на генотипическую і фенотипическую. Перша - генотипическая, або філогенетична, пов'язана з  безумовними рефлексами та інстинктами. Друга - фенотипова - забезпечує обробку та зберігання інформації, що купується в ході онтогенезу на основі різних механізмів навчання

38.Специфічні  види пам'яті

У ході вдосконалення  механізмів адаптації розвинулися  і усталилися складніші форми  пам'яті, пов'язані з фіксацією  різних сторін індивідуального досвіду.

Модально-специфічні види. Мнестичні процеси можуть бути пов'язані з діяльністю різних аналізаторів, тому існують специфічні види пам'яті  відповідно органам почуттів: зорова, слухова, тактильна, нюхова, рухова. Слід згадати, що рівень розвитку цих видів пам'яті у різних людей різний. Не виключено, що останнє пов'язане з індивідуальними особливостями аналізаторних систем. Наприклад, зустрічаються індивіди з незвичайно розвиненою зоровою пам'яттю. Це явище - ейдетизму - виражається в тому, що людина в потрібний момент здатний відтворити у всіх деталях раніше бачений предмет, картину, сторінку книги і т.д. Ейдетично образ відрізняється від звичайних тим, що людина як би продовжує сприймати образ в його відсутність. Передбачається, що фізіологічну основу ейдетично образів становить залишкове збудження зорового аналізатора. Добре розвитку модально-специфічна пам'ять нерідко є професійно важливою якістю: наприклад, слухова пам'ять музикантів, смакова і нюхова дегустаторів, рухова гімнастів і т.д.

Образна пам'ять. Запечатление і відтворення картин навколишнього світу пов'язані  з синтезом модально-специфічних  вражень. У цьому випадку фіксуються складні образи, що поєднують зорові, слухові та інші модально-специфічні сигнали. Таку пам'ять називають образною. Образна пам'ять гнучка, спонтанна і забезпечує тривале зберігання сліду.

За деякими  уявленнями, її морфологічної основою  служать складні нейрональні  мережі, що включають взаємозалежні  нейронні ланки, розташовані в різних відділах мозку. Тому випадання якого-небудь однієї ланки або декількох ланок образної пам'яті не здатне зруйнувати всю її структуру. Це дає образної пам'яті великі переваги як в ефективності процесів засвоєння та зберігання, так і в обсязі і міцності фіксації інформації. Ймовірно, що з подібними особливостями образної пам'яті пов'язані раптові, нерідко без жодних зусиль пригадування забутого матеріалу.

Крім цього  іноді виділяють також емоційну і словесно-логічну пам'ять.

Емоційна пам'ять. Емоційна пам'ять пов'язана із запам'ятовуванням і відтворенням емоційних переживань. Емоційно забарвлені спогади можуть виникати як при повторному впливі подразників, що зумовили цей стан, так і під час відсутності останніх. Емоційно забарвлене враження фіксується практично миттєво і мимоволі, забезпечуючи поповнення підсвідомої сфери людської психіки. Так само мимоволі інформація відтворюється з емоційної пам'яті. Цей вид пам'яті багато в чому схожий з образною, але іноді емоційна пам'ять виявляється навіть більш стійкою, ніж образна. Її морфологічною основою імовірно служать розподілені нервові мережі, що включають нейрональні групи їх різних відділів кори і найближчій підкірки.

Словесно-логічна  пам'ять. Словесно-логічна (або семантична) - це пам'ять на словесні сигнали  і символи, що позначають як зовнішні об'єкти, так і внутрішні дії і переживання. Її морфологічну основу можна схематично представити як упорядковану послідовність лінійних ланок, кожне з яких пов'язане, як правило, з попереднім і наступним. Самі ж ланцюга з'єднуються між собою тільки в окремих ланках. В результаті випадання навіть однієї ланки (наприклад, внаслідок органічного ураження нервової тканини) веде до розриву всього ланцюга, порушення послідовності збережених подій і до випадання з пам'яті більшого чи меншого обсягу інформації.

