Рівненський природний заповідник

Болотна рослинність заповідника  є дуже своєрідною відносно боліт  Українського Полісся в цілому, оскільки в її складі переважають мезотрофні (перехідні) болота, в меншій мірі оліготрофні (верхові) Болота цих двох класів формацій, на яких розвинений сфагновий покрив, складають близько 80% всіх боліт заповідника. Евтрофні (низинні) болота займають 10-15% площ боліт заповідника (решту складають проміжної групи за живленням – олігомезотрофні та еумезотрофні). Співвідношення груп боліт за живленням на Українському Поліссі є зворотним – тут 80% складають низинні (евтрофні) болота. Переважання сфагнових боліт у заповіднику обумовлено розвитком їх у післяльодовикових зниженнях з переважанням бідних піщаних відкладів. 

Тип водної рослинності на території  заповідника виявлений мало. Це пов’язано з відсутністю на трьох її ділянках річкових заплав і слабким розвитком заплави на Білоозерськіій ділянці. Хоча в заповіднику є декілька озер, найбільшими з яких є Біле та Сомино, ці озера мають мезотрофний тип живлення – вода в них бідна на мінеральні речовини і береги в основному мало зарослі. Водна рослинність трапляється також в канавах і ставках. Серед водної рослинності виявлені ценози груп формацій прикріпленої рослинності з плаваючими листками, зануреної та прибережно-водної рослинності. Крім охарактеризованих типів рослинності, в заповіднику наявні невеликі фрагменти інших типів рослинності, насамперед лучної та рослинності пісків – псамофітної. 

В заповіднику на сьогодні достовірно знайдено 29 видів вищих судинних рослин, занесених до Червоної книги  України, 28 регіонально рідкісних  видів, 2 види з європейського червоного списку – смілка литовська і козельці українські, 1 вид з Додатку 1 Бернської конвенції – сон широколистий. Кожен масив заповідника відрізняється унікальністю та неповторністю природних умов. 

Сира Погоня – одне з урочищ найбільшого на України болотного масиву Кремінне, його верхова ділянка, що лежить в улоговині на межиріччі річок Льви та Ствиги. Це один з найцінніших для науки болотних масивів України. На ньому найповніше представлений основний характер торфових боліт Українського Полісся в процесі їх розвитку від евтрофної до оліготрофної стадії. Горби з пригніченою болотною сосною чергуються із обводненими мочажинами та утворюють своєрідний комплекс – горбисто-мочажинний. Болота з таким комплексом властиві зоні тайги, на Поліссі вони виключно рідкісні. Саме таким – єдиним у країні – є болото Сира Погоня. За характером рослинності, масив «Сира Погоня» є верховим, дуже обводненим болотом. Тут переважають пухівково-сфагнові оліготрофні біоценози. На підвищених горбах проростає пухівка піхвова, андромеда, журавлина, запаси якої надзвичайно великі, місцями кількість її в травостої досягає 15-20%. Зустрічаються рідкісні види, занесені до Червоної книги України – журавлина дрібноплідна, шейхцерія болотна, хамедафна чашкова, росичка англійська коручка болотна, інші. В невеличких природних озерах, характерних для масиву, водиться велика кількість рідкісних водоплавних птахів, серед яких види, занесені до Червоної книги України – лелека, журавель сірий, глухар. Тваринний світ представлений видами, як лось, козуля, дикий кабан, бобер, заєць-русак, білка, ондатра, борсук.  
Основу Білоозерського масиву складають болота і заболочені ділянки лісу, які простираються з півдня на північ від села Березина до села Озерці Володимирецького району. Тут пролягала колись льодовикова прадолина довжиною 17 км та завдовжки – 3 км, що була прадолиною річки Стир, по якій стікали льодовикові води. Згодом долина заболотилась, оточені лісами, тут формувались болотні масиви, різноманітні за своїм рослинним покривом. Більша частина боліт масиву – це низинні, найбільш багаті рослинним покривом. На них переважають осокові угруповання з добре розвинутим покривом із зелених гіпнових, рідше сфагнових мохів з розкиданими кущами верб і берізок. В рослинному покриві зустрічаються болотні орхідеї та рослини-релікти льодовикового періоду – верби лапландська і чорнична, осока дводомна, шолудивник королівський. Зовні непоказні, невеликі, ці рослини мають велику цінність для науки, є дуже рідкісними в Україні. Східна частина масиву, що прилягає до піщаної тераси, бідніша на рослинний покрив. Тут переважають сфагнові мохи, на яких проростають пригнічені соснові та березові насадження з кущами багна, андромеди, журавлини, пухівки, різних видів осок. 

