Фінансова звітність

На думку Т.Є. Кучеренко [48], методологія складання Звіту про власний капітал є недосконалою та, відповідно, потребує вдосконалення. При цьому, наголошує автор, статті в яких відображаються зміни власного капіталу слід чітко розділити по розділах. Ми приєднуємось до цієї думки та вважаємо, що проблема вдосконалення форми Звіту про власний капітал на сьогодні є дуже актуальною.

При формуванні Приміток до річної фінансової звітності слід керуватися вимогами наказу Міністерства фінансів України від 29.11.2000 р. за № 302 [8].

На сьогодні багато вітчизняних  вчених приділяють увагу порядку  розкриття додаткової інформації про  діяльність підприємства у Примітках  до фінансової звітності.

 При цьому, Л. Сук [68] наголошує, що Примітки до фінансової звітності деталізують та роз’яснюють інформацію щодо фінансово-майнового стану підприємства та результатів його діяльності, розкривають найважливіші обставини, які мали вплив на діяльність підприємства.

Тобто, необхідно відмітити, Примітки до фінансової звітності мають дуже важливе значення для користувачів звітності і допомагають їм правильно зрозуміти подану інформацію.

В.М. Пархоменко [57] звертає увагу на те, що Примітки до річної фінансової звітності є обов’язковими для подання всіма підприємствами і організаціями, крім тих, що подають річну фінансову звітність у складі тільки Балансу і Звіту про фінансові результати.

На думку Т. Кучеренко [42], для складання Приміток до річної фінансової звітності підприємству необхідно використовувати дані синтетичного та аналітичного обліку за окремими рахунками та субрахунками.

Що стосується вдосконалення  Приміток до фінансової звітності, то, на нашу думку, на сьогодні цьому питанню  приділяється дуже мало уваги вітчизняних  науковців. Лише С. Кузнєцова [39] торкнулася цієї проблеми та зазначила, що на нормативному рівні існує ряд невідповідностей стосовно розкриття додаткової інформації, крім того, потребує вдосконалення і сама форма фінансової звітності №5 «Примітки до фінансової звітності».

Наказом Міністерства фінансів України від 19.05.2005 р. № 412 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 29 «Фінансова звітність за сегментами» [20]. Згідно цього Положення звітність за сегментами є Додатком до приміток до річної фінансової звітності й складається наприкінці кожного року. Дану форму не складають малі підприємства і неприбуткові організації, а також підприємства-монополісти, підприємства з вільними цінами на їх продукцію та підприємства, які не зобов’язанні оприлюднювати свою річну фінансову звітність.

При цьому, Н.В. Тлукевич [69] зазначає, що процес складання звітності за сегментами являє собою виділення в діяльності підприємства окремих напрямів (звітних сегментів) або за видами діяльності, або за географічною ознакою.

Тобто, існують два  види сегментів: господарські та географічні.

В. Пархоменко [56] звертає увагу, що Додаток до приміток до річної фінансової звітності «Інформація за сегментами» побудовано таким чином, щоб відобразити показники за пріоритетними та допоміжними звітними сегментами. При цьому пріоритетність звітних сегментів підприємство визначає самостійно.

Л. Лавриненко [52] наголошує, що до початку складання річної фінансової звітності за сегментами важливо правильно визначити приоритетні та допоміжні сегменти, за якими сільськогосподарське підприємство повинно звітувати. Остаточне визначення приоритетного виду звітного сегменту здійснюється після складання фінансової звітності та звіту за формою №50-сг, що, на нашу думку, є дуже правильним.

Крім того, процес складання  Додатку до Приміток до річної фінансової звітності «Інформація за сегментами», на нашу думку, необхідно розділити за етапами для більш спрощеного та впорядкованого виконання дій.

Н. Цвєткова [72] звертає увагу, що для заповнення Додатку до Приміток до річної фінансової звітності «Інформація за сегментами» необхідні дані форми №1 «Баланс», форми №2 «Звіт про фінансові результати», форми №5 «Примітки до річної фінансової звітності» та форми №50-сг «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств».

Що стосується недоліків Форми №6 «Інформація за сегментами», то, на думку Н.В. Тлукевича [69] в сільському господарстві доцільніше розкривати інформацію за сегментами у розрізі доходів, витрат, фінансових результатів і трансфертного ціноутворення, оскільки сегменти в сільському господарстві не мають власних активів чи притаманних їм зобов’язань. Ми вважаємо, що це зауваження цілком справедливе.