39. Тимчасова  організація пам'яті

• Іншою підставою  для класифікації пам'яті є тривалість закріплення і збереження матеріалу. Прийнято поділяти пам'ять на три  види:

o іконічну, або  сенсорну, пам'ять (ІП);

o короткочасну, або оперативну, пам'ять (КВП);

o довгострокову,  або декларативну, пам'ять (ДВП).

Іноді останній вид пам'яті називається пропозіціонной, вторинної або семантичної. Вважається, що кожен з цих видів пам'яті  забезпечується різними мозковими  процесами і механізмами, пов'язаними з діяльністю функціонально і структурно різних мозкових систем.

          Тривалість зберігання в сенсорної,  або іконічної, пам'яті становить  250-400 мс, проте за деякими даними  цей процес може тривати до 4-х сек. Обсяг ІП при наявності  відповідної інструкції від 12 до 20 елементів. Тривалість зберігання в короткочасній пам'яті близько 12 сек., При повторенні довше.

          Про існування двох різних  сховищ пам'яті (довготривалого  та короткочасного) свідчать такі  факти. Дві групи випробовуваних - здорові і хворі на амнезію - повинні були відтворити список з 10 слів одразу після заучування і з затримкою в 30 сек. У момент затримки випробовувані обох груп повинні були вирішувати арифметичну задачу. Значущих відмінностей між двома групами піддослідних при негайному відтворенні виявлено не було, в той час як при відстроченому відтворенні у хворих на амнезію обсяг запам'ятовування був набагато нижче. Цей експеримент підтверджує, що механізми короткочасної і довгострокової пам'яті в людини різні.

40.Теорія сну

1. Теорії відновлення  (Restorative Theories). Сон являє собою  необхідний період відновлення  від шкідливих для здоров'я  станів або станів виснаження, к-які розвиваються в період  неспання. Це найдавніша (запропонована  Арістотелем) і найбільш поширена  Т. с. Живі організми лягають спати, коли втомлюються, і пробуджуються освіження.

2. Теорії захисту  (Protective Theories). Сон допомагає уникнути  безперервної та надмірної стимуляції. Павлов, напр., Розглядав сон як  корковое гальмування, що сприяє  захисту організму від сверхраздраженія. Живі організми сплять не тому, що вони стомлені або виснажені, а щоб захистити себе від виснаження.

3. Теорія економії  енергії (Energy Conservation Theory). Ця теорія  виникла в результаті дослід. на тварин, в ході яких брало  виявилася сильна зв'язок між високими рівнями метаболічної активності і сумарним часом сну. Оскільки сон, подібно до зимівлі, скорочує витрату енергії, тварини з високим рівнем метаболічної активності знижують свою потребу в енергії за рахунок більшої тривалості сну.

4. Теорії інстинкту  (Instinctive Theories). У цих теоріях сон  розглядається як видоспецифічність,  морфо-фізіологічно реалізований  інстинкт, який запускається середовищні  сигналами, з необхідністю викликають  доречну в специфічній ситуації  реакцію сну.

5. Теорії адаптації  (Adaptive Theories). Ця категорія включає  самі сучас. теорії сну, к-які  розглядають сон як адаптивну  поведінкову реакцію. Прихильники  такого підходу вважають сон  регулярної реакцією тайм-ауту  у зв'язку з тиском хижаків  (predator pressures) і необхідністю добувати їжу. Т. о., Сон представляється не небезпечною поведінкою (як з позицій теорій відновлення), а підвищує виживання реакцією.

Ці теорії часто  об'єднуються. Так, і теорії захисту, і теорії інстинкту можуть включати концепцію відновлення. Напр., Павлов визнавав функцію відновлення в рамках своєї теорії захисту. Теорія економії енергії і теорії відновлення можуть розглядатися і як теорії захисту. А ранній варіант теорії адаптації включав концепцію інстинкту як механізму адаптації.