Окрасою масиву є озеро  Біле. З трьох сторін до озера  підступає болотний масив, що лежить на вододілі двох річок – Стиру та Веселухи. Болото, що оточує Біле озеро, називається Коза-Березина. Боліт на Поліссі немало. Та Коза-Березина – явище надзвичайне: неначе хтось навмисне зібрав в ньому всі основні рослинні угруповання боліт Полісся. Є тут немало й рідкісних видів рослин: мучниця звичайна; чагарникові верби: лапландська і чорнична, що ростуть у тундрі; рідкісні мохи – льодовикові релікти, плаун баранець, інші. 

Основну частину масиву Переброди становлять дуже обводнені, важко прохідні болота. Західна його частина, що розташована в заплаві річки Льва, відрізняється розвитком осокових угруповань, особливо осоки омської, на південних ділянках – осоки пухнастоплодої. Далі на схід річки Льва розповсюджені мохово-осокові угруповання з осокою пухнастоплодою і сфагновими низинними мохами. Тут виявлено 11 видів сфагнових мохів, серед них декілька рідкісних для України видів. На підвищених островах і піщаних гривах болотного масиву розміщені лісові ділянки, покриті, в основному, сосною, на більш зволожених місцях лісові ділянки представлені вільхою та березою. Дуже різноманітний рослинний світ має болото Переброди. Зустрічається немало рідкісних видів: шейхцерія болотна, верба чорнична, осока дводомна, росичка середня, плауни колючий та сплюснутий, мучниця звичайна, реліктові види сфагнових мохів. В Україні немає більше жодного іншого болотного масиву такої площі, який би цілком зберіг своєрідну рослинність і флору. До того ж він заслуговує на охорону і як унікальне місце, де мешкають рідкісні та зникаючі види тварин. Саме тому в 2004 році масив віднесено до водно-болотних угідь міжнародного значення. Тут зустрічаються лось, козуля, дикий кабан, білка, бобер, а також низка видів, що занесені до Червоної книги України – горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, кіт лісовий. Це один з найбільших резерватів рідкісної орнітофауни на Україні. Масив є місцем гніздування рідкісних видів, таких як лелека чорний, скопа, змієїд, орлан-білохвіст, глухар, журавель сірий, пугач, очеретянка прудка. У весняно-осінній період часто зустрічаються перелітні гаги, дикі гуси, різні види куликів.  
Масив Сомино знаходиться на території Сарненського району на віддалі 10-15 км у південно-західному напрямку від масиву «Сира Погоня», і являє собою частину найбільшого на території Україні болотного масиву «Кремінне». Це одне із небагатьох типових для Західного Полісся боліт, що збереглися до наших днів не осушеними. Більшу частину його площі займають мезотрофні болота, і лише поблизу озера Сомино знаходиться незначна кількість евторофних боліт. Мезотрофна частина заказника представлена очеретом, волосистоплодою та омською осоками і на 60-80% покрита мохами. Прилягаюча до озера Сомине ділянка представлена волосистоплодосоково-омсько-осоковосфагновими формаціями. Рослинний світ боліт досить багатий і різноманітний за своїм видовим складом. Тут виявлено 93 види квіткових і папоротеподібних рослин, 15 видів мохів, 12 з яких – сфагнові мохи, що становить третину складу болотної флори України. Серед них ряд рідкісних видів, реліктів льодовикового періоду – верба лапландська і чорнична, осока дводомна, молодильних королівський. Зовні непоказні, невеликі, ці рослини мають велику цінність для науки.  
В масив входить одне з найкрасивіших озер Українського Полісся – озеро Сомино. Безпосередньо озеро оточують низькі піщані та торф’янисті береги, покриті сосновим, березовим та вільховим лісом.  
Важливим аспектом в дослідженні рослинності є виявлення та охорона рідкісних рослинних угруповань та видів. Серед рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, на території Рівненського природного заповідника виявлено 10 угруповань.

