Рівненський природний заповідник

 «Рівненський природний заповідник»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Розділ 1. Основні відомості…………………………………………………3

1.1 Історія створення……………………………………………………..3

1.2 Структура……………………………………………………………..5

Розділ 2. Природні умови…………………………………………………...6

2.1 Географічне положення……………………………………………...6

2.2 Геологічна будова…………………………………………………....6

2.3 Геоморфологія………………………………………………………..7

2.4 Гідрологічні умови…………………………………………………...7

2.5 Кліматичні умови…………………………………………………….9

2.6 Ґрунтовий покрив…………………………………………………….9

2.7 Флора………………………………………………………………….9

2.8 Фауна………………………………………………………………...14

Розділ3. Діяльність…………………………………………………………18

3.1 Охоронна діяльність………………………………………………...18

3.2 Співробітництво……………………………………………………..20

Список використаних джерел……………………………………………...21

Додотки……………………………………………………………………...22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ

 

1.1. Історія створення заповідника

У Рівненській області є чимало чарівних куточків, яким притаманне багатство чи унікальність природних умов. Особливу цінність становлять обширні болотні комплекси – території, які не зазнали значних змін внаслідок людської діяльності. Саме такі ділянки й стали основою для майбутніх природоохоронних об’єктів.

На території України не було заповідника, який би в достатній  мірі відображав природні умови Полісся, тому поява такої установи залишалося лише питанням часу. Так, ще у 80-х роках, в «Рекомендациях по формировании экологических систем охраняемых природных объектов в УССР» для збереження болотних комплексів і рідкісних болотних видів була обґрунтована доцільність створення Рівненського біосферного заповідника на площі 130 тис. га з включенням в нього лісо-болотних заказників «Перебродівський», «Сомине», «Сира Погоня», «Кремінне» і прилеглих лісів. В якості його філіалу передбачалась організація Білоозерського заповідника.

В тих же 80-х роках, усе більш  очевидною постає необхідність створення  Рівненського природного заповідника, територія якого обіймала б три  існуючих болотних і лісо-болотних заказники – «Перебродівський», «Сира Погоня» та «Білоозерський». Таким чином вдалося б об’єднати екосистеми з типовою для Українського Полісся флорою і фауною, багатьма рідкісними видами, льодовиковими реліктами та основними рослинними комплексами Українського Полісся. В перспективі вже існуючий Поліський (Житомирська область) і Рівненський природні заповідники мали увійти до складу запроектованого Поліського біосферного заповідника. Були й інші рекомендації. Всі вони підтримували створення і організацію єдиного Поліського біосферного заповідника призначеного для збереження типових природних екосистем, виявлення і прогнозування тенденції зміни природи Полісся під дією антропогенних факторів.

3 квітня 1999 року Указом  Президента України №356/99, з метою  збереження типових та унікальних  комплексів Українського Полісся, що мають важливе наукове, природоохоронне та естетичне значення було створено Рівненський природний заповідник, який став найбільшим природоохоронним об’єктом області та найбільшим природним заповідником України. Площа новоствореного об’єкту становила 47046,8 га. Вибір території під Рівненський природний заповідник був цілком закономірний, адже 90% його загальної площі – природоохоронні об’єкти, які мали статус заказників загальнодержавного значення: ландшафтний „Білоозерський” у Володимирецькому, загальнозоологічний „Перебродівський” у Дубровицькому і Рокитнівському, ботанічний „Сира Погоня” у Рокитнівському та гідрологічний „Сомине” в Сарненському районах Рівненської області. Всі вони були створені у відповідності до постанови Ради міністрів УРСР № 434 від 02.11.1984 р. з метою збереження в природному стані унікальних і типових комплексів та мальовничих озер. 
В 2000 р. Українською лісовпорядною експедицією ВО ”Укрдержліспроект” проведені роботи з винесенням в натуру проекту відводу земель заповідника, розробленого Рівненським філіалом інституту землеустрою 1995 року. Після винесення межових ліній і знаків в натуру жителі окремих сільських рад звернулися до Президента України з проханням змінити межі заповідника, оскільки на території заповідника виявились їх сільськогосподарські угіддя. В 2001-02 рр. Рівненським філіалом інституту землеустрою був розроблений новий проект відводу земельної ділянки для Рівненського природного заповідника. Внаслідок проведених лісовпорядкувальних робіт площа заповідника зменшилась на 4757,7 га за рахунок виключення більшості сільськогосподарських угідь, і на сьогодні становить 42288,7 га, що підтверджено відповідною Постановою Кабінету Міністрів №1271 від 14 серпня 2003 року.

1.2. Структура

Заповідник є одним з найбільших за площею (42288,7 га) природоохоронних об’єктів України. Розташований заповідник в північній частині Рівненської області на території Володимирецького, Дубровицького, Рокитнівського та Сарненського адміністративних районів на чотирьох відокремлених природних масивах: «Білоозерський», «Переброди», «Сира Погоня» та «Сомине» відповідно.

