Вплив фізичних факторів навколишнього середовища на здоров’я людини

Сучасні словники дають такі значення слова «культура»:

* сукупність досягнень  і творчості того чи іншого  народу;

* характерні особливості  життя і діяльності певних  історичних, гео-графічних і кон'юнктурних  людських спільнот (феодальна, буржуазна,  соціалістична, українська і навіть, як це не парадоксально, «блатна»  куль-тура);

* ступінь досконалості  в тій чи іншій сфері людської  діяльності (культу-ра праці, мови, поведінки);

* той чи інший вид  сільськогосподарських рослин (цитрусові,  баштанні, злакові культури).

Отже, таке середовище точніше  було б назвати «культурним», або  «матеріально-культурним», але в  жодній з відомих нам праць  з безпеки життєдіяльності таке визначення не використовують. Натомість  таке середовище називається техногенним, штучним, побутово-виробничим або ж  антропогенним. Надалі ми будемо використовувати  термін техногенне середовище, або  техносфера, саме для визначення матеріально-культурного  середовища. Головною причиною створення і розвитку техногенного середовища було і є прагнення людей задовольняти свої потреби, які весь час зростають. Однак дуже часто через незнання або нехтування законами природи людська діяльність призводить до небажаних, а інколи навіть До трагічних наслідків.

Наприклад, через людську  діяльність відбулося вимирання  багатьох видів рослин і тварин, забруднення і деградація природних  екологічних систем на значних територіях, пошкодження і вичерпання природних  ресурсів, навіть зменшення в атмосфері  озонового шару, який захищає біологічні об'єкти на Землі від руйнівного впливу ультрафіолетового випромінювання. Особливо небезпечними перелічені явища  стали у другій половині XX ст., після  другої світової війни, яка стимулювала  різкий стрибок у розвитку науки  і техніки, започаткувала нову науково-технічну революцію, результати, якої у багатьох випадках були непередбачуваними і  загрожують порушити динамічну рівновагу  глобальної соціоекосистеми.

Техногенне середовище склалося в процесі трудової діяльності людини. Воно багатопланове. Сутність його знаходиться  там, де закінчується природа і починається  людина, причому не як біологічна істота, а як істота, що мислить, має мораль і естетичне відчуття. До об'єктів  матеріальної культури належить будь-яка  матеріальна субстанція, яка створена не Богом чи природою, а людським генієм, його трудовою діяльністю. Навіть запах парфумів у цьому плані  принципове відрізняється від запаху квітів, оскільки парфуми створені людиною, а квіти — природою.

Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.

Побутове середовище —  це середовище проживання людини, що містить  сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових  організацій і установ. Параметрами  цього середовища є розмір житлової площі нг людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центрального опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.

Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить  комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій  тощо. Виробниче середовищ характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного виробництва і  визначаються його призначенням. Це * вид  продукції, яка виробляється на ньому, * обсяги виробництва, * кількість працівників * продуктивність праці, * енергомісткість, * сировинна база, * відході виробництва  тощо. Крім цих параметрів, є такі, що визначають умова праці та її безпеку: * загазованість, * запиленість, * освітленість робочий місць, * рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, електромагнітного випромінювання, * пожежо- та вибухонебезпечність, »  на-І явність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, »  ступінь напруженості праці, * психологічний  клімат та багато інших.

Але з точки зору безпеки  життєдіяльності як навчальної дисципліни недоцільно розглядати окремо системи  «людина — життєве середовище», ще містять суто побутове чи суто виробниче  середовище з кількох причин.

По-перше, для цього існують  спеціальні науки та навчальні дисципліни, такі як комунальна гігієна, гігієна  праці, охорона праці, інженерна  психологія, ергономіка.

По-друге, вище було зазначено, що в центрі уваги безпеки життєдіяль-ності  є людина, а будь-яка людина протягом дня, а інколи навіть кількох годин  чи хвилин знаходиться в різних елементах  цього середовища. Так, прокинувшись вранці, людина перебуває в умовах свого помешкання, її оточують < побутові прилади та системи: газова плита, радіоприймач, електробритва, фен, водопровід, каналізація. На вулиці, в транспорті, по дорозі на роботу її оточують вже зовсім інші елементи та умови побутового середовища. Перейшовши поріг прохідної, вона вже  потрапляє в умови виробничого  середовища. В магазині чи кінотеатрі, на футбольному майданчику чи в плавальному  басейні, навіть у міському парку  чи в гостях у друзів нас оточують різні елементи, які характеризуються різними параметрами.

По-третє, дуже часто ми навіть не можемо визначити, до якої категорії  слід віднести те чи інше середовище, тому що є дуже багато видів діяльності, коли робота виконується в домашніх умовах. І якщо раніше до такої категорії  працівників відносилась порівняно  обмежена кількість людей, передусім  творчих професій або кустарі-надомники, то зараз такий різновид праці  значно зріс завдяки можливостям  комп'ютерних інформаційних, технологій.