41.Стадії сну

1) Повільний  сон. Коротка (10-15 хв) стали дрімоти  - характ-ся зменшенням альфа-активності  та появою нізкоаплітудних тета  і дельта хвиль.

2) (неглибокий  або легкий сон). Подальше зниження  тонічної м'язової активності. Серцевий  ритм сповільнюється, температура тіла знижується, очі нерухомі. Займає майже половину часу сну. На цій стадії регістр. спалахи веретеноподібних коливань різної частоти (сігма-ритм - прискорений альфа-ритм).

3) Дельта-сон.  До них додаються високоаплітудние  дельта-хвилі.

4) Дельта-сон.  Дельта-хвилі стають домінуючою  формою активності. У цей час  людину розбудити дуже складно;  виникають 80% сновидінь.

5) Парадоксальний  сон. Близький до сост. неспання  з наявністю альфа-ритму. Займає  приблизно 23% всього сну.

Всі 5 стадій неодноразово повторюються протягом ночі.

Всі фази сну, крім парадокс., супроводжуються зниженням  метаболізму, загальним розслабленням. При довгому бодроствованія тривалого  повільного сну зростає, згідно з  правилами підтримки гомеостазу.

Парадокс. сон  характ-ся різким посиленням вегетативних реакцій, швидкі рухи очей та яскраві емоції. окараш. сни. Фізіологічна значимість парадокс. сну - своеобрахзная «розрядка», звільнення кори великих півкуль від інфо навантаження, емоції. напряж. і створюються оптимальні умови для майбутньої діяльності.

За регуляцію  сну в знач. мірою відповідальні  структури гіпоталамуса.

Без сну прожити  якомога менше, ніж без їжі - 5-6 діб, зійти з розуму, померти.

42.Классіфікація  рух

При класифікації рухів необхідно враховувати  конкретні цільові функції, які повинна виконувати рухова система.

функцій чотири: 1.підтримку певної пози; 2. орієнтація на джерело зовнішнього сигналу  для його найкращого сприйняття; 3. переміщення  тіла в просторі; 4. маніпулювання  зовнішніми речами або іншими тілами.

Автоматизовані  і довільні рухи. У багатьох випадках грань між автоматизованим і  довільно контрольованим дією дуже рухлива. Більше того, суть навчання руховим  навичкам становить перехід від  постійно контрольованої ланцюжка більш-менш усвідомлено поділюваних рухових дій до автоматизованої злитої "кінетичної мелодії", яка виконується із значно меншими енергетичними затратами. Орієнтаційні руху. Система рухів такого типу пов'язана з орієнтацією тіла в просторі і з установкою органів чуття в положення, що забезпечує найкраще сприйняття зовнішнього стимулу. Зображення нерухомого або рухомого предмета фіксується в найбільш чутливому полі сітківки. Координація руху очей і голови регулюється спеціальною системою рефлексів.

Управління позою. Поза тіла визначається сукупністю значень кутів, утворених суглобами тіла людини в результаті орієнтації в полі тяжіння. Механізм пози складається з двох складових: фіксації певних положень тіла і кінцівок і орієнтації частин тіла відносно зовнішніх координат (підтримання рівноваги). Вихідна поза тіла накладає деякі обмеження на подальший рух. До нижчих механізмам управління позою відносяться спинальні, шийні настановні й деякі інші рефлекси, до вищих - механізми формування "схеми тіла".

Терміном "схема  тіла" позначають систему узагальненої чутливості власного тіла у спокої і при русі, просторових координат та взаємовідносин окремих частин тіла.

43.Форми рухової  активності за Берщтейном .