Територія заповідника  поділяється на шість лісництв:

1) Білоозерське лісництво  (масив «Білоозерський»), Володимирецький район, площа 8051 га;

2) Більське лісництво (масив «Сира Погоня»), Рокитнівський район, площа 5427 га;

3) Грабуньське лісництво  (масив «Сира Погоня»), Рокитнівський район, площа 4499 га;

4) Карасинське лісництво  (масив «Сомине»), Сарненський район, площа 10852 га;

5) Північне лісництво  (масив «Переброди»), Дубровицький район, площа 7565 га;

6) Старосільське лісництво  (масив «Переброди»), Дубровицький та Рокитнівський райони, площа 5895 га.

Садиба заповідника  знаходиться неподалік м. Сарни  в урочищі «Дубки».

 

РОЗДІЛ 2. ПРИРОДНІ УМОВИ

 

2.1. Географічне положення

Згідно фізико-географічного  районування України територія  заповідника належить до Верхньоприп’ятського та Нижньогоринського районів області Волинського Полісся зони мішаних лісів. Білоозерська ділянка заповідника належить до Верхньоприп’ятського фізико-географічного району, який тягнеться від р. Західний Буг до р. Стир. В цьому районі наявна значна кількість озер як карстового, так і заплавного походження. Болота тут займають 10% площі. Ділянки Сомино, Сира Погоня, Переброди належать до Нижньогоринського фізико-географічного району, який займає територію від р. Стир до Житомирського Полісся. Це найбільш заболочена частина Житомирського Полісся. Болота тут займають 20%.

 

2.2. Геологічна будова

У геоструктурному відношенні заповідник розташований на західній окраїні Руської платформи в межах західного схилу Українського кристалічного щита. Кристалічний фундамент знижується у західному напрямку. Розломна тектоніка зумовила поширення у межах Рівненщини давніх покривів ефузивних порід і нерівномірне нагромадження комплексів осадових відкладів. На Білоозерській ділянці кристалічні породи знаходяться на глибині біля 500 м. На ділянках Переброди, Сира Погоня, Сомине кристалічний фундамент розміщується на глибині до 200 м. Із мезозойських відкладів найбільш поширені верхньокрейдові. У напрямку на захід і південний захід зростає потужність відкладів цього віку, яка в районі озера Біле досягає 60 м. Крейдяні відклади в основному перекриваються антропогеновими, а в деяких місцях палеогеновими породами. Зрідка зустрічаються на крейдяній товщі острови неогенових вапняків. Вони відмічені в районі ділянки Сомине. Доантропогенові відклади кайнозою представлені зрідка палеогеновими морськими відкладами. 

Грунтотвірними є переважно  відклади антропогенового віку. В  районі Білоозерської ділянки значно поширені моренні відклади дніпровського льодовика. Більш поширеними є флювіогляціальні відклади. Ділянки Сомине та Сира Погоня знаходяться в межах прадолини Стир-Словечна – долини великої річки плейстоцену. Вона перетинає долини правих приток р. Прип’ять. Ширина прадолини становить 20-25 км.  
Сучасні відклади представлені алювіальними відкладами та торфами.

 

2.3. Геоморфологія

В геоморфологічному  відношенні територія заповідника  є флювіогляціальною низинною рівниною. В межах Поліської низовини поверхня являє собою низовинні плоскохвилясті рівнини з широкими терасованими долинами річок, розділеними невиразними, іноді заболоченими вододілами з еоловими, гляціальними або денудаційними формами. Плейстоценові зледеніння відіграли вирішальну роль у формуванні сучасної поверхні Полісся. Найбільш поширеними тут є форми рельєфу, утворені талими льодовиковими водами – зандрові рівнини. Головні річкові долини склалися ще в дольодовиковий час. Територія має слабий нахил на північ до долини Прип’яті. Кінцево-моренний рельєф виражений на Білоозерській ділянці. Моренні горби тут піднімаються на 15 м.

 

2.4. Гідрологічні умови

Територія Рівненського природного заповідника належить до басейну Прип’яті. Білоозерська ділянка знаходиться в басейні притоки Прип’яті – Стиру, а Переброди, Сира Погоня і Сомине – в басейні притоки Прип’яті – Горині. З водних об’єктів на території заповідника розташовані 3 карстові озера – Біле, Сомине та Старосільське (Крисина), річки Березина та Люблінка. Велика кількість води на території заповідника зосереджена в болотах і заболочених лісах. 

Каналізована річка Люблінка протікає на території масиву Сомине на відстані 600-650 м південніше однойменного озера. Вона є притокою р. Льви. Довжина  її – 29 км, площа водозбору – 140 км². В неї впадає 8 приток сумарною довжиною 30 км.

