Нормативно – правова база щодо бухгалтерського та податкового обліку суб’єктів малого підприємництва

Перехід на спрощену систему оподаткування  може бути здійснений за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду  переходу на спрощену систему оподаткування, суб'єктом господарювання дотримано  вимоги, встановлені ПКУ.

Заява подається за вибором платника податків в один із таких способів:

- особисто платником податків  або уповноваженою на це особою;

- надсилається поштою з повідомленням  про вручення та з описом  вкладення;

- засобами електронного зв’язку  в електронній формі з дотриманням  умови щодо реєстрації електронного  підпису підзвітних осіб у  порядку, визначеному законодавством.

До поданої заяви додається  розрахунок доходу за попередній календарний  рік. Форма розрахунку доходу за попередній календарний рік, що передує року переходу на спрощену систему оподаткування, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.12.2011 №1675.

 

Веб ресурс : http://kyiv.minrd.gov.ua      

 

 

1.3 Ставки оподаткування, порядок  сплати та звітність платників  єдиного податку.

 

Встановленно, що з 1 січня 2011 року  внесені зміни до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий – двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей:

1) платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

-податок на прибуток підприємств;

-податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців);

-податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

-земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

-плата за користування надрами;

-збір за спеціальне використання води;

-збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

-збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2) нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюються суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок.

3) єдиний податок або фіксований податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку або фіксованого податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів. При цьому розподіл коштів єдиного податку або фіксованого податку на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється;

4) зарахування до бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування) єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року, здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року;

5) повернення сум єдиного податку та фіксованого податку, які були сплачені до 1 січня 2011 року помилково або надміру, а також зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 року, здійснюються у встановленому порядку .

 

Література : Податковий Кодекс України Розділ ХХ; Підрозділ 8.

 

1.4 Книга обліку доходів і  витрат.

 

Податковим  кодексом передбачено ведення лише одній книги обліку. З початку 2012 року підприємцім не потрібно заводити окрeмі книги обліку для найнятих робітників . Це на початку 2012 року підтвердив і ГНСУ. Для реєстрації книги потрібно її прошити, пронумерувати і надати до ДПІ по основному місцю обліку підприємця. Конкретного терміну, за який податківці повинні зареєструвати книгу впродовж 3-5 днів.

Якщо підприємство на єдиному податку і не платник ПДВ, то для таких підприємств одна форма книги, якщо ж підприємство - платник ПДВ, то інша форма. Заповнення книг для платників єдиного податку регулюється двома порядками, затвердженими наказом Мінфіна №1637 вiд 15.12.2011р: Порядок для неплатників ПДВ груп 1,2,3 та Порядок для 3 групи - платників ПДВ.

Для фізичних осіб (не на єдиному податку) діють ще 2 порядки ведення книги: Порядок №1025 для підприємців-неспрощенців, Порядок №6 для "непідприємців", зобов'язаних подавати річну декларацію,

Платники эдиного податку, що отримали свідоцтво платника ПДВ, повинні з першого дня роботи на ставці єдиного податку із сплатою ПДВ вести облік в Книзі за новою формою. Відповідно, до початку роботи по новій ставці (враховуючи сплату ПДВ) платнику треба зареєструвати в податковій зa місцем проживання нову Книгу обліку доходів, стару ж зберігати протягом 3 років.

Веденню книги присвячена окрема сторінка: Заповнення книги обліку доходів, також сторінка Дохід підприємця, де детально розглянутий кожен вид доходів, їх відображення в книзі і ув'язка з положеннями Податкового кодексу.

Книга заповнюється у гривнях, без  копійок (дивіться відповідь у Віснику ПС). Записи в книгах обліку робляться ручкою з чорнилом темного кольoру або кульковою ручкою. Для виправлення запису потрібно її закреслити, поруч написати правильну і завірити підписом підприємця.

Книга обліку зберігається платником  податків протягом трьох років піcля виконання останнього запису.

 

Веб ресурс: http://www.buhoblik.org.ua   

 

 

1.5 Особливості ліцензування та патентування певних видів підприємницької діяльності.

 

У деяких випадках, передбачених Законом, сам  по собі факт державної реєстрації недостатній для заняття окремими видами діяльності, потрібне також  отримання ліцензії.

За декілька років, що пройшли з того моменту, коли вперше був визначений перелік  ліцензованих видів діяльності, що включав спочатку лише 11 видів діяльності, він був збільшений у багато разів (до 112). Останнім часом цей перелік  скорочений приблизно до 60, проте  все ж таки більш ніж в 5 разів  перевищує первинний перелік  та постійно змінюється.