В умовах ринкової економіки  значно зростає необхідність вивчення достовірності показників фінансової звітності, її аудиту.

При цьому, Бутинець Ф.Ф. [29] зазначає, що вивчення аудиторами достовірності фінансової звітності в ринкових умовах повинне покращити функціонування економіки в цілому, оскільки такий захід підвищує відповідальність працівників підприємства за правильне відображення в обліку і звітності господарських операцій.

Крім того, на нашу думку, проведення аудиту фінансової звітності  дозволить забезпечувати її користувачів більш достовірної та перевіреною  інформацією і на цій основі приймати менш ризиковані рішення.

Загальна методика перевірки фінансової звітності, за думкою Сопко В.В. [65], реалізується через наступні етапи аудиту:

1. перевірка фінансової звітності за формою;
2. перевірка правильності складання кожної з форм звітності;
3. перевірка узгодженості показників форм річної фінансової звітності.

Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. [40] відмічають, що при перевірці фінансової звітності аудитору слід також пам’ятати про обов’язкове проведення інвентаризації активів та зобов’язань підприємства. Саме тому, перш ніж виконувати поетапну перевірку фінансової звітності, аудитор має перевірити порядок проведення інвентаризації у клієнта та врегулювання виявлених розбіжностей згідно з вимогами діючого законодавства.

На кожному з етапів перевірки фінансової звітності  аудитор застосовує необхідні для перевірки способи і прийоми.

Труш В.Є. [70] звертає увагу на те, що під час перевірки фінансової звітності застосовуються прийоми документального контролю. Звітність при цьому підлягає перевірці за формою, аналітичній перевірці та перевірці за змістом.

При цьому  на  першому  етапі перевірки  фінансової  звітності  Бутинець Ф.Ф. [29] рекомендує проводити формальну та нормативно-правову перевірку звітності. Звітні форми на цьому етапі він рекомендує перевіряти щодо: правильності заповнення їх адресної частини; повноти заповнення реквізитів і показників рядків і граф звітності; правильності заповнення граф «На початок періоду», «За попередній період» форм звітності.

На другому етапі, на думку Труш В.Є. [70], необхідно здійснювати перевірку кожної форми звітності за формою. Також доцільно здійснити арифметичну перевірку форм фінансової звітності, сутність якої полягає у визначенні правильності обчислення підсумкових показників форм звітності.

Третій етап, як зазначає Сопко В.В. [65], передбачає перевірку зіставлення і взаємозв’язку показників, відображених у різних формах фінансової звітності, у зведених реєстрах обліку та зведених документах.

Також на думку багатьох науковців [29, 65, 70] складовою аудиту фінансової звітності повинен бути фінансовий аналіз звітності, у процесі якого слід дати оцінку фінансової стійкості й платоспроможності підприємства, зокрема розрахувати коефіцієнти і показники ліквідності й фінансової активності.

Однак застосовувані  методичні підходи до перевірки  фінансової звітності, на думку Д. Янока [74], є не дуже ефективними. Він наголошує, що в Україні до перевірки фінансової звітності з боку аудиторів застосовується формальний підхід, що ніяк не підвищує якість звітної інформації.

Крім того, на нашу думку, при проведенні аудиторської перевірки аудиторам необхідно широко використовувати можливості сучасної обчислювальної техніки та спеціальних комп’ютерних  програм, що дозволить підвищити якість та швидкість аудиту фінансової звітності.

Видатний американський  вчений і практик Роберт Монтгомері писав, що факти, відображені у фінансових звітах, є предметом аудиторської перевірки. Обов’язок аудитора – сформувати думку про стан фінансової звітності в цілому у вигляді аудиторського висновку.

При цьому, Сопко В.В. [65] відмічає, що під час перевірки фінансових звітів клієнт повинен надати аудитору повну інформацію, на підставі якої останній міг би зробити висновок, що відпадає необхідність вносити суттєві зміни у фінансові звіти з тим, щоб вони відповідали вимогам норм (стандартів).