Річка Березина протікає на території  Білоозерського лісництва РПЗ. Розташована  вона у межиріччі Стиру та Веселухи, в прадолині, що утворилась внаслідок  стікання льодовикових вод. Довжина  річки – 28 км, площа водозбору – 61 км². Заплава шириною 3 км та довжиною 17 км, заболочена, тут розташований болотний масив Коза. Надзаплавні тераси слабко виражені, вкриті сосновими та вільховими лісами. Русло річки каналізоване, є частиною Мульчицької меліоративної системи. Річка впадає в канал Лоток, який, в свою чергу, в р. Стир.  
В межах ділянок Переброди, Сира Погоня ріки відсутні. Меліоративні канали наявні на всіх ділянках, найменше – на діл. Переброди, найбільше – на ділянці Сомине.

На території Білоозерської ділянки знаходиться озеро Біле, що має карстове походження. Це одне з найбільших озер в Рівненській області – займає площу 453 га. На дні озера є дві карстові лійки, глибина однієї з них досягає 26 м. Дно піщане, слабозамулене, з крейдових порід білого кольору, звідки походить назва самого озера. Озеро живиться поверхневими і підземними водами.

На території Карасинського  лісництва заповідника (масив «Сомине») розташоване озеро Сомине, яке має площу 56 га і максимальну глибину 13 м. Дно піщане.

Озеро Крисина розташоване на території Старосільського лісництва заповідника. Відноситься до басейну р. Льва. Озеро карстового походження, площа водного дзеркала становить 5,3 га. Озеро живиться підземними та атмосферними водами.

Для цих озер характерний невеликий  вміст органічних та неорганічних речовин. Вода за складом гідрокарбонатно-кальцієва. Озера оточені лісовими і болотними масивами, з якими утворюють єдиний гідрологічний комплекс.

 

2.5. Кліматичні умови

Клімат Волинського  Полісся є менш континентальним, ніж в інших областях Українського Полісся. Середня температура в липні +18°С, в січні -5,5°С. Середня річна температура +6-7°С. Заповідник знаходиться в зоні достатнього зволоження. Річна сума опадів у Верхньоприп’ятському фізико-географічному районі становить 570-600 мм, у Нижньогоринському районі – 550-600 мм. Річний хід опадів характеризується максимумом у липні (80-95 мм) і мінімумом у січні (40-50 мм). Вегетаційний період починається 5-9 квітня і триває до листопада. Перехід до безморозного періоду відбувається у середині останньої декади квітня. Тривалість безморозного періоду 140 днів.

 

2.6. Грунтовий покрив

Найпоширенішими ґрунтами є дерново-підзолисті. Вони формуються на водно-льодовикових, давньоалювіальних  відкладах та на морені. На території  заповідника, крім дерново-підзолистих ґрунтів, значно поширеними є торфово-болотні, торфувато-болотні, мулувато-болотні, лучно-болотні ґрунти та торфовища.

 

2.7. Флора

В складі флори Українського Полісся нараховується близько 2 тис. видів вищих судинних рослин. В зв’язку з тим, що заповідник складається із декількох великих ділянок, його флора може розглядатись як ядро флори Українського Полісся. На території заповідника виявлено 575 видів вищих рослин, з них мохоподібних – 12 видів, судинних 563 види, в тому числі 7 видів хвощеподібних, 6 видів плаунових, 8 видів папоротеподібних, 1 вид молодильникових, 5 видів голонасінних та 536 покритонасінних. Подальші дослідження, без сумніву, доповнять список новими видами.  
Згідно геоботанічного районування, територія заповідника відноситься до Східноєвропейської провінції Європейської широколистяної лісової області. Вона входить до Зарічнянсько-Висоцько-Сарненського геоботанічного району соснових лісів чорницево-зеленомохових та боліт різних типів, який належить до Ковельсько-Сарненського Західно поліського геоботанічного округу соснових і дубово-соснових лісів та евтрофних боліт Поліської підпровінції. В рослинному покриві Рівненського природного заповідника переважають ліси і болота (відповідно 48,3% та 48,0%). Серед лісів основні площі займають хвойні – соснові ліси, які належать до формації сосни звичайної. На багатьох ділянках у деревостані є значна участь берези, проте березово-соснові ліси в масивах соснових трапляються розсіяно, не відрізняються за флористичним складом. Серед соснових лісів заповідника найбільші площі займають соснові ліси зеленомохові, а також чорницево-зеленомохові та чорницеві. Незначні площі займають соснові ліси лишайникові, брусницеві та вересові. Трапляються також соснові та березово-соснові ліси сфагнові, що межують з лісовими та рідколісними болотами та не займають значних площ. Листяні ліси в заповіднику представлені фрагментарно в зв’язку з фізико-географічними умовами і насамперед – складом ґрунтів. Лише там, де на поверхню внаслідок давніх процесів виходить морена, на локальних площах сформувались листяні ліси з участю граба та місцями – дуба. Також незначні площі займають ліси формації вільхи чорної.