Проблеми розвитку банківської системи в сучасних умовах

проблеми  розвитку банківської системи в  сучасних умовах

УДК 336.71

Методичні підходи до визначення оцінки фінансової стійкості 

банківської системи 

Лариса  володимирівна кривенко,

доктор  економічних наук, професор,

завідувач кафедри теоретичної і прикладної економіки 

ДВнЗ «українська академія банківської справи нбу»

олена вікторівна Лук’янець,

викладач  Черкаського інституту банківської  справи

університету  банківської справи національного  банку україни

Анотація. Розглянуто суть поняття «стійкість банку», її фінансову складову, освітлено  підходи вітчизняних 

і зарубіжних учених до цього питання, визначено  теоретичні аспекти методики комплексної  оцінки фінан-

сової стійкості банківської системи.

ключові слова: банківська система, фінансова  стійкість банку, критерії оцінки фінансової стійкості, комп-

лексна оцінка фінансової стійкості системи.  

    Постановка  проблеми.  Банківська  система  займає домінуюче місце у фінансово-кредитній  системі України. Тому  забезпечення  стабільності функціонування  банківського  сектору, мінімізація ризиків, які  можуть загрожувати фінансовій стійкості  як конкрентної  банківської установи,  так і стійкості всієї фінансово-кредитної системи країни, є досить актуальною проблемою.

    На  сучасному етапі методологічні підходи до визначення  оцінки  фінансової  стійкості  банківської системи є недостатньо розробленими та потребують визначення факторів, що на неї впливають. Крім того, зарубіжний  досвід  застосування  методів  і  механізмів оцінки фінансової стійкості банківської системи в силу існування об’єктивних причин не завжди прийнятний  у  вітчизняних  умовах  і  потребує  певного коригування та врахування низки інших показників. При цьому особливої актуальності в сучасних умовах набувають питання розробки та впровадження методик комплексної оцінки ефективності функціонування  банківського  сектору  в контексті реалізації  інтеграційного курсу України у світове господарство.

    Аналіз  останніх публікацій та досліджень. У наукових працях вітчизняних та зарубіжних учених, нормативних  актах України  з питань  забезпечення  стійкості  банківської  системи  визначено  підхід, відповідно до якого стійкість усієї банківської системи детермінується як сукупність показників стійкості окремих банків  другого рівня. Своєчасне виявлення проблемного банку є важливим завданням центрального банку кожної країни, адже банкрутство банківської установи, особливо якщо вона є системною, може викликати ланцюгову реакцію в банківській системі в цілому [1].

    Визначення  понять «стійкості системи» та «фінансової стійкості» як у вітчизняній, так і в іноземній наукових школах має різні  трактування. Досить часто англійський термін «inancial  stability» перекладається як фінансова стійкість, тому ці поняття часто ототожнюються, але, на нашу думку, не є ідентичними.

    Деякі  автори  вважають, що  стабільність  є  ширшим  поняттям,  а  стійкість  є  основою  стабілізації. І. В. Ларіонова трактує стабільність банківської системи  як  її  здатність  протистояти  зовнішньому  та внутрішньому  впливу, зберігати  стійку рівновагу  та надійність протягом часу [2].

    На  думку О. В. Крухмаль, стабільність  і стійкість, як характеристики якості банківської системи, – досить близькі поняття. Але на відміну від стійкості, яка передбачає  здатність системи протистояти силі, детермінація поняття стабільності передбачає акцентування уваги на здатності до постійного відтворення. При цьому  стійкими банк  і банківська  система  стають  завдяки  своїй  стабільності. Одночасно  стабільність являє собою постійну якісну характеристику, а стійкість – це те, що здобувається, змінюється в процесі функціонування [3].

    На  думку А. Ю. Юданова, ознакою стійкості є стабільність, яка демонструє здатність перебувати в привілейованому, відносно менш уразливому становищі під час криз та здатність їх переборювати  [4].

    В. Н. Живалов дає визначення стійкості банку як його здатності в динамічних умовах ринкового середовища чітко та оперативно виконувати свої функції, забезпечувати надійність вкладів юридичних і фізичних  осіб  та  своїх  зобов’язань  з  обслуговування  клієнтів [5].

