Адміністративні витрати

     ВСТУП 
 
 

     Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим  є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв'язані з  безпосереднім виконанням підприємством  своєї основної функції – виготовлення продукції .

     Поточні витрати чинників виробництва бувають  циклічними та безперервними. Перші  повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну  плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і  незалежно від виробництва (утримання  приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

     Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації  діяльності підприємства. Проте для  оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції .

     Слід  відрізняти витрати, які утворюють  вартість продукції в певному  періоді (списуються на неї), і реальні  грошові виплати. Перші витрати  зв'язані з виготовленням продукції  незалежно від того, коли куплені  відповідні матеріальні ресурси  чи найнята робоча сила. Другі –  це виплати за придбані чинники виробництва  без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.

     Ясна  річ, що будь-які витрати орієнтовано  на певний результат. Тільки це виправдовує  їхню доцільність. Стосовно виробничого  підприємства цей загальний принцип  діяльності, що його покладено в  основу визначення собівартості продукції, виражається формулою "Витрати  – Випуск" ("Input – Output").

     Для обчислення собівартості продукції  важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування.

     Загальний принцип цього розподілу полягає  в тім, що через собівартість мають  відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення  всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних  ресурсів.

     Адміністративні витрати є одними із елементів витрат діяльності підприємства. Прослідкуємо механізм їх утворення та їх облік.

     Предмет дослідження – адміністративні витрати.

     Метою курсової роботи є дослідження проблеми адміністративних витрат.

     Мета  роботи реалізується шляхом виконання  таких завдань:

     охарактеризувати економічну суть та склад адміністративних витрат;

     прослідкувати облік адміністративних витрат та порядок  його списання на фінансову звітність

     охарактеризувати  узагальнення адміністративних витрат в регістрах бухгалтерського  обліку

     виявити особливості адміністративних витрат при використанні сучасних засобів  обчислювальної техніки.

     Адміністративні витрати є одним із головних елементів витрат підприємства, а в свою чергу є одним із найважливіших і одним із трудомістких об’єктів обліку. Від правильності їх визначення залежить точність розрахунку фінансового результату діяльності підприємства. Отже, тема витрат є актуальною для будь –якого підприємства, яке здійснює виробництво продукції (робіт, послуг).[10]

     Об’єктом  дослідження курсової роботи є ВАТ “Рембудкомплект”. 
 
 
 
 

     Основні економічні показники діяльності ВАТ  “Рембудкомплект”

     за 2006 -2008 рік

     тис. грн.

     При здійсненні порівняння економічних  показників можна зробити висновок, що підприємство ВАТ “Рембудкомплект” на протязі 2006-2008 року досить активно  розвивається.

     При написанні курсової роботи були використані такі джерела обліку: баланс (форма 1)(дод. А1), звіт про фінансові результати (форма 2)(дод. А2). 
 
 
 

     1.Економічна суть витрат діяльності та склад і характеристика адміністративних витрат 
 
 

     Для того щоб виготовляти товари і  надавати послуги, використовують різноманітні ресурси, або чинники виробництва. Це — сировина, паливо та енергія, машини і механізми, різні типи праці  будь-якої кваліфікації. Для отримання  готового продукту чинники виробництва  мають бути певним чином поєднані між собою. Способів такого поєднання  дуже багато навіть для одного виробника. Скажімо, можна використати-більше живої праці, тоді менше знадобиться  машин і механізмів. І навпаки, збільшення кількості та якості технічних  засобів приведе до зменшення  використовуваної живої праці. Оскільки кожен виробник прагне бути ефективним виробником, то із багатьох альтернативних способів поєднання чинників виробництва  вони мають вибрати такий, який би був ефективним як з технологічної, так і з економічної точки  зору. 
Технологічно ефективний спосіб виробництва буде тоді, коли з чітко визначеного обсягу ресурсів одержано максимально можливий обсяг продукції. Це означає, що не існує жодного іншого способу поєднання певних чинників виробництва, за якого було б вироблено більший обсяг продукції. Технологічно ефективний спосіб виробництва буде і тоді, коли для виготовлення заданого обсягу продукції затрачається найменша кількість принаймні одного чинника виробництва за умови, що кожного іншого виду ресурсу затрачається не більше, ніж при альтернативних способах виробництва. Технологічно ефективних способів виробництва при виготовленні визначеного обсягу продукції може бути декілька.