По-четверте, можна навести  безліч прикладів, коли дві людини, перебуваючи поруч, тобто в абсолютно  однакових умовах середовища, вважаються такими, що належать до різних його видів, один — у побутовому, другий —  у виробничому Наприклад, покупець і продавець магазину, пасажир  та кондуктор тролейбуса, працівник, що виконує ремонтні роботи на вулиці, і перехожий, що проходив або зупинився  поруч. У звичайних умовах проживання параметри побутового середовища регламентуються відповідними санітарно-гігієнічними нормативними до-кументами, які встановлюються державними або місцевими органами влади та охорони здоров'я. Ці параметри підтримуються спеціальними комунальними службами і самими людьми, які проживають у регіоні. Параметри виробничого середовища регламентуються державними нор-мативними актами з охорони праці та нормативними актами з охорони праці окремих підприємств і відповідальність за їхнє дотримання покладається на власників підприємств або уповноважених ними осіб.

Але під впливом тих  чи інших факторів, передусім природного чи військового характеру, параметри  життєвого середовища можуть вийти  за межі встановлених норм і тоді може виникнути загроза не тільки здоров'ю, а й життю людей.

Як правило, ми не можемо назвати  прикладів окремого існування кож-ного з названих вище компонентів життєвого  середовища — природного, соціального  або ж техногенного. Кожен з  компонентів життєвого середовища людини взаємопов'язаний з іншими, і  людина відчуває вже результат їх комплексної дії.

Людське суспільство протягом усієї своєї історії існує, створюючи  різного роду колективи — спільноти. Це зумовлено біологічною взає-мозалежністю людей, перевагами співробітництва  і розподілу праці, а також  винятковою здатністю встановлювати  взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему соціальних зв'язків, яка згуртовує індивідів у  єдине соціальне ціле — соціальну  спільноту і через неї у  соціальну систему.

У сучасному суспільстві  кожна людина належить до безлічі  різних соціальних інститутів, тобто  форм закріплення і способів здійснення спеціалізованої діяльності, яка  забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. Людина є членом сім'ї, навчається в школі, працює на виробництві, користується громадським  транспортом тощо. Кожного разу вона є членом окремої соціальної спільноти.

Соціальна спільнота —  форма соціальної взаємодії; реально  існуюча сукупність людей, об'єднаних  відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної  своєрідності, цільності.

Здавна такі соціальні  спільноти, як рід, сім'я, плем'я тощо, забезпе-чували людям засоби до існування, репродукцію* людини, спільну протидію силам природи, іншим племенам тощо. Все це допомогло людству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, розвитку цивілізації.

Соціальні спільноти відзначаються  великим різноманіттям видів, форм. За кількісним складом вони змінюються від союзу двох людей (діади) до таких, які налічують десятки і сотні  мільйонів, а перед загрозою знищення життя на Землі найбільшою соціальною спільнотою можна розглядати все  людство, яке налічує понад 6 млрд людей. Як правило - завжди можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот. В одних випадках ця ієрархія жорстко  визначена і регламентована, наприклад, у різного роду виробничих структурах та в армії. В інших випадках вона існує, незважаючи на відсутність такої  регламентації.

Розглянемо приклад такої  ієрархічної структури людських спільнот, виходячи з принципу місця  проживання людини.

Вище було зазначено, що мінімальною  спільнотою може розглядатися союз двох людей. Як правило, це сім'я. Але це також  можуть бути два студенти, що проживають разом у гуртожитку. Таку спільноту  назвемо мікроколективом, що належить до більшого колективу — мешканців  будинку (гуртожитку). Умови проживання в окремих будинках значною мірою  визначаються якістю комунального обслуговування, яке здійснює житлово-квартирне  управління чи інша аналогічна структура  того мікрорайону, в якому знаходиться  будинок. Таким чином, мешканці мікро-району можуть розглядатися як члени одного великого колективу, який ми назвемо  макроколектив. Мікрорайон є складовою  частиною міста, а, отже, населення міста  — це соціальна спільнота вищого ієрархічного рівня по відношенню до тих, що розглядалися раніше. Ще вищі ієрархічні спільноти — це населення області, країни, континенту і, нарешті, людство.

Так само ми можемо розглянути приклади інших ієрархічних структур, побудованих за іншим принципом  — виробничим, навчальним тощо. Наприклад, студентська група, колектив факультету, університету, студентство міста, країни. Максимальна кількість членів мікроколективу, як правило, 20—30 осіб, але може бути й більшою.

Функціонально соціальні  спільноти спрямовують дії своїх  членів на досягнення групової мети. Ця мета може мислитися досить широко — від призначення, що має виконувати військовий колектив, до необхідності певної Кількості людей проживати  на спільній території (соціально-територіальна  спільнота). Соціальні спільноти  можуть виникати спонтанно (мимовільно) чи інституціоналізовано (організовано), бути формальними чи неформальними. Будь-яка соціальна група може розглядатися як суб'єкт системи «лю-дина — життєве середовище» і визначати рівень цієї системи. Отже, ми можемо говорити про рівень системи «людина — життєве середовище» з однієї особи, сім'ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населеного пункту тощо.

Для окремої людини, тобто  коли ми говоримо про систему «людина  — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які  спільноти є елементами життєвого  середовища, а саме соціального середовища.

Для глобальної системи «людина  — життєве середовище» всі  люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище складається з природного — Землі  та космічного простору, що оточує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування.

Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визначити, які люди і спільноти є внутрішніми  складовими тієї спільноти, для якої розглядається система «людина  — життєве середовище», а які  є елементами соціального середовища, що оточує цю спільноту.