Ієрархія форм рухової активності (за М. А. Бернштейна). Найбільш повно проблема ієрархічної організації рухів людини в контексті активного пристосувального поведінки була поставлена ​​і розроблена в працях видатного вітчизняного фізіолога Н.А. Бернштейна. Він розробив теорію рівнів побудови рухів. Причому під рівнями він розумів морфологічні відділи н.с.: спинний і довгастий мозок, підкіркові центри і кору великих півкуль. Кожному рівню відповідає свій тип рухів. Усього виділив 5 рівнів: А, В, С, Д, Е.1. Рівень А - еволюційно найбільш древній і дозріваючий раніше інших руброспінальний рівень. У людини він не має самостійного значення, але він визначає м'язовий тонус і бере участь у забезпеченні будь-яких рухів спільно з іншими рівнями. Є деякі форми рухової активності, які здійснюються тільки за рахунок даного рівня (до їх числа відносяться мимовільні примітивні рухи, наприклад, тремтіння пальців, стукіт зубів від холоду). Цей рівень починає функціонувати з перших тижнів життя новонародженого. 2) Рівень В - таламопалідарний рівень, забезпечує переробку сигналів від м'язово-суглобових рецепторів, які повідомляють про взаємне розташування частин тіла. Цей рівень приймає участь в організації рухів більш складного типу, які, однак, не вимагають врахування особливостей зовнішнього простору. Це можуть бути довільні рухи обличчя і тіла - міміка і пантоміміка, вільна гімнастика та ін Цей рівень починає функціонувати вже в другому півріччі життя дитини.   3. Рівень С - визначається як рівень просторового поля або пирамидно-стріальний рівень. На цей рівень надходить інформація про стан зовнішнього середовища від екстерорецепторних аналізаторів. Тому цей рівень відповідає за побудову рухів, пристосованих до просторових властивостей об'єктів - до їх формі, положенню, вагою та інших особливостей. Серед них усі види локомоції (переміщення), тонка моторика рук та інші. Це рівень, у забезпеченні якого разом з підкірковими структурами бере участь кора. Тому його дозрівання, починаючись дуже рано - на першому році життя, триває протягом усього дитинства і навіть юності. 4. Рівень Д - рівень предметних дій. Він функц. при обов'язковій участі кори (тім'яних і премоторних зон) і забезпечує організацію дій з предметами. Це специфічно людський рівень організації рухової активності, оскільки до нього відносяться всі види гарматних дій і маніпуляторних рухів. Характерна особливість рухів цього рівня полягає в тому, що вони не тільки враховують просторові особливості, а й узгоджуються з логікою використання предмета. Це вже не тільки рухи, а й значно більшою мірою дії, тому що використовувані тут моторні програми складаються з гнучких взаємозамінних ланок. Оскільки цей рівень забезпечується узгодженої активністю різних зон кори, його функціональні можливості будуть визначатися динамікою дозрівання як самих зон, так і віковими особливостями межзональной взаємодії.

          5. Рівень Е - вищий рівень організації рухів, забезпечує інтелектуалізовані рухові акти: работуартікуляціонного апарату в звуковій мові, рухи руки при письмі, а також руху символічній або кодованої мови (мова жестів глухонімих, азбука Морзе). Нейрофізіологічні механізми цього рівня забезпечуються вищими інтегративними можливостями кори великих півкуль, тому дозрівання кори, як і в попередньому випадку, має вирішальне значення для його функціонування

44. Свідомість  і його порушення

Свідомість (С.) - одне з основних понять філософії, соціології, психології та біології, що позначає людську здатність ідеального відтворення дійсності в мисленні. Свідомість - вища форма психічного відображення, властива суспільно розвиненій людині і зв'язана з промовою, ідеальна сторона целенаправляющей трудової діяльності. Сформувалося на основі і в процесі суспільної практики. Виступає в двох формах: індивідуальної (особистої) і суспільної. З чисто біологічних позицій свідомість - вища, властива лише людині форма відображення дійсності, що представляє собою сукупність психічних процесів, що дозволяють йому орієнтуватися в навколишньому світі, часу, соФорми порушень свідомості

Порушення свідомості поділяють на непродуктивні та продуктивні. Непродуктивні форми розлади  свідомості характеризуються його пригніченням, що супроводжується зменшенням психічної і рухової активності, зниженням рівня неспання. Тут викладається інформація в основному про непродуктивних формах порушень свідомості, з якими найчастіше доводиться мати справу неврологів.