     Виробник  має вибрати серед таких способів виробництва той, при якому сумарна  вартісна оцінка чинників виробництва  буде найменшою, тобто спосіб, який мінімізує альтернативну вартість використаних у процесі виробництва  ресурсів. Такий спосіб виробництва  і є економічно ефективний. Його визначення пов'язано з виробничою функцією, яка показує максимально  можливий випуск продукції, що може бути при заданому обсязі чинників виробництва. Отже, вона показує результати альтернативних технологічно ефективних способів виробництва. Використання виробничої функції пов'язане з витратами виробництва. Розглянемо їх. Щоб здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, слід зробити певні витрати. Будь-який підприємець — фірма, господарське товариство, фізична особа — повинен здійснювати витрати у вигляді певних ресурсів — трудових, природних, інформаційних. Кожен вид ресурсів має вартісну оцінку. Виражені у грошовій формі витрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називають витратами виробництва. 
Проблема витрат виробництва була об'єктом економічної теорії різних течій економічної думки. У колишньому СРСР панувала марксистська теорія витрат виробництва. Вона ґрунтувалася на теорії трудової вартості, згідно з якою розрізнялися суспільні витрати та витрати окремого товаровиробника. Перші вимірювались витратами живої та уречевленої праці й становили вартість товару. В умовах економічної відокремленості, коли кожен виробник виготовляє товар самостійно, його витрати визначаються не усіма витратами живої й уречевленої праці, а лише тими, які він оплачує. Це витрати використаних для виготовлення товару засобів виробництва та витрати на оплату праці працівників, зайнятих його виготовленням. Від суспільних витрат (вартості) вони відрізняються на величину додаткового продукту, який є матеріальним фундаментом прибутку, одержуваного виробником.[7]

     Крім  витрат, пов'язаних з виготовленням  товару, є витрати, необхідні для  його реалізації. Вони дістали назву  витрати обігу. Розрізняють два  їх види: додаткові та чисті. До додаткових належать витрати на сортування, пакування, зберігання і транспортування товарів. Вони заміщуються після продажу  товару. За своєю природою ці витрати  не відрізняються від витрат виробництва  і, входячи у вартість товару, збільшують її. Інша природа чистих витрат обігу. Це витрати на перетворення товарної форми вартості на грошову, тобто  витрати, пов'язані з торгівлею, рекламою, маркетингом тощо. Вони не збільшують вартість товару, заміщуються після реалізації продукту з одержаного прибутку, створеного у процесі виробництва товару.

     У практиці господарювання у колишньому СРСР і в країнах СНД в період переходу до ринкової економіки витрати  виробництва підприємств, виражені у вартісній формі мають назву  собівартості продукції. Вона складається  з витрат, пов'язаних з використанням  у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших  витрат на її виробництво та реалізацію. Всі витрати, що становлять собівартість продукції, визначаються у грошовій формі.

     При всій різноманітності витрат їх можна  згрупувати за певними ознаками. Так, виходячи з економічного змісту, ці витрати можна згрупувати за такими елементами:

     матеріальні (сировина, основні та допоміжні  матеріали, паливо, електроенергія);

       витрати на оплату праці; 

       відрахування на соціальні заходи;

       амортизація основних фондів;

       інші витрати (платежі за обов'язкове  страхування майна підприємств,  сплати відсотків за оренду  окремих об'єктів основних виробничих  фондів, платежі за викиди і  скидання забруднюючих речовин  у навколишнє природне середовище  тощо). [5]