Основним  нормативно-правовим актом, який регулює  ліцензування, є Закон України "Про  ліцензування певних видів господарської  діяльності" від 01.06.2000 р.

Дія Закону "Про ліцензування... " розповсюджується на всіх суб'єктів господарювання. Ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічній діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики і використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно із законами, які регулюють відносини в цих сферах.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право лі-цензіата на проведення вказаного в ньому виду господарської діяльності протягом певного терміну за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензування - видача, переоформлення і анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів, контроль за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про ліквідацію порушень законодавства у сфері ліцензування.

Суб'єктами відносин, що виникають у зв'язку з ліцензуванням, є, з одного боку, суб'єкт господарювання, а з іншого - орган ліцензування.

Орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган місцевих рад щодо ліцензування певних видів господарської діяльності.

Основними принципами державної політики у  сфері ліцензування є:

- забезпечення  рівності має рацію, законних  інтересів всіх суб'єктів господарювання;

- захист  має рацію, законних інтересів,  життя і здоров'я громадян;

- захист  навколишнього природного середовища  і забезпечення безпеки держави;

- встановлення  єдиного порядку ліцензування  видів господарської діяльності  на території України;

- встановлення  єдиного переліку видів господарської  діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензійні  умови визначені в Законі двояким чином. Так, у ст. 1 ЗУ ліцензійні умови визначені як встановлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при проведенні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Деякі види підприємницької діяльності вимагають  отримання торгового патенту - державного свідоцтва, що засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності або його відокремленого підрозділу займатися ними.

Відповідно  до ст. 1 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.1996 р. вимагають отримання  торгового патенту:

- торговельна  діяльність за готівкові кошти,  а також з використанням інших  форм розрахунків та кредитних  карток на території України;

- діяльність  з надання побутових послуг;

- діяльність  з обміну готівкових валютних  цінностей (включаючи операції  з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками);

- діяльність  з надання послуг у сфері  грального бізнесу. Торговий патент  не засвідчує право суб'єкта  підприємницької діяльності на  інтелектуальну власність.

Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до ч. 4 ст. 2 цього Закону. Заявка на придбання торгового патенту повинна містити такі реквізити:

- найменування  суб'єкта підприємницької діяльності;

- витяг  з установчих документів щодо  юридичної адреси суб'єкта підприємницької  діяльності, а у випадках, якщо  патент придбавається для структурного (відокремленого) підрозділу, - довідка  органу, який погодив місцезнаходження  структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця;

- вид  підприємницької діяльності, здійснення  якої потребує придбання торгового  патенту;

- найменування  документа про повну або часткову  сплату вартості торгового патенту.

Встановлення  будь-яких додаткових умов щодо придбання  торгового патенту не дозволяється.

За загальним  правилом торговий патент видається  суб'єктам підприємницької діяльності за плату державними податковими  органами за місцезнаходженням цих  суб'єктів або місцезнаходженням  їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу  товарів або пункту з надання  побутових послуг.

У разі якщо здійснюють торгівлю через пересувну  торговельну мережу, суб'єкт підприємницької  діяльності отримує торговий патент за місцем реєстрації цих суб'єктів.

Суб'єкт  підприємницької діяльності може зробити  попередню оплату вартості торгового  патенту за весь термін його дії. Крім того, суб'єкт підприємницької діяльності має право придбати торгові патенти  на здійснення торговельної діяльності та діяльності з надання побутових  послуг на наступні за поточним роки, але  не більше ніж на три роки, сплативши  повну вартість цих патентів під  час їх одержання. При цьому суб'єкт  підприємницької діяльності звільняється від обов'язків довнесення вартості торгового патенту у разі, якщо прийнятими після сплати повної вартості торгових патентів на наступні роки нормативно-правовими  актами буде збільшена вартість торгового  патенту.

Якщо  суб'єкт підприємницької діяльності достроково припинив діяльність, яка  відповідно до цього Закону підлягає патентуванню, він до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про припинення такої діяльності відповідний державний податковий орган. При цьому торговий патент підлягає поверненню до державного податкового  органу, що видав його, а суб'єкту підприємницької діяльності повертається надмірно сплачена сума вартості торгового патенту.

Порядок використання торгового патенту визначений у ст. 7 Закону України "Про патентування...". Торговий патент має бути відкритим та доступним для огляду. Він повинен бути розміщений:

- на фронтальній  вітрині магазину, а в разі  її відсутності - біля касового  апарату;

- на фронтальній  вітрині малої архітектурної  форми;