2.8. Фауна

Перші дослідження з  фауни хребетних тварин на сучасній території Рівненського природного заповідника розпочалися відносно недавно – з середини XX століття – та носили фрагментарний характер. В цей час в основному досліджувалася орнітофауна, певні узагальнення про яку були викладені у виданнях, дисертаційних матеріалах та окремих статтях (Кістяківський, 1952, 1957, Жежерин, 1969, Лесничий, 1980, 1981). У кінці XX століття орнітологи дещо активізували свої дослідження, результати яких опубліковані, як в Україні, так і за кордоном (Каталог.., 1989,1991, Горбань, 1992, Волове очко, 1993, Тгоglodytes, 1994, 1995, Аtlas…, 1997). Дещо менше приділялася увага дослідженням ссавців (Кістяківський, 1955) та риб (Полтавчук, 1976). Проте, усі зазначені вище дослідження фауни хребетних тварин стосувалися регіону в цілому, а власне сучасної території РПЗ торкалися частково. У 2004 році науково-екологічною фірмою „Світ птахів» розпочалися загальні фауністичні дослідження за хребетними тваринами території РПЗ з метою їх інвентаризації, що тривають. Такі фауністичні дослідження в РПЗ вперше започатковані з моменту його створення. За зоогеографічними параметрами територія Рівненського природного заповідника належить до Бореальної європейсько-сибірської підобласті, Східноєвропейського округу, району мішаного, листяного лісу та лісостепу, підділянки Західне або Волинське Полісся. Наявність унікальних та малопорушених ландшафтів, значних за площею боліт, значної лісистості, незначне освоєння території сприяли тут збереженню комплексу рослинного і тваринного світу, в тому числі і фауни хребетних. Важливим чинником є те, що фауна цієї частини Полісся, як і флора є відносно молодою, і процеси їх формування тривають і тепер. Фауна хребетних тварин має у наявності певну кількість погранично-ареальних видів, які перебувають тут, зокрема на південно-східній (ропуха очеретяна, тинівка лісова), південній (орябок, тетерук, журавель сірий, коловодник лісовий, сорокопуд сірий, вівчарик зелений, золотомушка жовточуба, чиж тощо) межі свого поширення.За результатами досліджень на території РПЗ достовірно встановлено постійне або тимчасове перебування 191 виду хребетних тварин, в тому числі за класами: кісткових риб – 11, земноводних – 7, плазунів – 7, птахів – 145, ссавців – 21 вид.

Фауна природного заповідника  представлена типовими комплексами  тварин. Досить розповсюдженим є бобер  річковий (не тільки європейський підвид, а й акліматизований канадський); найчисленніші мишоподібні гризуни – полівки звичайна, темна, чагарникова та щуроголова, пацюк сірий, щур водяний, миші лісова, польова та маленька; є білка. Із зайцеподібних найбільш поширеним тут є заєць-русак. Друге місце займають хижаки, представлені 14 видами: з собачих дуже поширені лисиця звичайна, вовк і єнотоподібний собака; з кунячих зустрічаються видра річкова, борсук, куниці лісова та кам`яна, норки європейська та американська, горностай, ласка, рись звичайна. З парнокопитних тут мешкають свиня дика, козуля європейська і лось. З них червонокнижні види: рись, норка європейська, видра, борсук, горностай. Серед гніздуючих птахів переважають види деревно-чагарникового орніто-комплексу; видів відкритих ландшафтів менше, відповідно до масштабу їх біотопів. З куриних тут досить часто зустрічається тетерев, рідше – рябчик, куріпка сіра, перепел і дуже рідко глухар. Із голубиних найбільш чисельними голуби: синяк, припутень, горлиці – звичайна і кільчата. Пастушкові представлені переважно лискою, курочкою водяною (місцями на озерах) і пастушком (на болотах), який є рідкісним видом. Серед куликів на окультурених ділянках поширена чайка (чибіс), у лісах із заболоченими галявинами – чорниш і бекас, на болотах ще недавно було чимало дупелів і гніздиться рідкісний на Поліссі кроншнеп великий і кулик вальдшнеп. До Червоної книги України віднесені такі види птахів: сірий журавель, лелека чорний, пугач, бородата неясить, глушець, орлан білохвіст, скопа, лунь польовий, сорокопуд сірий, кроншнеп великий, сичик-горобець, підорлики великий і малий. 

З рептилій найбільш характерні гадюка звичайна і ящірка живородна. Основу раритетної фауни хребетних  тварин складають рідкісні види, занесені до Червоної книги України (1994), Європейського  Червоного списку тварин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991), Червоного списку Міжнародного Союзу охорони природи та природних ресурсів (2000), Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, або Бернської (1979), Конвенції про міжнародну торгівлю видами, що перебувають під загрозою зникнення, або Вашингтонської конвенції (1973), Угоду про збереження афро-євразійських водно-болотних птахів (1996). Нижче представлено раритетну фауну РПЗ у структурі охоронного їх статусу. 

