При переході до ринкових відносин істотно  змінюється роль бюджету в регулюванні  суспільного виробництва і розподілі  Національного доходу. Основні напрямки цих перетворень ¾ зосередження головних ресурсів державного бюджету на пріоритетних галузях економіки, визначення найбільш загальних пропорцій розвитку суспільного виробництва і необхідних темпів розвитку економіки в цілому. Основна логіка таких трансформацій полягає в тому, що повинна дотримуватися загальна тенденція розвитку економіки в умовах ринкових відносинах ¾ перенесення центру ваги з централізованих на децентралізовані фінанси країни.

    Характерною особливістю сучасного етапу  бюджетної політики є й те, що більша частка національного доходу формується в сфері обігу. Більш того, в умовах інфляційного зростання фінансових ресурсів змінилася структура розподілу і перерозподілу національного доходу. Іншими словами, його інфляційний приріст непропорційно розподіляється між тими суб'єктами, хто отримує її для використання.

    Підраховано, що найбільший тягар від інфляції в Україну лягає на населення  і при цьому не має значення, в якій сфері громадського виробництва  воно зайнято або не зайнято взагалі (пенсіонери, студенти). Після населення тяжкість інфляційних процесів приймає на себе невиробнича сфера. Тому мова йде про необхідність визначення і розрахунку системи балансів виробленим і використаним національним доходом по структурам: суб'єкти господарювання, невиробнича сфера, населення.

    На  підставі цього можливе більш  обґрунтоване рішення питань раціонального розподілу і перерозподілу національного доходу і формування бюджету.

    Виробництво, розподіл і перерозподіл сукупного  суспільного продукту і національного  доходу є передумовою і метою розвитку суспільства в цілому і кожної людини окремо. У зв'язку з цим, розглядаючи роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту і національного доходу, важливо відобразити вплив бюджетної політики на процесів відтворення особистісного елемента виробництва ¾ робочої сили. Вивчаючи першу фазу цього відтворення ¾ виробництво особистісного елемента виробництва (ця фаза включає бюджетні витрати на охорону здоров'я, культуру, загальноосвітню підготовку, професійну підготовку та перепідготовку кадрів, підвищення ділової кваліфікації і майстерності працівників), необхідно відзначити, що ця фаза відтворення робочої сили органічно пов'язана з видатковою частиною бюджету. Сюди ж відносяться так звані трансферні платежі ¾ такі види платежів, які потім ні в якій формі не повертаються до бюджету. Це платежі з бюджету у вигляді пенсій, допомог, стипендій і. т.д.

    Друга фаза відтворення особистісного  елемента виробництва ¾ розподіл працівників по галузях виробництва і сферах діяльності, ¾ значною мірою пов'язана з видатковою частиною бюджетних коштів. Мова йде про зміст за рахунок бюджетних коштів бірж праці та центрів зайнятості, зміст тимчасово не працюючих осіб, які перебувають у статусі безробітних, про витрати з працевлаштування незайнятої робочої сили і т.д.

    Третя фаза ¾ фаза споживання (використання) робочої сили ¾ безпосередньо пов'язана з фазою виробництва суспільного виробництва. Тут відбувається процес створення матеріальних благ, сукупного суспільного продукту і національного доходу ¾ з одного боку, і процес споживання робочої сили ¾ з іншого. Таким чином, фаза використання робочої сили безпосередньо пов'язана з дохідною частиною бюджету. Це виражається в тому, що частина новоствореної працівниками матеріального виробництва вартості (прибутку, що надходить до бюджету у вигляді податків, частини необхідного продукту ¾ прибуткових податків з населення) надходить у дохідну частину бюджету для подальшого перерозподілу між галузями, сферами суспільного виробництва, різними групами і верствами населення і т.д.

    Розгляд проблем раціональною взаємозв'язку відтворення робочої сили з бюджетним процесом дозволяє на стадіях формування та виконання бюджету визначати найбільш пріоритетні напрями витрачання бюджетних коштів з точки зору якісного відтворення робочої сили. 