    Отже,  фінансова  стабільність  є  більш  широким поняттям і має на увазі, що система функціонує у стані рівноваги. У той же час під фінансовою стійкістю розуміють  властивість  системи повертатися до  стану рівноваги після припинення впливу факторів, що вивели  її  з  цього  стану. Фінансова  стабільність  передбачає  рівновагу  фінансової  системи,  фінансова

стійкість – лише прагнення до рівноваги, а  рівновага можлива тільки за відсутності  негативних впливів.

     Науково-методичні  підходи до визначення оцінки фінансової стійкості банків розробляють у своїх працях  вітчизняні  і  зарубіжні  вчені  та  економісти,  зокрема В. В. Коваленко розглядає методи аналізу банківської установи на підставі реструктурованого балансу та критеріальних показників якості діяльності банку, підходи до управління банківською установою

на основі розробки дерева сценаріїв проведення банківських операцій [6].

     Л. Примостка пропонує розглянути методику аналізу фінансової  стійкості банку  за  допомогою  динамічного  нормативу,  за  яким  оцінюють  властивості об’єкта досліджень [7]. Аналіз можливостей методики формування динамічного нормативу дає підстави для висновку, що саме цей підхід найбільшою мірою відповідає  критеріям  комплексної методики  аналізу динамічної фінансової стійкості банку.

     У  дослідженнях Г. Г. Фетисова  визначається роль банківського  нагляду  в  забезпеченні  стійкості  банківської системи країни та підходи до рейтингування фінансової стійкості [8].

     Значна  увага  дослідженню  фінансової  стійкості банківських установ  та банківської системи в цілому приділяється фахівцями Національного банку України [9; 10].

     Метою статті є дослідження параметрів та факторів комплексної оцінки фінансової стійкості банківської  системи, обґрунтування можливостей розробки методики комплексної оцінки фінансової стійкості банківського сектору.

     Стійкість банківської системи, на наш погляд, слід оцінювати  за  певними  параметрами, кількість  яких для динамічної банківської  системи України може  з часом  змінюватися залежно від  їх важливості на даний момент часу. При цьому  інформаційну базу фінансової  стійкості  банку необхідно класифікувати  за  ендогенними  (визначаються  діяльністю  самого  банку)  та  екзогенними  (зовнішніми)  факторами. Ендогенні  фактори  включають  достатність  капіталу, якість його активів, рівень управління, ліквідність балансу банку, платоспроможність  і вважаються  загальними для всіх банків й істотно впливають на досягнення ними  стану фінансової  стійкості. Екзогенні фактори відображають стан економіки, соціальну та політичну стабільність, стан грошового ринку, кредитну, процентну і валютну політику НБУ.

     Отже, стійкість банківської установи залежить від усіх аспектів діяльності самого банку та визначається такими складовими стійкості, як економічна, політична, комерційна, організаційна, операційна, кадрова, технологічна і фінансова.

     Основою  інформаційної  бази  банківської  системи для визначення індикаторів фінансової стійкості є дані  агрегованих фінансових  звітів про прибутки  та збитки і балансів банків, що відображають їх фінансовий стан та використовуються для визначення напрямів  їх розвитку. При складанні зазначених вище аналітичних форм  доцільно  спиратися на  запропонований МВФ підхід, пристосовуючи його до особливостей вітчизняного обліку та  звітності, а також  специфічних для України потреб аналізу, що враховуватиме стратегічні напрями розвитку банківського сектору.

     Домінуючими при визначенні впливу на фінансову  стійкість  банку  є  стійкість  бази  капіталу  та  бази ресурсів,  що  забезпечують  надійність,  платоспроможність  і  ліквідність  банківської  установи.  При цьому важливим виступає дотримання банками ряду нормативів, установлених НБУ.

     Використовуючи  інформаційну  базу, формується система  індикаторів фінансової  стійкості  –  критичних точок, досягаючи яких, кількісні зміни породжують якісний стрибок, що змінює фінансову стійкість.