Серед 191 виду хребетних  тварин РПЗ, виявлених на території  заповідника, виділено 128 видів, які  знаходяться під регламентованою  національною або міжнародною охороною (крім Додатка 3 Бернської конвенції, в який включено близько 80 % фауни хребетних, частина з яких є звичайними видами в Україні, і не потребує особливої охорони). А серед них виділена раритетна компонента фауни хребетних тварин. За наявними матеріалами та національними і міжнародними критеріями оцінки раритетності виділено 8 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 33 види з Червоної книги України, 114 видів, занесених до додатку 2 Бернської конвенції та 66 видів мисливських тварин.

РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАПОВІДНИКА

3.1. Охоронна діяльність

Охорона заповідника покладається на службу державної лісової охорони. До охорони заповідника можуть залучатись всі штатні працівники. Заповідник співпрацює з місцевими органами внутрішніх справ, Держрибінспекцією, лісовою охороною Управління лісового господарства та іншими державними органами на основі діючого природоохоронного законодавства. Службу охорони заповідника очолює його директор. Кількість працівників лісової охорони в заповіднику на сьогодні становить 80, з них 2 інспектора з охорони природи. Крім того в складі лісової охорони створено 7 мобільних груп, що періодично здійснюють рейди на території заповідника. В розпорядженні лісової охорони заповідника знаходиться 8 одиниць техніки (легкових автомобілів марки УАЗ). В пожежонебезпечний період здійснюється чергування штатними працівниками. Заповідник забезпечений п’ятьма пожежними машинами. Є в наявності 6 стаціонарних, 10 переносних та 6 мобільних радіостанцій. Щорічно проводиться технічне навчання інспекторів.

Наукова діяльність

В Рівненській області, в зоні розташування Рівненського природного заповідника (РПЗ) багаторічні дослідження проводили науковці Сарненської дослідної станції. Результати досліджень науковців викладені у багатьох наукових працях. Великий вклад у вивчення рослинності боліт нинішнього РПЗ в післявоєнний період внесли вчені І.М.Григора (1958), Т.Л.Андрієнко, О.І. Прядко (1978) та ін. 

Значні роботи по вивченню флори, рослинності та організації  РПЗ в кінці минулого століття проведені Інститутом ботаніки ім. Н.Г Холодного АН України. В літературі описані найголовніші болотні масиви, які пізніше увійшли до РПЗ (Андрієнко, Шеляг-Сосонко,1983). 

Відразу після створення  заповідника в 1999 році співробітниками  розпочато ведення Літопису природи. Збір і обробка даних первинних  спостережень здійснюється науковими  і науково-технічними працівниками лісової охорони. В перший же рік  були розроблені і видані „Методичні вказівки з ведення найпростіших спостережень у Рівненському природному заповіднику”. Методичні вказівки належно оцінили Державною службою заповідної справи Мінприроди України, внаслідок чого, вони були впроваджені і розіслані по всіх заповідниках України.

Одним з важливих завдань, що постали при створенні Рівненського природного заповідника, було встановлення оптимальних площ для розвитку тих  чи інших видів тварин і рослин, взятих під охорону. В зв’язку з цим в 2000 році наукова діяльність заповідника розпочалася з обстеження території заповідника, а також із закладки постійних стаціонарів з метою вивчення природних комплексів заповідника, щоб у майбутньому прослідкувати, які в них будуть проходити зміни. З цією метою співробітники наукового відділу заповідника заклали 5 ботанічних пробних площ у Карасинському (район озера Сомино) і Білоозерському лісництвах (район озера Біле).  
На 2005 рік разом з науковцями з різних науково-дослідних установ закладено 42 постійні пробні площі у всіх лісництвах. Працівниками наукового відділу заповідника продовжується вивчення флори судинних рослин та рослинності, вивчення стану природних ялинників в лісових генетичних резерватах заповідника (закладено 2 постійні пробні площі), продовжено закладання комплексних стаціонарів ботанічного і лісівничого характеру, дослідження пірогенного впливу на лісові екосистеми заповідника, дослідження чисельності хребетних тварин та іхтіофауни, вимірювання рівня води на водоймах, проводиться інвентаризація водних об’єктів. 

Сьогодні в науковому  відділі працює 5 працівників, всі  основні роботи по Літопису ведуться регулярно. Видано 5 томів Літопису природи. На даний час нами створюється  музей природи в центральній  садибі заповідника, поповнюється бібліотека, науковий гербарій нараховує біля 500 гербарних аркушів. Оскільки Рівненський природний заповідник – відносно недавно створений, збір даних для Літопису природи проводиться ще не в повному об’ємі і в найближчий час планується розширення списку параметрів, що реєструються.