Сплутана свідомість - узагальнюючий термін, яким позначається зниження рівня неспання, уваги, що веде до порушення ясності і послідовності  розумових процесів, розладу орієнтації в часі і місці, пам'яті, при цьому  можливе спотворення уявлень, що викликає помилкове усвідомлення себе і навколишнього среди.Прічіни плутаного свідомості різні : інтоксикація, гіпоксія, травма мозга.Затемненное свідомість - зміна свідомості, при якому виражені порушення уваги і разом з тим усвідомлення дійсності. Може бути проявом інтоксикації нервової системи, психозу, що розвивається коматозного состоянія.Обнубуляцня (від лат. Obnubulatio - затуманення) - збіднення і уповільненість психічної діяльності, млявість, апатія, безініціативність, некритичність, іноді благодушність, порушення орієнтації, навколишнє сприймається відчужено, осмислення хворим задаються йому питань утруднено, можливі помилки в судженнях. Рауш-стан - легке затьмарення свідомості ("вуаль на свідомість") зі збереженням аутопсихическая і аллопсихической орієнтування при придушенні критичного ставлення до подій і змінених мовних і рухових реакціях.

Продуктивні форми  порушень свідомості характеризуються дезінтеграцією психічних функцій  на тлі неспання і рухової активності (делірій, оней-роідний синдром, аменція і пр.) і зазвичай проявляються при ендогенних або екзогенних психозах.

45.Психофізіологічні  основи свідомості.

Вищий рівень свідомості не може існувати без участі модулюючої системи мозку (ретикулярної формації і лімбічної системи). Генералізовані і локальні впливи з неспецифічної системи стовбура мозку і таламуса сходяться на клітинах нейрональних мереж кори, створюючи умови, необхідні для обробки інформації.

Інформаційний аспект свідомості формується в основному  за рахунок діяльності кори великих  півкуль. Для розуміння ролі кори в забезпеченні свідомості є важливими уявлення, сформульовані американським фізіологом Ф. Маунткаслом про ансамблеву організацію кори. Його концепція спирається на ряд положень:

-кора головного  мозку складається з ансамблів,  утворених колонками нейронів, функція яких полягає в одержанні і переробці інформації; колонки розрізняються за джерелом одержуваних сигналів і за мішенями, до яких вони адресують власні сигнали;

-однотипні за  функціями ансамблі нейронів  можуть поєднуватися в більші одиниці - модулі, що здійснюють більш складну переробку інформації;

-модулі функціонують у складі великих петель, по яких інформація не тільки передається з колонок у кору, а й повертається назад.

Модуль фактично являє собою морфофункціональну одиницю переробки інформації в корі. Модулі групуються у більші об'єднання, що утворюють зони кори. Описаний спосіб будови кори утворює так звані "розподілені" системи, що забезпечують умови для реалізації найскладніших психічних функцій, у тому числі і свідомості. Нейрофізіологічні феномени такого типу, як повторний вхід збудження чи синхронізація електричної активності нейронів, природним чином реалізуються в розподілених системах. Останні мають також ще одну особливість: оскільки продукція цих систем не може бути результатом діяльності тільки одного модуля, випадання одного чи більш модулів не може припинити її функціонування. Завдяки цьому розподілені системи кори мозку володіють голографічним принципом функціонування. Поширення властивостей голограми на функції кори мозку означає, що інформація в корі мозку розподілена, і вимикання якоїсь частини системи (у припустимих межах) призводить до послаблення функції, а не до її втрати