     За  дослідженнями фахівців МВФ, Світового банку та центральних банків окремих країн світу, індикатори  фінансової  стійкості  поділяють  на  дві  взаємодоповнювані  групи:  кількісні,  які базуються на розрахунках, та  якісні, що  базуються на  експертних оцінках.

     Система  індикаторів  фінансової  стійкості  дає можливість оцінити якісний стан банківської системи,  її  чутливість  до  впливу  зовнішніх  і  внутрішніх шоків. Відповідно до показників інформаційної бази, індикатори поділяють на макроекономічні, індикатори агрегованих фінансових звітів і балансів банків та мікроекономічні індикатори.

     Моніторинг  та  аналіз  індикаторів  дозволяють сформувати висновки про існуючі показники та ймовірність  виникнення  відхилень  розвитку  банківської  системи, розробити  пропозиції щодо  застосування  інструментів управління  банківським сектором. Чутливість  індикаторів фінансової  стійкості до впливу  зовнішніх  і  внутрішніх  шоків  визначається

за  допомогою  стрес-тестування. Відповідно  до  підходу МВФ, під загальносистемним  стрес-тестом  розуміється комплекс аналітичних інструментів, що застосовуються з метою визначення ключових ризиків 

фінансово-економічної  системи шляхом  отримання цифрової  оцінки  впливу  надзвичайних,  але  цілком вірогідних, макро- та мікроекономічних шоків як на фінансову систему загалом, так і на окремі сектори та ринки [9]. Як  зазначено Комітетом з проблем світової фінансової системи, тести оцінюють вплив певної надзвичайної ситуації на фінансову систему, а не вірогідність появи цієї ситуації [11]. Таким чином, у результаті стрес-тестування можна отримати прогнозну інформацію  щодо  фінансових  втрат банківської истеми від шокових впливів.

     Отже,  фінансова  стійкість  банку  –  інтегральна категорія,  яка  має  визначатися  як  кількісними, так і якісними  показниками.  Тому  фінансову  стійкість банку  слід  визначити  як  спроможність  банку  виконувати  свої  функції  в  ринковому  середовищі  з  мінімальним  ризиком  і  максимальною  ефективністю, попри вплив ендогенних та екзогенних факторів [12].

     Відомі  такі методичні підходи до побудови системи оцінки банківської діяльності: рейтингова оцінка, яка заснована на фінансових показниках  і даних балансу банку; індексний метод; номерна система; бальний підхід; регресійна методика.

     За  допомогою  індексного  методу  можна  оцінити стійкість банку, тенденції його розвитку, а також спроможність адекватно реагувати на зміни, що відбуваються  в  економіці  країни.  Цей  метод  припускає  розрахунок  індексу  кожного  з  оцінюваних  показників  фінансового  стану  банку  та  комбінованих індексів, виходячи  з  їхньої  частки  в  сукупності. Діяльність банків оцінюють  за  допомогою  таких якісних  показників:  капітальна  база,  якість  активів,  рівень ліквідності і прибутковості, стан менеджменту.

     Номерна  система  (ренкінг) передбачає обчислення сукупності значень обсягових та  інших показників фінансового стану банків і присвоєння всім банкам певного місця в рейтингу за кожним з оцінюваних показників. Номерні методики  є  слабодеталізованими, не враховують усіх факторів, що впливають на фінансовий стан банків, тому фактично не здатні оцінити рівень фінансової стійкості банків.

     Відповідно  до бального підходу, фінансовий стан банку оцінюють у балах за кожним аналізованим показником. На підставі зведеної бальної оцінки визначають місце банку в тій чи іншій групі банків. Загальновизнаним  бальним  підходом  у  визначенні  оцінки фінансового стану банку є система CAMEL, яка містить  такі  суттєві  складові  стійкості  банків,  як:  достатність  капіталу, якість  активів, менеджмент, рентабельність і ліквідність. Національний банк України оцінює фінансовий стан і стабільність банківської установи за рейтинговою системою CAMELS, яка враховує також показник чутливості до ринкового ризику [13].