1.2. Бюджет як системне  поняття

      У цілому бюджет держави як економічна категорія є дуже складним явищем, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Через  бюджет фінансуються основні державні видатки. Велика роль бюджету виявляється  й у ставленні до нього. В усіх країнах світу бюджетні відносини  регулюються в законодавчому  порядку, що дає підстави розглядати бюджет і як правову категорію.

    Визначальною  стороною вивчення бюджету є його характеристика як економічної категорії. Бюджет являється основною ланкою державних  фінансів і важливою складовою частиною фінансової системи в цілому. Фінанси  виражають сукупність економічних  відносин у грошовій формі з приводу  розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту (ВВП)¹. Суб'єктами даних відносин виступають юридичні і фізичні особи та держава, об'єктом є ВВП, а в його складі, насамперед, заново створена вартість - національний доход. При певних умовах фінансових відносин може бути національне багатство, яке включає вартість накопичених у суспільстві матеріальних благ та природних ресурсів.

    Бюджет  держави як відокремлена ланка фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням  і використанням основного централізованого фонду фінансових ресурсів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, характеризують двосторонні  відносини держави з юридичними та фізичними особами; по-друге, регламентуються  державою в законодавчій формі; по-третє, пов'язані із створенням фінансової бази для забезпечення виконаних  державою її функцій - управлінської, оборонної, економічної та соціальної; в-четвертих, характеризують перерозподіл фінансових ресурсів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-п'яте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни. Таким чином, бюджет держави представляє собою сукупність законодавчо регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання централізованого фонду фінансових ресурсів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

    Бюджет  виражає участь держави у розподільних відносинах. На чому ж базуються  її права у розподілі ВВП? Права  підприємців та робітників і службовців підприємств, як відомо, засновані на їх правах власності, відповідно, на засоби виробництва та на робочу силу. Вони виступають суб¢єктами фінансових відносин у суспільстві як безпосередні виробники. Їх зусиллями, їх працею створюється ВВП. Відповідно, в процесі розподільних відносин кожний отримує свою частку: підприємці - прибуток, робітники і службовці - заробітну плату. Ці результати розподілу виражають відносини і права власності. Кожний отримує те, що йому належить.

    Пропорції між прибутком і заробітною платою регулюються як ринковими відносинами, так і в законодавчому порядку. Ринковий механізм збалансування пропорцій  між прибутком і заробітною платою є саморегульованою системою, заснованою на балансі інтересів і протиріч. З одного боку, кожний із суб'єктів  прагне отримати якомога більшу частку.

    Однак існують певні обмеження, які, з  другого боку, стримують ці прагнення. Так, підприємці обмежені в зростанні  прибутку за рахунок зменшення заробітної плати, адже для отримання прибутку необхідно реалізувати вироблену  продукцію. Швидка реалізація забезпечується при високій платоспроможності  населення, що визначається рівнем його доходів, насамперед, заробітної плати. Аналогічно робітники і службовці  не можуть безперервно намагатись збільшення заробітної плати за рахунок зменшення  прибутку, адже це підриває фінансову  базу підприємств, а відтак і перспективи  росту заробітної плати. Правове  регулювання пропорцій між заробітною платою і прибутком забезпечується законодавчими актами в сфері  оплати праці і регламентування  прибутку. Так, як правило, в більшості  країн встановлюється мінімальний  рівень оплати праці. Рівень прибутку, як правило, не нормується. Але він  може регулюватись економічними методами, наприклад, податком на надприбуток.

    Права держави у розподілі ВВП засновуються на двох чинниках. По-перше, на виконанні  нею суспільних функцій. Держава  централізує частину коштів не заради самої по собі централізації, а для  фінансового забезпечення своєї  діяльності. Податки та інші форми  централізації ресурсів є нічим  іншим, як платою суспільства, тобто  юридичних та фізичних осіб, за виконання  державою її функцій. По-друге, держава  може брати участь у розподілі  ВВП і як один із суб'єктів його створення, виступаючи власником засобів  виробництва в рамках державного сектору. Тоді на неї поширюються  всі права власника, в тому числі  і право на одержання доходу від  підприємницької діяльності.

