Травматизм на виробництві

 

Ці кошті могли б  бути спрямовані на соціальний розвиток

 

країни, заходи щодо модернізації виробничих процесів, екологізацію виробництва. А відбувається навпаки  – вони спрямовуються на компенсації збитків. Також треба зазначити той факт, що високий рівень травматизму спричиняє значні втрати робочого часу, що, в свою чергу, знижують продуктивність праці. Це дуже негативно позначається на економіці країни.

 

Крім цього найгіршим  соціальним наслідком є значна кількість  смертельних випадків через виробничий травматизм. До 30 відсотків українських  робітників працюють у небезпечних  умовах. Близько 17 тисяч українських  робітників щороку стають на роботі інвалідами. П’ята частина працівників, що отримали в Україні групу інвалідності, мають працездатний вік 45-50 років. В Україні у 2011 році зафіксовано 618 смертей на виробництві, всього з початку року було травмовано 7700 працівників. Це менше, ніж у минулі роки - в 2009-му, 2008-му, але, на жаль, значно більше, ніж у 2010 роцi.[6]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Отже, під виробничою травмою розуміють порушення  анатомічної цілісності або фізіологічних  функцій тканин чи органів людини внаслідок механічного, теплового, хімічного чи іншого впливу факторів виробничого середовища на організм людини в зв’язку з виконанням професійної праці, будь-якого виробничого завдання та громадського доручення.

 

Травматизм на виробництві  викликає наслідки соціального й економічного характеру. Соціальні наслідки полягають у загибелі працівників і травматизмі різного ступеня важкості. Вони можуть бути як локальними (тобто компенсуватися тільки відповідними витратами на підприємстві), так і загальнодержавними. Економічні наслідки — припинення випуску продукції на визначений час, зруйнування устаткування, споруджень, гірничих виробок, втрата частини виробленої продукції.

 

На мою думку, основною причиною виробничого травматизму  є недотримання правих техніки безпеки, а також небезпечні умови праці, які надають роботодавці. Тому для відповідальність за здоровя та життя працівників несуть обидві сторони – як самі працівникик, так і роботодавці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Гогіташвілі Г. Г., Карчевські Є.-Т., Лапін В. М. Управління охороною праці таризиком за міжнародними стандартами: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007.

Керб Л. П. Основи охорони  праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 215 с.

Керб Л. П. Основи охорони  праці: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. –К.: КНЕУ, 2001. –252 с.

Москальова В.М. Основи охорони праці – К.: ВД"Професіонал", 2005. – 672с.

http://www.mns.gov.ua/files/prognoz/report/2011/4_2_2011.pdf

http://novynar.com.ua/politics/203118