Слюсарчук Л. [64] наголошує, що підтвердження фінансової звітності здійснюється аудитором лише за умови відповідності показників аналітичного і синтетичного обліку та зіставлення показників форм звітності. Якщо аудитор виявив незначні помилки (в межах 2%), які не мають суттєвого впливу на показники фінансової звітності, то в такому випадку аудитор надає позитивний висновок з пояснювальним параграфом.

Таким чином, на підставі вищевикладеного можна зробити  висновок, що вітчизняні   науковці та    практики,    такі як Ф.Ф.  Бутинець,           В.М. Пархоменко,  Л.Сук,  Т.Є. Кучеренко та інші приділяють багато уваги порядку складання та аудиту фінансової звітності. При цьому всі вони відмічають, що сучасна система звітності не відповідає вимогам щодо забезпечення інформацією управлінської діяльності в аграрному секторі економіки, а методика аудиту фінансовою звітності є недосконалою. Крім того, незважаючи на єдині методичні підходи до формування показників фінансової звітності, у підприємств різних галузей, різних за розмірами та організаційно-правовими формами, виникають проблемні питання. Тому потрібно стимулювати подальший розвиток методики бухгалтерського обліку та фінансової звітності, спираючись на досвід передових країн та міжнародні стандарти бухгалтерського обліку. Крім того, необхідна також координація співпраць виконавчих органів влади із громадськими організаціями, які об’єднують фахівців з бухгалтерського обліку, аудиту, фінансів щодо розробки, пропагування й розповсюдження методичних рекомендацій по застосуванню положень (стандартів) бухгалтерського обліку та з питань підготовки кадрів і підвищення кваліфікації фінансово-облікових працівників підприємств.

 

 

2. Організація  обліку і аудиту фінансової  звітності в СТОВ «Степове» Слав'яносербського району Луганської області

 

2.1. Організаційно-економічна характеристика СТОВ «Степове»

 

Сільськогосподарське  товариство з обмеженою відповідальністю «Степове» утворене на базі радгоспу «14 років Жовтня», який було створено в 1931 році. Господарство розташоване в 30 км від обласного центру - міста Луганська, в 10 км від станції Зімогір'я Донецької залізниці і в 15 км від райцентру - міста Славя'носербськ.

Внутрішньогосподарська  межа розвинута добре. З північного боку землі господарства межують з землями села Слав'яносербськ, які належать СТОВ «Тіверіада», зі східного боку - з землями НПО «Арголугань» села Жовте, з західного боку – з землями села Хороше ООО «Колос», з південного боку – з землями міста Зімогір'я.

Землекористування господарства розташоване в агрогрунтовому районі Донецького кряжа, на північному схилі головного вододілу. Характерним для даної території є складне поєднання морфологічних елементів рельєфу, різноманітність ґрунтоутворюючих порід і умов зволоження.

Землекористування уявляє собою масив розміром з півночі на південь 14 км, зі сходу на захід – 25 км.

СТОВ «Степове» знаходиться  в зоні помірно-континентального клімату, який характеризується холодною зимою та спекотним літом, різкими коливаннями температур й вологості повітря. Середньорічна температура повітря становить +6 +7 градусів. Середня температура січня -6 -8 градусів, липня +22 +24 градусів. Вегетаційний період сільськогосподарських культур – більше 160 днів. Середньорічна кількість опадів 430 – 450 мм. Більша їх частина припадає на осінньо-зимовий період. На території досліджуваного господарства ґрунтовий покров, здебільшого, представлено чорноземами звичайними.

На підставі вищевикладеного можна сказати, що природно-кліматичні умови СТОВ «Степове» в цілому сприятливі для ведення сільськогосподарського виробництва.

На сьогоднішній день господарство спеціалізується на вирощуванні  зернових культур, соняшника та виробництві  продукції тваринництва.

Спеціалізація – це один з основних техніко-економічних  принципів в організації виробництва, показником якого є структура валової та товарної продукції.

Процес спеціалізації  виробництва проходить безперервно. Але підприємства в значній мірі відрізняються за рівнем спеціалізації  виробництва, який визначається питомою  вагою всій товарних областей та виражається коефіцієнтом спеціалізації: 

,

де   К_с – коэффициент специализации;

       Рі  – питома вага суми виручки  від реалізації окремого виду  продукції в загальній сумі  виручки;