РОЗДІЛ 2.

ФУНКЦІЇ ТА МОДЕЛІ БЮДЖЕТУ

2.1. Функції бюджету

      В усіх країнах бюджет сповна забезпечує функції управління. Безперечно, є  відмінності у побудові державного апарату влади й управління, у  структурі його органів, у чисельності  зайнятих у ньому працівників. Однак  що стосується частки видатків на державне управління у складі ВВП, то істотних відмінностей між країнами не існує, тобто вони не впливають на побудову фінансової моделі суспільства.

      Забезпечення  виконання державою другої історичної функції — оборони — має більші відмінності. Є деякі країни, які практично відмовляються від воєнних видатків, і є країни, що мають досить потужний воєнний потенціал. Але більшість виходить із принципу мінімальної достатності. При цьому кожна країна має своє розуміння цієї достатності. Однак відмінності у підході до видатків на оборону не є визначальними у побудові фінансової моделі, хоча і впливають на неї.

      Фінансове забезпечення економічної функції  держави нині досягається в основному  через фінансове регулювання. Застосування державного субсидіювання досить обмежене. Отже, державне втручання в економіку  не пов'язане з централізацією для  цього значних коштів у бюджеті, а тому виконання державою економічної  функції теж суттєво не впливає  на побудову фінансової моделі суспільства.

      Таким чином, залишається єдина функція  — соціальна, яка визначає характер фінансової моделі. Це справді так, оскільки підхід до її фінансового  забезпечення різний. По-перше, за сферою дії — усі основні ланки  соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я, культура) чи тільки окремі охоплюються  державним фінансовим забезпеченням? По-друге, в який спосіб і в яких межах вони забезпечуються державою?  

2.2. Моделі бюджету

      Тут підходи у кожної країни свої, що свідчить про індивідуальність фінансових моделей. Однак усе-таки певні закономірності є, що і дає підстави виділити вказані  вище три варіанти фінансової моделі суспільства.

      Американська  модель, яка ґрунтується на максимальному рівні самозабезпечення і самофінансування, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації національного продукту (25—30 %). При цьому забезпечення виконання державою функції оборони обумовлене воєнною доктриною, яка спирається на провідну роль США у світі. Це могутня у воєнній сфері держава, яка багато коштів витрачає на воєнні цілі. Для виконання економічної та соціальної функцій кошти теж централізуються, але за принципом мінімальності. Тобто фінансове втручання в економіку зводиться до того рівня, без якого просто не обійтись. У соціальній сфері розрахунок ведеться виходячи із необхідності забезпечення тільки тих верств населення, які не можуть обходитися без державної фінансової допомоги. Оскільки частка такого населення незначна, то і потреба у фінансуванні соціальних програм мінімальна. Отже, американська модель забезпечує максимальне фінансове стимулювання. З одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого — вимагає цього. Кожний член суспільства, кожне підприємство мають спиратись тільки на власні сили. Фінансова модель не дає вмерти з голоду представникам соціального дна суспільства, але й прожити пристойно без власних доходів неможливо. Це досить жорстка модель, однак водночас і високоефективна. Вона ґрунтується, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.

      Протилежністю американській є скандинавська модель. Для неї характерною є розгалужена державна соціальна сфера, що потребує відповідного рівня централізації ВВП у бюджеті — до 60 %. Вона забезпечує належний рівень державних соціальних послуг для всього населення, хоча водночас для можливості вибору та для конкуренції існує і приватний сектор. Ця модель характеризується як високим рівнем доходів населення, так і високим рівнем їх оподаткування. Вона створює клімат упевненості і соціальної врівноваженості, оскільки не така жорстка, як американська. Але вона можлива лише за умов високого рівня доходів громадян (після сплати високих податків має залишитись достатньо доходів для індивідуального споживання) та належної культури і свідомості народу, відповідного ставлення до праці, поваги до державного сектору. Якщо таких передумов немає, то модель, що заснована на подібному рівні централізації і відповідній побудові соціальної сфери, не може бути ефективною і веде до розвалу економіки, як це сталося на теренах колишнього СРСР.