     Співвідношення  перелічених елементів становить  структуру собівартості. Вона характеризує загальне економічне становище підприємства, виявляє джерела перевитрат чи економії, загальні потреби підприємства у  матеріальних, трудових і фінансових ресурсах, для подальшого збалансування  їх з усіма розділами виробничої програми. Залежно від структури  собівартості розрізняють матеріало-, трудо- чи фондомісткі виробництва. Структуру собівартості визначають і за іншою ознакою, а саме за статтями калькуляції. Це пов'язано з необхідністю визначення витрат на одиницю продукції, що називається калькуляцією. За статтями калькуляції у структурі собівартості виділяють сировину і матеріали, паливо і електроенергію на виробничі потреби, заробітну плату основних та допоміжних працівників, відрахування на соціальне страхування, витрати на підготовку й освоєння виробництва, витрати на утримання та експлуатацію устаткування, витрати на управління цехом (іншими підрозділами) і підприємством, втрати від браку та інші витрати. Визначення структури собівартості за статтями калькуляції дає можливість розкрити вплив на собівартість таких чинників, як зміна обсягів виробництва, втрати від простоїв, браку, рекламацій тощо. У зв'язку з цим у структурі собівартості витрати групують залежно від їхнього призначення та здійснення. > Види витрат виробництва. У країнах з розвиненою ринковою економікою проблема витрат виробництва вирішується з інших позицій. Центральне місце в ній посідає вияснення взаємозв'язку витрат виробництва і обсягів виробництва та цін на певний вид продукції з точки зору окремого виробника (фірми). Основою теорії витрат виробництва, що нині панує в країнах ринкової економіки, є феномен рідкості, тобто обмеженості всіх видів ресурсів та можливості альтернативного використання їх. Останнє означає, що вибір ресурсів для виробництва певного товару свідчить про неможливість виробництва альтернативного товару. 
З позиції феномену рідкості витрати виробництва фірми можна класифікувати як явні, або зовнішні, фактичні чи грошові (англійською мовою «explicit») та неявні, приховані («implicit»). Явні витрати виробництва — це ті, що набувають форми явних (грошових) платежів постачальникам чинників виробництва й незавершених виробів. До них належать оплата сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива, заробітна плата, оплата транспортних послуг, амортизаційні відрахування, орендна плата за нерухомість, устаткування тощо.

     Отже, явні, або зовнішні, витрати виробництва  — це плата за ресурси, що не належать власникам фірми, або ті грошові  витрати, що їх фірма робить зі «своєї кишені». Специфікою цих витрат є  те, що здійснюється їх суворий бухгалтерський облік, їх відображують на рахунках і балансі фірми.

     Однак лише цими витратами не вичерпуються витрати фірми в процесі виробництва. Часто вона використовує ресурси, що належать власникам фірми чи фірмі  як юридичній особі. Вони мають вартісну оцінку, але не передбачені контрактами, обов'язковими для явних платежів, і тому виступають як такі, що фірмою не оплачуються. З позицій фірми  такі витрати дорівнюють грошовим платежам, які фірма могла б одержати самостійно, використовуючи ці ресурси  альтернативно.

     Неявні витрати мають прихований характер і, як правило, не відображуються в бухгалтерській звітності фірми. Проте це не означає, що їх не потрібно враховувати у господарській діяльності фірми. Навпаки, вони мають братися до уваги при обґрунтуванні економічних рішень, що приймаються. Особливої ваги набуває врахування неявних витрат при обґрунтуванні нових великих економічних проектів, зокрема будівництва великих об'єктів. При визначенні витрат виробництва слід урахувати не тільки витрати, пов'язані з самим будівництвом (це будуть явні або фактичні витрати), а й те, яку кількість земель буде виведено з сільськогосподарського обороту і який доход можна було б отримати з цих земель, використавши для інтенсифікації виробництва капіталовкладення на спорудження цього об'єкта.

     Отже, повні витрати будь-якого виду господарської діяльності (їх ще називають  економічними) мають містити, крім явних, грошових витрат, ще й неявні, або  альтернативні. Такий підхід дає можливість брати найобґрунтованіший варіант рішення з можливих альтернативних варіантів про використання наявних ресурсів. У підприємницькій діяльності виділяють і такий вид витрат, як неповоротні. Це здійснені раніше витрати, які ні за яких умов повернути не можна.[5; 7]

     Згідно  з П(С)БО 16 “Витрати” до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

     загальні  корпоративні витрати (організаційні  витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

     витрати на службові відрядження і утримання  апарату управління підприємством  та іншого загальногосподарського персоналу;